Ротонди в Україні

Пам’ятки XIII — XIV вв.

Про Данилового братанича — князя Володимира Васильковича говорить Галицько-Волинський літопис як про «філософа великого», митця й мецената, який більше, ніж державною політикою, цікавиться культурою і як такий прийшов до історії. «Князь Володимир, — читаємо там, — за свого князювання збудував [«сруби»] багато городів: Бересть, Кам’янець [Литовський], а в обох побудував кам’яні вежі, на 17 сажнів високі, кам’яну церкву Благовіщення, котру прикрасив золотокованими іконами, книгами й посудом. Книгами й іконами обдарував церкву в Більську, а у Володимирі розмалював стіни церкви св. Димитрія». До свого монастиря і в Перемишльську єпископію подарував книги, які «сам же списал бяше». У Любомлі Володимир Василькович збудував кам’яну церкву св. Юрія, прикрасив її іконами, обдарував книгами й посудом, причому сам на місці змалював ікони св. Юрія й Богородиці на золотому тлі. Почав розмальовувати стіни, й вже були готові три вівтарні апсиди, як занедужав.

На жаль, з будівництва Володимира Васильковича вціліла до нас лише одна вежа в Кам’янці-Литовському на Берестейщині. Вона округла, з цегли, триповерхова, з частинно збереженим вінчальним окапом. Висока на 27 м, має 13 м у промірі. Повнолукі вікна, окап і сама її форма як цілості надають нашій пам’ятці суто романського характеру.

Наймолодший із княжих городів — Львів (заснований у середині XIII в.) зберіг усе-таки одну з найавтентичніших пам’яток будівництва княжої України — замкову (придворну) церкву св. Миколи. В противенстві до традиційного тринавного центробазилічного заложення більшості староукраїнських церков, миколаївська церква у Львові має окреслено центральне триапсидне, але хрещате заложення. Загалом це є так званий «графовий» тип, змодифікований відтак у нашій дерев’яній архітектурі, але в мурованій доволі рідкий. Тесаний камінь як будівельний матеріал, легко загострена форма підбанних луків і нарешті сам план, запозичений із Балкан (Істрія, Далматія), свідчать про те, що під час будови миколаївської церкви давні традиції вже втратились, а нові здобутки західноєвропейського будівництва приймалися з ваганням (очевидно, за посередництвом православного Півдня). Час будови можна окреслити кінцем XIII або початком XIV в. У цілому святомиколаївська церква у Львові ще слабо досліджена.

Незалежно від синтетичного центробазилічного типу церков княжої доби у нас існували типи ротонд (так само як не обходилося й без чистих базилік). Одні й другі були з природи невеликі за розмірами, нерепрезентативні й тому не звертали уваги сучасників, а відтак і дослідників. Про існування ротонд, чи полігонів, знаємо у Вишгороді (1115), Галичі (XII — XIII вв.), Володимирі-Волинському (Васильківська) й, нарешті, в Горянах на Закарпатті (XII — XIII вв.). Ротонди будувалися в нас і пізніше — у Лаврові (XV в.), Кам’янці (1575), Мукачеві (1661), а згодом, на переломі XVIII і XIX в., форма ротонд була улюблена в так званому «ампірному» будівництві.

Теперішній латинський костьол у Горянах (селі, віддаленому на 4 км на південний схід від Ужгорода) складається з пресвітерії-ротонди й готичної нави, прибудованої в XIV — XV вв. Будівля стоїть на горі й обведена довкола земляними валами — останками колишнього замку.

Сама пресвітерія-ротонда, яка нас тут виключно цікавить, іззовні кругла, в середині має п’ять напівкруглих закапелків зі сферичними склепіннями. З накрівлі ротонди виростає шестикутний, невисокий підбанник із шестикутною при насаді і сферичною вгорі банею, перекритою в 1912 р. гостроконечним шоломом. Вікна, що освітлюють нутро ротонди, новішого походження й ані формою, ані розміщенням не відповідають первісним. Перероблені також вікна підбанника. Вся будівля покрита тинком, до того ж з’єдинена з пізнішою — готичною — прибудовою, й обстеження кладки та збережених під тином познак її старовинності вельми утруднене.

У сучасному стані обстеження нашої пам’ятки дослідники погодились на тому, що в основу її станового характеру лягли східні, візантійські, а не західні, романські, елементи. «Ясні й логічні форми будівлі, доосередність заложення й просторового об’єму, важкий підбанник, спосіб перекриття зі сферичною банею, відсутність дрібних прикрас — усе це промовляє за візантійським стилем пам’ятки», — каже у своїй розвідці В. Січинський.

При повній недостачі документальних даних час постання Горянської ротонди можна окреслити тільки приблизно XII — XIII вв. У той час на галицькому ґрунті квітло будівництво, а зв’язки Закарпаття з Галичиною були дуже живі. Характеристичне, що західнороманські впливи на тогочасне Закарпаття були куди слабші, ніж на тогочасне галицьке будівництво.

Розмірно добре збережена Васильківська церква у Володимирі-Волинському, цікава не тільки своєю загадковою традицією, але й архітектонікою. Місцевий переказ оповідає, що коли Володимир Великий повертався з переможного походу на хорватів, то спинився на відпочинок у Володимирі-Волинському. Кожний із його дружинників приніс по одній цеглі, й упродовж одного дня зросла незвичайна своїми формами Васильківська церква. Та історичні джерела не підтверджують слушности тієї легенди. Вони знають Васильківську церкву починаючи тільки від XIV в., коли її коляторами були Сангушки та Загоровські. На XIV і навіть XV в. назначили дату її постання такі дослідники волинської старовини, як Вол. Антонович, Орест Левицький та Прахов. Тим часом найновіші її польські дослідники — Бачиньський та Валіцький — запевняють, що вона постала не пізніше XIII в.

Збудована первісно у формі восьмилистої ротонди, Васильківська церква була згодом підперта готичними контрфорсами й поширена прибудовою прямокутного притвору. Останки романської орнаментики її порталів споріднюють її з такою ж орнаментикою будівель княжого Галича. Тип поземого плану церкви (октоконхоїд), витворений у вірменській архітектурі, поширився в середньовіччі на всю Західну Європу по Франконію й Ломбардію, причому зразок середньовічних мадярських ротонд міг відбитися на формі Васильківської церкви. Але в усякому випадку це гідна уваги дослідників пам’ятка.

Дата добавления: 2015-05-24