Структуроформуючі відношення

Коротка історична довідка.

Ландшафтна структура

Біоцентрично-сітьова

Основи концепції біоцентрично-сітьової ЛТС сформулювати наприкінці 70-х років чеські та американські ландшафтні екологи. Спільним імпульсом для розвитку цих дуже близьких концепцій була думка застосувати основні результати теорії острівної біогеографії до умов антропізованого ландшафту. Вона грунтується на аналогії між островами в морі та “островами” природної рослинності, що збереглася в “морі” агро індустріально зміненого ландшафту. Проте формальне перенесення до умов наземних ландшафтів деяких закономірностей, виявлених острівною біогеографією (залежність між площею острова та числом видів, віддаленістю островів та міграцією між ними тощо), призвело до суперечливих висновків.

Відношення, які формують даний тип ЛТС, пов’язані з вираженими на хоричному рівні особливостями поведінки, міграції та взаємовідношення популяцій. Це такі процеси, як перехресне обпилення рослин, рознесення спор, насіння, міграції рослин і тварин. Вони і визначають біоцентрично-сітьову структуру ландшафту.

Важливими елементами цієї структури є біоцентри – ареали, зайняті геотопами з природною рослинністю, які в антропізованому ландшафті відіграють функцію збереження геофонду.

Територіальні особливості запилення і запліднення. Для забезпечення виживання виду необхідне перехресне запилення. За способом цього переносу виділяють анемофільні види (пилок їх переноситься вітром) та зоофільні (комахами). У помірному поясі комахи переносять пилок в радіусі 800 м. Дальність переносу пилку вітром не перевищує для дерев 300-500 м, для злаків – 200-300 м.

Територіальні особливості дисемінації. Рослини переміщуються по території за допомогою спор, насіння, плодів, вегетативних органів. Міграції вегетативним розмноженням відбуваються вкрай повільно – до кількох сантиметрів за рік (наприклад, чорниця – з швидкістю 3-5 см/рік). Насінні ж рослини здатні розносити насіння та плоди на значно більші відстані.

Основні способи розповсюдження насіння: барохорний (опадання насіння під силою тяжіння), анемохорний (перенесення вітром), зоохорний (тваринами), гідрохорний (поверхневими водами) та антропохорний (завдяки діяльності людини). Більшість рослин при розселенні використовує кілька цих способів.

При барохорному розселенні насіння та плоди рослин розносяться на незначні відстані - переважно в межах проекції крони або недалеко від неї (у межах екоїд). Анемохорне перенесення набагато ефективніше. За допомогою спеціальних морфологічних до анемохорії – малий розмір і легкість насінини і т.д. насіння може розноситись вітром на кілька кілометрів(осики-2 км, берези- 1,5, листяних порід – до 1 км, хвойних 500-600 м).

Щодо дальності перенесення насіння та плодів зоохорним способом існують суперечливі дані. Більшість дослідників схиляється до відносно недалекого (200-300 м) рознесення насіння птахами. Крім птахів, певну роль у зоохорному перенесенні відіграють ссавці, особливо кабани (розселення дуба). Гідрохорний спосіб міграції можливий для рослин, насіння яких пристосовано до плавання. – болотяні та деякі види лучних рослин. Їх насіння переноситься водним потоком на кілька кілометрів.

Антропохорне розселення рослин – найефективніший спосіб їх розповсюдження на значні відстані., в тому числі, в бажаному напрямку і на бажані відстані.

Дата добавления: 2015-05-24