Про музику Зелених трав

ДОЩЕЧКА 26, рядки 34-50

Переклад Проф. В.ШАЯНА

34. Там нема єгунштів

35. ані еланців. Лиш Право там княжити має. І це

Право є істина, бо Нав'є є совершенне,

36. а не так як дано у Яві і триватиме по вік-віки

у Святій Мудрості. Оце Заребог іде до країв

37. тих і розкаже пращурам нашим, як живемо

на Землі і як страждаємо тут

38. і як стрічаємо багато зла

а там зла немає і зелені трави

39. мають струни і струнять свої шелести

про Божественну Волю і про Людське Щастя.

40. І так ми будемо бачити ці Райські

Степи у Сварозі, які вони сині.

41. І та синь іде від Бога Сварога. І Велес

іде там дбати про їхні стада. І живуть вони

42. на цілинах і Живій Воді. І немає там закріпачених,

ані немає рабів інших. [118]

43. І інші там жертви, бо немає там хліба,

але є виногрози і мід і дають зерно

44. до тих молебенів. І так проголосимо славу

Богам, які є Отці наші, а

45. ми є їх Сини. І будете достойні

у чистоті вашого тіла і вашої душі,

46. яка ніколи не вмирає і не завмирає

в часі смерти тіл наших.

47. А тому, що впав у полі, Перуниця дає

Води Живої напитися, а напившися її він їде

48. до Сварозі на Білому Коні і там стрічає його

Перунько і веде до Блаженних своїх

49. чертогів і там перебуде він час

і отримає нове тіло. І так має жити

50. і радуватися сьогодні і до вічних віків,

творячи за нас молитви.

Заки перейду до, розгляду цієї важливої частини Книги Велеса, хочу відмітити найсильнішу рідну рису цієї поеми. Зелені трави мають струни. І струнять свої шелести.

Це знає і розуміє тільки українська душа. Хтось вихований у Гайд-Парку Лондону, чи інших парках лордів, де трави є вистрижені на коротко і майже до коріння, ніколи не догадався б, що існує на світі музика шелесту трав.

Це українська поезія знає такі тайни. Вона знає, «про що тирса шелестіла» (С. Черкасенко). Вона розуміє розговори дубів, тайну лісового шуму. Леся Українка знає, що в лісі немає нічого німого, що все те, що там – живе, шумить і говорить і... має душу (пригадаймо поезії Антонича...).

В моїй праці про джерела натхнень Лесі Українки доказую, що не тільки славний сивий Дід із урочища Нечімного був цим джерелом, але... дивне диво... саме Гимни Ригведи, які вона перша перекладала, за відкритими мною джерелами українською мовою. Тоді в неї, немов у старинної жрекині, відкрилася душа і серце на всю ріжноманітність істот і душ, що живуть у Нічемному. І Новаліс не думав про таке множество Дріяд у наших пралісах.

Немає теж нічого німого в степу. Хто з українських повістярів, зокрема 19-го століття, не включає в свої оповідання довші, прекрасні й натхненні описи природи? Опис сходу сонця набирає дуже часто змісту прослави. [119]

Цієї істини про пов'язаність нашого життя з життям природи ми навчилися ще змалку з пісень матері, чи народньої коломийки. Воно – це відчування – стало частиною нашої душі.

В нашій національній духовості пов'язання нашої душі з цілим світом Природи найкраще висловлене в «Слові про похід Ігоря».

Справді, справді, любов, відчуття й зрозуміння природи найкраще висловлені в українській літературі. Є такі літератури, в яких природа ледве існує. Не хочу їх тут називати.

В новішій українській літературі Михайло Коцюбинський написав прекрасну поему про душу синів Карпат у «ТІНЯХ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ». Цей твір мав великий вплив на моє світовідчування. Мені здається, що я прочитав там більше, ніж написав Коцюбинський.

А наш філософ Сковорода відкриває нам очі і розум на те, що це таке Природа. Це не тільки Краса, що ми її бачимо нашими очима. Ні, ні, це глибша природа речей, це основа їх існування, це ПРАПРИЧИНА, – це метафізична основа Життя, – це основна сила нашої душі.

Наша душа – це наша Природа.

Я вже відмічував цю характерну рису світовідчування Природи в Книзі Велеса. Без цієї основи ми не розуміємо Істоти Богів, про що буде мова.

Але ми всі не знали, про що саме співає ніжна музика трав на зелених українських степах. Вона співає про Божественну Волю і про Людське Щастя. Вона співає про радісне підтвердження Життя цілого Світу і про його Вічність.

Мені не треба ІНШОГО ДОКАЗУ АВТЕНТИЧНОСТИ КНИГИ ВЕЛЕСА, хоч доставлю цих доказів аж забагато – ЯК ЦЯ НЕПІДРОБНА ПОЕЗІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІДЧУВАННЯ ПРИРОДИ.

Наш Віщун знає тайну музики степової тирси. Як Шевченко, він ходив на могили предків, – а вони були ще свіжі, як сьогодні, – і там слухав, що говорить німа гора, хмари і море. І там – як він пише – його душа розмовляла з Богом, так як душа Заратуштри. Він розумів, що саме могили, ці степові високі могили, були його найкращими учителями історії України. Він знав КОГО і ЩО там поховали.

Але навіть своїм рідним братам він не годен був розкрити до глибини свою душу, бо...

«дурним би назвали,

од себе б прогнали,

нехай понад морем,

сказали б, гуля...» [120]

Прогнали б, якби довідалися, що його душа розмовляє тоді з Богом.

І здається, що сьогодні історія повторилася б, якби він пробував, пізнавши, об'явити всю ту красу української душі, всю рідність і мудрість Книги Велеса...

Бо вся Божественна Природа тільки тоді прекрасна, тільки тоді жива, коли в нашій душі є ті самі, струни, які на спів лісів і степових трав відзиваються...

Дата добавления: 2015-05-24