Тема 8. Соціологія праці та управління 2 страница

Політична поведінка — це активність індивідів, груп, організацій у сфері політичних відносин, пов'язана з впливом на владу чи протидією її реалізації.
Політичні відносини — це вид соціальних відносин, що проявляється у взаємодії різних соціальних спільностей (націй, народів, класів) та створених ними організацій у процесі формування, утвердження і реалізації політичної влади.

Студенту також слід приділити увагу функціям соціології політики в суспільстві, а саме: теоретико-пізнавальній, що пов'язана з виробленням наукової інформації про політичні процеси та явища; прогностичній, яка проявляється у прогнозуванні політичних змін, виділенні зон політичної напруги, запобіганні можливим конфліктам; прагматичній, пов'язаній з розробкою шляхів, методів, способів забезпечення соціальної злагоди різних соціальних груп, рухів, сил; розробкою технологій запобігання кризовим ситуаціям; пошуком шляхів виходу із конфліктів, що виникли; соціалізації, що пов'язана з залученням громадян до демократичної системи політичних цінностей.

2. Галузі соціології політики. При розгляді другого питання слід дати характеристику основних галузей соціології політики.
1. Соціологія влади. Студент має чітко засвоїти: влада – це одне з основних понять політичної науки, що означає відносини залежності між людьми, у яких одні можуть здійснювати свою волю, нав'язуючи її оточуючим. Іншою ознакою влади є її верховенство і монопольне право суб'єктів влади приймати авторитарні рішення, тобто рішення, обов'язкові й значимі для всіх. Запам`ятайте, основними формами влади є державна, влада в політичних партіях та громадських організаціях. Основною серед них є влада державна, так як вона розповсюджується не на окрему соціальну групу, а на усе суспільство в цілому.
Слід уяснити, що державна влада — це організація державою політичного управління суспільством. Це вища влада щодо інших видів влади у всіх соціальних утвореннях як за обсягом, так і за засобами впливу. Державна влада поширюється на всі сфери громадського життя й здійснюється державою за допомогою спеціального апарата примусу, володіє монопольним правом видавати нормативні акти, обов'язкові для всього населення держави, містить у собі такі різновиди влади, як верховна, законодавча, судова, військова тощо.

Студенту необхідно звернути увагу на існуючі засоби влади, тобтосукупність можливостей здійснювати політику й владу та використовувати їх в інтересах суспільства або певних суспільних сил. Передусім, виділяють засоби, які становлять політичну практику, узагальнену в поняттях організації, регулювання, контролю, управління. Це засоби, породжені суспільством, але зовнішні стосовно політики (культурні й соціальні норми, традиції, віра, ідеологія, суспільний настрій), і засоби, що виникають у сфері політики, створювані й застосовувані владою (тобто всі види управлінських нормативних актів - накази, розпорядження, постанови тощо).

Далі слід усвідомити, що сутність влади розкривається в її функціях, а саме: формування політичної системи суспільства; організація політичного життя, політичних відносин, які містять у собі відносини між державою й суспільством, суспільними групами й прошарками, політичними інститутами, aпаратом і органам и державного управління, партіями, громадянами тощо; управління справами суспільства й держави на різних рівнях; контроль політичних і інших відносин і як наслідок — створення певного, характерного для того або іншого суспільства типу правління, політичного режиму й державного ладу (монархічного, республіканського), відкритого або закритого суспільства, політичної системи суспільства, що відповідає характеру політичних відносин у державі.

2. Соціологія держави. Слід уяснити, що соціологія держави - це галузь соціології політики, яка вивчає проблеми походження, розвитку і функціонування державної влади, її вплив на соціальні процеси, що відбуваються в політичному житті суспільства.

Студент має запам’ятати, що держава — це форма відносин між людьми, що створюється для забезпечення життєдіяльності суспільства в цілому і здійснення політичної влади домінуючою частиною населення в соціально-неоднорідному суспільстві з метою збереження його цілісності, безпечного існування, задоволення загально соціальних потреб.

Сутність держави відбивається в її характерних ознаках, серед яких можна виділити: територію – відокремлена кордонами частина земної кулі, на яку поширюється суверенітет держави і в межах якої населення перетворюється у громадян; публічний характер влади, що втілюється в державно-правових інститутах, відокремлених від населення, має призначення здійснювати політичну владу та регулювати соціальні відносини; суверенітет – політико-правова властивість держави, що виявляється в її верховенстві, незалежності, єдності; механізм держави, тобто система органів і організацій, що створюються державою для реалізації її функцій і завдань; правові норми — загальнообов'язкові правила поведінки, які розробляє і охороняє держава і які визначають сфери соціальних відносин, що охороняються державою, роблять державні рішення обов'язковими на рівні суспільстві і визначають можливі покарання за порушення цих встановлених правил; система податків — платежів обов'язкового характеру загальнодержавного чи місцевого значення, що встановлюються для утримання державного апарату, а також для виконання загальносоціальних функцій держави у сфері освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення тощо.

Далі необхідно зосередитися на функціях держави в суспільстві. Основними серед них є такі:
1. За соціальним значенням державної діяльності: основні (оборона країни, захист правопорядку, законності, охорона прав і свобод громадян); додаткові, що є складовими елементами основних функцій, але сутності держави не розкривають (наприклад, зміцнення збройних сил у складі функції оборони країни).

2. За сферами діяльності: внутрішні — регулювання політичного, економічного і духовного життя, соціальний захист населення, охорона та раціональне використання природних ресурсів, сприяння розвитку освіти і науково-технічного прогресу; зовнішні — оборона країни, підтримання міжнародного миру, забезпечення співробітництва з іншими народами та ін.

3. За тривалістю та здійсненням їх у часі: постійні, що здійснюються протягом усього часу існування держави; тимчасові, що здійснюються протягом певного періоду існування держави.

4. За сферами здійснення: політичні, економічні, соціальні, гуманітарні та ін.

Студент повинен звернути увагу на те, що окремим предметом у сфері соціологічних досліджень держави є її форма. Форма держави поєднує три елементи: державне правління, державний устрій, політичний (державний) режим.

Державне правління — це організація верховної влади, порядок утворення її органів, їх взаємовідносини з населенням. Існують такі форми правління як монархія і республіка. В монархії державна влада зосереджена в руках однієї особи (монарха) і передається спадково; в республіці всі верховні державні органи обираються на певний строк.

Державний устрій — це територіальний устрій держави, характер взаємовідносин між складовими частинами, а також кожної із них з державою в цілому. За територіальним устроєм держави поділяються на: прості (унітарні), на території яких, як правило, немає жодних автономних утворень; складні, які в свою чергу поділяються на федерації, де існують автономні утворення, в яких діють закони і розпорядження як всієї держави, так і ті, що прийняті місцевими органами влади; конфедерації — тимчасово утворені державні об'єднання шляхом добровільного злиття кількох незалежних держав; імперії — складні держави, утворені насильницьким приєднанням до держави інших територій, що входять до її складу з моменту приєднання і підпорядковуються їй.

Політичний режим — це сукупність прийомів і методів, за допомогою яких здійснюється державна влада. Розрізняють такі політичні режими: тоталітарний, що характеризується відвертою терористичною диктатурою, насильством, злочинними діями проти свого народу, прийняттям недемократичних законів тощо; авторитарний, за якого вся повнота влади зосереджується в руках небагатьох людей, чиї закони і розпорядження носять антидемократичний характер, часто характерним є прийняття фіктивних законів, методом завоювання довіри мас є брехливі обіцянки; демократичний, за якого вся влада зосереджена в руках народу.

3. Соціологія політичних партій і партійних систем. Варто зазначити, що соціологія політичних партій і партійних систем — це галузь соціології політики, яка досліджує причини утворення політичних партій, механізми розвитку і функціонування партій і партійних систем.

Основним предметом дослідження даної галузі соціології політики є вивчення тенденцій функціонування і змісту діяльності політичних партій і партійних систем.

Слід засвоїти, що політична партія (від лат. partio — частина, відділ) — це політична організація, найбільш політично активна й організована частина соціальної спільності, класу, що покликана виражати й захищати інтереси цієї спільності, здійснювати практичну роботу з їх задоволення. Основа діяльності будь-якої політичної партії — боротьба за завоювання політичної влади в державі й реалізація своїх програмних концепцій (економічних, ідейно-теоретичних, політичних) за допомогою законодавчої, виконавчої й судової влади.

Зверніть увагу на те, що на відміну від політичних рухів, політичні партії є більш організованим політичним об'єднанням громадян. Вищий ступінь організації партій у порівнянні з політичними рухами виявляється в тому, що партії завжди мають чітку внутрішню структуру: керівні органи (з'їзд, правління, голова, ревізійна комісія) та рядові члени партії; мають фіксоване членство - кожен член зафіксований у списку партії, і, як правило, має партійний квиток; основні цілі та завдання партії, способи діяльності та самоуправління оформлені документально — записані в статуті та програмі партії; єдиним методом боротьби за втілення нових соціально-політичних умов є боротьба за владу та її використання.

Таким чином, політична партія — це політичний рух з високим ступенем організації. Політична партія — це стійка політична організація, яка об'єднує людей із спільними інтересами, вираженими в програмних документах з метою їх реалізації шляхом заволодіння владою і здійсненням керівництва країною.

При розгляді цього питання доцільно зупинитися на видах політичних партій, які можна класифікувати таким чином:

1. За соціальною базою: класові (робітничі, селянські, буржуазні); міжкласові (буржуазно-поміщицькі); партії класоподібних груп (партії інтелігенції та інших міжкласових прошарків); національні; народні тощо.

2. За способом формування і поповнення: кадрові, в яких, як правило, перебуває відносно незначна кількість політично активних членів; масові – об'єднують широкі маси населення.

3. За умовами функціонування: легальні (дозволені правлячою верхівкою і зареєстровані); нелегальні.

4. По відношенню до існуючої влади: правлячі — ті, що перебувають при владі; опозиційні — партії, що протидіють правлячим.

5. За формами боротьби: консервативні, радикальні, реформістські, революційні, контрреволюційні.

6. За ідеологією: консервативні, ліберальні, соціалістичні, комуністичні, демократичні та інші.

Студент має уяснити, що сукупність відносин між легально діючими політичними партіями називається партійною системою. Можна виділити такі типи партійних систем: 1. Однопартійна система, для якої характерна провідна роль в суспільстві однієї партії. 2. Двопартійна система, де дві партії по черзі змінюють одна одну при владі. 3. Багатопартійна система, де вплив на суспільство мають більш ніж дві партії.

3. Соціальна сутність, структура і функції політики. Вивчаючи матеріали третього питання студент, насамперед, має усвідомити, що політика є явищем соціальним, тобто здійснюється виключно соціальними суб'єктами (окремими індивідами, соціальними спільностями і соціальними організаціями), виключно по відношенню до соціальних суб'єктів і виключно в інтересах окремих соціальних суб'єктів. І хоча елементи підкорення — панування, що є зовнішнім виявом політики, існують і в тваринному світі, проте у тварин такі відносини здійснюються на основі інстинкту, є несвідомими і незворотними. У соціальному ж світі панування і підкорення здійснюються свідомо, не на основі інстинктів, а на основі політичних потреб та інтересів. Отже, політика - суто соціальне явище.

Слід зазначити, що політика як сфера життєдіяльності суспільства має складну структуру і охоплює такі поняття, як політичне життя, політична діяльність, політична сфера, політичні відносини та ін.
Політичне життя — це частина суспільного життя, пов'язана з політичною владою й реалізацією соціальних інтересів, основним змістом якої є усвідомлена й цілеспрямована політична діяльність людей. Внутрішній зміст політичного життя становлять відносини влади на різних рівнях організації суспільного ладу

Політична діяльність — це сукупність дій по здійсненню політичних суспільних відносин, взаємодія класів, націй, організацій, органів, інших соціальних спільностей і окремих індивідів у реалізації своїх політичних інтересів із приводу завоювання, використання й утримання влади.

Політична сфера - це сфера громадського життя, що охоплює всі політичні відносини суспільства: взаємини країн, класів, націй, соціальних груп і прошарків із приводу завоювання, утримання, використання й впливу на владу, діяльність з розбудови державної влади, участі в справах держави, визначенню цілей, змісту й засобів її політики. Організаційною основою політичної сфери служить політична система, що охоплює соціальні інститути й організації, які, взаємодіючи, виконують політичні функції на єдиній конституційній основі.

Політичні відносини — це стійкі політичні зв'язки й взаємодії, які складаються у зв'язку з функціонуванням політичної влади. Це відносини політичних діячів, керівників і маси, еліти й електорату (виборців), еліти й контреліти, лідерів і груп підтримки та ін.

Важливо звернути увагу на той факт, що політика є організованою і цілеспрямованою діяльністю соціальних суб'єктів, що передбачає узгодження їхніх інтересів, встановлює тісні соціальні зв'язки та відносини між ним. Все це означає, що політика є соціальним інститутом. Як соціальний інститут політика покликана виконувати в суспільстві ряд важливих функцій: ціннісно-орієнтаційну — політика виражає інтереси соціальних груп, дає поштовх до визначення колективних цілей, програм суспільного розвитку; управлінську — політика здійснює керівництво політичними й суспільними процесами в інтересах окремих соціальних груп і суспільства в цілому, дозволяє вирішити соціальні й політичні протиріччя, інноваційну, сутність якої полягає у сприянні реалізації певних інтересів, цілей і завдань. Саме політика створює нові форми організації, забезпечує зміну й розвиток суспільства; інтегруючу — здійснюючи управління різними сферами життя суспільства, політика як соціальний інститут інтегрує розвиток різних сфер суспільства; прогностичну — політика розробляє визначення перспектив суспільного розвитку, створення різноманітних моделей майбутнього стану економічної, політичної системи тощо.

4. Політична система суспільства та її елементи. При опрацюванні даного питання слід мати на увазі, що політична система суспільства — це сукупність взаємозв'язаних і взаємодіючих між собою державних, партійних і громадських організацій та органів, за допомогою яких відбувається завоювання, утримання і функціонування політичної влади в суспільстві відповідно до досягнутого рівня його політичної культури.

Сутність політичної системи виявляється в її соціально-політичних функціях, до яких належать: забезпечення формування і здійснення політичної (у тому числі й державної) влади; зв'язок і взаємозалежність політичної системи з іншими системами суспільного життя (економічною, правовою, інформаційною тощо); постійний і істотний вплив на всі сфери суспільного життя, причому цей вплив є значно глибшим, ніж вплив будь-якої іншої соціальної системи, адже від прийняття тих чи інших політичних рішень залежить не лише стан політичного життя, а й стан економіки, культури, духовної сфери.

Ще одним важливим моментом усвідомлення сутності політичної системи суспільства є розгляд її основних елементів, до яких можна віднести:

1. Політичну владу. Адже саме влада є об'єктом будь-якої політичної системи, діяльність якої обов'язково спрямована на утвердження і функціонування політичної і державної влади.

2. Політичні відносини. Адже всі елементи політичної системи перебувають у постійному взаємозв'язку і взаємодії між собою, є суб'єктами політичних відносин.

3. Інститути політичної системи. Саме вони є основними складовими політичної системи. До них належать держава та її органи, політичні партії, громадсько-політичні об'єднання, політичні рухи, релігійні конфесії.

4. Політичну культуру. Адже функціонування будь-якої політичної системи здійснюється на основі того рівня політичної культури, якого досягло суспільство.

5. Політичні комунікації. Це ті засоби, через які відбувається взаємозв'язок між всіма політичними інститутами, а також відбувається інформування суспільства про стан політичної системи і політичного життя. До таких комунікацій відносяться слухання справ на відкритих засіданнях; засоби масової інформації, Інтернет тощо.

Таким чином, політичне життя є багатогранним і стосується всіх соціальних систем, соціальних спільностей і соціальних інститутів, взагалі кожного з нас. Тому вивчення соціальних аспектів політики є важливим завданням сучасної соціології.

Завдання до тренінгів, вправи, питання для дискусій:

1. Однією з галузей соціології політики є соціологія влади. Назвіть ознаки та основні форми влади.
2. Чи згодні ви з твердженням, що політика є соціальним інститутом? Відповідь обґрунтуйте.

3. Як відомо, держава — це форма відносин між людьми, що створюється для забезпечення життєдіяльності суспільства в цілому і здійснення політичної влади домінуючою частиною населення в соціально-неоднорідному суспільстві з метою збереження його цілісності, безпечного існування, задоволення загально соціальних потреб. Дайте характеристику ознак держави.

4. Як відомо, форма держави поєднує три елементи: державне правління, державний устрій, політичний режим. Охарактеризуйте ці поняття.

5. Політична партія — це стійка політична організація, яка об'єднує людей із спільними інтересами, вираженими в програмних документах з метою їх реалізації шляхом заволодіння владою і здійсненням керівництва країною. Назвіть та дайте характеристику основним видам політичних партій.

6. Зробіть порівняльний аналіз політичних партій та політичних рухів. Назвіть основні відмінності між ними.

7. Дайте визначення партійної системи та назвіть основні типи партійних систем.

8. Проаналізуйте партійну систему сучасної України.

Теми рефератів, есе, доповідей:

1. Особливості соціально-політичного розвитку сучасної України.

2. Соціальний вияв політичного відчуження.
3. Соціологічні дослідження політичних процесів в Україні.

4. Проблеми взаємовідносин політики з іншими сферами суспільства.

5. Особливості функціонування політичної влади в Україні.

6. Особливості політичної культури сучасного українського суспільства.

7. Демократія і політичні партії.

8. Соціальні функції політичної влади в сучасній Україні.

Завдання для самопідготовки студентів заочної форми навчання:

1. Що вивчає соціологія політики? В чому полягає відмінність її предмета від політології?
2. На які галузі поділяється соціологія політики? Охарактеризуйте ці галузі.
3. Які основні категорії соціології політики?
4. Чому політика вважається соціальним явищем?
5. Назвіть та охарактеризуйте структурні елементи політики як сфери життєдіяльності суспільства.
6. Які функції виконує політика в суспільстві?
7. В чому полягає сутність держави? Які ознаки держави?
8. Виберіть правильну відповідь. Політична партія – це: а) структурно неоформлене об’єднання громадян, яке має тимчасовий характер і спрямоване на виконання певних завдань; б) об’єднання, яке створюється при державному органі та є формою прояву громадської активності мас; в) об’єднання різних соціальних сил для реалізації поставленої мети.

9. Які існують види політичних партій?
10. Які основні елементи політичної системи суспільства? Дайте їхню характеристику.

Література до теми:

1. Барматова С. П. Політична соціологія: Курс лекцій: Навч. посіб. Для студ. вищ. навч. закл. – К., 2003. – 252 с.

2. Білоус В.С. Соціологія у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях: Навч. посібник. – К., 2002. – 140 с.

3. Давидов П.Г., Кальянов А.В., Кирилова О.М., Поцулко О.А., Фадєєва Г.С. Соціологія у схемах, таблицях та коментарях: навч. посіб. для студ. ВНЗ. – 2 вид., перероб. і доп. – Донецьк: Норд-Прес, 2009. – 216 с.

4. Лукашевич М.П., Туленков М.В., Яковенко Ю.І. Соціологія. Основи загальної, спеціальних і галузевих теорій: підручник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Каравела, 2008.– 544 с.

5. Сірий Є.В. Соціологія: загальна теорія, історія розвитку, спеціальні та галузеві теорії: навч. посібник. – Вид. 2-ге – К.: Атіка, 2007. – 480 с.

6. Соціологія: підручник. За ред. Городяненко В.Г. – 3-тє вид., перероб., доп. – К.: Академія, 2008. – 544 с.

Тема 10. Соціологія релігії

Методичні поради до вивчення теми: з кінця XX ст. для багатьох країн, в тому числі і для України, релігія стає важливим фактором соціально-економічного розвитку. Вона допомагає віруючим навіть у скрутних ситуаціях ставити на перше місце духовні потреби, вірити в справедливість та чесність, завдяки чому формувати певну соціальну поведінку. Релігійні цінності, що відбиваються в поведінці та економічній діяльності людей, є релігійними факторами соціально-економічного розвитку.
Вивчення даної теми слід починати із визначення предмету і об'єкту соціології релігії, враховуючи, що центральною темою соціології релігії є взаємодія релігії та суспільства.
Головну увагу при подальшому опрацюванні матеріалів теми варто приділити усвідомленню сутності релігії як соціального явища, аналізу еволюційних форм релігії (примітивних, архаїчних, історичних, ранніх сучасних та сучасних релігій), а також характеристиці структурних елементів релігії як найдавнішого соціального інституту (релігійних організацій, релігійної свідомості, релігійної психології, релігійної діяльності та релігійних відносин).
Розумінню теми також сприяє усвідомлення студентом сутності різних процесів розвитку релігійності в суспільстві (секуляризації, сакралізації та екуменізму).
Для з`ясування ролі релігії в суспільному житті необхідно приділити увагу розкриттю змісту основних функцій релігії.

Вивчивши матеріали теми, студент знатиме: роль і місце соціології релігії серед інших наук, предмет, об’єкт та рівні наукового знання соціології релігії; соціальну сутність, еволюційні форми та функції релігії в суспільстві, структуру релігії як соціального інституту, відмінність між процесами сакралізації та секуляризації.

Після опанування теми студент вмітиме: на основі здобутих знань аналізувати сучасну соціально-релігійну ситуацію як в Україні, так і в світі, тенденції розвитку сучасних релігій, причини виникнення міжрелігійних конфліктів, застосовувати на практиці положення Законодавства України про свободу совісті і віросповідань, виховувати в собі та інших толерантність по відношенню до інших релігій, самостійно обирати світоглядні позиції стосовно процесів в релігійній сфері.

Термінологічний словник:

Деномінація - релігійна організація сучасного типу, що виникла внаслідок поширення ідей релігійного плюралізму, відрізняється віротерпимістю, відсутністю твердої дисципліни, тиску догматики, розподілу на священство і мирян. Деномінація є проміжною ланкою між церквою і сектою, а її ідейні, культові та організаційні принципи формуються в конфронтації до церкви і секти.
Культ — релігійні дії віруючих (поклони, вставання на коліна, складання рук, хресне знамення тощо при молитвах, а також символічні боготворчі акти — чин богослужби, обряд, проповідь, жертви, таїнства).

Релігія — система вірувань, ритуалів, дій окремих індивідів, груп, спільнот, зумовлених вірою в існування надприродного, священного і реалізованих у певних соціальних нормах, статусах, ролях, звичаях, розпорядженнях, стандартах поведінки, соціальних позиціях.
Релігійна група — це соціальна спільнота, що утворюється в процесі відправлення релігійних обрядів.

Релігійна організація — форма соціальної організації, об'єднання послідовників певного віросповідання. Її характеризують ієрархічність соціальних статусів учасників.
Релігійна свідомість — сукупність вірувань (віросповідань), що встановлюють зв'язок між людською натурою, навколишньою природою і надприродними силами, яких віруючі вважають священними.
Релігійна психологія — своєрідна спрямованість психічних процесів (пізнавальних, емоційних, вольових) віруючих людей, їх почуттів, очікувань, надій на надприродні об'єкти — Бога, духів тощо.
Релігійна діяльність — це реальна поведінка віруючих, у якій реалізується релігійна свідомість. І снує вона в культовій і позакультовій формах. Може бути груповою та індивідуальною.
Релігійність населення — ступінь засвоєння релігійних ідей, цінностей, норм та їх вплив на поведінку віруючих релігійної спільноти.

Ритуал — система символічних актів, зумовлених певними правилами і пов'язаних з конкретним релігійним вченням.
Секта — нечисленна релігійна група, часто опозиційна щодо певної релігії, в якій домінують безпосередні особисті стосунки між віруючими.
Секуляризація - це процес руйнування релігійних вірувань, масовий відхід різних груп населення, особливо молоді, від релігії та церкви.
Сакралізація - процес, протилежний секуляризації, тобтозворотний рух у релігійній свідомості людей, що проявляється в наростанні масштабів і ступеня релігійності населення.

Церква — велика група віруючих, яка тяжіє до універсальності та інституціалізації.Церква як релігійна організація дотримується єдиного символу віри (віровчення), що визначає релігійну етику та діяльність, систему управління життєдіяльністю, поведінкою віруючих.

План семінарського заняття:

1. Предмет і об'єкт соціології релігії.
2. Роль і місце соціології релігії серед інших наук.
3. Релігія як соціальне явище.
4. Еволюційні форми релігії.
5. Релігія як соціальний інститут.
6. Функції релігії.

7. Поняття «сакралізації» та «секуляризації».

1. Предмет і об'єкт соціології релігії. Вивчаючи перше питання, слід уяснити, що соціологія релігії — спеціальна соціологічна теорія, галузь соціології, яка вивчає взаємодію релігії та суспільства, її вплив на соціальну поведінку індивідів та спільнот.
Предмет соціології релігії охоплює соціально-релігійні взаємозв’язки, що виникають між людьми згідно з їх місцем та роллю в соціальній підсистемі «релігія», а також взаємодію релігійних та інших соціальних відносин. Об'єктом соціології релігії є релігія як соціальне явище, її виникнення, розвиток та місце у духовному житті суспільства.
Зверніть увагу на те, що центральною темою соціології релігії є взаємодія релігії та суспільства. Соціологія концентрується на соціальному «вимірі» релігії, її впливі на соціальну поведінку. Її цікавлять загальні правила, стандарти поведінки, засоби релігійної мотивації, а не сутнісні особливості конкретної релігії. Вона залишає поза межами дослідження об'єкт, на який спрямована суб'єктивна релігійна поведінка — надприродне, Бог, трансцендентне.

Однією з головних проблем соціології релігії є з'ясування того, що належить до поняття «релігія». Розглядаючи релігію як соціальний феномен, соціологія релігії висвітлює її соціальні аспекти: як утворюються і функціонують релігійні групи та інститути, завдяки чому вони функціонують або припиняють існування; які стосунки між релігійними групами, чому між ними виникають конфлікти; що належить до ритуальних дій тощо.

Студенту слід усвідомити, що релігія за своєю сутністю є метасоціальною. Тому її не можна ідентифікувати з віруваннями, ритуалами та інститутами, що змінюються, будучи складовою соціальної реальності. Її слід усвідомлювати як «союз людини з Богом». Відповідно до цього соціологія релігії вивчає не релігію як таку, а лише її соціальні вияви.

Запам`ятайте, у соціології релігії виділяють такі рівні знання: 1) система фундаментальних положень, що розкривають суть релі­гії, її відношення до економічного базису, її соціальні корені тощо; 2) система знань, яка характеризується меншим ступенем узагальнення в порівнянні з першим рівнем. До понять цього рівня відносяться “структура релігії”, “функції релігії”, “рівні релігійної свідомості”, “культ”, “релігійна група”, “секта”, “церква” і т. ін.;

Дата добавления: 2015-05-23