Групи дітей із ЗПР

Категорія дітей, яку ми розглядаємо, є досить різнорідною за складом. Існує декілька класифікацій дітей із затримкою психічного розвитку.

Першу клінічну класифікацію ЗПР було запропоновано у 1967 році Т. Власовою і М. Певзнер. Було розглянуто два види затримки психічного розвитку. Один із них був пов’язаний із психічним і психофізичним інфантилізмом, під час якого на перший план виступає відставання у розвитку емоційно-вольової сфери й особистісна незрілість дітей. Другий варіант пов’язував порушення пізнавальної діяльності під час ЗПР зі стійкою церебральною астенією, для якої характерними є порушення уваги, відволікання, швидка втомлюваність, психомоторна в’ялість або збудження.

В. Ковальов (1979) виділяв дизонтогенетичний (із перевагою ознак незрілості лобних і лобно-діенцефальних відділів головного мозку) та енцефалопатичний варіанти (з більшою вираженістю симптомів ураження підкіркових систем) ЗПР. Крім цих двох варіантів автор виділяв змішані резидуальні нервово-психічні розлади – дизонтогенетично-енцефалопатичні.

К. Лебединська (1980), виходячи із походження ЗПР, виділяє декілька видів інфантилізму: ЗПР конституційного походження; ЗПР соматичного походження; ЗПР психогенного походження; ЗПР церебрально-органічного походження. Ця класифікація увійшла в літературу як етіопатогенетична. Розглянемо її більш детально.

ЗПР конституційного походження (гармонійний психофізичний інфантилізм, від лат. infantilis - дитячий) характеризується поєднанням інфантильності будови тіла з дитячою пластичністю міміки і моторики. Часто інфантилізм властивий також іншим членам сім’ї, але у них він не досягає патологічного рівня.

Вага, зріст, гострота зору і слуху, ріст зубів відстають від норми на 1, 2, 3 роки. Візуально молодший школяр виглядає як дошкільник, цьому відповідають також його поведінка та психічна діяльність. Коло інтересів обмежується ігровою діяльністю. Вона розвинута, сюжетно-рольова; під час гри дитина виявляє багато витримки і творчості. Виконання навчальних завдань швидко втомлює дитину.

Потрапивши до школи, діти із ЗПР конституційного походження поводяться як дошкільники, віддаючи перевагу грі. Вони не вміють зосередитись на навчальній діяльності, яка їх мало приваблює. Їм складно організувати себе відповідно до вимог педагога щодо виконання навчальних завдань та дотримання шкільної дисципліни. У таких дітей не розвинена достатня особистісна готовність до шкільного навчання, що з перших днів перебування у школі робить складним процес оволодіння знаннями та вміннями.

Затримка впливає в основному на емоційно-вольову сферу особистості, веде до недостатності довільної регуляції діяльності, мислення, запам’ятовування, зосередження уваги. Емоції й мотивація молодших школярів відповідають дошкільному віку. Самооцінка є слабо диференційованою. При цьому істотних порушень психічних процесів не спостерігається.

Організаційна допомога та постійне заохочення під час обстеження сприяють тому, що ці діти показують достатні досягнення в інтелектуальній сфері. У подальшому можливе поступове вирівнювання дітей з інфантилізмом до норми, переведення їх зі школи для дітей із ЗПР до масової школи.

ЗПР соматичного (від грец. soma - тіло) походження відрізняється яскраво вираженими відхиленнями в емоційній сфері та в інтелектуальному розвитку. Виникають явища ретардації психічного розвитку (дитина втрачає набуті раніше навички).

Соматичний інфантилізм викликають довготривалі й хронічні захворювання: порок серця, діабет, енурез (нічне нетримання сечі), бронхіт, туберкульоз, порушення кісткової системи. Ослабленість організму гальмує розвиток активних форм діяльності, сприяє формуванню таких рис характеру, як боязливість, невпевненість у своїх силах, тривожність. Хворого з дитинства привчають до обмежень і заборон, що сприяє штучній інфантилізації, викликаній посиленою опікою. У свідомості дитини закріплюється думка, що вона слабка, цього не може, інше їй може зашкодити, хоча хворобу вже давно вилікували і можна нормально розвиватися.

Н. Максимова, К. Мілютіна і В. Піскун, аналізуючи ЗПР соматичного походження, проводять аналогії із явищем госпіталізму. Якщо дитина потрапляє до стаціонару без матері або перебуває в умовах дитячого будинку, то на неї негативно впливають страх, самотність. Активні реакції протесту через певний час змінюються пасивним, апатичним станом.

У дитини, за відсутності позитивних емоційних стимулів, розвивального та навчального впливів, розвивається явище сенсорної депривації, виникає потреба в аутостимуляції: вони стереотипно розгойдуються, смокчуть палець чи ковдру; може з’явитися мастурбація. Ці прояви значною мірою гальмують психічний, а іноді й фізичний, розвиток дитини. Засвоєні навички аутостимуляції можуть залишатися ще тривалий час, навіть після повернення дитини у більш комфортні умови,.

Перед проведенням патопсихологічного обстеження у батьків з’ясовують, наскільки часто хворіє дитина, тривалість гострого періоду хвороби, перебуває у цей час дитина у лікарні або вдома, дізнаються про наявність хронічних соматичних захворювань у дитини. Під час обстеження у дитини спостерігається виснажуваність, частіше - за гіпостенічним типом. Порушено концентрацію та розподіл уваги. Пам’ять та інтелектуальні здібності майже не порушено. Вираженою є емоційна лабільність: під час найменших невдач діти, які виконували завдання, плачуть, довго не можуть почати виконувати наступні методики. Самооцінку занижено. Переважають ігрові інтереси. Деякі ігри можуть бути стереотипними, слугувати захистом від страху. Легко формується шкільна тривожність.

Церебрально-органічна затримка психічного розвитку, пов’язана із порушенням темпу розвитку інтелекту і особистості, обумовленим більш грубими і стійкими особливостями дозрівання мозкових структур, в основному впливає на пізнавальну діяльність, а не на емоційно-вольову сферу.

Під час патопсихологічного дослідження спостерігаються рухова розгальмованість, недостатнє розуміння інструкцій. Працездатність знижено, виражено виснажуваність психічних процесів за гіпостенічним або гіперстенічним типом. Обсяг і довільна концентрація уваги є недостатніми, різко зниженою є можливість розподілу уваги. Пам’ять, особливо вербальну, розвинено слабко. Порушено точну координацію рухів. Спостерігаються затримка мовного розвитку, бідний словниковий запас, наявні дефекти вимови, недостатніми є звуко-буквений аналіз та синтез. Мова виконує функцію регуляції діяльності, але меншою мірою, ніж у нормі.

Можуть спостерігатися часткові ураження мозку: порушення зорового та слухового сприймання, стереотипи і повтори під час виконання діяльності, труднощі просторової орієнтації. Загальний рівень інтелекту є проміжним між нормою та розумовою відсталістю. Мислення конкретне, рівень досягнень нерівномірний (після надання допомоги досягнення у дитини стають кращими). Емоційна сфера особистості відрізняється проявами грубості, імпульсивності, розгальмованості потягів. Вольову регуляцію діяльності розвинуто недостатньо. Самооцінка і критичність щодо результатів діяльності є низькими.

Досягненню соціальної адаптації дітей із затримкою психічного розвитку церебрально-органічного походження сприяють рання діагностика, регулярне лікування та навчання за спеціальною програмою. У зв’язку з органічним характером порушень доцільним є навчання спочатку ушколі за програмою, що відповідає розвивальним можливостям дітей із ЗПР, а потім - у школі санаторного типу.

ЗПР психогенного характеру пов’язано з негативними умовами життя і виховання дитини, педагогічною і мікросоціальною занедбаністю. Цей тип ЗПР може сформуватися також удітей зі здоровою нервовою системою, нормальними передумовами інтелектуального розвитку внаслідок несприятливих обставин виховання. Найчастіше ЗПР психогенного характеру спостерігають у тих дітей, які виховуються у сім’ях розумово відсталих, психічно хворих батьків; в умовах бездоглядності та гіпоопіки, що часто трапляється у тих випадках, коли батьки зловживають алкоголем, наркотиками. У дитини з’являються соціальна незрілість особистості, порушення системи інтересів та ідеалів, недостатність почуття обов’язку. Крім того, у дитини не вистачає запасу знань, спостерігається бідність словникового запасу.

Патопсихологічне обстеження може виявити нормальні працездатність, увагу, пам’ять. Діти вільно орієнтуються у побутових питаннях, за умов надання допомоги вони здатні до нормального для свого віку рівня узагальнення, але не знають букв, геометричних форм, не вміють рахувати.

Характерними для усіх груп дітей із затримкою психічного розвитку є виражені порушення розумової працездатності, що полягають у підвищеній втомі. Особливо це проявляється під час розв’язання завдань, які вимагають тривалого інтелектуального напруження. Найяскравіше така особливість проявляється у дітей із астенічними станами.

Термін астенія (від гр. а - частка, що означає заперечення, sthenos - сила) означає слабкість, безсилля, ослабленість організму у цілому або деяких його нервово-психічних функцій. Залежно від причин, що викликали астенічний стан, розрізняють церебральну та соматогенну астенії.

Під час церебральної астенії нервово-психічну слабкість зумовлено легкими захворюваннями мозку (інфекції, травми). Соматогенну астенію спричинюють загальні соматичні захворювання організму (дизентерія, скарлатина, туберкульоз).

Причинами порушень пізнавальної діяльності і поведінки дітей із астенічними станами можуть бути:

- надмірна втомлюваність, що різко знижує продуктивність діяльності, спричинює збудливість, роздратованість, імпульсивність, метушливість;

- загальмованість, під час якої темп їхньої діяльності різко уповільнюється; інколи вони зовсім припиняють роботу, проявляють невпевненість, страхи.

Астенічні риси поведінки можуть посилюватися, накопичуватися, особливо у тих випадках, коли дорослі починають сварити дитину за неуспішність, лінощі.

Дата добавления: 2015-05-24