Загальні положення управління фінансами

Управління - це сукупність прийомів та методів цільоспрямованої дії на об'єкт для досягнення певного результату.

Важливою галуззю управлінської діяльності є управління фінансами. Його виконує спеціальний аппарат за допомогою особливих прийомів та методів, в тому числі різноманітних стимулів та санкцій.

В управлінні фінансами розрізняють об'єкти та суб'єкти управління.

Об'єктами є різноманітні види фінансових відносин; суб'єктами виступають ті організаційні структури, які здійснюють управління.

Існує три групи об'єктів:

- фінансових підприємств (організацій, закладів);

- страхові відносини;

- державні фінанси;

Їм відповідають такі суб'єкти управління:

- фінансові служби (відділи) підприємств;

- страхові органи;

- фінансові органи та налогові інспекції;

Сукупність всіх організаційних структур, які здійснюють управління фінансами, називається фінансовим апаратом.

В управлінні фінансами виділяють декілька функціональних елементів: планування, оперативне управління, контроль.

Планування займає важливе місце в системі управління фінансами. Саме під час планування будь-який суб'єкт господарювання різнобічно оцінює стан своїх фінансів, виявляє можливості збільшення фінансових ресурсів, напрямки їх найбільш ефективного використання. Управлінські рішення приймаються на основі аналізу фінансової інформації, яка повинна бути достатньо повною та достовірною. Вона базується на бухгалтерській, статистичній та оперативній звітності. Об'єктом фінансового планування є фінансова діяльність суб'єктів господарювання та держави, а підсумковим результатом - составлення фінансових планів, починаючи від кошторису окремої установи до вільного фінансового балансу держави. В кожному плані визначаються прибутки та витрати на визначений період, зв'язки з ланками фінансової та кредитної систем (внески відрахувань на соціальне страхування, платежі в бюджет, платня за банківський кредит та ін.).

Фінансови плани мають усі ланки фінансової системи, до того ж форма фінансового плану, склад його показників відображають специфіку відповідної ланки фінансової системи. Так підприємтсва та організації, які функціонують на комерційній основі складають баланси прибутків та витрат; установи, які здійснюють некомерційну діяльність, - кошториси; кооперативні организації, громадські об‘єднення та страхові компанії - фінансові плани; органи державної влади - бюджети різних рівней.

Оперативне управління - це комплекс дій, які розробляються на основі аналізу фінансової ситуації, що склалася, та переслідуючих ціль отримання максимального ефекту при мінімальних витратах за допомогою перерозподілення фінансових ресурсів. Основний зміст оперативного управління зводиться до маневрування фінансовими ресурсами з ціллю ліквідації "вузьких місць", вирішення знову виникаючих задач.

Контроль здійснюється й в процесі планування, й на стадії оперативного управління. Він дозволяє порівняти фактичні результати від використання фінансових ресурсів із плановими, виявити резерви росту фінансових ресурсів, намітити шляхи найбільш ефективного господарювання.

Розрізняють стратегічне (загальне) управління фінансами та оперативне.

Стратегічне управління виражається у визначенні фінансових ресурсів через прогнозування на перспективу, встановленні об'єму фінансових ресурсів на реалізацію цільових програм і т. д. Воно здійснюється Міністерством економіки, Міністерством фінансів, державним казначейством.

Оперативне управління - головна функція апарату фінансової системи: фінансових управлінь місцевих Рад, дирекцій позабюджетних фондів, страхових організацій, фінансових служб підприємств та організацій.

При розробці управлінських рішень фінансового характеру, які оформлюються в юридичних законах, фінансових прогнозах та планах, постановленнях і т. д., враховуються: вимоги економічних та юридичних законів; результати економічного аналізу не лише підсумків попереднього господарчого періоду, але й перспективи; економічно-математичні методи та автоматизовані системи управління фінансами; раціональне поєднання економічних та адміністративних методів управління.

Загальне управління фінансами України здійснюють

- Міністерство економіки,

-Міністерство фінансів, - державне казначейство.

Оперативне управління здійснює аппарат. За його допомогою держава керує фінансовою діяльністю в усіх структурах підрозділів народного господарства.

Управління фінансами на підприємствах та в галузях народного господарства здійснюють фінансові відділки та служби підприємств; фінансові відділки та управління міністерств та відомств, які ще залишились. Всю роботу по управлінню державними фінансами здійснює Міністерство фінансів та його фінансові органи, Державна податкова служба.

54. Основи формування і використання прибутку. Фінансовими результатами діяльності суб’єктів підприємництва є прибуток або збиток. Діяльність підприємств у сфері фінансових результатів спрямована на забезпечення отримання прибутку та його оптимальний розподіл і використання, а за наявності збитків — на встановлення їх причин та джерел покриття. Досягнення позитивного, збалансованого з потребами фінансового результату забезпечується цілеспрямова­ним управлінням процесом формування прибутку на основі комплексного урахування всіх зовнішніх та внутрішніх чин­ників, що впливають на виробництво та реалізацію товарів, робіт, послуг. Фінансові результати інтегровано відображають кількісні й якісні чинники діяльності підприємств. Оскільки прибуток (чи збиток) є інтегрованим показником, то на нього впливають усі фактори діяльності підприємств. Залежно від рівня дії вони поділяються на макро- і мікроекономічні. До макроекономічних факторів належать ті, що характеризують ситуацію на ринку, тобто збалансованість попиту і пропозиції. Мікроекономічні фактори відображають діяльність самого підприємства. Вони поділ на 2 групи: техніко-економіч­ні та комплексні.. На прибуток у промисловості впливають такі фактори: — обсяг виробництва товару; — ціна за одиницю продукції — собівартість одиниці продукції. Таким чином виділяються три узагальнюючі фактори: обсяговий, ціновий і собівартісний. Обсяг продажу і ціна діють прямо пропорційно, собівартість — обернено пропорційно. Ці фактори впливають на фінансові результати як кожен окремо, так і сукупно. Їх сукупна дія відображається в інтегрованих факторах асортименту і структури продукції (послуг, робіт). Прибуток чи збиток підприємств установлюється на підставі балансу. Фінансовий результат визначається як різниця між валовими доходами і валовими витратами. За економічним змістом він містить дві складові — прибуток від виробничої діяльності і прибуток (збиток) від фінансових операцій. Переважну частину становить прибуток від основної виробничої діяльності. Він формується за рахунок реалізації продукції (робіт, послуг) і залежить від двох чинників: суми прибутку у виробленій продукції і зміни частки прибутку у залишках нереалізованої продукції. Маса прибутку у виробленій продукції визначається трьома узагальнюючими показниками: обсяг виробництва, ціна, собівартість.

Обсяг виробництва залежить від трьох груп факторів, які характеризують складові елементи виробничого процесу, а саме: використання основних фондів, трудових і матеріальних ресурсів. З кожного напрямку виокремлюються два види факторів — екстенсивні та інтенсивні. Екстенсивними факторами є фондо- і матеріалозабезпеченість, чисельність працюючих, інтенсивними — фондо- і матеріаловіддача, продуктивність праці.

Фондозабезпеченість відображає достатність або недостачу фондів для ведення виробничого процесу (введенням у дію нових потужностей і заміною зношених та застарілих фондів) Фондовіддача залежить від технічного стану основних фондів, який характеризується рівнем фізичного і морального зносу. Кадрова забезпеченість хар-ся чисельністю персоналу (прийняття, звільнення), та структурою працюючих (робітники, службовці, менеджери, обслуг.персонал ін.). Використання матеріальних ресурсів залежить від матеріалозабезпеченості та матеріаловіддачі. Матеріалозабезпеченість визначається налагодженістю поставок матеріальних ресурсів, наявністю достатніх для їх придбання оборотних коштів, залу­ченням кредитів банку в оборот підприємств. Матеріаловіддача визначається раціональним використанням матеріальних ресурсів, тобто виходом готової продукції.

Ціна є визначальним фактором формування фінансових результатів. Внутрішнім чинником ціноутворення є собівартість одиниці продукції та рівень її рентабельності. Підприємства спрямовують свої зусилля на мінімізацію собівартості й оптимізацію рівня рентабельності. Зовнішніми відносно ціни є основні ринкові чинники — попит і пропозиція, тобто макроекономічні фактори. На собівартість впливають структурні й відповідні техніко-економічні фактори. Структурні фактори відображають складові елементи собівартості: вартість сировини, матеріалів, напівфабрикатів; палива та енергії; з/пл вартість утримання й експлуатації обладнання; накладні та інші витрати. Техніко-економічні фактори, які характеризують формування витрат з кожного елемента, включають місткість витрат (матеріаломісткість, енергомісткість, трудомісткість тощо) та їх вартість (ціни на матеріали, сировину, енергоносії, зарплата)

Комплексні фактори відображають вплив певних тенденцій розвитку економіки на фінансові результати. Вони діють не самі по собі, а через окремі техніко-економічні фактори. До комплексних факторів, які впливають на прибуток, належать: технічне вдосконалення виробництва, підвищення його ефективності, поліпшення якості продукції. Підвищення ефективності виробництва може досягатись як через його техн вдосконалення, так і на основі раціональнішого використання наявного виробн потенціалу. Це забезпечується за рахунок удосконалення насамперед системи управління виробничим процесом. У результаті підвищуються матеріало- і фондовіддача, продуктивність праці, що сприяє зростанню обсягів виробництва і зниженню собівартості продукції. Підвищення якості продукції — це сприяє зростанню обсягу продажів

Дата добавления: 2015-05-24