Методичні рекомендації до вивчення розділу 2.2

Цілі та завдання вивчення розділу 2.2.

Успішне вивчення розділу 2.2. дозволяє:

Мати уяву про зміст освіти, як один із основних засобів розвитку особистості й формування її базової культури; про нормативні документи, що визначають зміст освіти.

Сформувати розуміння ключових понять розділу: “зміст освіти”, “загальна, політехнічна, професійна освіта”, “навчальний план”, “навчальна програма”, “підручник”.

Володіти ключовими поняттями: зміст освіти, теорія формальної освіти, теорія матеріальної освіти, прагматична освіта, національний компонент змісту освіти, навчальний план, навчальна програма, навчальний предмет.

При вивченні Розділу 2.2. необхідно розглянути зміст освіти як один з головних елементів у структурі процесу навчання. Важливо виробити вміння та навички аналізувати навчальні плани, програми, підручники; розвивати педагогічне мислення.

Вивчаючи пункт 1, важливо пам’ятати, що зміст освіти має історичний характер. З’ясуйте, що розуміли під змістом освіти в різні історичні епохи, як розуміють зміст освіти на сучасному етапі?

Вивчаючи пункт 2, необхідно проаналізувати сутність теорій формальної, матеріальної освіти, прагматичну концепцію освіти. Слід усвідомити, що визначальний вплив на зміст шкільної освіти у всі історичні епохи здійснювали вимоги виробництва та зв’язані з ними стан науки, потреби та інтереси пануючого класу.

Вивчаючи пункт 3, слід визначити принципи та критерії відбору змісту освіти, проаналізувати сутність загальної, професійної і політехнічної освіти.

Вивчаючи пункт 4, слід усвідомити, що між елементами змісту освіти існують певні зв’язки. Елементи змісту освіти відрізняються, перш за все, характером діяльності по його засвоєнню, коли відбувається перетворення об’єктивного змісту соціального досвіду в надбання особистості.

Вивчаючи пункт 5, проаналізуйте документи, що визначають зміст освіти: державний стандарт загальної середньої освіти, навчальний план, навчальна програма. Слід мати на увазі: ці нормативні документи спрямовані на виконання тих завдань, які ставить перед школою держава.

Вивчаючи пункт 6, з’ясуйте основні напрямки вдосконалення змісту освіти в умовах становлення української національної школи.

1. Поняття про зміст освіти.

У традиційній педагогіці, що зорієнтована на реалізацію в першу чергу загальноосвітніх функцій школи, зміст освіти визначається як “сукупність систематизованих знань, умінь і навичок, поглядів і переконань, а також певний рівень розвитку пізнавальних сил і практичної підготовки, що досягається в результаті навчально-виховної роботи”. Цей підхід до визначення сутності змісту освіти зорієнтований на знання.

Зміст освіти має історичний характер, оскільки він визначається цілями й завданнями освіти на певному етапі розвитку суспільства і відповідно змінюється під впливом вимог життя, виробництва й рівня розвитку наукових знань.

В останнє десятиріччя у світлі ідей гуманізації освіти все більше утверджується особистісно орієнтований підхід до змісту освіти, що знайшов своє відображення у працях І.Я.Лернера, М.Н.Скаткина, В.С.Леднева, Б.М.Бім-Бада, А.В.Петровського.

Так, І.Я.Лернер і М.В.Скаткін під змістом освіти розуміють педагогічно адаптовану систему знань, навичок і вмінь, досвіду творчої діяльності й емоційно-вольового відношення, засвоєння якої повинно забезпечити формування всебічно розвиненої особистості, що підготовлена до відтворення (збереження) і розвитку матеріальної й духовної культури суспільства. При такому підході до визначення сутності змісту освіти абсолютною цінністю є не знання, а сама людина. Такий підхід сприяє свободі вибору змісту освіти з метою забезпечення загальноосвітніх, духовних, культурних і життєвих потреб особистості, гуманне відношення до особистості, що розвивається; становлення її індивідуальності й можливості самореалізації у культурно-освітньому просторі.

Соціальний досвід являє собою сукупність засобів і способів діяльності, створених у процесі суспільно-історичної практики для відтворення розвитку суспільства і здатних стати надбанням особистості. Розуміння змісту освіти як відображення всіх елементів соціального досвіду – результат тривалого розвитку теорії змісту освіти і дозволяє обґрунтувати чотири основних елементи змісту освіти:

1. Система знань про природу, суспільство, мислення, техніку, способи діяльності, засвоєння яких забезпечує формування у свідомості учнів картини світу, озброює методологічним підходом до пізнавальної та практичної діяльності.

2. Способи діяльності, досвід їх здійснення. Тут виділяється досвід здійснення відомих способів діяльності, втілених в уміннях і навичках учнів, які засвоїли цей досвід.

3. Досвід творчої діяльності, тобто діяльності, в результаті якої створюється об’єктивно нове завдяки специфічним процедурам: самостійного переносу раніше засвоєних знань і умінь у нову ситуацію; виділення нової проблеми в знайомій ситуації або новій функції об’єкта; виділенні альтернативних варіантів вирішення проблем; комбінування раніше відомих способів у новий.

4. Досвід емоційно-ціннісного ставлення, який передбачає визначенню знань, умінь, але не зводиться до них, і полягає у формуванні ставлення школярів до світу, наукових знань, моральних норм, ідеалів, діяльності.

2. Теорії формування змісту освіти.

Основні теорії формування змісту освіти склалися наприкінці XVIII - на початку XIX ст. Вони отримали назву матеріальної й формальної теорій формування змістуосвіти.

Теорія формальної освіти починається від Дж.Локка (XVII ст.), Й.Г.Песталоцці, І.Канта та Й.Ф.Гербарта (ХVІІІ-ХІХст.). Дана теорії ґрунтується на філософії раціоналізму, а саме на положенні про те, що джерелом знань є розум і знання породжуються лише самостійністю цього розуму. Тому завдання освіти полягає не в оволодінні учнями знаннями, а в розвитку їх розуму, тобто здатності до аналізу, синтезу, логічного мислення. Виходячи з цього, відстоювався гуманітарний, “класичний”, напрямок освіти, оскільки найкращі засоби розвитку мислення – вивчення мов і математики.

В кінці XVIII - на початку XIX ст. активно прокладає собі шлях теорія матеріальної освіти. Прибічники цієї теорії входили з філософії емпірізма, яка стверджувала, що пізнання не може вийти за межи безпосереднього досвіду, і що джерелом знань є тільки досвід. З цього робилися наступні педагогічні висновки: необхідно озброювати учнів природничонауковими знаннями, а критерієм при відборі матеріалу має бути ступінь його важливості для життя, для безпосередньої практичної діяльності учнів у майбутньому.

Досить аргументовано критикував теорії формальної й матеріальної освіти в свій час ще К.Д.Ушинський. Він підкреслював, що школа повинна не тільки розвивати учнів, а й озброювати їх знаннями, які були б корисні для їхньої подальшої діяльності. В той же час, К.Д.Ушинський вважав, що неможна підходити до засвоєння науки лише з точки зору її утилітарної необхідності для повсякденного життя.

Широке розповсюдження в американській педагогіці першої третини ХХ століття набули прагматичні ідеї з питань змісту шкільної освіти. Відомий представник прагматизму в педагогіці Джон Дьюі (1859-1952) обґрунтував прагматичну концепцію змісту освіти. Він критикував як раціоналізм, який на його думку, уводить від життя, від фактів, так і емпірізм, який нібито сприяє відриву людини від релігії, і вводив ідею про необхідність покласти в основу шкільної освіти організацію практичної діяльності дітей, озброєння вміннями й навичками у різних сферах життя. Таким чином, Д.Дьюі дав необхідність чітко окресленого змісту освіти й окремих навчальних предметів у школі, не визнавав важливості наукової освіти і зводив навчання до вузького практицизму, що ґрунтується на інтересах дітей. В останні десятиріччя ці ідеї зазнали різкої критики з боку провідних діячів педагогічної науки. Американські педагоги І.Адлер, Дж.Бруннер та інші відзначали, що теорія Д.Дьюї загальмувала розвиток американської школи на довгі роки і тому необхідна модернізації освіти.

Фактори, що детермінують формування змісту освіти поділяють на об’єктивні й суб’єктивні. До об’єктивних факторів можна віднести потреби суспільства і зміни в розвитку науки й техніки. Ще в XIX ст. у більшості країн шкільна освіта була обмежена лише вивченням основ лічби, письма й читання. Але з розвитком технічних основ виробництва, науки і духовного життя суспільства вимоги до змісту шкільної освіти зростали. Під впливом цього відбулося розширення обсягу й підвищення теоретичного рівня природничо-математичних знань, більш ґрунтовно почали вивчатися предмети гуманітарного циклу – мова, література, історія і т.д. У зв’язку з розвитком виробництва рівень вимог до загальнонаукової, технічної й професійної підготовки молоді поступово зростав, і в наш час майже в усіх країнах світу, не зупиняється пошук шляхів удосконалення змісту шкільної освіти, його модернізації.

До суб’єктивних чинників слід віднести політику й ідеологію суспільства, а також методологічні позиції вчених. Так, наприклад, у середині XIX ст. деякі державні діячі Росії намагалися довести, що простому народові освіта не тільки не приносить користі, а й шкодить, оскільки викликає обурення існуючим порядком.

3. Принципи та критерії відбору змісту освіти.

У науковій літературі виділяються різні підходи до визначення принципів відбору змісту освіти. Оптимальним є варіант, розроблений В.В.Краєвським:

- принцип відповідності змісту освіти в усіх його елементах і на всіх рівнях конструювання соціально-економічним потребам, сучасному стану наукових знань, рівню розвитку виробництва;

- принцип урахування змістової та процесуальної сторін при проектуванні змісту освіти, що передбачає співвіднесення навчального матеріалу, форм, способів і засобів процесу освіти;

- принцип структурної єдності змісту освіти на різних рівнях його формування: теоретичне представлення, навчальний предмет, навчальний матеріал, педагогічна діяльність, особистістьучня. Цей принцип забезпечує збалансованість усіх компонентів змісту освіти.

Відповідно до змісту і характеру освіти виділяють загальну, професійну і політехнічну освіту.

Загальна освіта – сукупність знань основ наук про природу, суспільство. людину, її мислення, мистецтво, а також відповідних умінь і навичок, необхідних кожній людині незалежно від її професії.

Для відбору змісту загальної освіти в педагогічній науці розроблена наступна система критеріїв:

1. Критерій цілісного відображення у змісті освіти завдань формування всебічно розвинутої особистості.

2. Критерій високого наукового й практичного значення матеріалу, що вивчається.

3. Критерій відповідності складності змісту і реальних можливостей учнів даного віку.

4. Критерій відповідності обсягу змісту часу, відведеному на вивчення даного предмету.

5. Критерій урахування міжнародного досвіду побудови змісту освіти.

6. Критерій відповідності змісту освіти наявній навчально-методичній і навчально-матеріальній базі освітнього закладу.

Політехнічна освіта – сукупність знань про головні галузі і наукові принципи виробництва, формування загальнотехнічних практичних навичок. необхідних для участі у продуктивній праці. Основна мета політехнічної освіти – гармонійний розвиток особистості, і насамперед якостей, які допомагають людині включатися у процес суспільного виробництва.

Професійна освіта – сукупність знань, умінь і навичок, оволодіння якими дає змогу працювати спеціалістом вищої, середньої кваліфікації, або кваліфікованим робітником. Зміст професійної освіти передбачає поглиблене ознайомлення з науковими основами і технологією обраного виду праці; формування психологічних і моральних якостей особистості, важливих для роботи у певній сфері людської діяльності.

4. Характеристика елементів змісту освіти.

Зміст освіти можна визначити як педагогічно адаптований соціальний досвід, педагогічна адаптовану систему знань, способів діяльності інтелектуального і практичного характеру, досвіду творчої діяльності та емоційно-ціннісного ставлення до світу, тобто систему чотирьох компонентів соціального досвіду, віддзеркалену у видах і галузях діяльності, втілених у навчальних предметах і програмах позаурочної діяльності.

Елементами змісту освіти є:

Знання – результат процесу пізнання дійсності, адекватне її відображення у свідомості людини у вигляді понять, суджень, умовиведень, теорій. Також їх можна розуміти як навчальну інформацію, що засвоєна на рівні запам’ятовування і усвідомлення.

Знання існують декількох видів:

- емпіричне знання виробляється при порівнянні предметів та уявлень про них, що дозволяє виділити у них однакові, загальні властивості. У їх основі лежить спостереження і вони відображають лише зовнішні властивості;

- теоретичне знання виникає на основі аналізу ролі та функцій внутрішніх зв’язків системи. У їх основі лежить аналітико-синтетична мислена діяльність;

- інваріантні знання – фундаментальні, основні, такі що не міняються відомості про світ. Наявність таких знань дозволяє уникнути збереження величезної кількості конкретних знань;

- варіативні знання – мобільні, ті що змінюються в залежності від конкретних історичних, соціально-політичних, економічних умов. Відображають стан проблеми, або явища в даний конкретний момент.

Уміння – це готовність до ефективного виконання складної комплексної дії як в стандартних, так і у нестандартних умовах на основі засвоєних знань, навичок і практичного досвіду.

Навички – способи дії, які багаторазовим повторенням доведенні до автоматизму і виконуються майже без участі свідомості.

Між цими елементами існують певні зв’язки: кожен з попередніх є умовою функціонування наступних. Так, без знань неможливе ні відтворення способів діяльності, ні їх творче застосування. Нові знання, за наявністю опорних умінь, формують нові вміння. Крім того, застосування відомих способів діяльності для отримання відомого результату призводить інколи при наявності нових, не врахованих умов, не тільки до надбання нових знань, але і до появи нових способів діяльності. Сам пошук нових способів діяльності неодмінно сполучається і відтворенням уже відомих. Проте, різні елементи змісту освіти відрізняються, перш за все, характером діяльності по його засвоєнню, коли відбувається перетворення об’єктивного змісту соціального досвіду в надбання особистості (див. таблицю 2.2.).

Кожен елемент змісту освіти вимагає конкретних шляхів його формування.

Так, наприклад, формування навички вимагає:

- ознайомлюючого етапу, що передбачає осмислення конкретної дії, ознайомлення з прийомами його виконання;

- підготовчого (аналітичного), коли школяр оволодіває елементами дії, аналізує і обирає способи виконання, але здійснює це неточно, має місце високий рівень зосередженості;

- стандартизованого, який характеризується автоматизацією дій;

- варіативного (ситуативного), котрий виявляється в доцільному виконанні дій, самоконтролі та ін.

Таблиця 2.2.

Способи засвоєння елементів змісту освіти

№ п/п	Елементи змісту освіти	Способи засвоєння	Умови засвоєння
І.	Знання про світ і способи діяльності.	Сприймання. Усвідомлення. Включення до найближчих асоціацій. Запам’ятовування.	Мотивація. Актуалізація раніш засвоєних знань і способів діяльності, необхідних для опанування нових знань. Активізація навчально-пізнавальної діяльності
II.	Досвід здійснення способів діяльності.	Неодноразове відтворення фіксованих у знаннях способів діяльності за взірцем.	Мотивація. Актуалізація знань про способи діяльності. Алгоритмізація способів діяльності у символічно-знаковій формі. Система завдань репродуктивного характеру у відповідності до взірця. Система завдань, застосування способів діяльності в новій ситуації. Активізація навчально-пізнавальної діяльності.
III.	Досвід творчої діяльності.	Пошукова творча діяльність (вирішення творчих завдань як інтелектуального, так і практичного характеру).	Мотивація. Актуалізація необхідних знань і способів діяльності. Алгоритмізація способів діяльності. Система творчих завдань як інтелектуального, так і практичного характеру. Активізація навчально-пізнавальної діяльності.
IV.	Досвід емоційно-ціннісного ставлення.	Переживання в результаті задоволення або незадоволення потреб і мотивів відносно об’єктів, що вивчаються.	Співвіднесення засобів або змісту, методів, прийомів, умов навчання і потреб, мотивів учнів.

5. Документи, що визначають зміст освіти.

Зміст освіти визначається такими документами: навчальними планами, навчальними програмами, підручниками, посібниками. Вони спрямовані на виконання тих завдань, які ставить перед школою держава.

Навчальний план – це державний нормативний документ, який визначає:

- тривалість навчального року для різних класів;

- перелік навчальних предметів;

- розподіл їх навчання за розкладом;

- кількість годин на тиждень, виділених для кожного предмета в окремому класі;

- максимально обов’язкове тижневе навчальне навантаження для учнів, включаючи кількість навчальних годин, які відводяться на обов’язкові предмети за вибором.

Розробка навчального плану привела до необхідності створення державного стандарту загальної середньої освіти як чітко окресленого обсягу змісту загальної середньої освіти та характеристики рівня його засвоєння, що задає державну норму освіченості і гаранти держави щодо її одержання громадянами. Стандарт освіти включає:

1. Базовий навчальний план середньої освіти, який дає цілісне уявлення про змістове наповнення і співвідношення основних галузей знань за роками навчання, мінімальну тривалість вивчення конкретної освітньої галузі знань або навчального предмета, тижневе навчальне навантаження учнів на різних ступенях навчання в середній школі та його структуру.

Базовий навчальний план складається з двох частин: інваріантної і варіативної. Інваріантна частина (державний компонент) плану визначає обов’язкові для вивчення в усіх загальноосвітніх навчальних закладах України освітні галузі і встановлює мінімальну кількість відведених для цього навчальних годин. Ця частина задає базовий зміст освіти, який має забезпечити досягнення обов’язкового освітнього рівня випускником школи. Вона передбачає також години на індивідуальні та групові заняття з різними категоріями учнів; школа може використовувати їх як додаткові для забезпечення засвоєння змісту освітніх галузей, в т.ч. і поглибленого.

Варіативна часина (шкільний компонент) базового навчального плану відповідає передусім цілям забезпечення індивідуального розвитку школярів, врахування і відображення у змісті освіти регіональних етнокультурних і соціокультурних особливостей, національних традицій тощо. Вона передбачає години для вивчення предметів і курсів, які поглиблюють і розширюють базовий зміст освітніх галузей і обираються учнями відповідно до їх нахилив і здібностей, а також для факультативних занять.

Державний стандарт також передбачає:

2. Освітні стандарти галузей знань (навчальних предметів) якпедагогічно адаптовану систему знань, способів діяльності, досвіду творчої діяльності і емоційно-ціннісного ставлення до світу, що відповідає певній сфері соціального досвіду, а також систему вимог, що визначають обов’язків рівень їх засвоєння.

4. Державні гарантії одержання середньої освіті як зобов’язаннядержави у правовому і фінансовому планах забезпечувати реалізацію складових освітнього стандарту.

4. Державні вимоги до мінімального рівня засвоєння змісту загальної середньої освіти за ступенями навчання (початкова, основна і старша школа), що засвідчує досягнення учнем мети загальноосвітньої підготовки на певному віковому етапі свого розвитку; вони містять критерії, відтворені у вигляді типових завдань, і форми оцінки відповідності рівня освіченості конкретної особи державному стандарту загальної середньої освіти.

На основі навчальних планів складаються навчальні програми.

Навчальна програма – це державний документ, у якому розкривається зміст освіти з кожного предмета. В кожному класі визначається система наукових знань, світоглядних і морально-естетичних ідей, практичних умінь і навичок, які необхідно опанувати учням, і кількість годин на їх вивчення. Програма містить також вимоги до результатів навчання предмета.

Історично склалися два способи побудови навчальних програм. Один з них одержав назву концентричного, другий – лінійного.

При концентричному способі матеріал даного ступеня навчання в більш ускладненому вигляді вивчається на наступних ступенях навчання. Концентризм у школі неминучий, він обумовлений необхідністю врахування вікових особливостей учнів, хоча, звичайно, він уповільнює темпи шкільного навчання. Сутність лінійного способу полягає в тому, що матеріал кожного наступного ступеня навчання є логічним продовженням того, що вивчалось на попередніх ступенях навчальної роботи. Цей спосіб дає значну економію часу і використовується при розробці навчальних програм у середніх та старших класах.

Структура навчальної програми має три основних елемента:

1) пояснювальну записку, в якій визначені основні завдання навчального предмета, його виховні можливості, провідні наукові ідеї, які покладено в основу побудови; навчального предмета;

2) зміст програми:тематичний план, зміст тем, завдання їх вивчення, основні поняття, уміння, навички, можливі види занять;

3) методичні вказівки, норми оцінки знань, умінь, навичок. У навчальних закладах використовуються такі видипрограм:

а) типові навчальні програми,які визначають базові знання, уміння, навички, систему світоглядних ідей, рекомендації методичного характеру;

б) робочі навчальні програми, які складаються на базі типових програм і відбивають специфіку навчання в конкретному навчальному закладі, в конкретній соціально-педагогічній ситуації (регіональні особливості, можливість методичного, інформаційного, технічного забезпечення навчального процесу, рівень підготовленості учнів та ін.;

в) авторські програми, які розробляються і реалізуються висококваліфікованими, творчо працюючими вчителями. Ці програми можуть мати іншу логіку побудови навчального предмета, свої особисті підходи до розгляду тих чи інших теорій та ін; найбільш широко використовуються при вивченні курсів за вибором учнів.

Навчальний предмет – основи відповідної науки або мистецтва: знання, вміння і навички, що мають загальноосвітній характер і відповідають меті навчання і виховання учнів певної вікової групи. Це дидактично обґрунтована і педагогічно адаптована система знань, умінь та навичок відібраних із відповідної науки чи мистецтва для вивчення у навчальному закладі.

Підручники і посібники – це джерела знань, умінь і одночасно засоби навчання, організації самостійної роботи та ін.

Підручник – навчальна книга, яка викладає основний зміст конкретного навчального предмета у відповідності до програми. В підручниках матеріал, що вивчається, розчленовується на окремі теми і дається його фактичний виклад. У ньому є вказівки, які відносяться до організації самостійної роботи школярів, самоконтролю тощо.

Навчальний посібник – навчальна книга, в якій подається зміст навчального матеріалу, що не завжди відповідає вимогам чинної програми. Він може виходити за її рамки, мати додаткову інформацію, додаткові завдання, спрямовані на розширення пізнавальних інтересів учнів, розвиток їх активності й самостійності.

До навчальних посібників належать також довідники, хрестоматії, словники, збірники вправ, задач та ін.

6. Основні напрямки вдосконалення змісту освіти в умовах становлення української національної школи.

Питання змісту освіти, необхідність його оновлення розкриваються в Державній національній програмі відродження освіти “Україна XXI століття: стратегія освіти”: “Національний компонент шкільної освіти має втілюватися у зміст навчання й виховання”.

Вивчення мови, літератури, історії, географії, природознавства, біології, праці, музики та інше має відображати національні особливості, бути джерелом формування національної самосвідомості. Через розкриття кращих здобутків духовної та матеріальної культури народу, його традицій, звичаїв, обрядів, ремесел, народних промислів відображаєтьсяте, що визнане у світі, стало надбанням світової культури.

Прагнення вивести українську школу на рівень світових стандартів вимагає глибокого реформування змісту шкільної освіти на всіх етапах навчання. Загальними засадами визначення нового змісту освіти є гуманізація, диференціація, інтеграція, широке застосування нових інформаційних технологій, формування творчої особистості, як умова й результат повноцінного, багатокомпонентного процесу навчання.

Основні напрямки вдосконалення змісту освіти:

- наукове обґрунтування базового загального мінімуму знань;

- диференціація змісту освіти;

- інтеграція навчальних курсів;

- пріоритет предметів навчального циклу;

- відображення культурно-національного компоненту узмісті освіти;

- вдосконалення документів, в яких визначається зміст освіти (навчальних програм і підручників).

Зміст освіти має систематично оновлюватися й водночас відповідати державним вимогам щодо якості навчання.

Питання для самоконтролю:

1. Що необхідно розуміти під змістом освіти?

2. Які основні елементи змісту освіти?

3. Яким вимогам мусить відповідати зміст освіти?

4. У яких шкільних документах відбито зміст освіти?

5. Розкрийте особливості національного компоненту змісту освіти.

Резюме:

Зміст освіти відповідає на питання: “Що необхідно вивчати школярам?”, тому зміст загальної освіти містить у собі блоки знань, способів діяльності, досвіду творчої діяльності і норм відносин.

Загальна освіта дає можливість учням засвоювати основні знання, уміння діяльності, необхідні для того, щоб успішно працювати і жити в суспільстві. Тому вона повинна включати:

а) обов’язковий мінімум незмінних постійних знань (константних знань);

б) блок непостійних знань, що пов’язано із змінами економічних, суспільних факторів;

в) індивідуальну освіту, пов’язану з інтересами, здібностями людини, її майбутньою професією.

Учитель для виконання змісту освіти користується навчальним планом, програмами, підручниками і навчальними посібниками.

Дата добавления: 2015-05-24