Глобальні проблеми людства. 2 страница

ЕКОНОМІЧНИЙ ЦИКЛ – рух виробництва від початку попередньої до початку наступної кризи.

ЕКОНОМІЧНІ ЗАКОНИ – внутрішньо необхідні, стійкі, істотні, причинно-наслідкові зв’язки і взаємозалежності у явищах і процесах економічного життя.

ЕКОНОМІЧНІ РЕСУРСИ – сукупність ресурсів (природних, трудових, фінансових, інформаційних тощо), які використовуються у господарській діяльності в їх єдності та взаємодії, тобто це наявні у суспільства можливості для створення благ і задоволення потреб.

ЕКОНОМІЧНІ ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ – основні види господарської діяльності держави, спрямовані на подолання найважливіших вад ринкової економіки, створення якісно нових форм для розвитку технологічного способу виробництва, передусім продуктивних сил.

ЕЛАСТИЧНІСТЬ – міра чутливості попиту і пропозиції до зміни факторів, які їх визначають, і, насамперед, до зміни ціни товарів.

ЕЛАСТИЧНІСТЬ ПОПИТУ – ступінь зміни попиту на певну продукцію під впливом зміни ціни на неї.

ЕЛАСТИЧНІСТЬ ПРОПОЗИЦІЇ – ступінь зміни пропозиції на певну продукцію під впливом зміни ціни на неї.

ЕМБАРГО – заборона ввезення в країну або вивозу із неї товарів і валюти.

ЕМІСІЯ – випуск у обіг грошових знаків та цінних паперів.

ЕМІТЕНТ – установа (особа), що проводить емісію, тобто юридична або фізична особа, яка випускає цінні папери й зобов’язується суворо виконувати обов’язки, що випливають з умов їх випуску (дивіденд, відсоток).

ЕФЕКТИВНІСТЬ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА – найважливіша узагальнююча характеристика результативності суспільного виробництва, яка відображає відношення величини створених товарів і послуг до сукупних витрат на їх виготовлення.

ЖИТТЄВИЙ ЦИКЛ ТОВАРУ – послідовність “фаз життя” товару на ринку: впровадження, розвиток, зрілість (стабілізація, насичення ринку), його скорочення (спад продажу), зняття товару з продажу.

ЗАЙНЯТІСТЬ – система соціально-економічних відносин між людьми, що виникає в процесі їх діяльності, зорієнтованої на задоволення своїх потреб, а також при забезпеченні працездатного населення робочими місцями та здійсненні розширеного відтворення робочої сили.

ЗАЙНЯТІСТЬ ЕФЕКТИВНА – зайнятість, що здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної, важкої праці.

ЗАЙНЯТІСТЬ ПОВНА – надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на основі якої здійснюється індивідуальне (у межах сім’ї) та колективне (з участю фірм, компаній, держави) відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб.

ЗАЙНЯТІСТЬ РАЦІОНАЛЬНА – зайнятість, яка має місце в суспільстві з урахуванням доцільності перерозподілу та використання трудових ресурсів, їх статево-вікової та освітньої структури.

ЗАКОН ВАЛЬРАСА – закон, згідно з яким сукупна сума попиту в народному господарстві за вартістю завжди дорівнює сумі пропозиції (поняття рівноваги й вартості збігаються).

ЗАКОН ВАРТОСТІ – особливий економічний закон (діє у деяких суспільних способах виробництва), який виражає внутрішньо необхідні, суттєві й сталі зв’язки між суспільно необхідною працею (витраченою на виробництво товару з урахуванням умов її відтворення) і цінами товарів за умов відносної відповідності попиту та пропозиції.

ЗАКОН ЗРОСТАННЯ ПОТРЕБ – закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між розвитком продуктивних сил, суспільним виробництвом, з одного боку, і досягнутим рівнем задоволення потреб (або особистим споживанням), а також зростанням потреб суспільства, їх кількісно – якісним зростанням і вдосконаленням – з іншого.

ЗАКОН КОНКУРЕНЦІЇ – об’єктивний економічний закон розвиненого товарного виробництва, що виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між відособленими товаровиробниками (у їх суперництві й боротьбі за найвищу результативність виробництва), з одного боку, і споживачами їх продукції – з іншого, внаслідок чого підприємці змушені знижувати витрати виробництва, покращувати якість товарів і послуг тощо.

ЗАКОН КОНЦЕНТРАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА – закон, що виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між розвитком продуктивних сил і процесом конкуренції (дії відповідних законів), під впливом яких відбувається зосередження факторів виробництва (речових і особистих) на крупних підприємствах.

ЗАКОН ПОПИТУ – закон, згідно з яким, за незмінюваності всіх інших параметрів, зниження ціни зумовлює відповідне зростання величини попиту, і навпаки.

ЗАКОН ПОПИТУ І ПРОПОЗИЦІЇ – закон, згідно з яким попит визначає обсяг і структуру пропозиції, впливаючи при цьому на виробництво, а пропозиція формує попит через асортимент виготовлених товарів і запропонованих послуг та їх ціни.

ЗАКОН ПРОПОЗИЦІЇ – закон, згідно з яким, за незмінюваності всіх інших параметрів, зростання (зниження) ціни зумовлює відповідне збільшення (зменшення) пропозиції.

ЗАКОН СЕЯ – закон, згідно з яким продавець товару чи послуги отримує за їх реалізацію гроші, купує за них інші товари або послуги, тому пропозиція породжує власний попит, і в господарстві вони автоматично урівноважуються по всій сукупності реальних товарів і послуг, через те неможливі їхнє надвиробництво і дефіцит.

ЗАКОН СПАДНОЇ ВІДДАЧІ – закон, згідно з яким, починаючи з певного моменту, послідовне приєднання змінного ресурсу (наприклад, праці) до незмінного фіксованого ресурсу (наприклад, капіталу, землі) дає додатковий або граничний продукт, який зменшується в розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу.

ЗАКОН СПАДНОЇ ПРОДУКТИВНОСТІ ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА – закон, що виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між розширеним використанням одного з факторів виробництва (за незмінності всіх інших факторів) і меншим збільшенням приросту продукції, яке (збільшення) до того ж на певному етапі починає зменшуватися.

ЗАКОН ЦИКЛІЧНОГО РОЗВИТКУ – закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між періодичним оновленням елементів технологічного способу виробництва в межах різних типів циклічних коливань та відповідними структурними змінами інших елементів економічної системи (відносин власності, господарського механізму) і відновленням через певний час на цій основі макроекономічної рівноваги.

ЗАРОБІТНА ПЛАТА – грошове вираження вартості та ціни товару робоча сила. З. П. – це об’єктивно необхідний для відтворення робочої сили та ефективного функціонування виробництва обсяг, вираженої в грошовій формі, основної частини життєвих засобів, що відповідає досягнутому рівневі розвитку продуктивних сил і зростає пропорційно підвищенню ефективності праці трудящих.

ЗАРОБІТНА ПЛАТА ВІДРЯДНА – форма оплати вартості та ціни товару робоча сила, що передбачає залежність заробітку від кваліфікації працівника та кількості виготовленої продукції.

ЗАРОБІТНА ПЛАТА НОМІНАЛЬНА – сума грошей, яку працівник одержує за свою працю.

ЗАРОБІТНА ПЛАТА ПОЧАСОВА – форма оплати вартості та ціни робочої сили за її функціонування впродовж певного робочого часу.

ЗАРОБІТНА ПЛАТА РЕАЛЬНА – кількість матеріальних та духовних благ і послуг, які працівник може придбати на номінальну зарплату за певного рівня цін після сплати податків.

ЗАСОБИ ВИРОБНИЦТВА – сукупність предметів праці і засобів праці.

ЗАСОБИ ПРАЦІ – речі, які людина розміщує між собою і предметом праці, тобто те, чим вона на нього впливає.

ЗАСТАВА – один із способів забезпечення зобов’язань майном (рухомим і нерухомим), яке може бути продано з аукціону в разі невиконання боржником узятих зобов’язань.

ЗОЛОТИЙ ЗАПАС – централізований фонд у злитках і монетах, що зосереджений у центральному емісійному банку або казначействі країни. У сучасних умовах З. з. перетворився у виключно валютний резерв (державний резерв щодо придбання іноземної валюти, яка необхідна для урегулювання міжнародних зобов’язань країни).

ІНВЕСТИЦІЇ – всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою одержання доходу (прибутку) або досягнення соціального ефекту.

ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ – сукупність практичних дій фізичних і юридичних осіб та держави щодо реалізації інвестицій.

ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ – різновид кредитно-фінансових інституцій, які акумулюють грошові кошти приватних інвесторів за допомогою емісії власних цінних паперів (зобов’язань), а також вкладення цих коштів в акції й облігації у власній країні та за кордоном. Така компанія купує, тримає і продає цінні папери з метою одержання прибутку на вкладений капітал.

ІНВЕСТИЦІЙНИЙ СЕРТИФІКАТ – цінний папір, що випускається в обіг тільки інвестиційним фондом чи компанією та дає право його власнику на отримання доходу.

ІНВЕСТОР – суб’єкт інвестиційної діяльності, який приймає рішення щодо вкладення власних, позичених або залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування.

ІНДЕКС – цифровий показник, який виражає (у процентах або у долях одиниці) послідовні зміни будь-якого явища.

ІНДЕКС ЦІН – індекс, що показує динаміку зміни ціни “ринкового кошику”, тобто ціни ринкового набору споживчих товарів.

ІНДЕКСАЦІЯ ГРОШОВИХ ДОХОДІВ – форма соціального захисту населення, що передбачає перерахунок та зміну його грошових доходів з урахуванням динаміки роздрібних цін для повної або часткової компенсації втрат населення внаслідок зростання цін.

ІНДУКЦІЯ – виведення принципів, узагальнень із фактів.

ІНТЕНСИВНИЙ ТИП ВІДТВОРЕННЯ – зростання виробництва за рахунок підвищення його ефективності на базі використання досягнень НТП.

ІНТЕНСИВНІСТЬ ПРАЦІ – наповненість, насиченість одиниці робочого часу працею.

ІНФЛЯЦІЯ – знецінення грошей, зниження їх купівельної спроможності, що виявляється у зростанні цін.

ІНФЛЯЦІЯ ВИТРАТ – форма інфляції, яка виникає внаслідок зростання витрат виробництва, які переносяться на ціни товарів, що виготовляються, і оплачуються споживачами або входять у витрати іншого підприємства і спричиняють зростання цін на інші товари.

ІНФЛЯЦІЯ ГАЛОПУЮЧА – загрозливо стрімке і некероване зростання цін, знецінення грошей, розлад економічних зв’язків, стагнація виробництва, масове зубожіння населення (зростання цін від 20 до 200 % на рік).

ІНФЛЯЦІЯ ПОВЗУЧА – інфляція, що проявляється в плавному зростанні цін, приблизно 10% на рік.

ІНФЛЯЦІЯ ПОПИТУ – форма інфляції, що виникає із-за зростання попиту при повній завантаженості виробничих потужностей і повній зайнятості.

ІНФРАСТРУКТУРА РИНКУ – система державних, приватних і громадських інститутів (організацій і установ), технічних засобів, що обслуговують інтереси суб’єктів ринкових відносин, забезпечують їх ефективну взаємодію, тобто сукупність різноманітних суб’єктів сфери обігу, яка забезпечує необхідні умови для нормального функціонування ринкової економіки.

КАДАСТР – опис та оцінка об’єктів, що підлягають оподаткуванню.

КАЗНАЧЕЙСЬКІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ – цінні папери, які засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету та право на отримання фіксованого доходу протягом усього строку володіння даними цінними паперами.

КАПІТАЛ – складна економічна категорія, яка в економічній теорії трактується: як створені людиною ресурси, які використовуються для виробництва товарів, тобто як засоби виробництва; як готові товари, що призначені для продажу; як гроші, що приносять відсоток. К. – це певне суспільне відношення, що вкладене в річ і придає цієї речі специфічного суспільного характеру. К. можна розуміти як постійний рух усіх його елементів. Тільки перебуваючи у русі, гроші перетворюються в капітал. К. – це самозростаюча вартість.

КАПІТАЛ АВАНСОВАНИЙ – кошти, що спрямовуються у виробництво, а саме йдуть на придбання засобів виробництва та робочої сили, у рахунок майбутніх, наступних доходів внаслідок одержання платежів від реалізації створених матеріальних цінностей, а також за виконані роботи та надані послуги.

КАПІТАЛ ЗМІННИЙ – частина авансованого капіталу, яка витрачається на купівлю робочої сили та в процесі виробництва змінює величину своєї вартості, тобто створює додаткову вартість.

КАПІТАЛ ОБОРОТНИЙ (ОБОРОТНІ АКТИВИ) – частина продуктивного капіталу, вартість якого переноситься на продукт, що створюється, протягом одного кругообігу (капіталу) повністю і повністю відшкодовується після його (продукту) реалізації; іншою мовою, це сукупність коштів підприємства (фірми), вкладених в оборотні фонди та фонди обігу, що забезпечують безперервний процес економічної діяльності та повністю споживаються протягом виробничого циклу (робоча сила, матеріали, сировина тощо).

КАПІТАЛ ОСНОВНИЙ (ОСНОВНІ АКТИВИ) – частина продуктивного капіталу, вартість якого переноситься на продукт, що створюється, протягом ряду періодів виробництва; іншою мовою, це сукупність грошових коштів підприємства (фірми), вкладених в основні фонди (технічні засоби виробництва), що тривалий час беруть участь у процесах економічної діяльності та переносять на продукт (послугу) свою вартість частинами – внаслідок щорічних амортизаційних відрахувань.

КАПІТАЛ ПОЗИЧКОВИЙ – певна сума вільних грошей, які надаються їх власником у тимчасове користування іншій особі (підприємцю) з метою отримання проценту.

КАПІТАЛ ПОСТІЙНИЙ – частина авансованого капіталу, яка витрачається на купівлю засобів праці і в процесі виробництва не змінює своєї величини.

КАПІТАЛ РЕАЛЬНИЙ – промисловий капітал у всіх його формах (грошовий, продуктивний, товарний).

КАПІТАЛ ТОРГОВИЙ – відокремлена частина промислового капіталу, що забезпечує перетворення товарного капіталу у грошовий.

КАПІТАЛ ФІКТИВНИЙ – капітал, який існує у вигляді цінних паперів.

КАПІТАЛІЗАЦІЯ ДОХОДІВ – визначення ціни певного об’єкта купівлі – продажу на основі доходу, який приносить цей об’єкт.

КАРТЕЛЬ – об’єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу та комерційну самостійність, а також домовляються про частку кожного у загальному обсязі виробництва, ціни, ринки збуту.

КІНЦЕВИЙ СУСПІЛЬНИЙ ПРОДУКТ – вартість готової до споживання продукції (предметів споживання і засобів праці).

КОНВЕРСІЯ – перехід від процесу мілітаризації економіки до економіки роззброєння, переведення військового виробництва на випуск мирної продукції.

КОНВЕРТОВАНІСТЬ – гарантована здатність національної грошової одиниці обертатися. Означає свободу будь-якої юридичної або фізичної особи брати участь у зовнішньоекономічній діяльності, право вільно продавати, купувати або обмінювати національну валюту на іноземну за існуючим курсом без будь-яких обмежень чи прямого втручання держави.

КОНГЛОМЕРАТ – об’єднання, що утворене внаслідок поєднання (поглинання) прибуткових різногалузевих підприємств, які не мають виробничої й технічної спільності.

КОНКУРЕНТОЗДАТНІСТЬ ТОВАРУ – найважливіша комплексна ринкова характеристика товару, його здатність бути проданим на конкурентному ринку в певні строки при наявності аналогічних товарів-конкурентів.

КОНКУРЕНЦІЯ – процес суперництва між товаровиробниками, продавцями і покупцями товарів за найвигідніші умови виробництва або реалізації товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків.

КОНКУРЕНЦІЯ ВНУТРІГАЛУЗЕВА – боротьба між товаровиробниками, які діють в одній галузі народного господарства.

КОНКУРЕНЦІЯ ДОСКОНАЛА (ЧИСТА) – форма суперництва, умови ринку, на якому існує безліч продавців і покупців, має місце однорідність продукції, що продається, а також вільний доступ фірм на ринок.

КОНКУРЕНЦІЯ МІЖГАЛУЗЕВА – конкуренція між товаровиробниками, які діють у різних галузях народного господарства.

КОНКУРЕНЦІЯ НЕЦІНОВА – боротьба між товаровиробниками за споживача через впровадження досягнень науково – технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції, її асортименту.

КОНКУРЕНЦІЯ ЦІНОВА – боротьба між товаровиробниками за споживача через зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їх якості й асортименту.

КОНСАЛТИНГ – консультативна діяльність щодо широкого кола питань і проблем розвитку та підвищення ефективності підприємництва. Така діяльність за певну (обумовлену договором) винагороду може здійснюватися як індивідуальними консультантами, так і спеціалізованими організаціями.

КОНСОРЦИУМ – тимчасове статутне об’єднання промислового і банківського капіталу для реалізації певної підприємницької ідеї та досягнення загальної мети (здійснення спільного інноваційно-інвестиційного господарського проекту).

КОНТРАКТ ДЕРЖАВНИЙ – детально розроблений економічний і правовий документ, який регламентує організаційно – технічні, адміністративно – управлінські відносини при виконанні замовлення підрядниками.

КОНТРОЛЬНИЙ ПАКЕТ АКЦІЙ – частка акцій, що зосереджена в руках одного власника і дає можливість здійснювати фактичний контроль за діяльністю акціонерного товариства. Теоретично він має становити понад 50% суми випущених акцій, але на практиці може бути меншим, оскільки не всі акціонери мають право голосу та можливість брати участь у загальних зборах.

КОНЦЕНТРАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА – процес укрупнення виробництва, тобто зосередження засобів виробництва, працівників і обсягів виробництва на крупних підприємствах.

КОНЦЕНТРАЦІЯ КАПІТАЛУ – зростання масштабів відокремлено функціонуючих фірм, тобто збільшення індивідуальних капіталів шляхом перетворення частини додаткової вартості в капітал, збільшення капіталу за рахунок зростання прибутку.

КОН’ЮНКТУРА РИНКУ – умови, що складаються на ринку в певний момент часу в конкретному регіоні.

КООПЕРАЦІЯ ПРАЦІ – форма організації праці, виконання робіт, за якої значна кількість людей планомірно і спільно бере участь в одному або різних пов’язаних між собою трудових процесах.

КОРЕСПОНДЕНТСЬКИЙ РАХУНОК – рахунок для обліку розрахунків, які виконує одна кредитна установа за дорученням і на кошти іншої на підставі укладеного кореспондентського договору. В Україні існують кореспондентські розрахунки між комерційними банками, Національним банком і комерційними банками.

КРЕДИТ – система економічних відносин, що спрямована на мобілізацію тимчасово вільних коштів і передачу їх на потреби розширеного відтворення. К. – це форма руху позичкового капіталу, що виражає відносини між кредиторами й позичальниками і забезпечує перетворення грошового капіталу на позичковий.

КРЕДИТ БАНКІВСЬКИЙ – кредит, який надають кредитні установи (насамперед банки) будь-яким економічним суб’єктам (підприємствам, державі, власникам домашніх господарств тощо) у формі грошових позичок.

КРЕДИТ ІПОТЕЧНИЙ – кредит, який банки та спеціалізовані фінансово-кредитні установи надають у формі довготермінових позичок під заставу нерухомості.

КРЕДИТ КОМЕРЦІЙНИЙ – кредит, який підприємства (фірми, компанії) надають іншим підприємствам у формі продажу товару з відстрочкою платежу й оформляють векселем.

КРЕДИТ СПОЖИВЧИЙ – кредит, який банки, спеціалізовані кредитні установи та торгові компанії надають приватним особам для придбання товарів тривалого користування.

КРЕДИТНА ЛІНІЯ – згода банку (надається особі-позичальнику) здійснювати надання позик у майбутньому в розмірах, що не перевищують обумовлені заздалегідь межі.

КРЕДИТНА СИСТЕМА – сукупність кредитних відносин, форм кредиту та методів кредитування.

КРИЗА ЕКОНОМІЧНА – головна фаза економічного циклу, що супроводжується різким скороченням обсягів виробництва, зростанням безробіття, накопиченням товарів у сфері торгівлі та ін.

КРИЗА СТРУКТУРНА – кризові явища тривалого нециклічного характеру, що проявляються в занепаді окремих галузей і комплексів (груп) галузей народногосподарського значення, порушують ключові загальноекономічні (відтворювальні) пропорції.

КРИЗА ФІНАНСОВА – глибокий розлад фінансової системи країни, що супроводжується зростанням темпів інфляції, неплатежами, різким, переважно знижувальним, коливанням валютних курсів та курсів цінних паперів, відпливом іноземних інвестицій.

КРИТЕРІЇ КЛАСИФІКАЦІЇ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ – найважливіші ознаки, показники, на основі яких обґрунтовуються найістотніші та якісні риси й відмінності однієї економічної системи від іншої.

КРУГООБІГ КАПІТАЛУ – рух вартості факторів виробництва через сфери виробництва й обігу, внаслідок чого вона проходить три стадії і послідовно набуває трьох функціональних форм: грошової, продуктивної і товарної.

КУРС АКЦІЇ – ціна, за якою акція продається й купується.

ЛІЗИНГ – форма економічних відносин, яка реалізується через придбання у виробника орендодавцем за проханням орендатора майна на умовах купівлі-продажу й одержання цього майна орендатором від орендодавця у виключне користування на певний строк.

ЛІЦЕНЗІЯ – дозвіл, який надається державними органами юридичним і фізичним особам, на здійснення певних видів суспільно корисної діяльності, у тому числі зовнішньоекономічної.

ЛОМБАРДИ – кредитні установи, що позичають гроші під заставу рухомого майна.

МАКРОЕКОНОМІКА – розділ економічної теорії, який вивчає економічні явища, процеси, відносини на рівні суспільства (держави).

МАРКЕТИНГ – багатозначуща категорія, яка означає: а) принцип господарювання, що орієнтує виробництво на задоволення конкретних потреб конкретних споживчих груп і окремих споживачів; б) систему господарювання від прогнозування потреб ринку та планування виробничої і комерційної діяльності до здійснення продажу і організації сервісу в період використання продукції; в) відповідний образ мислення, філософію виробничої і комерційної діяльності; г) процес здійснення ряду спеціальних функцій (вивчення ринку, товарна та цінова політика, товарорух, просування товару, оптова та роздрібна торгівля тощо).

МАСШТАБ ЦІН – вагова кількість валютного металу, прийнятого в країні за грошову одиницю.

МЕЖА ВИРОБНИЧИХ МОЖЛИВОСТЕЙ – максимально можливий обсяг виробництва певного продукту (послуги) при заданих обсязі та структурі економічних ресурсів, наявних або виділених для виробництва цього продукту (послуги).

МЕНЕДЖЕР – професійний управляючий, головне завдання якого – координація і організація діяльності колективів на основі врахування вимог об’єктивних законів і закономірностей відповідно до конкретних умов господарювання, тобто управління на науковій основі.

МЕНЕДЖМЕНТ – сукупність принципів, методів, засобів і форм управління виробництвом, спрямованих на досягнення цілей підприємства.

МЕТОД МАТЕРІАЛІСТИЧНОЇ ДІАЛЕКТИКИ – метод наукового дослідження, який передбачає вивчення явищ і процесів економічного життя в їх загальному взаємозв’язку й взаємозалежності, в стані безперервного розвитку, коли кількісні зміни, що виникають у процесі розвитку, ведуть до якісних змін. Джерелом розвитку будь-яких процесів згідно з цим методом визнається єдність і боротьба протилежностей.

МЕТОД НАУКОВОЇ АБСТРАКЦІЇ – метод дослідження, який передбачає відмову від поверхових, несуттєвих сторін явища для розкриття його внутрішніх, суттєвих, сталих і загальних зв’язків, дійсної тенденції руху.

МЕТОД ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ – шлях пізнання системи економічних відносин у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил, мисленого відтворення у теорії діалектики, у системі економічних відносин та категорій цієї взаємодії.

МЕХАНІЗМ ВИКОРИСТАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ЗАКОНІВ – комплекс заходів, спрямованих на подолання антагоністичних форм розвитку суперечностей (які пронизують закони), формування науково обґрунтованої системи управління народним господарством, передусім шляхом використання правових та адміністративних важелів.

МІЖНАРОДНА МІГРАЦІЯ РОБОЧОЇ СИЛИ – переміщення працездатного населення за межі країн його походження, яке викликається причинами економічного характеру.

МІЖНАРОДНА ТОРГІВЛЯ ПОСЛУГАМИ – обмін послугами між державами, передусім послугами транспорту, інформаційними, консультаційними послугами тощо.

МІЖНАРОДНА ТОРГІВЛЯ ТОВАРАМИ – торгівля між країнами, що складається з ввезення (імпорту) товарів та їхнього вивезення (експорту).

МІЖНАРОДНИЙ РОЗПОДІЛ ПРАЦІ – інтернаціональна форма суспільного розподілу праці, що базується на спеціалізації країн у виробництві окремих видів товарів та послуг, якими вони обмінюються через міжнародну торгівлю.

МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ – система господарських відносин між різними країнами світу, яка включає міжнародне науково – технічне і виробниче співробітництво, вивіз капіталу і міжнародний кредит, світову торгівлю, міжнародну міграцію робочої сили і міжнародні валютні відносини.

МІКРОЕКОНОМІКА – розділ економічної теорії, який вивчає економічні явища, процеси, відносини на рівні підприємства (фірми).

МІНОВА ВАРТІСТЬ – властивість товару обмінюватися, кількісна пропорція, в якій споживчі вартості одного роду обмінюються на споживчі вартості іншого роду; форма вартості товару.

МОНІТОРИНГ – постійний нагляд за різнонаправленою діяльністю суб’єктів господарювання і підприємництва.

МОНОПОЛІСТИЧНА КОНКУРЕНЦІЯ – ринок, на якому велика кількість підприємств (фірм) продає диференційовану продукцію; ринок, доступ на який відносно вільний; ринок, на якому підприємство (фірма) має певний контроль над ціною продажу товару, який вона виробляє; ринок, на якому діє значна нецінова конкуренція.

МОНОПОЛІЯ – окремі наймогутніші підприємства або об’єднання декількох підприємств, які виготовляють переважну кількість певного товару, внаслідок чого впливають на процеси виробництва, ціноутворення, зайнятості і привласнюють високі (монопольні) прибутки на ринку певного товару.

МОНОПСОНІЯ – ринок, на якому виступає лише один покупець продукту (послуги) або ресурсу.

МОРАЛЬНЕ ЗНОШУВАННЯ – втрата засобами праці частини вартості через конструктивне старіння, винайдення нових засобів праці незалежно від фізичного зносу.

НАГРОМАДЖЕННЯ – використання частини додаткового продукту (національного доходу) для розширення виробництва або його капіталізація, зокрема збільшення основних і оборотних фондів, а також страхових запасів.

НАТУРАЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО – господарство, в якому продукти праці призначаються для задоволення власних потреб безпосередніх виробників життєвих благ, тобто для внутрішньогосподарського споживання.

НАЦІОНАЛЬНЕ БАГАТСТВО – сукупність матеріальних і духовних благ, які має на певний момент часу суспільство і які створені працею людей за весь попередній період його розвитку.

НЕОБХІДНИЙ ПРОДУКТ – частина національного доходу, яка використовується на відтворення людини: передусім витрати на житло, одяг, продукти харчування, соціальні та духовні потреби.

НОРМА АМОРТИЗАЦІЇ – відношення річного обсягу амортизаційних відрахувань до середньорічної вартості основних фондів, виражене у відсотках.

НОРМА ДОДАТКОВОЇ ВАРТОСТІ – ступінь експлуатації, відношення маси додаткової вартості до величини змінного капіталу.

НОРМА НАГРОМАДЖЕННЯ – відношення коштів, що спрямовуються на нагромадження, до усього додаткового продукту.

НОРМАТИВНА ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ – напрям економічної теорії, що оцінює економічні явища й процеси та дає рекомендації для діяльності в економічній політиці, тобто вона виражає суб’єктивне уявлення про те, що повинно бути, що бажано і що – ні.

НОУ-ХАУ (англ. know-how – знаю як) – сукупність різних знань науково-технічного, виробничого, організаційного, економічного і правового характеру, зокрема, дослідних даних (інформації) щодо певної технології, професійної діяльності фірми, що не стали загальновідомим надбанням, не запатентовані, не захищені правами промислової (інтелектуальної) власності і через це належать, як правило, до комерційної таємниці.

Дата добавления: 2015-05-24