Стимулювання інновацій: світовий досвід і українські реалії

Как развить харизму? - Мужской журнал MENS.BY [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://mens.by/mens/brutal/3372-how-develop-charisma

7. Как развить харизм и стать харизматичной личностью? [Электронный ресурс] – Режим доступа: safeknowledge.jimdo.com/

ТАРХАНОВА Н.О., НОРКІНА Т.П.

Донбаська національна академія будівництва і архітектури

Необхідною умовою успішної економічної та господарської діяльності будь-якої країни є стабільність і стійкість як національної економічної системи,так і регіональної. Її успішне функціонування та подальший ефективний розвиток забезпечуються за допомогою залучення інвестицій до інноваційної діяльності. Адже саме завдяки інноваціям повинно бути досягнуто економічне зростання вже в найближчій перспективі. Інноваційний розвиток підприємств є складовою частиною інноваційного розвитку економіки і важливим аспектом відтворення виробничих відносин, що полягає у оновленні складу і побудови основних фондів і удосконаленні організації їх використовування як на стадії формування, так і науково-технічної підготовки виробництва. Враховуючи те, що стимулювання інноваційної діяльності є одним із головних інструментів для боротьби з кризою, то аналіз її ефективності є актуальним і сьогодні.

інновації, нововведення, технологія, інтенсифікація, венчурний бізнес, фінансові гранти, науково-технічний прогрес, фінансування наукової і науково-технічної діяльності

Важливість інноваційного розвитку для сучасної економіки України переоцінити неможливо. Адже саме завдяки інноваціям може бути досягнуте економічне зростання вже в найближчій перспективі. Сприйняття інноваційного розвитку як основоположного чинника економічного підйому знайшло своє відображення у фундаментальних дослідженнях зарубіжних учених, таких як Р.Акофф, П.Друкер, Ф.Портер, Б.Санто, Б.Твісс.

Проблемам інноваційного розвитку присвячено багато робіт, в яких досліджено зміст, чинники, напрями, стратегії і методи забезпечення такого типу розвитку, визначений його вплив на розвиток держави і регіонів, окремих галузей і підприємств. Провідними українськими дослідниками згаданих напрямів інноваційного розвитку підприємств є В.П. Александрова, І.В. Алексєєв, О.І. Амоша., С.С. Аптекар, В.М. Гєєц, В.М. Гончаров, М.І. Долішній, В. І. Ландік, М.М. Лепа, О.В. Савчук, М.Г. Чумаченко, І.Б. Швец та ін.

Метою статті є дослідження сучасного стану інноваційного розвитку України та розробка пропозицій щодо вдосконалення його у майбутньому.

Інновація – процес розробки, впровадження, експлуатації виробничо-економічного та соціально-організаційного потенціалу, що покладений в основу новації. У вузькому сенсі під інновацією зазвичай розуміють фазу впровадження новації, а період першого виробничого освоєння новації вважається моментом її початку. Під новацією розуміють нове, споріднене з поняттям винаходу, оскільки між заявкою новації і перетворенням її на інновацію є певний часовий інтервал. Винахід – це нове технічне рішення конкретної задачі, яке забезпечує позитивний ефект, покращує якість продукції або підвищує продуктивність праці. Відкриття – це нові знання, закономірності, закони про явища теоретичного характеру, Інновація – це комерціалізована новація. Інноваціями є будь-які технічні, організаційні, економічні та управлінські зміни, відмінні від існуючої практики в конкретній організації. Організації мають різний рівень сприйняття інновацій, їх інноваційний потенціал дуже залежить від організаційної структури менеджменту, професійно-кваліфікаційного складу персоналу, зовнішніх умов господарської діяльності тощо [2].

З практичного погляду, інновація є зміною технології виробництва, безпосередньо виливає на ефективність чинників виробництва та спосіб їхнього поєднання.

Завдяки інноваціям у соціально-економічній системі відбувається раціональніше використання ресурсів. Інвестиції в інновації забезпечують вищу за середньогалузеву віддачу, проте суттєво зростає й рівень підприємницького ризику.

Загалом позитивний суспільний ефект інновацій полягає в тому, що вони:

- спрямовують економіку на інтенсивний шлях розвитку;

- забезпечують прискорення зростання продуктивності факторів виробництва;

- сприяють перерозподілу ресурсів па перспективні суспільно-економічні напрями;

- зміцнюють статус країни у глобальній економіці та національну конкурентоспроможність.

До об'єктів інновації належать:

- продукція (види, якість);

- матеріали;

- засоби виробництва;

- технологічні процеси;

- людський фактор (розвиток особистостей);

- соціальна сфера (зміни поведінки груп, розвиток потреб, культури, цінностей);

- організаційний розвиток (демократизація) [3].

В даний час в число країн з інноваційною економікою і розвиненим венчурним бізнесом – найважливішою складовою інноваційної економіки – входять: США, Німеччина, Японія, Австралія, Канада, Швеція, Фінляндія, Сінгапур, Ізраїль та ін. З виникненням капіталізму утворився і сектор інноваційної економіки, що включає спеціальну освіту, науку, креативних підприємців і зацікавлену в інноваціях державу. У другій половині ХХ століття країни світу, що передують в науково-технічному відношенні, створили постіндустріальне суспільство, в якому сектор інноваційної економіки став домінуючим. І цю економіку прийнято називати інноваційною, оскільки інновації створювалися і використовувалися у всіх галузях і сферах економіки і життєдіяльності [6].

Деякі дослідники (Е. Тоффлер, Ф. Фукуяма, Д. Белл, Дж. Нейсбітт та ін.) вважають, що для більшості розвинених країн в сучасному світі саме інноваційна економіка забезпечує світову економічну перевагу країни, яка її створює.

У Германії з метою стимулювання інновацій розроблена спеціальна програма Міністерства економіки і технологій, створений високотехнологічний фонд з обсягом капіталу понад 270 млн. євро, які здійснюють інвестиції у високотехнологічні компанії; застосовуються податкові пільги, які поділяються на 3 види: створення резервів неоподатковуваного податками прибутку, спеціальні норми амортизаційних відрахувань, інвестиційні надбавки, що виплачуються податковими відомствами.

У основі політики підтримки інновацій Франції лежить комплексний підхід, що включає як прямі, так і непрямі методи стимулювання інноваційних процесів. Пряма фінансова підтримка надається у вигляді безпроцентної позики терміном до п'яти років. Ця позика повертається тільки у разі успішного виконання проекту. Але проблема полягає в тому, що тільки 40% кредитів, що надаються агентством, повертаються. Якщо витрати на НІОКР в поточному році будуть більшими, ніж у базовому році, застосовується прирістна податкова знижка у розмірі 50%.

Такий метод непрямого стимулювання інновацій не може бути застосовний в Україні, оскільки у корпорацій з'явиться спокуса у невиправданому збільшенні витрат на НІОКР. У Франції діють так звані «податкові канікули», коли знов створені науково-дослідні фірми або звільняються від сплати податків, або перші 5 років виплачуваний або прибутковий податок зменшується на 50%. Якщо витрати на наукові дослідження і розробки перевищують 15% від обороту, то фірми, що функціонують в наукоємкому виробництві, звільняються від податків на 8 років. Стимулюванню інвестицій сприяє також прискорена амортизація на найважливіші види устаткування.

У Ізраїлі інноваційні підприємства отримують податкові пільги на сім років. Інноваційний бізнес стимулюється також прискореною амортизацією і наданням фінансових грантів. Розміри державних грантів розраховуються як частка в інвестиціях в основний капітал і витратах на освоєння території під виробничі будівлі.

У Фінляндії з метою підтримки інноваційного бізнесу створений національний фонд по дослідженню та розвитку. Могутнім інструментом стимулювання інновацій виступає також Агентство по фінансуванню технологій і інновацій з обсягом капіталу приблизно 600 млн. євро. Агентство координує політику у сфері інновацій шляхом регулювання фінансових витрат.

Надання коштів відбувається на конкурсній основі, причому компанія інвестує в реалізацію проекту від 25% до 60% коштів, решту виділяє Агентство по фінансуванню технологій і інновацій. Основний критерій конкурсу – ефективність проекту. Агентство контролює як процес реалізації проекту, так і результати після його виконання. До того ж, слід додати, що всі університети у Фінляндії мають статус дослідницьких зі всіма витікаючими наслідками. Університетам надаються пільги на придбання устаткування, вони мають повну фінансову і дослідницьку самостійність (автономність), у їх власності знаходиться нерухоме майно, яким можна розпоряджатися на свій розсуд.

Що стосується України, то повна автономність університетів та інших вищих учбових закладів є передчасною.

Китай сконцентрував свої зусилля на стимулюванні інноваційної активності фірм, незалежно від форм їх власності. Мова йде про розвиток технопарків, і підприємства, що працюють в технопарку, платять податок на прибуток у розмірі 15% від встановленої ставки, а фірми, 70% продукції яких йде на експорт – 10%. Знов створені підприємства звільняються від сплати податків на два роки. Також підприємства звільняються від експортних податків при реалізації продукції на зовнішні ринки.

У Казахстані державна підтримка інноваційної діяльності здійснюється шляхом надання фінансових грантів, проведення науково-технічної, екологічної і економічної експертизи інноваційних проектів. Компанії, що займаються інноваційною діяльністю, звільняються від земельного і майнового податку, а корпоративний податок знижений у 2 рази. У Казахстані має місце також фінансування інноваційних проектів на поворотній основі з можливістю повернення або викупу сум фінансування за первинною вартістю. Діяльність за поданням послуг суб'єктів інфраструктури звільняється від податку на додану вартість і митних платежів.

У Білорусії функціонує Парк високих технологій. Підприємства, що працюють у Парку високих технологій, звільняються від податків: податку на прибуток, податку на додану вартість, податку на землю до трьох років, податку на нерухомість, митних зборів. Вони платять 50% орендної плати. Білоруський інноваційний фонд і галузеві інноваційні фонди також стимулюють інноваційну діяльність фірм.

У Російській Федерації діє інноваційний центр «Сколково», що координує надання грантів на реалізацію інноваційних проектів. Фінансування грантів здійснюється за рахунок коштів фонду. Джерелом коштів фонду є держбюджет. Щорічно фонд подає фінансову підтримку більш ніж 1500 малим інноваційним підприємствам. Фінансування інноваційних проектів здійснюється на умовах співфінансування, оскільки не менше 50% суми проекту повинно здійснюватися з інших джерел [4].

У основі політики підтримки інновацій в Україні лежать принципи пріоритетності і комплексності. Розроблена концепція реформування системи фінансування наукової і науково-технічної діяльності до 2017 року передбачає застосування програмно-цільового методу фінансування інноваційних проектів, надання на конкурсній основі грантів за рахунок коштів держбюджету. Слід зазначити, що права на розроблені за рахунок коштів держбюджету технології повинні передаватися розробникам для комерціалізації і розвитку інноваційної діяльності. Стимулюванню інновацій сприяє фонд підтримки малого інноваційного бізнесу, за рахунок коштів фонду надаватимуться фінансові ресурси.

У основі масової генерації інновацій і створення інноваційної економіки став накопичений високоякісний і креативний людський капітал. У теорії про постіндустріальну економіку описується наступна трансформація, в якій надприбуток створюється не за рахунок виробництва, а за рахунок організації нових ринків. Інноваційна економіка є наступною економічною формацією, яка приходить на зміну індустріальній економіці [5].

Отже, науково-технічний прогрес признається у всьому світі як найважливіший чинник економічного розвитку, нині його все частіше пов'язують з поняттям інноваційного процесу. Це єдиний у своєму роді процес, об'єднуючий науку, техніку, економіку, підприємництво і управління. Він полягає в розробці і реалізації нововведень і тягнеться від зародження ідеї до її комерційної реалізації, охоплюючи, таким чином, весь комплекс відносин виробництва, обміну і споживання.

Література:

1. Закон України «Про інноваційну діяльність» від 04.07.2005р. №40-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – №36. – Ст. 266.

2. Аптекарь С.С., Шестова И.А. Стратегия развития предприятия: зарубежный опыт и особенности внедрения в Украине // Вісник Тернопільської академії народного господарства. – 2004. – №8. – С. 18-23.

3. Бірман Г. Економічеський аналіз інвестиційних проектів. М.: Банки і біржі, ЮНІТІ, 2007. – 631 с.

4. Геєць В. Інновативно-інноваційний шлях розвитку – модернізаційний проект розвитку української економіки і суспільства на початку ХХІ століття // Банківська справа. – 2006. – №4. – С. 3-32.

5. Кузьменко О.М. Особливості національної інноваційної системи України // Схід. - 2006. -№ 4(76). - С. 53-57.

6. Чухно А.А. Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх значення для України. – К.: Логос, 2006. – 631 с.

ПЕТРУХАН Я.Ю., КИРСАНОВА Т.А.

Дата добавления: 2015-05-24