Головні рушійни сили антропогенезу

Питання про рушійні сили антропогенезу вперше детально розглянув Ч. Дарвін у книзі "Походження видів та статевий відбір" (1871) та статті "Про вираження емоцій у людини й тварини" (1872). Поширюючи на людину дію біологічних закономірностей, учений дійшов висновку про вирішальну роль природного відбору в переході пращурів людей до прямоходіння, в удосконаленні руки, розвиткові мозку та членороздільного мовлення. Разом із тим деякі "людські" риси могли виробитись у процесі постійних вправ і закріплення корисних властивостей спадковим шляхом. Особини з досконалішими морфологічними характеристиками мали більше шансів вижити, ніж інші, і з часом їхній фізичний тип починав домінувати в колективі. Постійні вправи відігравали особливо важливу роль у розвитку прямоходіння та здатності голосових органів до членороздільного мовлення. Ще один важливий чинник процесу антропогенезу, за Дарвіном, — це статевий відбір, який сприяв розвиткові звукового мовлення і особливо втраті предками людей суцільного волосяного покриву на тілі. Торкаючись цього питання, він писав: "... Чоловік, а скоріше спочатку жінка позбавились волосся заради краси", тобто в процесі статевого відбору. Цей же чинник, на думку вченого, вплинув також на формування расових особливостей.

Загалом Дарвін значно перебільшував спорідненість людини з твариною, не розуміючи соціальної сутності людей. Він намагався довести, що витоки людської моралі, трудової діяльності, мови, відчуття краси слід шукати виключно в суспільних інстинктах тварин.

На відміну від Дарвіна Ф. Енгельс — один із основоположників марксизму — приділяв винятково велику увагу соціальним чинникам гомінізації. Він створив трудову теорію антропогенезу, викладену в статті "Роль праці в процесі перетворення мавпи в людину" (вперше опублікована в 1884 р.). Сутність трудової теорії можна виразити словами автора: праця "є першою основною умовою людського існування, — і це в такій мірі, що ми у певному сенсі повинні сказати: праця створила саму людину". Енгельс послідовно проводив думку про те, що праця стала визначальним чинником переходу до прямоходіння, формування руки, мозку, свідомості, здатності до мовного спілкування, соціальності людей.

Загалом теза про важливу роль трудової діяльності в процесі антропогенезу не викликає істотних заперечень з боку сучасних дослідників. Разом із тим багато з них висловлюють сумніви щодо абсолютизації праці як основного чинника виникнення та еволюції людини. Зауважується, що праця є лише одним із проявів суспільної життєдіяльності людей, складником триєдиної якості, властивої людині (соціальність, трудова діяльність, свідомість) (Г. Горак).

У сучасній науці міцно утвердилася думка про те, що вирішальний вплив на "олюднення" мавпи та вдосконалення фізичної подоби гомінідів справили природні умови. Зазначається, що в кінці міоцену — на початку пліоцену (5,5— 5 млн років тому) в глобальному стані природи відбулися значні зміни, пов'язані з загальним похолоданням. У цей час Антарктида вперше була похована під суцільним льодовим куполом, зона похолодання охопила Тихий, Індійський, Північний Льодовитий океани. Внаслідок поширення льодовика рівень Світового океану упав на 70 м (О. Величко). Що ж до Африканського континенту, то тут сталася аридизація клімату (посуха). Це спричинило зменшення площ лісів і збільшення розмірів відкритих трав'янистих обширів, схожих із сучасними саванами та степами. Нові природні умови активізували перехід частини вищих приматів до прямоходіння, з'явилися двоногі мавпи, або мавполюди, — австралопітеки. Значне місце в раціоні частини цих істот посіла м'ясна їжа, потреба в якій стимулювала розвиток полювання, поліпшення двоногої ходьби, збільшення маси та вдосконалення функцій мозку. Пристосовуючись до нових умов життєдіяльності, австралопітеки почали використовувати природні предмети дрючки, камені, уламки кісток, що стали прообразами штучних знарядь праці. "Предметна" діяльність сприяла вдосконаленню верхніх кінцівок, еволюції нервової системи й поведінки безпосередніх попередників людини.

Новий зсув кліматично-природних умов відбувся у пізньому пліоцені (близько 2 млн років тому). Північний Льодовитий океан узявся кригою, і з тих пір обидва полюси Землі вкриті нею. Середня температура січня в Центральній Європі була на 15— 20° нижча, ніж тепер, а липня — на 3— 5°. Повсюдно зменшилася площа лісів, поширилися відкриті степові простори. Ці зміни збіглися в часі з виділенням нової еволюційної лінії, що врешті- решт завершилася появою "людини вмілої".

Формування фізичного типу Homo sapiens проходило в тісному зв'язку з розвитком людського суспільства. Хоча морфологічні зміни гомінідів мали суто біологічне підґрунтя, втім у процесі еволюції закріплялися передусім ті спадкові ознаки, котрі сприяли трудовій діяльності й утвердженню чимраз довершеніших форм суспільних відносин. Отже, біологічні та соціальні чинники антропогенезу тісно перепліталися між собою, виступаючи в діалектичній єдності. У ході еволюції постійно виникали суперечності між консервативністю фізичного типу гомінідів і необхідністю його вдосконалення, яка була зумовлена тиском соціальних чинників. Наприклад, "предметна" діяльність вимагала довершенішої будови кисті та ускладнення функцій мозку. Ці суперечності з часом поступово розв'язувалися. Разом із тим взаємозв'язок між фізичною організацією та трудовою діяльністю первісних людей був досить гнучким, що не дає змоги встановити пряму залежність між ними.

З розвитком суспільних відносин роль природного відбору як принципу еволюції поступово зменшувалася. Більшість учених вважають, що його дія припинилася 40— 35 тис. років тому. Саме на рубежі нижнього та верхнього палеоліту вже сформувалася генетична програма виду Н. sapiens, яка істотно не змінилася від того часу" (О. Хрисанфова). Людина набула потенційної можливості адаптуватися до будь-яких кліматично-географічних умов без зміни своїх видових рис.

Дата добавления: 2015-05-24