Розвиток техніки читання у молодших школярів

Практика переконує в тому, що формування техніки читання -процес складний, у якому важливими є мислення і мовлення, сприймання й пам'ять, слуховий і зоровий аналізатори.

Механізм читання складається з таких трьох компонентів:

1) зорове сприйняття надрукованого чи написаного (впізнання зорових сигналів букв, які позначають певні звуки); 2) відтворення звукової форми слова (промовляння, "озвучування" - в залежності від рівня оволодіння навичкою читання - словами чи складами); 3) усвідомлення змісту (розуміння прочитаного). Перші два компонента пов'язані з переведенням графічної форми слова у звукову - техніка читання [6, 123].Технічна сторона читання охоплює такі компоненти:

спосіб (побуквений, відривний складовий, плавний складовий, плавний складовий з цілісним прочитуванням окремих слів, читання цілими словами і групами слів); правильність, швидкість, виразність. Кожний із них окремо, як і їх сукупність, підпорядковуються смисловій стороні читання (свідомість читання).

Висока швидкість читання молодших школярів сприяє розвитку їх техніки читання, дає змогу знайомитися з більшою кількістю матеріалу, при цьому активніше засвоюється, переробляється інформація змісту прочитаного, в цілому підвищується результативність навчання.

Ефективна робота над удосконаленням темпу забезпечується за умови розвитку аналізаторів дитини, а саме: а) зорового (рухи очей); б) мовного (артикулювання); г) слухового (слухається переказ сприйнятого).

Результативність формування навички швидкого читання значною мірою залежить від розуміння самим учителем механізму читання, факторів, що впливають на зазначений процес, а саме: характер тексту (складний чи легкий зміст); образ слова (шрифт, чіткість друкування); зорове поле (горизонтальне, вертикальне); здійснення антиципації (смислова здогадка), наявність регресіі у читанні (повернення до прочитаного), розвиненість артикуляційного апарату, постановка дихання, активізація мислення, хороша пам'ять і навіть життєвий досвід та загальний розвиток дитини.

Досягти оптимальної швидкості допоможе додержання таких порад:

1. Важлива не тривалість, а частота тренувальних вправ.

2. Систематичність їх проведення.

3. Розвиток оперативної пам'яті за допомогою зорових диктантів.

4. 3багаченя активного словника учнів.

5. Систематичний контроль з боку вчителя за успіхами дітей у пришвидшенні свого темпу читання.

6. Самозаміри швидкості, ведення таблиці «Як я читаю».

7. Обовязкові читацькі розминки.

Змістом читацьких розминок можуть бути такі тренувальні вправи:

- багаторазові читання у різному темпі (скоромовкою, повільно), з різним інтонуванням; парами; у два голоси "каноном"; з ритмічним постукуванням; спільне читання учнів з учителем, який своїм читанням уповільнює чи прискорює темп; напівголосне читання (гудіння) тощо.

Із швидкістю тісно пов'язані усвідомлення і правильність читання. Дуже повільне читання затримує мислення, а отже – і розуміння прочитаного. Надзвичайно швидке - призводить до помилок, що теж впливає на усвідомлення тексту.

Читати свідомо - означає повноцінно, адекватно авторському задуму, розуміти зміст прочитаного, уміти зіставляти з явищами навколишньої дійсності, доходити певних висновків у процесі читання.

Ступінь усвідомлення читання залежить від віку і загального розвитку дитини, здатностей її пам'яті та уваги, доступності літературного матеріалу.

Свідомість читання забезпечується за таких умов: розуміння значення всіх слів, речень у тексті; усвідомлення зв'язку окремих речень (часового, просторового, причиннового); засвоєння головної думки, тематичного змісту прочитаного тексту та взаємозв'язку його логічних частин.

Усвідомлення ідейно-тематичного, естетичного багатства прочитаного твору відбувається у результаті застосування найрізноманітніших прийомів роботи з текстом: словникова робота; підготовча робота до читання; первинне виразне читання; бесіда за безпосередніми враженнями від прочитаного; грамотний літературний аналіз твору.

Основні види роботи, що сприяють свідомому читанню: складання плану прочитаного; стислий, детальний, вибірковий, творчий переказ; підсумкова бесіда; творчі роботи у зв'язку з прочитаним.

Читати правильно - означає читати безпомилково, не перекручуючи слів, не пропускати і не вставляти зайвих звуків, складів, не повторювати прочитаних слів кілька разів, правильно їх наголошувати, дотримуватись літературної вимови. Формування навички правильного читання закладається ще у добукварний період, коли учні набувають умінь вимовляти звуки відповідно до літературних норм.

Важливим прийомом у навчанні зазначеного читання є попередження помилок. Сприятиме цьому підготовча робота до читання: бесіда; розповідь учителя, пояснення незрозумілих слів, розгляд картин, діафільмів тощо.

Існують різні способи виправлення помилок по ходу читання: учень читає складами, записує на дошці; залучення інших учнів до роботи над усуненням неточностей прочитаного; учитель сам виправляє помилку.

Можливий варіант пам'ятки для учнів «Читай правильно»:

1.Стеж за словами у рядку, не переставляй їх. 2. Намагайся зрозуміти. про що читаєш. 3. Будь уважним до кожного слова, вимовляй орфоепічно правильно закінчення. 4. При читанні мовчки не воруши губами.

Виробляючи навички правильного читання, вчитель має виявити причини неправильного читання у окремих учнів і вжити відповідних заходів до виправлення недоліків. Для цього потрібно щоденно тренувати учнів; добирати вправи і тексти, посильні для кожного.

Якщо учень читає неуважно, надмірно поспішає, не вдумується в зміст і тому припускається помилок, то в такому випадку треба розвивати його увагу, поставити перед ним вимогу - не поспішай під час читання. Якщо учень чимось знервований, хвилюється, то такого учня доцільно викликати читати іншим разом.

Виняткове значення в навчальному процесі має і виразне читання як для поглиблення розуміння змісту твору, так і для розвитку емоцій, уяви і виховання естетичних почуттів. Для того, щоб навчити дітей виразно читати, вчитель має сам добре ним володіти. Виразного, емоційного читання від учнів можна вимагати лише тоді, коли твір глибоко проаналізований, усвідомлений його ідейний зміст.

Виразне читання - це мистецтво читання вголос, під час якого яскраво висловлюються думки, почуття автора, власне ставлення до прочитаного. Виразне читання є ключем до розуміння тексту і водночас базується на його усвідомленні, а значить – на глибокому літературному аналізі.

Оволодіння навичками виразного читання варто починати з усвідомлення його найважливіших складових: техніки мовлення – роботи над голосом, дикцією, диханням, орфоепією; логіки мовлення - усвідомлення логічного наголосу, пауз, темпу, інтонації; емоційно-образної виразності - розвиток творчого бачення, розуміння авторського підтексту, використання міміки, жестів. Можливий варіант пам'ятки:

1. Пам'ятай: неможливо прочитати виразно текст, якщо не розумієш його. Намагайся уявляти те, про що читаєш. 2. Визнач основне завдання під час читання (що ти хочеш передати голосом). 3. Читай, чітко вимовляючи слова, дотримуйся пауз у кінці речень, між абзацами і частинами тексту. 4. Виділяй голосом важливі думки. 5. Визнач інтонацією авторське, а згодом і своє ставлення до подій, героїв твору. 6. Склади партитуру навчального тексту - розмітку з позначками пауз, логічних наголосів, підвищенням і зниженням голосу тощо. 7. Прочитай вголос декілька разів текст за складеною партитурою для того, щоб передати думки, почуття автора. 8. Проконтролюй своєвиразне читання, пам'ятаючи основні вимоги, які ставляться до нього: уміння дотримуватись розділових знаків, логічних і психологічних пауз, логічного наголосу, тембру, інтонації, темпу і ритму читання.

Процес читання реалізується через читання вголос (голосне) і мовчазне. Читання мовчки - найважливіше читацьке уміння, яке готує учнів до позакласного читання. З метою досягнення результативності мовчазного читання необхідно: а) поставити мету чи дати завдання перед читанням мовчки: знайти в тексті відповідь на певне запитання; прочитати й переказати прочитане; прочитати й пояснити заголовок статті; скласти план прочитаного; поділити текст на частини; дібрати малюнки до прочитаного; знайти й виписати з тексту окремі уривки тощо; б) матеріал для читання обмежити в часі; в) дати вказівки, як читати мовчки (не шепотіти, не рухати губами, язиком, не пропускати жодного слова тощо); г) обов'язково перевірити, як учні усвідомили прочитане.

У 2-ому класі збільшується питома вага мовчазного читання у порівнянні з голосним, а на уроці у 3(4)-ому класі читання мовчки є основним видом.

Мовчазному читанню передує голосне. Воно триває впродовж усього початкового навчання. Саме читання вголос дозволяє успішно здійснювати зворотній зв'язок (ступінь володіння технікою читання контролюється вчителем). Читання вголос активізує роботу всього класу, допомагає тим, хто відчуває труднощі у набутті навичок читання. Воно допомагає вчити дітей виразно читати, сприяє кращому усвідомленню прочитаного, посилює виховний та естетичний вплив на слухачів. Здійснюється воно застосуванням різних форм учнівського читання: індивідуального, хорового, «ланцюжкового», вибіркового, читання в особах тощо.

Отже, читання - складний психофізіологічний процес, який полягає у взаємодії таких трьох компонентів: зорового сприймання тексту, його озвучення та усвідомлення прочитаного; методичний аспект поняття "техніка читання" - це формування способів читання, швидкості, правильності, виразності в поєднанні з усвідомленням прочитаного [6, 123].

17. Зміст та дидактична структура уроку читання в початкових класах. Сучасні вимоги до уроку читання.

Дидактична структура уроку - це описова форма його, яка містить: 1)цілі (пізнавальні, виховні, розвивальні та спеціально навчальні); 2) відповідне обладнання до уроку; 3) хід уроку - структурні компоненти (етапи) уроку та орієнтовний зміст кожного з них; 4) оцінку змісту та методики проведення уроку, передбачувані позитивні та негативні сторони на кожному етапі.

Опрацьована дидактична структура орієнтує на оптимальний урок читання, втілює провідні ідеї навчальних програм, сучасні вимоги до уроку, до змісту та методичного навантаження кожного етапу, чітко визначаються в них загальнодидактичні та спеціальні вимоги. Безумовно, застосування її вимагає врахування конкретних умов навчання.

Усвідомлення та засвоєння дидактичної структури сприяє формуванню чітких систематизованих знань про урок, його зміст, методи і прийоми, форми та засоби навчання; оволодінню багатством уроку. Дидактична структура значною мірою допомагає студентові і на педагогічній практиці.

Урок читання повинен мати пізнавальне, виховне та розвивальне спрямування. Крім того, на ньому вирішуються спеціально навчальні цілі, визначені програмою: удосконалення техніки читання; вмінь працювати з текстом; розвиток навичок зв’язного мовлення (див. відповідні розділи програми). Цими завданнями пояснюються всі ті цілі, що визначені в дидактичній структурі до уроку читання.

Звертаємо увагу на такі поняття - «структурні компоненти уроку» та «етапи роботи над текстом». Перших на уроці читання п’ять (позначені римськими цифрами). Етапи роботи над навчальним текстом починаються на другому етапі уроку («Мотивація навчальної діяльності» – підготовча робота до читання). Наступні продовжуються (виділені) на третьому етапі («Сприйняття та усвідомлення нового навчального матеріалу»).

Час на виконання кожного етапу уроку вказано орієнтовно. Важливо, щоб були враховані дані гігієністів (С.Й.Громбах). Ними доведено, що оптимальна працездатність дитини в системі уроку припадає на восьму - десяту хвилини уроку після дзвоника. Отже, на десятій хвилині уроку доцільно починати вивчення нового матеріалу.

Перший етап (компонент) уроку (повторення вивченого, актуалізація опорних знань) - просунений етап у роботі над текстом (починалось вивчення на попередньому уроці), тому на цьому етапі використовуються значною мірою синтетичні форми роботи, спрямовані на розвиток техніки читання та зв’язного мовлення. Це читання тексту в цілому, робота за картиною (співвіднесення її з текстом), за діафільмом (опис кадрів, розповідь окремих епізодів), словесне малювання, різні види переказу тощо.

Зміст методичної роботи над навчальним текстом на першому етапі уроку частково подібний до змісту на етапі сприйняття нового матеріалу, однак останнім передбачається широка аналітико-синтетична діяльність учнів, як це має бути під час первинного опрацювання тексту, а на першому етапі уроку переважає синтетична робота.

“ Орфоепічне ” читання - це спеціально навчальне. Воно застосовується на етапі повторення та під час початкового вивчення тексту. Вчитель перечитує текст і зупиняється на тому реченні, де є слово, орфоепія якого потребує засвоєння. Він показує, як слово вимовляється, діти імітують, пояснюють вимову, потім перечитують речення ще раз разом із вчителем. І так опрацьовують наступні. Для такого навчання на текст можна брати 8- 10 слів.

«Тлумачне» читання - теж спеціально навчальне. Воно вкрай необхідне для розвитку активного словника учня. Вчитель ще раз перечитує текст, зупиняється на слові з речення (заздалегідь намічає 10- 12 слів, над значенням яких доцільно попрацювати) і пропонує дібрати (або перечитують синонімічні ряди з дошки) до слова синонім («А як інакше можна сказати?»). Введення додаткових слів, близьких за значенням, важливе в процесі переказу (діти нерідко забувають слова з тексту).

Слід звернути увагу на використання під час роботи прийомів за ступенем складності. Так, читання в особах можна проводити тільки після усвідомлення фактичного змісту тексту, складання оповідання за аналогією - після детального аналізу сюжету і поведінки дійових осіб і т.п.

На етапі мотивації навчальної діяльності чітко визначаємо і записуємо на дошці цілі уроку –

Знати: «чарівні» («ввічливі») слова, з якою метою їх вживають.

Вміти: користуватись цими словами під час спілкування з людьми.

(В.Кава. Добраніч, мамочко. - В.Осєєва. Чарівне слово.)

Далі створюємо певні проблемні ситуації як за змістом, так і за формами роботи, щоб пов’язати вивчення наступного матеріалу із попереднім, визначити завдання уроку. Крім того, проводимо підготовчу роботу до читання тексту, словникову (знайомство із словами, знання яких необхідне для розуміння тексту в цілому).

Наступний етап – сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу.

Первинне читання рекомендуємо здійснювати не за традиційною методикою, коли перший раз новий текст читає вчитель. Психологами доведено, що сполучення графічного та звукового образів слів під час читання відбувається успішніше, якщо учні самостійно співвідносять те, що вони бачать, з тим, як воно має звучати. Саме це вимагає того, щоб учні самі прочитували перший раз новий текст. При цьому удосконалюється техніка читання.

У практиці навчання діти, як правило, позбавлені такої можливості, бо найчастіше перший раз новий текст читає сам учитель (на це орієнтують і методичні посібники). Далі діти читають за тим, що вони почули під час читання вчителем. Відпадає практика самостійного впізнання графічних сигналів (букв), гальмується формування техніки читання.

У запропонованій методиці первинного читання вчительське читання за партитурою не виключається, але йде після впізнавання тексту учнями як підсумок їхньої самостійної роботи по озвучуванню нового тексту.

Вірші та дуже емоційні прозові тексти перший раз має читати вчитель. Це пояснюється змістом та особливостями їх сприймання. Якщо проводити первинне читання за вказаною методикою, то значно збільшується практика індивідуального читання учнями. Вчитель охоплює первинним читанням всіх учнів класу.

Звертаємо увагу, що до початку читання мовчки та напівголосу (первинне читання) на дошці треба записувати питання (дітям важко їх тримати в пам’яті), після прочитування вимагати відповісти на них, щоб читання не було механічним.

На етапі повторного читання вчитель має можливість проводити різні види та форми читання (вказані в дидактичній структурі). Обов’язковими є вправи для розвитку техніки читання(на способи, правильність, темп та виразність читання), особливо вони необхідні в 1- 2 класах. Вивчаючи стан навичок у дітей, вчитель знає характер відставання. Отже, завдання з техніки читання мають бути диференційованими, індивідуальними. Доцільним є групування дітей на урок читання за характером відставання (з недостатніми способами читання, малим полем читання, невеликою швидкістю, читання мовчки, з вокалізацією тощо).

У дидактичній структурі визначено систему роботи по опрацюванню фактичного змісту тексту. До різноманітних форм роботи відносимо і складання логічної партитури читання (визначення логічного центру для тексту, найголовніших слів для речення та його частин) - смисловий аналіз, який значно поглиблює осмислення тексту, готує дітей до виразного читання.

Поглиблює розуміння фактичного змісту аналіз тексту за структурою (композиційний). Він важливий не тільки для подальшого складання плану, підготовки учнів до переказу, але й для виразного читання: визначення виконавських завдань, інтонацій, великих і малих пауз. Усвідомлення фактичного змісту тексту досягається поєднанням різних видів аналізу - композиційного, смислового, емоційно-образного, лексико-стилыстичного.

Виразне читання тексту маємо здійснювати за опрацьованою партитурою (розбивкою). Для опрацювання партитури виразного читання нами визначено певну послідовність: 1) з’ясування головної думки для тексту в цілому або частин, якщо текст великий; 2) знаходження логічного центру в залежності від головної думки; 3) розбивка речень на мовні такти (ланки), визначення логічних пауз; 4) виділення логічних наголосів для речення (найголовніші за смислом слова), частин його; 5) визначення мелодики читання в залежності від місця логічного наголосу; 6) опрацювання інтонації читання.

Дидактична структура спрямовує на творчу роботу з виучуваним текстом. Практика свідчить, що саме цьому приділяється недостатньо уваги на уроках читання. Вона орієнтує на оптимальний зміст й ефективні способи навчання (методи та прийоми, форми та засоби), які відповідають сучасним вимогам.

В цілому урок читання має бути уроком читання. Впізнавання сигналів (написане чи надруковане слово) здійснюється на основі графічних образів слів, що накопичуються в пам’яті учнів. Для накопичення цих образів важливе читання у великій кількості. Вирішенню цього завдання підпорядкована вся дидактична структура уроку. Крім того, вона спрямована на збагачення активного словника учнів та розвиток зв’язного мовлення, бо сам процес читання - впізнавання графічних сигналів - відбувається скоріше, якщо слово відоме дітям, застосовувалось ними в мовленні.

18. Структурні компоненти уроку читання в початкових класах, передбачуваний зміст. Етапи опрацювання прозового тексту.

Тема уроку: (Золота осінь).

Матеріал для читання: (О.Копиленко. Жовкне листя).

Цілі уроку:

1) Пізнавальні (засвоєння певної інформації з тексту);

2) Виховні та завдання розвивального навчання: (формування національної свідомості, світогляду, моральне, етичне, естетичне, трудове, фізичне виховання та інш.; розвиток мовлення та уваги, пам’яті, спостережливості, удосконалення аналітико-синтетичних умінь порівнювати, узагальнювати, доводити, проводити аналогію, розвиток творчих здібностей, самостійності та навичок самоконтролю.

3) Спеціально навчальні цілі (формулюються відповідно до вимог програми):

1 - удосконалення техніки читання (розширення поля читання, вдосконалення правильних прийомів читання, регулювання темпу та навичок виразного читання); розвиток мовленнєвого апарату і вимови та інш.;

2 - прищеплення вмінь працювати з текстом (ділення тексту на частини, виділення головних з них, складання плану навчальної статті, визначення головної думки та інш.);

3 - розвиток навичок зв’язного мовлення на основі навчального тексту (відповіді на запитання, репродуктивний, стислий та творчий перекази та інш.).

Обладнання уроку: підручники, хрестоматії, репродукції картин, ТЗН та інші види наочності.

Хід уроку:

Структурні компоненти уроку, їх зміст:

І. Повторення вивченого. Актуалізація опорних знань, умінь і навичок (8 – 10 хв.).

Повторення, закріплення та розвиток знань, одержаних на попередньому уроці; актуалізація мовленнєвих умінь та навичок (з урахуванням змісту та лексики наступного матеріалу для вивчення).

Орієнтовний зміст роботи (за вибором, залежно від цілей навчання)1: «орфоепічне» та «тлумачне» читання, вибіркове за пунктами плану; словникова робота (тлумачаться слова, важкі за значенням); з’ясування композиційної структури тексту; робота за картинкою, діафільмом (опис, розповідь окремих епізодів, добір заголовків тощо); вибірковий, стислий та творчий перекази; словесне малювання; перебудовування діалогів у розповідну форму; виразне читання тексту; драматизація (читання в особах, колективна декламація); екранізація; визначення головної думки твору, характеристика дійових осіб, оцінка, зіставлення з іншими героями (в єдності із аналізом художніх засобів та мовних особливостей твору); повторення вивченого напам’ять вірша.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів, повідомлення теми і завдань уроку (2- 3 хв.)

1/. Підготовча робота до читання тексту. Проводиться з метою проявити в школярів інтерес до читання нового тексту, повідомити певні факти, без знання яких сприймання твору ускладнюється, введення нової лексики.

Орієнтовний зміст роботи: виховна установка; актуалізація, уточнення та поповнення знань і уявлень про факти та події, які зображуються в творі (узагальнення спостережень після екскурсії, розгляд малюнків до тексту, розповідь учителя, демонстрація діафільмів тощо); підготовка до емоційного сприйняття тексту; словникова робота (знайомство із словами, знання яких необхідне для розуміння змісту тексту). Створення відповідних проблемних ситуацій до вивчення нового матеріалу.

Постановка цілей уроку - «знати», «вміти» (визначаються на основі пізнавальних, виховних та спеціально навчальних цілей.)

ІІІ. Сприйняття та усвідомлення нового навчального матеріалу. Розвиток мовленнєвих умінь та навичок (до 20 хв.)

Орієнтовний зміст роботи:

2/. Первинне читання тексту (цілісне сприймання):

1) читання тексту учнями класу мовчки, відповідні на запитання (1, 2 – ставимо і записуємо на дошці до початку читання, щоб воно не було механічним);

2) читання тексту учнями класу разом напівголосу (або пошепки, хором - у слабшому класі), відповіді на запитання (1, 2 - ставимо і записуємо на дошці до початку читання, щоб воно не було механічним);

3) зразкове в орфоепічному відношенні і виразне читання тексту вчителем за опрацьованою партитурою - як підсумок всієї самостійної роботи учнів по «впізнаванню» нового тексту.1

3/. Повторне читання тексту - поглиблення сприймання, розвиток техніки читання.)

«Орфоепічне», «тлумачне» та індивідуальне читання. Читання «в парах» (з вчителем - клас, з кращим учнем – слабкіший учень). Вправи з техніки читання.

4/. Аналіз фактичного і образного змісту тексту в поєднанні із розбором художніх засобів та мовних особливостей разом з читанням: відповіді на запитання, вибіркове читання; постановка запитань до тексту (під керівництвом вчителя і самостійно); виділення основних компонентів сюжетної лінії (композиційний аналіз); розбір частин тексту - читання, відповіді на запитання, читання та з’ясування діалогів, переказ, визначення головної думки (ідеї), добір заголовків; складання плану (запис на дошці), визначення його структури (зачин, основна подія, кінцівка); словесне малювання, переказ прочитаного в цілому (подальше усвідомлення фактичного змісту тексту, засвоєння лексики) – репродуктивний, вибірковий, стислий перекази, переказ із перебудовуванням діалогів у розповідну форму; робота за картинкою(впізнавання та переказ епізодів, опис), діафільмом (опис, розповідь окремих епізодів, співвіднесення із текстом); опрацювання логічної партитури читання тексту (визначення логічного центру залежно від ідеї, логічних наголосів); екранізація.

5/. Узагальнююча бесіда за текстом.

Аналіз ідейної спрямованості (головна думка) тексту, характеристика дійових осіб.

6/. Виразне читання тексту.

Опрацювання партитури (розмітки) для виразного читання тексту (разом з вчителем або самостійно) на основі усвідомлення ідейно-змістових та емоційно-образних сторін тексту.

IV. Творче застосування знань учнів (до 10 хв.)

7/. Творча робота на основі тексту - творчий переказ; ілюстративна робота - словесне малювання; драматизація - читання за ролями, під час вивчення віршів - колективна декламація; інсценізація (створення сценарію, визначення кадрів для можливого фільму).

V. Підсумки уроку. Завдання додому (1- 2 хв.)

Перечитують з дошки «Знати:», «Вміти:», обґрунтовують виконання відповідної роботи

19. Методика опрацювання фактичного змісту тексту на уроках читання в початкових класах.

Опрацювання фактичного змісту тексту відбувається на ІІІ етапі уроку читання прозового твору – Сприйняття та усвідомлення нового навчального матеріалу. Розвиток мовленнєвих умінь та навичок. Аналіз фактичного і образного змісту тексту в поєднанні із розбором художніх засобів та мовних особливостей (разом з читанням) – четвертий етап у опрацюванні навчального тексту.

Основні форми роботи:

– відповіді на запитання (смисловий аналіз);

– виділення основних компонентів сюжетної лінії (композиційний аналіз);

– складання плану (запис на дошці), визначення його структури (зачин, основна подія, кінцівка), добір заголовків;

– словесне малювання (які картинки можна намалювати до тексту?);

– графічне малювання (уточнення деталей тексту);

– постанова запитань до тексту (опрацьовуємо за абзацами, під керівництвом вчителя і самостійно);

– з’ясування діалогів (скільки дійових осіб бере участь у розмові?, вичитування слів кожної особи, перечитування діалогів за особами, заміна діалогічного мовлення складними реченнями, творення тексту без прямої мови);

– визначення головної думки (ідеї), логічного центру (найголовніші слова до тексту), логічних наголосів в реченнях (найголовніші слова);

– переказ тексту – репродуктивний, вибірковий, стислий переказ із перебудуванням діалогів у розповідну форму;

– робота за картинкою (дібраною або з підручника) – впізнавання та переказ епізодів, опис;

– робота за діафільмом (опис окремих епізодів, співвідношення із текстом);

– характеристика дійових осіб;

– лексико-стилістичний аналіз тексту, частин його;

– емоційно-образний аналіз тексту;

– драматизація – читання тексту за ролями;

– екранізація (створення кадрів для можливого фільму);

– опрацювання логічної партитури читання тексту (визначення логічного центру, логічних наголосів, пауз і т.д.).

Якщо текст великий за розміром, доцільно його опрацьовувати за частинами. Вчитель заздалегідь ділить текст на завершені за смислом частини. Розпочинає читати першу частину його сам, далі йде опрацювання фактичного змісту частини тексту учнями. Наступні частини читають учні мовчки, пошепки, напівголосу, колективно і т.інш., і опрацьовують зміст. Після завершення цієї роботи учні добре орієнтуються в тексті, розуміють його будову та мовні засоби, зміст.

20. Види переказу на уроках читання в початкових класах. Творча робота на основі тексту.

Уміння переказувати прочитане – одна з важливих характеристик читацьких умінь молодшого школяра. Ця поширена форма навчання сприяє розвитку мовлення учнів, вмінню стежити за послідовністю та логікою викладу, добирати слова, фрази, будувати речення, є засобом збагачення пам’яті, розвитку мислення учнів. Успішнийпереказ свідчить про засвоєння усіх термінів і понять у тексті,осмисленняпрочитаного, розвиток умінь висловлювати своє ставлення до нього.

Ефективною підготовкою до переказу прочитаного є ознайомлення з текстом твору, поділ його на частини й визначення головної думки кожної з них, складання плану.

На уроці читання використовують різноманітні види переказу: дослівний, близький до тексту, стислий ( або короткий), творчий. Найповнішому проникненню в зміст художнього твору сприяє вибірковий переказ. Він за деталізацією змісту може бути дослідним або коротким, за наближенням до мови автора – дослівним, близьким до тексту, вільним (своїми словами), за наявністю змін і доповнень – творчим (розповідь від особи персонажа, словесне малювання тощо), за особливостями структури й типу тексту, що будується, – розповіддю (окрема сцена, епізод, лінія дії), описом (картини природи, місце дії, зовнішність персонажа), міркуванням (характеристика дійової особи).

Використання різних видів переказу як прийомів аналізу літературного твору дозволяє виявити характерні особливості ідейно-образного змісту тексту через сюжет, композицію, художній образ, мову і стиль письменника.

На підготовчому етапі (аналітичний тип читання в темпі 20-40 слів за хвилину з усвідомленням фактичного змісту тексту) створюється основа для початку роботи над переказом за допомогою логіко-стилістичних вправ на рівні окремих слів і речень.

Дібрані ігри, класифікаційні вправи, завдання логічного плану формують в учнів уміння вибирати предмети за класифікаційними ознаками й узагальнювати їх в одну видову групу, знаходити потрібний уривок або додавати частину, якої не вистачає в тексті, визначати тему фрагменту із зазначеним початком, складати переказ уривка з опорою на деформований текст тощо.

На початковому етапі (синтетичний тип читання в темпі 60-80 слів за хвилину із сприйняттям змісту тексту) діти оволодівають вибірковим переказом однієї частини з подальшим її зачитуванням. При цьому школярі звільняються від поки ще складної для них операції – поєднання декількох частин у зв’язну розповідь – і поступово привчаються орієнтуватися в книжковому тексті. Визначення теми уривка відбувається за конкретними запитаннями учителя, за вказівкою на потрібну частину тексту або абзац, за готовим заголовком, заздалегідь даним або складеним колективно планом, за ілюстрацією, за змістом прислів’я. Під час відтворення тексту діти вчаться планувати зміст, усвідомлено абстрагуватися від непотрібної додаткової інформації, використовувати авторські мовні засоби.

На основному етапі ( автоматичний тип читання в темпі 90-120 слів за хвилину з поглибленим сприйманням змісту) молодші школярі переходять від навчальних колективних переказів до вільного переказу відібраного літературного твору на уроках класного й позакласного читання, а також безпосередньо у спілкуванні з батьками, друзями, однокласниками. Усвідомлюють роль та вчаться використовувати три види вибіркового переказу: розповідь (щоб розповісти про якийсь епізод, дію); опис (допомагає “побачити” героя твору, картину природи, місце, де відбуваються події); міркування (дає змогу зрозуміти характер героя, його поведінку, стосунки з іншими дійовими особами).

Учні з’ясовують, що переказувати зміст літературного твору можна не тільки повно й докладно, а й створювати різні варіанти тексту на базі даного.

Уміння вибірково переказувати тексти різних типів використовується учителем як прийом роботи для активного проникнення у фактичний та ідейно-образний зміст художніх творів, як засіб всебічного аналізу прочитаного.

Вибірковий переказ аналізується за такими критеріями: обсяг вторинного тексту, змістовність висловлювання, композиційна цілісність, синтаксична будова й засоби зв’язку.

Види творчого переказу різноманітні: розповідь від першої особи, продовження розповіді, складання розповіді на тему сюжету твору.

Інші види творчих робіт та прийоми активізації навчальної діяльності на уроці читання можуть бути такими: лінгвістичні та літературознавчі ігри; складання казок, віршів, інсценізацій, радіоп’єс; добір та створення ілюстрацій до творів; читання в особах; розв’язування творчих літературних завдань: введення в твір нових подій, персонажів; придумування різних варіантів закінчень твору; уявлення того, що можна побачити в творі, а що почути тощо.

Відгук на прочитану книгу (як вид твору) надзвичайно важливий для виховання юних читачів. У відгуку діти дають оцінку прочитаному (переглянутому). Мета відгуку полягає в тому, щоб сприяти глибокому усвідомленню ідейного змісту, художніх деталей творів.

Відгуки в письмовій формі рекомендується робити в 4 класі у такий спосіб. Учитель простежує, щоб на час написання відгуку на книгу текст був прочитаний усіма учнями. Учням заздалегідь повідомляємо про те, що вони складатимуть письмовий відгук (твір) на прочитану книгу. Проводиться детальна бесіда за книгою: стисло передається сюжет, описуються головні дійові особи, перечитуються окремі невеликі уривки, аналізується ідейний зміст твору. Учні розповідають, що їм особливо подобалося в книзі, обґрунтовують свою думку. До уроку, як правило, готується невеличка виставка: портрет автора, ілюстрації до тексту.

Дітей варто познайомити з кількома зразками відгуків на прочитані книги, проаналізувати їх. На наступному уроці складається колективний відгук, який обговорюється, записується на дошці, редагується і потім переписується в зошит із можливими доповненнями й змінами.

Відгук на прочитану книгу – це вільний твір. Дитячі відгуки різноманітні. Однак можна виділити кілька типів, які зустрічаються в практиці навчання. Найпростішим є стислий переказ змісту книги. Дитина не може ще дати оцінку прочитаному.

Часто діти передають у своїх відгуках не весь сюжет, а окремий епізод, який їм сподобався. Складніші відгуки вміщують найпростішу оцінку прочитаного, елементарну характеристику одного або кількох героїв прочитаної книги, розповідь про те, які вчинки, подвиги героїв схвилювали читача.

Учні 3-4 класів пишуть відгуки, в яких є порівняння, зіставлення прочитаного з фактами, відомими їм з інших книг або з життя, з узагальненнями. Твори-відгуки, ускладнюючись, поступово стають творами на літературні теми.

Усі види переказів (детальний, стислий, вибірковий) можуть включати виконання додаткового творчого завдання. Найпоширенішими видами є перекази зі зміною особи оповідача, від особи одного з персонажів, з творчими доповненнями, змінами тощо.

Важливо, щоб у практиці відповідне місце посіли перекази з додатковим завданням, в яких вихідний текст дещо змінюється, переопрацьовується або доповнюється. В результаті зміст переказу не збігається зі змістом ви­хідного тексту. До таких переказів можна рекомендувати такі завдання:

1. Пропонується дати відповідь на запитання, висловити свою думку з приводу викладеного в тексті. В цьому випадку до вихідного тексту не вноситься жодних змін. Автор створює свій текст після переказу.

2. Пропонується дописати початок (зачин), кінцівку (висновки) до вихідного тексту або ввести в нього елементи опису, діалог, міркування або розповісти текст від іншої особи, іншого літературного героя. У цьому випадку переказ за змістом відрізняється від вихідного тексту.

Слід звернути увагу на перекази з точки зору сприйняття вихідного тексту. Вони розрізняються: а) перекази прочитаного тексту, сприйнятого візуально; б) перекази сприйнятого на слух тексту; в) перекази тексту, сприйнятого і на слух, і візуально. Ці види переказів враховують необхідність розвитку різних здібностей учнів до сприймання тексту, оскільки в житті ми зустрічаємось з необхідністю відтворювати зміст і прочитаного, і почутого, і побаченого.

Основними етапами роботи над написанням переказу є: 1) уточнення (учителем) мовленнєвого завдання; 2) вступне слово про автора й твір (якщо це необхідно); 3) читання тексту вчителем або прослуховування грамзапису на платівці; 4) визначення теми й основної думки вихідного тексту; 5) повторне читання або прослуховування тексту; 6) самостійний переказ (усний чи письмовий).

Поширеними видами творчих робіт на основі тексту є: творчий переказ, розповідь за аналогією, ілюстративна робота (словесне, графічне малювання), колективна декламація, складання сценаріїв за прочитаним, інсценізація, вправи з деформованим текстом, творення анотацій, відгуків, рецензування, написання листів авторам творів, складання описів з елементами міркування, монологів від імені героїв, автора-оповідача, читання діалогів, робота над лексико-семантичними групами, запис міркувань.

21. Техніка мовлення. Формування навичок виразного читання в молодших школярів.

Виразність – найслабкіше місце в розвитку навички читання. Вимога “читай виразно” виконується учнями по-різному: з помилковою інтонацією, з викрикуванням, підвищенням тону і т.п.

Молодші школярі мають оволодівати елементарною грамотою виразного читання, вчитись виділяти логічний центр в тексті, логічні наголоси в реченнях, робити паузи, підвищувати і понижувати голос, добирати відповідну інтонацію мовлення чи читання. Все це сприяє поглибленню розуміння змісту навчального тексту, розвиткові навичок виразно читати. Отже, в структурі уроку читання повинно бути спрямування на виразне читання. Це шостий етап в опрацюванні тексту за нашою дидактичною структурою – “Виразне читання тексту (на третьому етапі уроку – “Сприйняття та усвідомлення нового навчального матеріалу. Розвиток мовленнєвих умінь і навичок”).

Основне завдання шостого етапу – опрацювання партитури (розмітки) для виразного читання тексту (разом з вчителем або самостійно) на основі усвідомлення ідейно-змістових та емоційно-образних сторін тексту.

Одночасно з розвитком виразності зв’язного мовлення формуємо й техніку мовлення: дихання, чіткість і правильність вимови звуків. На початковому етапі навчання (перший, другий класи) перш за все треба працювати над диханням. Від цього залежить рівномірність мовлення, красота його. Невірне дихання приводить до зриву голосу та до труднощів у мовленні.

Дихальний цикл складається з 3 фраз: 1) вдих, 2) видих, 3) паузи (відпочинок м’язів). Мовлення та читання відбувається на видиху (з’являється звук голосу): глибокий швидкий вдих + коротка затримка повітря і плавний повільний видих (промовляється певна група слів).

Від глибини вдиху залежить сила видиху. Повітря діти мають набирати відповідно до величини фрази. Треба вчити їх управляти видихом, а повітря розподіляти економно.

Кількість повітря не повинна бути великою, бо його важко утримати в легенях, воно стрімко виривається, голосові зв’язки напружені. Голос звучить фальшиво, порушується плавність мовлення. Саме тому на уроках читання треба вчити дітей читати прозові та віршовані твори з правильним використанням вдиху та добором повітря. Для цього використовуємо текст із спеціальною розміткою:

(Вдих) Ніна Карнаухова не приготувала уроків │^{(добір повітря)} і вирішила не йти до школи ║(Вдих). Але щоб знайомі випадково не побачили, │^{(добір повітря)} як вона під час робочого дня вештається з книжками по місту, │^{(добір повітря)} Ніна крадькома пішла до гаю. ║ (А.Гайдар. Совість).

Порядок опрацювання: 1. Визначаємо паузи – на синтагмах, на розділових знаках (│) та в кінці речення (║). 2. Помічаємо вдих, добір повітря.

У віршованих творах є ритмічні паузи (або віршові). Вони відіграють конструктивну роль, поділяючи рядки. Ритмічні паузи обов’язкові після кожного віршового рядочка, на них робиться затримка дихання (без добору повітря).

(Вдих) – Чи є що │^{(добір повітря)} золота дорожче на землі?║ ^{(Затримка дихання)}. –

(Вдих) у мудреця │ ^{(добір повітря)} спитали якось люди.║^{(Затримка дихання)}.

(Вдих) Недовго думав │ ^{(добір повітря)} мудрий чоловік:│ ^{(Затримка дихання)}.

(Вдих) – Дорожча дружба│^{(добір повітря)} – є,│ ^{(добір повітря)} була і буде!║^{Затримка дихання)}.

З технікою мовлення та читання пов’язані дикція і словесний наголос. Дикція – це чітка та правильна вимова звуків і їх сполучень, слів, фраз. Нечітке мовлення ускладнює сприймання тексту, неприємно впливає на слух, нерідко спотворює зміст.

Виразність залежить від уміння володіти голосом. Він характеризується силою, висотою, тривалістю (темп), звуковою окрасою (тембр). Читання голосно та тихо, швидко чи повільно обумовлюється почуттями та намаганнями читаючого, розумінням фактичного і образного змісту. Голос треба розвивати.

На просуненому етапі приділяється значна увага логічній та емоційно-образній виразності усного мовлення та читання.

Логічна виразність мовлення та читання досягається використанням її основних засобів – 1) логічних пауз, 2) логічних наголосів, 3) логічних мелодій (пониження та підвищення голосу). Навчання виразного читання молодших школярів потребує ознайомлення їх з цими засобами виразності.

Для з’ясування логічних пауз треба розібратися в смислових зв’язках між словами речення, щоб найбільш близькі слова з речення за смислом були в одній мовленнєвій ланці.

За першою партою │ у першому класі │ сидів молодший син відважного льотчика-випробувача│ Андрійко Рудаков.║ (Є.Пермяк. Надійний товариш).

У цьому реченні позначені паузи на синтагмах (єдине інтонаційно-смислове ціле в структурі речення). Виділення таких пауз полегшує читання великих речень. Найчастіше логічні паузи співпадають із розділовими знаками. Це граматичні паузи (│, кінець речення - ║).

Недодержання логічних пауз під час читання ускладнює сприймання тексту, може спотворювати думку автора.

Визначення логічних пауз школярами засвоюється за вчителем.

Логічний наголос – це виділення в реченні (тексті) найголовніших слів. Логічний наголос позначається різними способами: повільною вимовою слова, підвищенням та пониженням голосу, вимовлення пошепки і т.п.

Є наголос для всього тексту – це логічний центр (найголовніші слова). Він визначається головною думкою тексту. Є наголос в синтагмі (слабкіший). Нерідко логічний центр співпадає з логічним наголосом в реченні, в синтагмі.

У віршах діти завжди роблять наголос на останньому слові рядка. При цьому губиться головна думка. Треба вчити робити наголос залежно від головної думки вірша.

Відсутність належної уваги до логічного наголосу приводить до того, що головна думка вірша залишається незрозумілою дітям.

Мелодика – це рух голосу (пониження, підвищення). Вона робить мовлення яскравим, що сприяє кращому засвоєнню змісту тексту. Встановити мелодику допомагає логічний наголос.

Отже, засоби логічної виразності – паузи, наголос, мелодика. Вдумливе використання їх допомагає вірно і яскраво відтворювати текст і робити читання виразним.

Опрацювання партитури (розбивки) виразного читання тексту відбувається після опрацювання фактичного його змісту (шостий етап роботи над текстом). За допомогою партитури вчитель може працювати над виразністю в структурі уроку (на уроці). Опрацювання партитури – це не тільки виразність, а й подальше усвідомлення змісту тексту – співвідносять ідею (головну думку) із словами тексту, виділяють найголовніші за смислом слова тощо.

Партитуру (розбивку) для виразного читання вчитель може складати разом з учнями або дати свою. Це залежить від мети навчання.

Під час опрацювання партитури виразного читання враховується така послідовність роботи (див. далі текст “Зламана гілка”):

1. Визначення головної думки тексту (неусвідомлений злочин).

2. Знаходження логічного центру для тексту в цілому (“ скоїв лихо ” – підкреслюємо двома горизонтальними лініями), а також слів, що їх пояснюють, – зламав, награвся, кинув, не бродити, не гріти (однією горизонтальною).

3. Виявлення пауз – в кінці речення (║), на синтагмах та розділових знаках (│)

4. Визначення додаткових наголосів в логічних ланках, позначених паузами (див. текст).

5. Відтворення мелодики читання залежно від місця логічного наголосу: – підвищення голосу; пониження, – підвищення й зниження голосу.

6. З’ясовують інтонацію читання відповідно до змісту і структури вірша:

І строфа – розповідають, тон нормальний, спокійний).

ІІ строфа – із жалем, стурбовано, з відчаєм.

Останні два рядочки читаємо зневажливо.

Наводимо далі партитуру (розбивку) виразного читання вірша, яку одержуємо внаслідок зазначеного аналізу:

А.Бортняк

Дата добавления: 2015-05-24