Методика дослідження ґрунтового покриву рідного краю

Топоніміка та краєзнавство.

Краєзнавство у школі охоплює велике коло питань: вивчення природи та господарства, населення, історії, культури тощо. Топоніміка корисна при вивченні рідного краю в двох аспектах: 1) аналіз географічних назв допомагає з’ясувати особливості природи, господарства, населення, історичного минулого; 2) звернення до назв утворює асоціації, необхідні для глибокого розуміння подій та фактів, активізує інтерес до рідних місць. Таким чином, у використанні географічних назв можуть бути виділені пізнавальний та педагогічний аспекти.

Робота по вивченню місцевих назв з успіхом може виконуватися на уроках, у гуртках, під час екскурсій та експедицій.

Об’єктами топонімічних досліджень повинні бути крупні обєкти: населенні пункти, природні об’єкти (річки, озера, рівнини, гори тощо). Інтерес для науки являють і мікро топоніми: назва полів, урочищ, криниць, вулиць, підприємств. Ці дослідження, особливо у галузі соціально-економічного напрямку, повинні враховувати зміни.

Методика збору інформації повинна будуватися на зібранні матеріалу силами самих учасників і, тому, це повинно бути відображено у програмі краєзнавчої роботи. Аналіз зібраного матеріалу передбачає з’ясування походження назв, їх змін, особливості трактування.

Вивчення топонімії будь-якої території починається зі збору фактичного матеріалу. Збір може відбуватися безпосередньо на місцевості (обовязково), шляхом вибірки з довідкової літератури, картографічних джерел, архівних матеріалів.

Матеріал, який зібрали, повинен відповідати на слідуючи запитання (за Жучкевичем В. А.):

1) Назва об’єкту (село, місто, річка...),

2) Сучасна назва,

3) Назви у минулому, його давнина,

4) Чи є поблизу подібні назви,

5) Як місцеві жителі пояснюють назву,

6) Чи відповідає це фактичним даним.

Підсумком роботи може бути виданий словник, карта, відеофільм.

На підготовчому етапі ґрунтових досліджень учні знайомляться з літературою, яка торкається чинників грунтотворення, картографічним матеріалом. Проводиться інструктаж методики дослідження та техніки безпеки. Готують інструменти: лопатку, рулетку, кольорові олівці, папір, пакети.

Під час польових досліджень учні знайомляться з найпростішими уявленнями про ґрунт: його склад та будову, морфологічні ознаки, типи.

За будовою ґрунт розділяють на генетичні горизонти, які розташовані один за одним. Верхній – А (накопичення та розклад органічних речовин), середній – В (вмивання), нижній – С (підгрунт, який збагачений карбонатами кальцію та магнію), Д – материнська порода. В горизонті А виділяють: А₀ (мертвий рослинний), А₁ (перегноймо-акумулятивний), А₂ (елювіальний, або вимивання).

Вивчення морфологічних властивостей та визначення їх назв проводиться за допомогою ґрунтових розрізів, які поділяються на основні, напівями та прикопи. Основні – це яма довжиною 1,2 м, шириною 0,7 м, глибиною 1,0-1,5 м. Напівями (0,7-1,5 м) та прикопки (0,3-0,7 м)потрібні для встановлення кордонів між ґрунтовими різновидами. Густота ґрунтових розрізів залежить від рельєфу, масштабу зйомки.

До основних морфологічних ознак кожного горизонту ґрунту належать: колір, будова, механічних склад, новоутворення.

Колір визначається після підсихання. Назви дають за двома кольорами: темно-коричнева, сіро-жовта, або “п’ятнична”, “пестра”.

Вологість: суха (сильно пилить), слабо волога (при стиснені відчувається волога), волога (стискується у ком, а папір стає мокрим), сира (у руці перетворюється у пастоподібну масу), мокра (при стиснені виділяється вода).

Склад: порізність (дрібнопориста – 1 мм діаметр пор, пориста – до 2 мм, тонко-тріщинна – до 3 мм, тріщинувата – понад 3 мм) та щільність (визначається вдавлюванням ножа у ґрунт: в рихлих входить легко, в ущільнених – з зусиллям, у щільних – з труднощами).

Структура – здатність розпадатися на окремі частини; визначають на око після підсихання. Дозволяє судити про генезис та родючість: пластична, листова, горіхова, пилувата, зерниста.

Механічний склад – це кількісне співвідношення піску і глини. Визначають на ощюпь шляхом розкачування ковбаски та змочуючи її: глиниста (ковбаска розкатується у кільце без розривів), суглиниста (при згинанні розламується), супіщана (скатується горохуватий шарик), піщана (шарик скатати не можна), хрящувата (величина часток від1 мм до 10 см).

Новоутворення – мінеральні і біологічні утворення: іржаві плями, плісень.

Включення – це уламки гірських порід, залишки живих організмів.

Назву ґрунту дають за зовнішніми ознаками: тип визначається типом ґрунтоутворюючого процесу, підтип – ступінню цього процесу, різновид – механічним складом.

Визначення реакції (рН): у пробірку насипають ґрунт та наливають хлористий калій та дають відстоятися. Піпеткою частину розчина переносять у фарфорову чашку і додають індикатор. За спеціальною шкалою визначають реакцію.

Визначення карбонатів: за допомогою соляної кислоти: за інтенсивністю скіпання – слабе, сильне, сильне.

Підсумком роботи може бути: замальовки кожного типу ґрунту, зразки, таблиця по кожному ґрунту та їх морфологічним ознакам та горизонтам, профіль території з показом ґрунтового покриву.

Складання ґрунтової карти:

Перший етап – рекогносцировка (встановлюються основні типи ґрунту, встановлюється зв’язок з рельєфом тощо). Другий етап – будують мікро профілі на основі напівям, прикопів. Третій етап – легенда карти.

Описується ґрунт за планом:

1. назва та номер на карті;

2. Площа кожного типу;

3. Характеристика будови одного з профілів;

4. Використання та оцінка.

Дата добавления: 2015-05-24