Виховання юнака

К н и г а ч е т в е р т а

Еміль не створений для того, щоб залишитися назавжди нежонатим; член суспільства, він повинен виконувати його обов’язки. Народжений для того, щоб бути з людьми, він повинен їх знати. Він знає людину взагалі; йому залишається познайомитися з індивідами. Він знає, що робиться в світі; йому залишається подивитися як в ньому живуть. Час показати йому зовнішність цієї величезної сцени, таємні пружини якої йому уже відомі.... Без сумніву, його пристрасті можуть одурити його; коли ж вони не одурюють тих, які віддаються їм? Але принаймні він не буде одурений пристрастями інших. Якщо він побачить їх, він дивитиметься на них очима мудреця, не захоплюючись їх прикладом і не спокушаючись їх забобонами.

Подібно до того, як є вік, найбільш придатний для вивчення наук, є вік, коли найзручніше знайомитися із звичаями світу.

Суспільство треба вивчати по людям і людей по суспільству; хто захоче вивчати окремо політику і мораль, той нічого не зрозуміє ні в одній, ні в другій.

... З погляду на це тепер необхідно вступити на шлях, протилежний тому, яким ми до цього часу йшли, і навчати молоду людину швидше чужим досвідом, ніж його власним. Якщо люди його обманують, він стане їх ненавидіти; але якщо, зустрічаючи з їхнього боку повагу, він побаче, що вони взаємно обманюються, то він стане жаліти їх. Видовище світу, говорить Піфагор, схоже на видовище Олімпійських ігор: одні там торгують і думають тільки про власну вигоду; інші не жалкують свого життя і шукають слави; треті задовольняються тим, що дивляться на ігри, – і останні не з гірших.

Я бажав би, щоб для молодої людини вибрали таке суспільство, щоб він був гарної думки про всіх, хто живе з ним, і щоб його так добре ознайомили із світом, щоб він був дурної думки про все, що там відбувається. Нехай він знає, що людина від природи є доброю; нехай він це відчуває, нехай судить про ближнього по самому собі; але нехай він баче, як суспільство псує і розбещує людей; нехай він знаходить в їх забобонах джерело їх пороків; нехай поважає кожну окрему особу, але зневажає юрбу: нехай він баче, що всі люди носять майже одну і ту ж маску, але нехай знає також, що є обличчя більш гарні, ніж маска, що їх закриває.

... я хотів би показати йому людей здалеку, показати їх в інші часи і в інших місцях, і причому так, щоб він міг бачити сцену і не мав можливості сам на ній діяти. Ось час зайнятися історією; через неї він буде читати в серцях і без уроків філософії; через неї він буде дивитися в них як простий глядач, без особистого інтересу і без пристрасті, як суддя, а не як співучасник чи обвинувач.

Щоб пізнати людей, треба бачити їх діючими. В світі ми чуємо як вони говорять; вони вип’ячують свої промови і приховують вчинки; але в історії вони викриті, і ми судимо про них за фактами. Навіть слова їх допомагають оцінювати їх: порівнюючи їхні вчинки і слова, ми одразу бачимо, що вони таке і чим хочуть здаватися; чим більше вони маскуються, тим краще їх пізнають....

Дата добавления: 2015-05-24