Тема 2. Історія становлення і розвитку соціології 6 страница

3. Структура соціального конфлікту. Вивчаючи матеріали третього питання, слід усвідомити, що конфлікт є складним за структурою соціальним явищем. Структура конфлікту містить пов’язані між собою такі елементи:

1. Сторони, що конфліктують. У соціальному конфлікті беруть участь щонайменше дві сторони (конфліктанти). Крім них, у конфлікті можуть бути задіяні й провокатори, співчуваючі, консультанти, посередники тощо.

2. Зона конфліктної взаємодії. Конфлікт виникає лише за наявності предмета суперечки, який зумовлює зону взаємодії його учасників. Часто його важко розпізнати, конфліктанти іноді й самі нечітко його уявляють. У зв'язку з цим зона конфлікту є дуже рухомою, може розширюватися та звужуватися.

3. Уявлення про ситуацію. Кожний з конфліктантів має власне уявлення про всі обставини, що спровокували та супроводжують конфлікт. А це створює додаткові підстави для непорозумінь.

4. Причини, мотиви. Кількість їх може бути необмеженою. Іноді вони є відкритими, іноді прихованими, усвідомленими або навпаки. Самі вони спонукають до вступу в конфлікт, постаючи як сукупність об'єктивних та суб'єктивних умов, що стимулюють конфліктну активність суб'єктів. Мотиви конфліктів конкретизуються у цілях, переслідуваних їх учасниками.

5. Умови, за яких відбувається конфлікт. З'ясування їх дає змогу розглядати конфлікт не як ізольовану систему, а як реальну соціальну ситуацію. Як правило, вони бувають політичними, економічними, культурними, психологічними тощо.

6. Дії. За конфліктної ситуації дії кожної зі сторін заважають іншій досягти мети й оцінюються як ворожі. Зверніть увагу, що здебільшого вони проявляються в:

— створенні прямих або побічних перешкод для реалізації планів та намірів однієї зі сторін;

— невиконанні іншою стороною своїх обов'язків та зобов'язань;

— загарбанні або утриманні того, що, на думку цієї сторони, належить саме їй;

— нанесенні прямої чи побічної шкоди майну чи репутації;

фізичному насильстві;

— погрозах та інших діях, що змушують протилежну сторону діяти всупереч своїй волі та обов'язкам;

— діях, що принижують гідність людини, соціальної спільноти.

7. Наслідки. Можуть бути як позитивні, так і негативні, що залежить не лише від правомірності домагань, але й від перипетій боротьби.

Отже, для існування конфлікту необхідні конфліктна ситуація, що складається об'єктивно; суб'єкти конфлікту; привід для його розгортання.

4. Механізм та функції соціального конфлікту. При опрацюванні четвертого питання слід уяснити, що механізм соціального конфлікту являє собою процес його розвитку та містить декілька стадій:

Передконфліктна ситуація. Нерідко вона може бути благополучною, і тоді конфлікт розпочинається несподівано, під впливом зовнішніх чинників. Але найчастіше на цій стадії формуються передумови для конфлікту.

Інцидент. Він є першою сутичкою конфліктантів, зав'язуванням конфлікту. Інколи конфлікт може закінчитися на цій стадії (конфліктанти вирішують свої непорозуміння).

Ескалація. Виявляє себе в тому, що конфлікт реалізується в окремих актах — діях та протидіях конфліктуючих сторін. Може бути безперервною (ступінь напруги у відносинах постійно зростає) та хвилеподібною (періоди напруги змінюються тимчасовим затишшям).

Кульмінація. Вона є крайньою точкою ескалації, коли напруга виражається у вибуховому акті.

Завершення конфлікту. Конфліктанти можуть вийти з конфлікту за допомогою одного зі способів — насильства, примирення, роз'єднання (розриву).

Післяконфліктна ситуація. Йдеться про ситуацію, яка виникає після розв'язання конфлікту. Вона може бути як конструктивною, так і деструктивною, та найчастіше містить елементи обох характеристик одночасно.

Далі варто розглянути функції соціального конфлікту в житті суспільства. У зв`язку з тим, що конфлікт може бути як конструктивним, так і деструктивним, його функції поділяють на позитивні та негативні. До позитивних відносять: — сигналізування про осередки соціальної напруги — конфлікт дає змогу не тільки з'ясувати невирішені проблеми, а й сприяє відкритому вираженню позицій та інтересів; — інноваційна — сприяє розвиткові суспільства завдяки трансформації сталих форм, руйнуванню нежиттєздатних структур; — консолідуюча (інтегративна) — полягає в об'єднанні людей, що захищають власні інтереси, у виникненні інтересу до співпраці; — активізація соціальних зв'язків — конфлікт інтенсифікує взаємодію людей, що позитивно позначається на темпах розвитку суспільства; — комунікативна — їй передує усвідомлення учасниками конфлікту власних та чужих інтересів; реалізується вона через пошук компромісу, взаємопристосування учасників конфліктної ситуації; — зняття психологічної напруги — часто саме конфлікт є найефективнішим засобом нейтралізації психологічної напруги між його учасниками, стимулом до пошуку компромісів.

Але, варто зауважити, що будь-який конфлікт таїть у собі загрозу стабільності соціальної системи, нормальному функціонуванню суспільства. Це дає підстави для висновків і про негативні функції конфлікту як соціального явища, найсуттєвішими з яких є: — дестабілізуюча — проявляється в порушенні соціального клімату, єдності, стабільності суспільства, окремих його сфер, спільнот, колективів; — дезінтегруюча — спричиняє послаблення соціальних зв'язків у суспільстві, роз'єднаність, віддаленість його сфер, а також ускладнення пошуку компромісів; — аксіологічна — втілюється у загостреному сприйнятті, оцінці цінностей, щодо яких спалахнула конфліктна ситуація, намаганні змінити систему пріоритетів тощо.

5. Причини соціальних конфліктів. Розглядаючи дане питання, слід уяснити, що конфлікт як соціальне явище є породженням певних соціально-психологічних чинників, втілених в інтересах конкретних соціальних суб'єктів — учасників конфліктної ситуації. Він є сукупністю об'єктивних і суб'єктивних передумов, наслідком взаємодії різноспрямованих прагнень.
Далі варто розглянути найголовніші причини соціальних конфліктів:

1. Протилежні орієнтації сторін — суб'єктів взаємодії. У соціальній практиці різноспрямованість інтересів не менш поширена, ніж їх консолідація. Нерідко егоїстичні інтереси стосуються однієї і тієї ж цілі, яку неможливо реалізувати одночасно, без посягання на інтереси інших суб'єктів соціуму, що, безумовно, породжує конфліктні ситуації.

2.Різноспрямованість ідеологічних засад. Виникнувши на основі різних поглядів, конфлікти часто переростають у безкомпромісну боротьбу за певне спрямування політичного, соціально-економічного розвитку держави, стосуючись таких суто прагматичних аспектів, як власність тощо. Часто вони стосуються релігійних, соціокультурних питань.

3. Різновекторність соціально-економічних орієнтацій. Передусім конфлікти пов'язані з соціально-економічною нерівністю, нерівноправним розподілом матеріальних і духовних благ. Нерідко вони проявляються на етапі трансформації суспільно-економічних систем, що зумовлено певними змінами у сфері власності і привласнення, які, у свою чергу, породжують відповідні стратифікаційні зміни.

4. Суперечності між елементами соціальної структури. Обумовлені вони неузгодженістю цілей та завдань різних рівнів організації суспільства (центр — периферія).

5. Соціально-психологічні та морально-етичні. Вони постають у формі незадоволення окремих індивідів їх статусом у певному середовищі, що породжує різноманітні спроби змінити його.

Важливим також є засвоєння студентом основних чинників конфліктів, а саме: інформація, структура, цінності, відносини, поведінка.

1. Інформаційні чинники. Йдеться про неповноцінне інформування учасників взаємодії або свідоме використання викривленої інформації, недооцінку фактів та їх значення, дезінформацію. Часто такими чинниками є суперечливість законодавства, стереотипи, чутки тощо.

2. Структурні чинники. Вони стосуються формальної чи неформальної організації соціальної групи: влади і керівництва, пріорітетів щодо них з огляду на стать, вік, системи безпеки, ролі традицій, релігійних поглядів, наявності референтних груп, власності та розподілу тощо.

3. Ціннісні чинники. Вони виявляються у зв'язку з порушенням ціннісних принципів та відчуття стабільності. Стосуються передусім ідеології, уявлення про справедливе та необхідне, етичних аспектів, традиційної системи поведінки, професійних цінностей, вірувань, внутріколективної поведінки тощо.

4. Чинники, пов'язані із задоволенням (незадоволенням) взаємодією (її відсутністю) сторін. У цьому сенсі принциповими є сутність, мета, важливість, тривалість та цінність відносин, рівновага сил, рівень довіри.

5. Поведінкові чинники. Ця група чинників стосується передусім аспектів поведінки, які посягають на цінності однієї зі сторін конфлікту, загрожують безпеці, викликають стрес або дискомфорт, експлуатують відносини, не виправдовують очікувань, порушують обіцянки тощо.

Знання та використання цих чинників дає змогу погасити конфлікт на стадії його зародження. В реальній ситуації чинники можуть бути тісно взаємопов'язаними, витворювати нові комбінації проблем.

6. Типологія конфліктів. При розгляді шостого питання слід усвідомити, що конфлікти є складним багатомірним явищем. Аналіз конфліктів у динаміці дає змогу визначити такі їх різновиди: — на етапі виникнення: стихійні, заплановані, спровоковані, ініціативні; — на етапі розвитку: короткочасні, тривалі, затяжні; — на етапі усунення: керовані, обмежено керовані, некеровані; — на етапі затухання: ті, що спонтанно припиняються; припиняються під дією засобів, віднайдених протиборствуючими сторонами; вирішуються за втручання зовнішніх сил.

Далі студенту необхідно звернути увагу на те, щоза формами прояву визначають соціально-економічні, етнічні, міжнаціональні, політичні, ідеологічні, релігійні, сімейні, військові, юридичні, побутові та інші типи конфліктів.

Найскладнішими та важко регульованими є міжетнічні конфлікти, які, як правило, мають багатолітню передісторію, породжуються комплексом соціально-економічних, політичних, культурних, етнопсихологічних проблем.

Політичні конфлікти поділяють на міждержавні та внутрішньополітичні, їх особливістю є боротьба за політичний вплив у суспільстві, на міжнародній арені. Серед внутрішньополітичних конфліктів визначають класові, між політичними партіями та рухами, між гілками влади, боротьбу за лідерство у державі, партії, русі. Міждержавні конфлікти породжує комплекс причин, їх основу становить зіткнення національно-державних інтересів, суб'єктами виступають держави чи коаліції. Такі конфлікти є продовженням зовнішньої, а інколи й внутрішньої політики держав-учасниць, вони несуть загрозу масової загибелі, локально та глобально впливають на міжнародні відносини. Їх поділяють на конфлікти ідеологій; конфлікти, метою яких є політичне панування, захист економічних інтересів; територіальної цілісності тощо. Головна особливість таких конфліктів полягає в тому, що часто вони реалізуються у формі війни.

Слід відзначити, що за функціями розрізняють позитивні (конструктивні) та негативні (деструктивні). За принципом доцільності-недоцільності — закономірні (неминучі), необхідні, вимушені, функціонально невиправдані.

За складом конфліктуючих сторін конфлікти бувають:

1. Внутрішньоособистісні. Вони є суто психологічними, обмежуються рівнем індивідуальної свідомості. Здебільшого — це гостре негативне переживання, викликане боротьбою структур внутрішнього світу особистості, яке відображає її суперечливі зв'язки із соціальним середовищем. Супроводжується такий конфлікт психоемоційною напругою, психологічним стресом, послабленням ділової, творчої активності, негативним емоційним фоном спілкування, заниженням самооцінки.

2. Міжособистісні. У будь-якому міжособистісному конфлікті задіяні щонайменше дві сторони. За своїм змістовим наповненням такі конфлікти бувають ресурсними або ціннісними. Ресурсні конфлікти пов'язані з розподілом матеріальних благ, території, часу тощо (щодо розподілу премій); ціннісні розгортаються в площині взаємовиключних культурних традицій, стереотипів, вірувань (між батьками та дітьми). Причини їх можна об`єднати в кілька груп: обмеженість ресурсів; різні аспекти взаємозалежності; відмінність цілей; відмінність уявлень та цінностей; відмінність у життєвому досвіді та поведінці; незадоволення комунікацією; особистісні риси конфліктантів.

Міжособистісні конфлікти класифікують за сферами їх розгортання (ділові, сімейні, побутові, майнові тощо), за наслідками (конструктивні та деструктивні). За критерієм реальності їх поділяють на справжні (конфлікт існує об'єктивно та сприймається адекватно), умовні (конфлікт залежить від зовнішніх обставин, які легко змінюються), зміщені (за явним приховується інший конфлікт), латентні (існує конфліктна ситуація, але конфлікт не відбувається), хибні (не існує об'єктивних підстав для конфлікту, відбувається лише у зв'язку з помилками сприйняття та розуміння).

3. Конфлікти в організаціях. За складом учасників поділяють на такі категорії: особистість—особистість (міжособистісні), група—група (міжгрупові), особистість—rpупa. Ці конфлікти за причинами виникнення поділяються на структурні (їх спричиняють суперечності щодо завдань, які вирішують сторони (наприклад, між бухгалтерією та іншими підрозділами); інноваційні (будь-яка інновація порушує усталений ритм, традиції, звички, певною мірою торкається інтересів багатьох співробітників, що може спричинити конфлікт); позиційні (стосуються визначення першості, значущості, лідерства, аутсайдерства); справедливості (виникають на підставі розходжень щодо оцінок трудового внеску, розподілу матеріальних, моральних винагород тощо); динамічні (мають соціально-психологічну природу, часто виникають у нових колективах, де не існує чіткої неформальної структури, не визначився лідер). Організаційні конфлікти, як правило, спричинюють недоліки в організації трудової діяльності, управлінські помилки, несприятливий соціально-психологічний клімат у колективі.

4. Міжгрупові конфлікти. Можуть відбуватися між різними за розмірами, складом групами. Найчастіше їх породжують незадоволена потреба, соціальна нерівність, різний ступінь участі у владі, невідповідність інтересів та цілей. До міжгрупових конфліктів здебільшого призводять: міжгрупова ворожість; об'єктивний конфлікт інтересів, неминучість якого зумовлена природними інтересами його суб'єктів; груповий фаворитизм, сутність якого полягає у намаганні сприяти учасникам власної групи наперекір інтересам тих, хто належить до інших груп. Враховуючи особливості перебігу, реалізації конфліктів, виділяють прості та складні їх форми.

До простих конфліктів відносять: — бойкот — повна або часткова відмова від дій, що можуть бути корисними для іншої сторони; здебільшого він стосується економічних, політичних, організаційних аспектів взаємовідносин; — саботаж — одна з форм боротьби, найчастіше прихованої, в якій використовують дезінформацію, підрив авторитету суперника, знищення його матеріальних засобів; — переслідування — має на меті послаблення, компрометацію противника; — вербальна та фізична агресія — проявляються через звинувачення, дискредитацію, поширення чуток, фізичне насильство, теракти, вбивства. До складних форм соціальних конфліктів належать: — суспільний протест — постає як публічна дія з метою вираження незадоволення кимось або чимось; — бунт — його формами є заколот, повстання, заворушення; як правило, вони короткочасні, вкрай агресивні, стихійні; — соціальна революція — постає як процес різких радикальних якісних змін, суттєвих суспільно-політичних перетворень; — війна — тотальна боротьба між великими суспільними групами, яка здійснюється шляхом збройного насильства.

7. Попередження та розв'язання конфліктів. Вивчаючи матеріали даного питання, студенти мають усвідомити, що головними завданнями управлінської діяльності щодо регулювання соціальних протиріч виступають прогнозування та попередження конфліктів.

Прогнозування конфліктів — це доказове припущення можливості їх виникнення та розвитку. Здійснюється на наукових засадах з урахуванням практичного досвіду.

Попередження конфліктів — це організація життєдіяльності суспільства, соціальної спільноти, яка мінімізує вірогідність протиріч між його суб'єктами. Зрозуміло, що набагато легше попередити конфлікт, ніж його розв'язати, тому профілактика конфлікту є не менш важливою, ніж уміння його конструктивно вирішувати. Діяльність із профілактики конфліктів охоплює такі головні напрями: — створення необхідних умов для мінімізації їх кількості та розв'язання неконфліктними засобами; — оптимізація організаційно-управлінських умов створення та функціонування організацій; — ліквідація соціально-психологічних причин конфліктів;— блокування особистісних чинників виникнення конфліктів.

Але часто попереджувальні заходи бувають запізнілими або недостатньо ефективними. За таких умов необхідно зробити все для його швидкого розв'язання, маючи на увазі, що це можливо за спільних зусиль його учасників, спрямованих на припинення протидій та вирішення проблеми, що призвела до зіткнення.

Запам`ятайте, найпоширенішими засобами вирішення конфлікту є:

— усунення причин конфлікту, подолання образу «ворога», що склався у конфліктуючих сторін; — зміна вимог однієї зі сторін, коли опонент іде на певні поступки. Інколи обидві сторони погоджуються на компроміс у зв'язку з виснаженням ресурсів, втручанням третьої сторони;

— боротьба, яка передбачає перемогу однієї зі сторін;

— консенсус, який є згодою значної більшості учасників конфлікту щодо його головних питань.

Крімвирішення конфлікту часто використовуються інші форми подолання конфліктної ситуації, а саме:
— урегулювання конфлікту (відрізняється від вирішення тим, що в усуненні протиріч між конфліктантами бере участь третя сторона);

— затухання конфлікту (тимчасове припинення протидії при збереженні напруги та протиріччя, за якого конфлікт набуває прихованої форми; відбувається внаслідок втрати мотиву до боротьби, зниження значущості цілі, переорієнтації мотивації конфліктантів, виснаження ресурсів);

— переростання в інший конфлікт (настає, коли у відносинах сторін виникає нове, більш значуще протиріччя);

— усунення конфлікту (полягає у ліквідації його структурних елементів за допомогою припинення на тривалий час взаємодії опонентів, усунення об'єкта конфлікту, подолання дефіциту об'єкта конфлікту, вилучення з конфліктної ситуації одного з конфлікт антів).

Зверніть увагу на те, що безпосереднє розв'язання конфлікту передбачає аналіз і оцінку ситуації, вибір засобу, формування плану дій, його реалізацію та оцінку ефективності. Соціологія конфлікту передбачає певні стратегії виходу із конфлікту як головну лінію поведінки опонента на його завершальному етапі. До таких стратегій належать:

— суперництво (нав'язування іншій стороні кращого для себе рішення; виправдане, якщо запропоноване рішення є конструктивним за відсутності часу для переконування опонента, в екстремальних ситуаціях);

— компроміс (полягає у бажанні конфліктантів завершити конфлікт частковими поступками, відмовою від окремих вимог, що висувалися раніше, готовністю визнати претензії іншої сторони; ефективний, якщо учасники конфлікту усвідомлюють рівність своїх прав та обов'язків, відчувають загрозу позбутися всього в разі поразки; може бути досягнутий за допомогою техніки відкритої розмови);

— пристосування (є вимушеною або добровільною відмовою від боротьби; до такої стратегії спонукає усвідомлення неправоти, необхідність збереження добрих стосунків з опонентом, сильна залежність від нього, незначущість проблеми, великі збитки та загроза ще більших, тиск третьої сторони);

— уникнення вирішення проблеми (є спробою вийти з конфлікту за мінімальних втрат; йдеться не про розв'язання, а про затухання конфлікту; застосовується за відсутності сил та часу для боротьби, небажання вирішувати проблему, прагнення виграти час, труднощів у формуванні лінії власної поведінки);

— співробітництво (передбачає спрямованість конфліктантів на конструктивне обговорення проблеми, ставлення до іншої сторони не як до противника, а союзника в її вирішенні; найефективнішим буває за сильної взаємозалежності сторін та важливості рішення для них обох; може бути досягнутим за допомогою переговорів, що передбачають використання ненасильницьких засобів та прийомів для вирішення проблеми).

Студент також має усвідомити, що важливим чинником впливу на результативність завершення конфлікту, є участь у його регулюванні третьої сторони. Вона може діяти як сила, що підтримує одну із сторін, і як незалежний посередник. У першому випадку завершення конфлікту здійснюється за допомогою насильства та соціального тиску, у другому — суду, арбітражу, медіації.

Медіація — це вид діяльності, що полягає в оптимізації за допомогою третьої сторони процесу пошуку вирішення проблеми задля припинення конфлікту. Сторони здебільшого звертаються до медіаторів, безуспішно втративши всі аргументи, сили та засоби для розв'язання конфлікту, коли в позиціях, які вони відстоюють, не вдається знайти спільне. Медіатор може і самостійно ініціювати свою участь у розв'язанні конфлікту. Це відбувається за існування загрози застосування насильства сторонами чи реального його застосування, відсутності порозуміння між ними і перспектив на те, що вони його самотужки знайдуть. Залежно від впливу медіатора на рішення конфліктуючих сторін соціологія конфлікту визначає такі його ролі: — третейський суддя (авторитарна роль, має найбільші можливості щодо визначення варіантів вирішення проблеми); — арбітр (теж має значні повноваження, але сторони можуть не погодитися з його рішенням та опротестувати його); — посередник (більш нейтральна роль; маючи певні знання, він забезпечує конструктивне обговорення проблеми, прийняття рішення залишається за конфліктантами); — помічник (не втручається у полеміку щодо змісту проблеми та прийняття рішення, забезпечує організацію переговорів та зустрічей); — спостерігач (своєю присутністю утримує сторони від порушень домовленостей, агресії). Медіатор може застосовувати в якості тактичних прийомів почергового вислуховування сторін у межах спільної зустрічі, човникову дипломатію (курсуючи між конфліктантами), тиск, акцентування на слабких моментах у позиціях опонентів. Він повинен володіти знаннями та професійними якостями для переговорів, мати досвід регулювання конфліктів, знання ситуації та особливостей конфлікту, необхідні особистісні якості тощо. Взагалі, медіацію вважають досить ефективною формою розв'язання конфліктів.

Завдання до тренінгів, вправи, питання для дискусій:

1. Як відомо, найчастіше конфлікт виявляє себе в соціальному середовищі, постаючи як соціальний конфлікт. Доведіть, що конфлікт за своєю природою є соціальним явищем.

2. Суб`єкти та учасники конфлікту є одними з елементів соціального конфлікту. Назвіть основні відмінності між цими категоріями.

3. Соціальний конфлікт має позитивні та негативні наслідки. Дайте характеристику наслідків конфліктів для суспільства з цієї точки зору.

4. Соціальний конфлікт є динамічним явищем. Доведіть цю тезу та охарактеризуйте основні стадії перебігу конфлікту.

5. Конфлікт як соціальне явище є породженням певних соціально-психологічних чинників, втілених в інтересах конкретних соціальних суб'єктів — учасників конфліктної ситуації. Назвіть та охарактеризуйте основні чинники соціального конфлікту.

6. Головними завданнями управлінської діяльності щодо регулювання соціальних протиріч виступають прогнозування та попередження конфліктів. Охарактеризуйте основні напрями профілактики соціальних конфліктів.

7. Важливим чинником, що впливає на результативність завершення конфлікту, є участь у його регулюванні третьої сторони. Дайте характеристику медіації як форми розв`язання соціальних конфліктів.

8. Деструктивна функція конфлікту проявляється у суспільстві:
а) у розрядці психологічної напруги між учасниками, стимулюванні пошуку компромісів;
б) у сприянні розвитку суспільства завдяки трансформації сталих форм, руйнуванні нежиттєздатних структур;
в) у порушенні соціального клімату, єдності, стабільності суспільства, окремих його сфер, спільнот, колективів.
9. Конструктивна функція конфлікту в суспільстві проявляється у:
а) послабленні соціальних зв’язків у суспільстві, роз’єднаності, віддаленості його сфер, а також ускладненні пошуку компромісів;
б) консолідації, об’єднанні людей, що захищають власні інтереси, у виникненні інтересу до співпраці;
в) загостренні сприйняття, оцінці цінностей, стосовно яких спалахнула конфліктна ситуація, намаганні змінити систему пріоритетів.
10. Використання посередника, третейського або арбітражного суду, уникнення, переговори — це:
а) етапи конфлікту;
б) типи конфлікту;
в) методи вирішення конфлікту.

Теми рефератів, есе, доповідей:

1. Переговори у конфліктних ситуаціях.
2. Причини та типи конфліктів.
3. Компроміс як можливість вирішення конфлікту.

4. Злочин як вияв асоціальності.

5. Конструктивний і деконструктивний конфлікти.

6. Конформізм як форма соціальної поведінки.
7. Сучасні міжетнічні конфлікти.

8. Медіація у вирішенні конфліктів.

9. Управління конфліктами в організаціях та установах.
10. Соціальні конфлікти у сучасній Україні.

Завдання для самопідготовки студентів заочної форми навчання:

1. Які наукові проблеми охоплює соціологія конфлікту?

2. Які основні категорії соціології конфлікту?

3. Що таке соціальний конфлікт? Які елементи входять в його структуру?

4. Які існують функції соціального конфлікту?

5. Які причини соціального конфлікту?

6. Які існують типи соціальних конфліктів?

7. Які є стратегії виходу із конфлікту?
8. Яке з тверджень є більш точним визначенням соціального
конфлікту:
а) взаємодія суб’єктів, які мають взаємовиключні цілі та реалізують їх один за рахунок іншого;
б) зіткнення протилежних інтересів, цілей, позицій, думок і поглядів у системі суспільних відносин людей, соціальних груп, соціальних інститутів, суспільства в цілому, що характеризується посиленням протилежних тенденцій та інтересів.
9. Знайдіть правильну відповідь. Гострота конфлікту — це:
а) часові виміри існування конфлікту;
б) зовнішні структурно-динамічні кордони конфлікту;
в) ступінь зіткнення інтересів, глибина суперечностей учасників конфліктної взаємодії.
10. Знайдіть правильну відповідь. Внутрішньоособистісний конфлікт — це:
а) незгода між двома або більшою кількістю людей;
б) ситуація, при якій індивід чи група відчувають тиск ззовні з боку адміністрації, економічних норм і приписів;
в) зіткнення мотивів, потреб, інтересів, поглядів на рівні ін-дивідуальної свідомості.
11. Знайдіть правильну відповідь. Інцидент — це:
а) вихід із конфлікту одним із способів: насильство, примирення, розрив;
б) крайня точка, коли напруження досягає свого піку;
в) перша сутичка конфліктантів.
12. Знайдіть правильну відповідь. Ескалація — це:
а) крайня точка, коли напруження досягає свого піку;
б) реалізація дій чи протидій сторін в окремих актах;
в) перша сутичка конфліктантів.

Література до теми:

1. Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Конфликтология. Учебник для вузов. – СПб.: Питер, 2007. – 496 с.

2. Барвінський А.О. Соціологія: Курс лекцій для студентів вищ. навч. закл.. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 328 с.

3. Давидов П.Г., Кальянов А.В., Кирилова О.М., Поцулко О.А., Фадєєва Г.С. Соціологія у схемах, таблицях та коментарях: навч. посіб. для студ. ВНЗ. – 2 вид., перероб. і доп. – Донецьк: Норд-Прес, 2009. – 216 с.

4. Козырев Г.И. Основы конфликтологии. Учебник. – М.: ФОРУМ, ИНФРА-М, 2007. – 320 с.

5. Крутінь Г.І., Чубур Н.В. Соціологія конфлікту: практикум. – К.: КНЕУ, 2007. – 152 c.

6. Кучеренко І.М. Етичний компонент політичних конфліктів у сучасному українському суспільстві // Сучасна українська політика: політики і політологи про неї: Зб. наук. пр. – Київ–Миколаїв, – 2005. – Вип.7. – С. 368-372.

7. Лукашевич М.П., Туленков М.В., Яковенко Ю.І. Соціологія. Основи загальної, спеціальних і галузевих теорій: підручник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Каравела, 2008. – 544 с.

8. Сірий Є.В. Соціологія: загальна теорія, історія розвитку, спеціальні та галузеві теорії: навч. посібник. – Вид. 2-ге – К.: Атіка, 2007. – 480 с.

9. Соціологія: підручник. За ред. Городяненко В.Г. – 3-тє вид., перероб., доп. – К.: Академія, 2008. 544 с.

Тема 7. Економічна соціологія

Методичні поради до вивчення теми: в умовах проведення економічних реформ вивчення економічної соціології є нагальною потребою для спеціалістів будь-якого профілю. Економічна соціологія дає можливість вишукувати шляхи ефективного управління людським фактором в умовах ускладнення економічного життя, виробляти оптимальні взаємовідносини між економічною і соціальною сферами.
Опрацьовуючи дану тему, студент має усвідомити, що економічна соціологія — це інтегральна наукова дисципліна, яка досліджує соціальні процеси та явища, що відбуваються у сфері економіки. Розумінню цього сприяє аналіз специфіки підходу економічної соціології до економіки як до одного із базових елементів суспільства, тісно пов'язаного з його соціальною структурою і соціальними процесами.
Розгляд даної теми доцільно розпочати з аналізу основних категорій економічної соціології (соціальний механізм розвитку економіки, економічна поведінка, економічна культура, економічна свідомість, економічне мислення, економічні інтереси, економічна діяльність та ін.). Далі слід приділити увагу розгляду особливостей економічної та соціальної сфер суспільства, їх взаємодії і взаємовпливу.

Дата добавления: 2015-05-23