Для яких цілей МВФ ініціював введення SDR та що це таке? Чому SDR не набула широкого поширення як розрахунково-платіжного засобу?

Яким чином і для чого МВФ використовує накопичені золоті запаси?

МВФ має дві можливості для використання золота, при рішення Радою керівників більшістю членів в 85 % голосів. По-перше, золото МВФ може бути продане за бухгалтерською вартістю (1 тройська унція = 35 SDR) країнам, які до кінця 1975 р. були членами МВФ (реституція золотого запасу). По-друге, фонд може продати золото країнам-учасницям або на ринку за ринковою ціною. Одержана при цьому додаткова виручка (понад бухгалтерську вартість) зараховується на спеціальний рахунок (Special Disbursement Account — SDA). З цього рахунку можуть виділятися регулярні кредити для покращення платіжного балансу членів МВФ, в першу чергу допомога країнам, що розвиваються, зокрема у формі процентних субсидії (покриття частини процентних витрат по кредитах МВФ з рахунку SDA).

Майже ⅓ ринкової реалізації золотого запасу МВФ була направлена як безвідплатна допомога великій кількості країн, що розвиваються, пропорційно їх квоті в МВФ. Решта виручених засобів була перерахована до Довірчого фонду (Trust Fund), створеного в 1976 р. як керований МВФ особливий актив для виконання програми реалізації золота на користь країн, що розвиваються, ще до затвердження другої зміни Статуту МВФ. Допомогу з Довірчого фонду одержали 55 найбідніших країн. Після надання останніх кредитів Довірчий фонд припинив своє існування в 1981 р.

Не дивлячись на те що МВФ розпродав велику частину свого золотого запасу, він дотепер є одним з найбільших власників золота в світі (близько 6 тис. тонн).

У кінці 60 – х – початку 70 – х років США значною мірою втратили на світовому ринку свої конкурентні позиції, виник дефіцит платіжного балансу, почали розвиватися інфляційні процеси, різко скоротилися запаси золота (у 1971 р. централізовані золоті запаси США були у 6 разів меншими від доларової суми, що перебувала у міждержавному обігу). Тому вихід було знайдено саме у впроваджені „колективної валюти”.

В 1969 р. МВФ ініціював введення в обіг міжнародної грошової одиниці — SDR (з 1 січня 1970 р. SDR випущено в обіг), яка повинна була доповнити, а потім замінити золото у функції світових грошей. Як показала практика, ця ідея виявилася спочатку утопічною. Найсуттєвішою причиною є обмежений характер обігу цієї одиниці і круг осіб, які можуть використовувати її як розрахунково-платіжний засіб.

SDR - це безготівкові рахунки, що відкриваються МВФ для країн-членів і так званих інших власників. Хоча участь в системі SDR добровільна, з 1980 р. в ній беруть участь всі країни — члени МВФ. В якості інших власників можуть виступати емісійні банки, які виконують свої завдання більш ніж для одного члена МВФ, а також інші офіційні установи. Іншими власниками є МФО, зокрема організації Світового банку, ЄБРР та ін. Приватні особи не можуть бути власниками рахунків SDR, а, отже, не можуть проводити і розрахунки в цій одиниці. Вони можуть використовувати SDR тільки як розрахункову одиницю, наприклад розрахувати в ній контрактну ціну товару або номінал цінного паперу. Проте платежі повинні здійснюватися в інших розрахунково-платіжних засобах. Відповідно повинен бути вказаний механізм перерахунку з SDR у використовуваний платіжний засіб.

У фінансових відносинах МВФ з своїми членами, SDR використовується як платіжний засіб при внесках до фонду, погашенні кредитів, а також при виплаті відсотків по кредитах. МВФ може виконати свої зобов’язання перед країною-кредитором за допомогою SDR замість валюти, а також поповнити резерви країн цією грошовою одиницею.

Країни — члени МВФ можуть використовувати свої резерви SDR без політичних і економічних зобов’язань. Члени МВФ можуть у разі фінансової потреби купувати за SDR інші валюти. В цьому випадку вони звертаються в МВФ, який визначає, у яких країн — учасників системи SDR можна здійснити купівлю, і організовує процес обміну. Правила обміну (designing) встановлюються МВФ і реєструються в Статуті фонду.

Створення Кінгстонської валютної системи ще не завершено, але є той факт, що під прикриттям SDR долар США продовжує зберігати своє провідне становище в системі міжнародних валютних відносин як міжнародний платіжний засіб. Досвід використання SDR продемонстрував їх слабку конкурентоспроможність порівняно з національними валютами провідних країн світу і перш за все – доларом США. Так частка долара США складає понад 60 % офіційних світових валютних резервів, а частка SDR З – лише 2, 4 %.

Дата добавления: 2015-05-24