Порушення сну 1 страница

СОН

Сон — періодичний функціональний стан людського організму, котрий характеризується вимкненням свідомості і зниженням здатності нервової системи відповідати на різноманітні зовнішні подразники. В момент сну вповільнюється частота дихальних рухів. Найбільш характернішими ознаками сну являється типова електрична активність мозку й м'язів, рухи очей. Активність мозку електричну можна визначити з допомогою електроенцефалографа, котрий записує коливання у мозку різноманітних хвиль: альфа-, бета-, тета- й дельта-хвилі.Даний запис фіксується на спеціальній електроенцефалограмі.

Встановлено 2 види сну: 1) повільнохвильовий (повільний), 2) швидкохвильовий (стрімкий).На основі спеціальної електроенцефалографічної картини сон поділили на головні фази: І —дрімання (триває 1–7 хв.); ІІ — «сонні веретена», які супроводжуються веретеноподібними ритмічними коливаннями; ІІІ й ІV — переважають повільні дельта-хвилі, звідси і назвадельта-сон; V — існування альфа-хвиль, наче стан пробудження.

Рис. 1. Фази сну

Перші чотири фази сну характеризуються пониженням електричної активності кори мозку(в них переважають повільні високоамплітудні тетахвилі й дельтахвилі), розслабленням усіх скелетних м'язів й відсутністю рухів очей. Дані ознаки властиві для повільнохвильового сну, тобто повільного сну.

В 5 фазі сну, котра зветься швидкохвильовим сном або швидким сном, яка йде 20–30 хв.,помітні швидкі рухи очей, певне напруження мімічних та скелетних м'язів. В стані активностіна електроенцефалограмі відмічають переважання альфа- й бета-хвиль, високої частоти електричної активності м'язів, це указує на те, що усі скелетні м'язи напружені, тобто підтримується тонус м'язів, а рухи очей зумовлюють появу нерегулярних електричних імпульсів. Далі вона знову замінюється глибоким повільнохвильовим сном. Доведено теж, що нічний сонне являється однорідним. Подібні періодичні коливання здійснюються близько через кожні півтори години. Повільні низькочастотні ритми електроенцефалограми замінюються швидкими високочастотними ритмами, які характерні для періоду активності. Таким чином, сон складається із чотирьох-п'яти циклів, будь-який із котрих розпочинається стадією повільного сну та закінчується стадією швидкого сну.

Учені припускають те, що швидкохвильовий сон пов'язаний із аналізом та обробкою інформації, внаслідок чого з'являються сновидіння.

СНОВИДІННЯ

Сновидіння із давніх-давен вражають й хвилюють людей власною таємничістю. Однак вивчення діяльності мозку в момент сну не надає нам підстав взаємопов'язувати сновидіння зі впливом певних надприродних сил. Сновидіння отримали повністю матеріальну основу й являється результатом різноманітних психофізіологічних процесів мозку. На думку І. П. Павловлова,фізіологічною основою сновидіння являється часткове незагальмування (або розгальмування) кори мозку. І. Сєченов вважав сни «небувалими комбінаціями минулих вражень людини».

В результаті дослідів було виявлено, що в момент фази швидкохвильового сну усі процесиу мозку переходять зі підсвідомого на свідомий рівень. Однак адже загальмована кора досить великих півкуль не здатний забезпечити їх аналіз, то дана інформація здатна поєднуватисьв найрізноманітніших комбінаціях. Саме тому сновидіння здатні бути логічними, як й реальна діяльність незагальмованого мозку, чи і неймовірними. Буває те, що зміст сновидінь та свідоме мислення не різняться одне від одного. Відповідно до сучасної точки зору, сновидіння являються результатом перекомбінацій, перегляду інформації, яка зберігається в пам'яті.

Сновидіння із'являються впродовж існування людини внаслідок її спілкування з зовнішнім світом. Саме тому сліпі від свого народження позбавлені в сновидіннях зорових образів,а глухонімі, в свою чергу,— мовних елементів й звуків. Це теж свідчить, що сновидіння являється результатом діяльності мозку.

ТРИВАЛІСТЬ СНУ І ЇЇ РЕГУЛЯЦІЯ

Ще у XVI ст. знаменитий лікар Парацельс дотримувався думки, що природний сон повинен тривати 8 годин. Відповідно до тривалості сну люди теж в значні мірі різняться між собою. Із віком потреба в сні змінюється — від 16–20 годин в новонароджених і до 7–8 годин в дорослих.Однак існують люди, що сплять по 3–4 години на добу (поміж них зустрічались: французький імператор Наполеон Бонапарт чи 9–10 годин (всесвітньо відомий фізик-теоретик Альберт Ейнштейн). Тривалість й якість сну у нормі зумовлені спадковою схильністю людини. Біологічне значення сну заключається у потребі відновлення енергетичного потенціалу та структури нервових клітин, розвантаженні мозку від надмірної інформації, переведення важливої інформації у довготривалу пам'ять. Потреба у сні являється життєво необхідною.

Сон здатний порушуватися через певні екологічні впливи, інформаційні перевантаження чи надмірну роботу у нічні години. Так з'являється безсоння, яке завдає людині значних страждань. Тривале недосипання чи повністю неспання впливає негативно на функціональнийстан людського організму. Після тривалого неспання в людей спостерігається мікросон — досить небезпечне явище, в момент котрого людина час від часу засинає на 1–3 с.

Окремі люди намагаються позбутися явища безсоння з допомогою снодійних. Але ценебезпечно, оскільки для нормалізації сну більш краще дотримуватися вірного режиму дня, приділяти певну увагу фізичній роботі, слідкувати за власним психічним станом.

V. Закріпленнянових знань і вмінь

1. Що таке біоритм? Які види біоритмів бувають?

2. Що таке сон? Які фази сну виділяються?

3. Що таке сновидіння?

4. Як регулюється тривалість сну?

VІ. Підведення підсумків

VІІ. Домашнє завдання

— прочитати параграф,

— дати відповідь на запитання,

— інше.

Порушення сну різноманітні. Відповідно до Міжнародної класифікації захворювань, порушення сну класифікують таким чином:

• Порушення засинання і тривалості сну (інсомнії).
• Надмірна тривалість сну (гіперсомнія).
• Порушення циклу сон-неспання.
• Сонні апное.
• Нарколепсія й катаплексія.
• Інші порушення.

Безсоння — поняття, яке об’єднує різні стани. Воно означає нездатність спати, незважаючи на те, що обставини це дозволяють. По-перше, безсоння — це порушення відчуття тривалості сну, глибини сну, порушення відчуття відпочинку — людина відчуває себе такою, що не виспалася, не відпочила.

Сон поверхневий, нетривкий, з частими пробудженнями, що повторюються, протягом ночі. Можуть бути також труднощі із засинанням, сон може взагалі не настати. Нарешті, у разі безсоння можуть бути і протилежні порушення — дуже раннє пробудження, неможливість заснути знову. Нерідко спостерігається комбінація цих симптомів. Безсоння значною мірою знижує якість життя людини і впливає на її працездатність, що визначає медичне й соціальне значення цієї проблеми. Людина, яка страждає від безсоння, сонлива протягом дня, їй важко концентруватися на щоденній роботі, знижується продуктивність її праці. З часом розвивається психологічний дистрес — утома, нервозність.

Летаргія — хворобливий стан, схожий на сон. Характеризується повною відсутністю зовнішньої реакції, майже нечутним диханням, слабким пульсом і кров’яним тиском. Напади летаргії тривають, як правило, від декількох годин до кількох тижнів, а в деяких випадках — місяців і років. У минулому хворі в летаргічному стані, без ознак життєдіяльності та серцебиття помилково визнавалися мертвими. Перебування в летаргічному сні може тривати роками.

Сон і його види

Сон являє собою особливий періодично виникаючий функціональний стан із специфічними поведінковими проявами у вегетативній і моторній сферах, який характеризується зниженням активності нервової системи, відключенням від сенсорних впливів зовнішнього світу і практично повною відсутністю рухової активності. Наукові дослідження останніх десятиліть показали винятково важливе значення сну для життєдіяльності людини.

У людини періодизація сну, як правило, тісно прив'язана до добового циклу зміни дня і ночі. Наявність одного періоду сну і бадьорості впродовж доби називається монофазним сном. При поліфазному сні зміна періодів сну і бадьорості відбувається кілька разів на добу. Такий сон характерний для маленької дитини. У дорослої людини, як правило, сон монофазний чи діфазний (двічі на добу).

Виділяють ще такі види сну, як:

1) наркотичний - настає внаслідок впливу різних хімічних речовин (різних видів наркотиків, вдихання парів ефіру, хлороформу) а також електронаркозу (вплив слабкого переривчастого електричного струму);

2) гіпнотичний - настає внаслідок гіпнотичного навіювання;

3) патологічний - може виникати внаслідок ушкоджень головного мозку хвороботворного чи травматичного характеру (пухлини у великих півкулях, ураження деяких ділянок стовбура мозку, анемія мозку, різні види мозкових травм); різновидами патологічного сну є сомнамбулізм і летаргічний сон (може виникнути внаслідок сильної емоційної травми і продовжуватися від декількох днів до декількох років і більше).

Теорії сну

З самого початку формування наукових припущень щодо природи сну визначились дві основні точки зору:

1) активні теорії сну - сон є активним процесом і настає в результаті збудження певних структур ("центрів сну"), що викликає загальне зниження активності організму;

2) пасивні теорії сну - настання сну відбувається пасивно в результаті припинення дії певних чинників, що необхідні для підтримки стану бадьорості [4].

Хімічна теорія. Згідно з цією теорією людина засинає внаслідок того, що під час стану бадьорості в клітинах тіла накопичуються продукти, що легко окислюються, і в організмі виникає дефіцит кисню. Деякі дослідники припустили, що під час стану бадьорості в організмі синтезується особлива отруйна речовина - гіпнотоксин, руйнування якого відбувається під час сну. У дослідженнях були отримані різні результати - такі, що підтверджують, так і такі (у більшій мірі), що спростовують цю теорію. Про її суперечливість, наприклад, говорить те, що вона не може пояснити часті випадки бадьорості одного із сіамських близнюків, що мають загальну кровоносну систему, під час сну іншого; практично цілодобовий сон немовляти; механізм нейтралізації при безсонні токсичних речовин, що нібито утворюються у стані бадьорості.

Гальмівна теорія сну. Її автором є І.П. Павлов. Згідно з його поглядами причиною сну є широка іррадіація внутрішнього гальмування по корі великих півкуль і відділах мозку, що знаходяться нижче. Цей процес забезпечує "відпочинок" головного мозку і лежить в основі відновлення його працездатності для подальшої після сну життєдіяльності.

Сучасні теорії сну. Більшість сучасних гіпотез щодо функціонального призначення сну й окремих його стадій можна звести до трьох основних типів: 1) енергетичних, 2) інформаційних, 3) психодинамічних [3].

Відповідно до "енергетичних"" теорій під час сну відбувається відновлення енергії, витраченої під час бадьорості. Особлива роль при цьому приділяється дельта-сну, збільшення тривалості якого виникає після фізичного і розумового напруження. Будь-яке навантаження компенсується збільшенням частки дельта-сну. При цьому початковим етапом сну керує ретикулярна формація. А регулюючий вплив на функції сну і бадьорості також справляють гіпногенна зона передньої частини гіпоталамуса і периферичні гіпногенні зони, що розташовані в стінках сонних артерій. Згідно із поглядами П.К. Анохіна, у механізмі настання сну основну роль відіграє гіпоталамус: при тривалому стані бадьорості рівень життєвої активності клітин кори мозку знижується; це призводить до зниження їхнього гальмівного вплив на гіпоталамус, що дозволяє йому "виключати" вплив активуючої ретикулярної формації і, як наслідок, при зниженні висхідного потоку збудження людина засинає.

Згідно із інформаційними теоріями сон настає в результаті зменшення сенсорного потоку до ретикулярної формації, що призводить до включення гальмівних структур. Згідно із ще однією точкою зору відпочинку потребують не клітини, тканини й органи, а психічні функції (сприйняття, мислення, пам'ять). Оскільки сприймана інформація може "переповнити" мозок, тому йому необхідно на час відключитися від навколишнього світу за допомогою сну. Сон закінчується, коли інформація, отримана впродовж попереднього дня "записана" у пам'яті, і організм готовий до сприйняття нової порції інформації.

У психодинамічних теоріях сну причиною його настання вважається гальмівний вплив, що справляє кора головного мозку на саму себе і підкіркові структури.

За деякими уявленнями існує ієрархічно побудована мозкова система, що регулює цикли сну і бадьорості. У регульований контур цієї системи входить ретикулярна формація, що підтримує рівень бадьорості, синхронізуючі апарати, відповідальні за повільний сон, і ретикулярні ядра вароліїва мосту, відповідальні за швидкий сон. У регулюючому контурі здійснюється взаємодія між цими апаратами, їхнє включення і зміна. Там само сон і бадьорість пов'язані з іншими системами організму - вегетативною, соматичною, психічною. Регулюючий контур знаходиться в межах лімбіко-ретикулярного комплексу. Усередині цього комплексу маються і спеціалізовані апарати (судинорухальний і дихальний центри, ядра гіпоталамуса, що регулюють діяльність гіпофіза і підсилюють зрушення у внутрішньому середовищі, зони, що забезпечують сон і бадьорість), і нейронні утворення, що здійснюють інтеграцію діяльності мозкових систем [3].

Електроенцефалографія - це метод дослідження електричної активності головного мозку. Метод заснований на принципі реєстрації електричних потенціалів, що з'являються в нервових клітинах в процесі їх діяльності. Електрична активність головного мозку мала, вона виражається в мільйонних частках вольта. Вивчення біопотенціалів мозку виробляється тому за допомогою спеціальних, високочутливих вимірювальних приладів чи підсилювачів, званих електроенцефалографами (рис.). З цією метою на поверхню черепа людини накладаються металеві пластинки (електроди), які з'єднують проводами з входом електроенцефалографа. На виході апарату виходить графічне зображення на папері коливань різниці біопотенціалів головного мозку, зване електроенцефалограмою (ЕЕГ).

Електроенцефалограф

Дані ЕЕГ виявляються різними у здорової і хворої людини. У стані спокою на ЕЕГ здорової дорослої людини видно ритмічні коливання біопотенціалів двох типів. Більш великі коливання, із середньою частотою 10 в 1 сек. і з напругою, рівним 50 мкв, називаються альфа-хвилями. Інші, більш дрібні коливання, із середньою частотою 30 в 1 сек. і напругою, рівним 15-20 мкв, називаються бета-хвилями. Якщо мозок людини переходить від стану відносного спокою до стану діяльності, то альфа-ритм слабшає, а бета-ритм посилюється. Під час сну як альфа-ритм, так і бета-ритм зменшуються і з'являються більш повільні біопотенціали з частотою 4-5 або 2-3 коливання в 1 сек. і частотою 14-22 коливання в 1 сек. У дітей ЕЕГ відрізняється від результатів дослідження електричної активності головного мозку у дорослих і наближається до них у міру повного дозрівання мозку, тобто до 13 - 17 років життя.
При різних захворюваннях мозку на ЕЕГ виникають різноманітні порушення. Ознаками патології на ЕЕГ спокою вважаються: стійке відсутність альфа-активності (десинхронізація альфа-ритму) або, навпаки, різке її посилення (гиперсинхронизация); порушення регулярності коливань біопотенціалів; а також поява патологічних форм біопотенціалів - високоамплітудних повільних (тета - і дельта-хвиль, гострих хвиль, комплексів пік-хвиля і пароксизмальних розрядів і т. д. З цих порушень лікар-невропатолог може визначити тяжкість і до певної міри характер мозкового захворювання. Так, наприклад, якщо в головному мозку є пухлина або стався крововилив у мозок, електроенцефалографічні криві дають лікарю вказівку, де (в якій частині мозку) це пошкодження знаходиться. При епілепсії на ЕЕГ навіть у межприпадочном періоді можна спостерігати виникнення на тлі звичайної біоелектричної активності гострих хвиль або комплексів пік-хвиля.
Особливо важлива електроенцефалографія коли постає питання про необхідність операції на мозку для видалення пухлини у хворого, абсцесу або стороннього тіла. Дані електроенцефалографії у поєднанні з іншими методами дослідження використовують, намічаючи план майбутньої операції.
У всіх тих випадках, коли при огляді хворого з захворюванням ЦНС у лікаря-невропатолога виникають підозри про структурних поразках головного мозку, доцільно електроенцефалографічне дослідження, З цією метою рекомендується направляти хворих в спеціалізовані установи, де працюють кабінети електроенцефалографії.

Електроенцефалографія (грец. enkephalos - головний мозок, grapho - записую) - метод дослідження діяльності головного мозку людини і тварин на підставі вивчення електричної активності різних його відділів.
Експериментальні роботи показали, що під впливом різних зовнішніх подразнень у головному мозку виникають електричні коливання. Так звані спонтанні коливання, тобто коливання біопотенціалів, не пов'язані з нанесеними подразненнями, вперше виявив В. М. Сєченов у 1882 р. у головному мозку жаби. У 1913-1925 рр. В.В. Правдіч-Неминский за допомогою струнного гальванометра виявив у собак в біоелектричної активності головного мозку цілий ряд ритмічних процесів.
У 1929 р. Бергер (Н. Berger), застосувавши струнний гальванометр, зареєстрував біоелектричну активність кори головного мозку людини. Показавши можливість відводити біоелектричну активність від неушкодженої поверхні голови, він відкрив перспективність використання цього методу при обстеженні хворих з порушеннями діяльності головного мозку. Однак електрична активність головного мозку є дуже слабкою (величина біопотенціалів становить в середньому 5-500 мкВ).
Подальший розвиток цих досліджень і їх практичне використання стало можливим після створення підсилювальної електронної апаратури. Вона дала можливість отримати значне посилення біопотенціалів і внаслідок своєї безинерционности дозволила спостерігати коливання без спотворення їх форми (див. Електронні підсилювачі).

Урок 2

Роль ретикулярної формації та рівні сприйняття інформації.

Мета.
Освітня. Продовжити формувати знання учнів про вищу нервову діяльність; ознайомити із роллю ретикулярної формації та рівнями сприйняття інформації.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати значення будови головного мозку для сприйняття інформації та всіх важливих функцій життя; уміння логічно мислити, робити висновки та узагальнення.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного здоров’я, своїх рідних та близьких, а також всіх оточуючих людей.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Сугестивний: застосування різних видів мистецтва
5. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: психологія, медицина, історія.
Матеріали та обладнання: малюнки, плакати, таблиці.
Основні поняття та терміни: ретикулярна формація, сприйняття, інстинкти.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Шляхом експрес-тесту з’ясувати знання учнів про будову головного мозку людини і особливо переднього відділу та значення кори.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Дати відповідь на проблемне запитання:
- Чому людина під час анестезії та наркозу не сприймає подразнень та сигналів навколишнього середовища?
- Чому мати, яка займається справами на кухні, не чує ніяких звуків (телевізора, що ввімкнений, пральної машини, звуків вулиці), але коли заплаче дитина, яка спала в кімнаті, мати миттю почує і кине всю роботу?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

В основі ВНД лежать умовні рефлекси, які виробляються вищими відділами ЦНС (корою), а також безумовні рефлекси – інстинкти, здійснювані в основному найближчими підкорковими нервовими утвореннями. При цьому кора й підкоркові відділи працюють як єдине ціле.
Важливу роль у процесах, пов’язаних з вищою нервовою діяльністю, відіграє ретикулярна формація.
Ретикулярна формація являє собою сітку клітин, клітинних скупчень і нервових волокон, розташованих по всій довжині стовбура мозку й у центральних відділах спинного мозку. Вона одержує інформацію від усіх органів чуття і внутрішніх органів, оцінює її й передає в лімбічну систему та кору великого мозку.
Ретикулярна формація надсилає у великі півкулі нервові імпульси, що активізують кору. Це відбувається в стані неспання, коли численні імпульси, що надходять від органів чуття, несуть різноманітну інформацію в кору великих півкуль.
У кору нервові імпульси від органів чуття надходять двома шляхами. По специфічному шляху збудження йде в коркову зону відповідного аналізатора, а по неспецифічному шляху – у ретикулярну формацію, яка залежно від значення інформації, що надходить, або активізує кору, або знижує активність її роботи. дослідження показали, що ретикулярна формація, підвищуючи або знижуючи активність мозку, здатна посилювати відповіді на одні подразнення й гальмувати інші.
Ретикулярна формація активізує мозок тоді, коли з’являються важливі подразники, що відповідають потребам людини. Наприклад, при нестачі певних речовин у крові ретикулярна формація створює потребу в їжі, воді, свіжому повітрі. Вона активізує кору з появою нового подразника, який може бути сигналом потрібної або небезпечної події. У цьому разі проявляється орієнтовний рефлекс і розпізнавання об’єкта.
Чергування сну й неспання також відбувається за участю центрів ретикулярної формації. Подразнення певних центрів ретикулярної формації негайно призводить до пробудження.
Будь-який нейрон ретикулярної формації розуміє всі сигнали, що надійшли з якого-завгодно органу. У ретикулярну формацію надходять дублі всіх імпульсів, якому б відділу мозку вони не були адресовані. Ретикулярна формація одні сигнали пропускає раніше, забезпечуючи їх додатковою енергією, а іншим дає дорогу пізніше. Деякі сигнали вона затримує доти, доки вони не стануть важливими для організму.
Нейрони ретикулярної формації безупинно зайняті порівнянням, оцінкою й добіркою сигналів, які повинні забезпечити таку поведінку організмові, яка відповідає сформованій ситуації.
Основними психічними процесами, що беруть участь у прийомі інформації є: відчуття, сприйняття, уявлення та мислення. Сприйняття інформації включає декілька стадій:
а) виявлення – стадія сприйняття, на якій спостерігач виділяє об’єкт із фону, але ще не може судити про його форму й ознаки;
б) розпізнавання – стадія сприйняття, на якій спостерігач здатний роздільно сприймати два об’єкти, розташовані поруч (або два стани одного об’єкту), виділяти деталі об’єкту;
в) пізнання – стадія сприйняття, на якій спостерігач виділяє істотні ознаки об’єкта й відносить його до певного класу.
ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.
Таким чином, до матері на кухні, де дуже багато звуків, надходять нервові імпульси, викликані цими звуками. Вони надходять до слухових центрів, але жінка на них не реагує, тому що ретикулярна формація рідкою імпульсацією знизила чутливість кори великих півкуль. Голос дитини у неї викликає реакцію, тому що імпульси, викликані почутим звуком, не тільки досягли кори, але й дійшли по неспецифічному шляху до ретикулярної формації і та, посиливши потік нервових імпульсів, що йдуть у кору великих півкуль, підвищила їхню збудливість.
Збудливість ретикулярної формації у людини може бути підвищена в результаті свідомої діяльності, намірів, планів.
Ретикулярна формація живить додатковою енергією всі відділи мозку. Тонус і темп роботи кори головного мозку залежить від ретикулярної формації.
Ретикулярна формація є центром, в обов’язок якого входить спостереження за тонусом кори, задля того, щоб вчасно вмикати і вимикати її. Кора в свою чергу так само впливає на ретикулярну формацію. Взаємодія цих двох систем мозку здійснюється за принципами зворотного зв’язку. Спочатку посилюється активність нейронів ретикулярної формації й у відповідь сильніше збуджується кора. Потім спрацьовує зворотний механізм – кора надсилає сигнали, які знижують тонус ретикулярної формації. Такі циклічні процеси створюють оптимальні умови для роботи цих систем.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Ретикулярна формація відіграє важливу роль у процесах свідомості, мислення, пам’яті, сприйняття. На ЦНС вона впливає різними способами. Насамперед, вона відбирає і регулює рух нервових імпульсів, вибираючи з потоку інформації лише найважливіші для організму в дану хвилину сигнали.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 3

Структура інстинктивної поведінки, її модифікації.

Мета.
Освітня. Продовжити формувати знання учнів про біологічні основи поведінки людини; ознайомити із структурою інстинктивної поведінки та її модифікаціями.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати фізіологічні функції організму людини та їхнє значення для життєдіяльності та поведінки; уміння робити висновки та узагальнення.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного здоров’я та необхідність здорового способу життя.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:
1.Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схем, схематичних малюнків.
5. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: психологія, медицина, історія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці.
Основні поняття та терміни: інстинкт, інстинктивна поведінка, рефлекс, структура інстинктивної поведінки, модифікації інстинктивної поведінки.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Дати відповідь на запитання:
- Як влаштована ретикулярна формація?
- Як впливає ретикулярна формація на сприйняття інформації?
- Якими шляхами нервові імпульси від органів чуття надходять у кору?
- У яких випадках ретикулярна формація активізує мозок?
- У чому полягають особливості нейронів ретикулярної формації?
- Чи може кора впливати на ретикулярну формацію?
- Що відбувається в організмі людини при порушенні роботи ретикулярної формації?

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Поставити проблемні запитання і проблемні досліди:
- Ми всі часто бачимо невпинну роботу бджіл та мурах. Чому ж вони продовжують будувати свої стільники не звертаючи уваги на те, що їхні соти зруйнували?
- Чому відбувається колінний рефлекс, коли легко ударити неврологічним молоточком по сухожилку 4-голового м’яза розгинача стегна, розташованого під колінною чашечкою?
- Чому ноги розгинаються в гомілковому суглобі, гомілка відхиляється назад, коли нахилитися не згинаючи ніг? (Завдяки цьому підтримується рівновага. Що демонструє цей дослід? Головний мозок регулює роботу центрів спинного мозку).
- Що доводять ці досліди? (У людини є безумовні рефлекси, які здійснюються за допомогою ЦНС).

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

До вроджених форм поведінки належать безумовні рефлекси та інстинкти.
Інстинкти.
Інстинкти – це складна вроджена форма поведінки, що виникає у відповідь на певні зміни навколишнього середовища та має велике значення для виживання організму. Вони являють собою видові стереотипи поведінки, які виникають на базі безумовних рефлексів. У ролі подразників, що запускають стереотипні поведінкові реакції, виступають стимули, які стосуються харчування, захисту, розмноження та інших потреб організму.
Інстинкти специфічні для кожного виду й відрізняються від простих безумовних рефлексів рівнем складності. Це ціла низка послідовно пов’язаних один з одним рефлекторних актів.
В інстинктивній поведінці виділяють підготовчу або пошукову фазу, яка є досить варіативною та завершальну, яка більш постійна.
Інстинкт є вродженою й суворо координованою формою поведінки, що здійснюється під впливом біологічних потреб. Він відтворює корисний дослід попередніх поколінь певного виду.
Різноманітність у природі форм інстинктивної поведінки пов’язані з різноманітністю середовищ і повторюваними явищами природи: зміна пір року, дня і ночі…
Інстинктивна поведінка не відбувається сама по собі. Має виникнути відповідний біологічний потяг – мотивація. Коли тварина голодна, вона починає активно шукати їжу. Це пошукова, тобто підготовча фаза. Вона триває доки не буде знайдений пусковий подразник – зовнішній сигнал, можливо запах їжі. Він викликає певну послідовність рухових реакцій – це підкладання до їжі, напад, хапання, поїдання. Це вже завершальна фаза інстинктивного поведінкового акту.
Модифікації інстинктивної поведінки в основному пов’язані з пошуковою фазою. У ній відбувається орієнтувально-дослідницька діяльність, заснована не тільки на вродження, але й набутих у процесі життя компонентах поведінки.
Інстинктивні реакції доцільні лише при сталості умов навколишнього середовища, а при їхній зміні вони стають недоцільними. У ході еволюції структура інстинктивної поведінки так само може змінюватися. У людини інстинктивна поведінка відіграє підпорядковану роль і перебуває під контролем соціальних норм моральності.
Безумовні рефлекси.
У своїй роботі «Рефлекси головного мозку» І.М.Сєченов вперше висловив думку про те, що всі види свідомого й несвідомого життя людини являють собою рефлекторної реакції. Він розглядає рефлекс як універсальну форму взаємодії організму з навколишнім середовищем.
Організм здатний відповідати за впливи навколишнього середовища за допомогою рефлексу, структурною основою якого є рефлекторна дуга – це послідовно з’єднаний ланцюжок нервових клітин, що забезпечує здійснення реакції на подразнення.
Рефлекторний принцип регуляції функцій є ефекторним і дозволяє організму адекватно реагувати на впливи навколишнього середовища.
Історія розвитку безумовних рефлексів: безумовні рефлекси, які сформувалися в процесі еволюції виду, однакові для всіх його представників і мало залежать від конкретних умов існування. Вони забезпечують життєдіяльність організму в умовах мінливих чинників навколишнього середовища.
Безумовні рефлекси людини: рефлекси класифікують за різними критеріями, наприклад, за особливостями рецепторів або за їхнім біологічним значенням є безумовні рефлекси, що передаються спадково й безумовні, які формуються протягом життя. За біологічним значенням вони є харчові, захисні, оборонні, статеві, орієнтувальні.
1. Рефлекси відділів мозку:
- рефлекси довгастого мозку:
а) ковтання неможливе, якщо задня стінка глотки не подразнюється.
Щоб в цьому переконатися, зробіть декілька ковтальних рухів. Коли в роті слини не залишиться, рефлексу ковтання не буде;
б) доторкніться до брів, вій, внутрішнього та зовнішнього краю ока.
Що спостерігається?
в) зробити декілька швидких та глибоких вдихів та видихів. Чому після них дихання зупиняється?
- рефлекси середнього мозку:
а) візьміть олівець, помістіть його на відстані 20 см від очей товариша і запропонуйте йому зафіксувати на цьому предметі погляд. При наближенні олівця до очей – вони зводяться до носа. Поясніть це.
б) попросіть піддослідного прийняти нестійке положення, поставивши ліву ногу перед правою так, щоб ступні утворили одну пряму лінію. Очі піддослідний повинен закрити. Легенько підштовхніть його. Що спостерігається? Чому він відставляє ногу вбік, або балансує?
в) вчитель стукає олівцем по столу – спостерігається орієнтувальний рефлекс. Якщо несподівано покласти руку на плече учня, який відвернувся, ефект такий же.
- рефлекси мозочка:
а) вчитель пропонує учням закрити очі і простягнути руку з витягнутим вказівним пальцем вперед. Потім учні торкаються кінчиком пальця до носа. В цьому русі бере участь 30 м*язів. Поясніть узгодженість роботи цих м’язів.
- рефлекси проміжного мозку:
а) визначити, який рефлекс цього відділу можна спостерігати при виконані наказу “Стій!” Вчитель пропонує встати, а потім дає наказ. Учні опиняться в різних позах. Як можна назвати його? (Позний). Що відбувається з’язами протилежної дії в суглобах? (Вони одночасно скорочуються).

Дата добавления: 2015-05-24