ІІ. Довідкові матеріали 2 страница

Джайнізм — одна з релігій Індії, що виникла в VI ст. до н. е. Засновником джайнізму вважається сучасник Будди — Махавіра Вардхамана, якого за дотримання ним аскетичного способу життя назвали Джиною-переможцем. Джайнізм визнає переселення душ, закон карми, можливість звільнення душі від перевтілення шляхом самовдосконалення. Шлях до спасіння — це три "скарби": досконала віра (в Джину), досконале знання (вчення Джини), досконала поведінка (дотримання правил, встановлених Джиною).

Джихад — війна проти гяурів, яку мусульмани вважають священною. Той, хто загинув у цій війні, вважається мучеником (шахидом), якому вже на час його загибелі уготоване місце в Раю. Інша назва — газават.

Дзвін церковний — металевий ударний сигнальний інструмент, що використовується для заклику віруючих до богослужіння. Перші дзвони в християнстві з'явились у VIII ст. З XI ст. церковні дзвони поширились у Київській митрополії, а з ХІІІ ст. їх уже виготовляли в Києві. Для підсилення церковного дзвону споруджувалися дзвіниці.

Диякон — третій, нижчий сан священнослужителів, помічник єпископа або священика під час богослужінь у християнстві. Протодиякон — перший або старший диякон; перводиякон — диякон із ченців.

Догмат —положення віровчення, яке визнається незаперечною істиною, має силу непохитного авторитету і не підлягає критиці.

Домініканці — члени католицького чернечого ордену, заснованого на початку ХІІІ ст. ченцем Домініком де Гусманом для боротьби з єретиками. З 1232 р. домініканці керували інквізицією і викладали в університетах.

Друге пришестя — у християнському віровченні — очікування другої появи Ісуса Христа на землі для посоромлення "нечестивців" і дарування "блаженства" істинно віруючим.

Духовенство — служителі культу, організовані за ієрархічним принципом. Вважають себе посередниками між богом та людьми і здійснюють культові дії, а також виконують роль проповідників віровчення певної релігії.

Душа — за релігійними уявленнями — духовна сутність людини, яка протистоїть тілесному та визначає життя і здібності особи. (У філософії — свідомість людини в усьому її обсягу і всіх формах прояву.)

Дячок — церковний служитель (причетник, паламар), який допомагає диякону і священику в церковних справах. У православній церкві його називають ще псаломником, тому що він найчастіше читає Псалтир.

Едем — за біблійною легендою — земний Рай, місце перебування перших людей до їх гріхопадіння.

Езотеричний — внутрішній, недоступний для пізнання "непосвяченим".

Екзарх — у сучасному православ'ї — глава екзархату, тобто церковного округу, який інколи об'єднує декілька єпархій і користується відносною самостійністю. До 1992 р. в Україні існував Український екзархат в юрисдикції Руської православної церкви.

Екзегетика — розділ богослов'я, що в ньому тлумачаться зміст і сенс Біблії.

Екзотеричний — призначений для пізнання "непосвяченими", на противагу езотеричному.

Екстремізм релігійний — схильність певних груп людей до крайніх протиправних дій на релігійному ґрунті з метою збудження віруючих, підбурювання їх до антигромадських протизаконних дій.

Екуменічний рух — рух за об'єднання християнських конфесій, який координує Всесвітня рада церков.

Енцикліка — послання Папи Римського до всіх католиків чи окремої країни, віруючих інших віросповідань, інколи — до невіруючих. Присвячується найважливішим суспільно-політичним, релігійним, моральним питанням.

Есхатологія — релігійне вчення про кінець світу та долю людини.

Ешибот — іудейська школа, що готує рабинів.

Євангелічні церкви — 1) інша назва лютеранських церков; 2) об'єднання різних протестантських церков, що проводять євангелізацію, тобто навернення людей до християнства.

Євхаристичні конгреси — міжнародні з'їзди католицьких богословів, що скликаються Ватиканом раз на 4 роки.

Євхаристія — те саме, що і причастя.

Єзуїти — члени католицького чернечого ордену "Товариство Ісуса", створеного у 1534 р. іспанцем Ігнатієм Лойолою для боротьби з народними рухами і передовою думкою, зміцнення авторитету католицької церкви.

Єктенія — вид молитви у православному богослужінні. Розрізняють "велику", "прохальну", "власну" і "малу" єктенію.

Єпархія — церковно-адміністративна одиниця у християнській церкві, що в основному збігається з територіально-адміністративним поділом країни.

Єпископ (архієрей) — вищий ступінь священства в християнських церквах.

Єпитимія — церковне покарання віруючих християн за порушення церковних канонів, наказів, розпоряджень духовенства, а саме: тривала молитва, посилений піст, земні поклони перед іконою та ін.

Єпитрахиль — у православній церкві — частина обов'язкового для богослужіння одягу священнослужителів. Має вигляд фартуха з хрестами, зшитого з двох широких стрічок, що одягається на шию і опускається до землі.

Єресь — релігійні вчення у християнстві, які відступають від офіційної церковної доктрини з питань догматики і культу.

Єретик — супротивник офіційної церковної доктрини, прибічник єресі.

Жертвопринесення — релігійний обряд принесення жертв на знак подяки духам померлих предків та богам. У християн — запалювання свічок і лампад, освячення хліба, плодів, поминання батьків на могилах, причастя.

Житія святих — життєписи мучеників, аскетів, князів та інших осіб, проголошених церквою святими (канонізованими).

Заборони релігійні — норми звичаєвого права, що закріплені традицією, але витлумачуються як релігійні (магічні) заборони, порушення яких карається богами, духами та іншою силою. Більшість з них статеві, харчові, виробничі та ін.

Закон Божий — у християнстві — навчальний предмет для початкових і середніх шкіл, який включає вивчення молитов, катехізису.

Заповіді — релігійно-моральні настанови в іудейській релігії, які нібито власноручно написані Богом Яхве на кам'яних плитах і вручені Мойсею на горі Синай. З виникненням християнства були доповнені заповідями блаженства, що нібито були проголошені Ісусом Христом у Нагірній проповіді і включені до християнського віросповідального канону.

Заратустра, Зороастр — пророк і реформатор давньоіранської релігії, що отримала назву зороастризму.

Звід законів Російської імперії — збірник законодавчих актів, які діяли на території України в 1832—1917 рр. і регламентували всі аспекти життя релігійних організацій: визначали структуру і функції офіційних віросповідань, їхню внутрішньоцерковну діяльність, культ і навіть віровчення, майнові пільги та особисті привілеї церковників і т. ін. Окремі правові акти Зводу текстуально відтворювали норми церковного права. На основі Зводу діяли духовні суди дозволених віросповідань.

Злочини релігійні — замах на устої релігії, майнові інтереси церкви, особистість і привілеї священнослужителів; відхилення від релігійних догматів та обрядів; різні порушення релігійних заборон та ін. Це також перешкоджання здійсненню релігійних обрядів і церемоній, образа релігії та служителів культу. За ці злочини в багатьох країнах встановлено кримінальну, адміністративну та іншу відповідальність.

Ігумен — сан настоятелів монастиря, інколи — храму.

Іджма — в сунізмі — спільна думка богословів щодо релігійно-правових і побутових питань, про які не йдеться у Корані та Суні. Одна з підвалин мусульманського правознавства.

Ідол — матеріальний предмет або статуя (найчастіше з дерева або каменю), що символізує божество, якому поклонялися у глибоку давнину. В сучасних релігіях зберігається як пережиток тотемізму та фетишизму.

Ієрархія церковна — організаційна форма, порядок субординації священнослужителів, які у православ'ї поділяються на "чорне" (патріарх, митрополит, архієпископ, єпископ, архімандрит, ігумен, ієромонах, ієродиякон) і "біле" духовенство (протопресвітер, протоієрей, ієрей, диякон).

Ієрей — офіційна назва православного священика.

Ікона — живописне або рельєфне зображення богів, святих та інших сакральних істот, які є об'єктом релігійного поклоніння і шанування. Культ ікони у християнстві утвердився в VI ст., на українські землі прийшов разом із введенням християнства у Київській Русі.

Іконостас — стінка з розміщеними на ній іконами, що відокремлює вівтар від основної частини православного храму.

Імам — духовна особа в ісламі: 1) верховний глава шиїтського напряму в ісламі; 2) основоположник кожної з чотирьох релігійно-юридичних сект (мазхабів) сунізму; 3) верховний правитель ісламської теократичної держави, який зосередив у своїх руках всю повноту світської та релігійної влади; 4) керівник богослужіння в мечеті; 5) духовний керівник, наставник мусульман.

Індулігенція — папська грамота, свідоцтво про відпущення гріхів католику. З метою збагачення католицька церква торгувала індулігенціями не тільки за скоєні, а й за ще не скоєні гріхи. Торгівля індулігенціями викликала обурення в усіх прошарках суспільства, а вимога щодо її припинення була одним із головних гасел Реформації.

Ініціації — обряди прийняття підлітків і молоді у повноправні члени племені. Складалися з суворих, іноді жорстоких фізичних випробувань, таких як надрізи на шкірі, вибивання зубів, вищипування волосся, обрізання, обпалювання тіла вогнем тощо.

Інквізиція — судова установа католицької церкви, створена у XIII ст. для боротьби з єретиками. Виступала душителем і катом передової суспільної думки. Під назвою Конгрегація святої канцелярії існувала до 1965 р., коли була перетворена на Конгрегацію віровчення, що здійснює низку її попередніх функцій, але іншими методами.

Інок —чернець, член релігійної громади, який живе в монастирі.

Інтронізація — урочистий акт, церемонія зведення на престол (трон) новообраного Папи Римського або патріарха православної церкви; проводиться за спеціальним ритуалом.

Іпостась — сутність і особливості кожного з трьох проявів християнської Трійці.

Іудейське право — сукупність законів, що викладені у джерелах іудейського віровчення — Біблії (Старий Завіт) і Талмуді, а також в інших іудейських книгах.

Кааба — головне святилище ісламу, мусульманська будівля у центрі Заповідної мечеті в Мецці, місце паломництва мусульман.

Кадило — у християнстві — посудина для обкурювання храму, а також інших приміщень під час богослужіння.

Кадіуказі — суддя у мусульман, який розглядає цивільні та кримінальні справи і виносить рішення на підставі шаріату.

Канон — зведення положень, які мають догматичний характер. Установлене християнською церквою догматичне правило, що не підлягає сумніву.

Канонізація — зарахування церквою певних осіб до сонму святих.

Канонічне право — у православній церкві — сукупність законів (канонів), установлених головним чином на вселенських соборах. Значну частину цих правил було введено до церковного права, що діяло в Україні ще за часів Російської імперії. Канонічне право підтримується церковним примусом, а в деяких країнах — силою державного примусу. Визначає структуру церков, культ, побут духовенства, ченців, пересічних віруючих тощо.

Капелан — католицький священик, який перебуває при капелі (церкві). Інститут капеланів впроваджено в арміях багатьох країн.

Каплиця — у католицькій та англіканській церквах — невелика культова споруда для проведення приватних богослужінь і молитов, а також для зберігання релігійних реліквій.

Кардинал — другий за значенням сан після Папи Римського у католицькій церкві. Призначається Папою Римським за згодою консисторії — зібрання кардинальської колегії. Кардинали — найближчі помічники Папи, їх зібранням (конклавом) і з їх же середовища обирається Папа.

Карма — особлива містична сила у брахманізмі, індуїзмі, буддизмі; такий, що автоматично діє, "закон відплати" за реальне життя людини, який визначає її долю у процесі перевтілення душі після смерті індивіда.

Катарсис релігійний — стан психологічної заспокоєності після молитви, богослужіння, інших культових дій.

Катехізис — керівництво для елементарного навчання християнської віри.

Католикос — титул верховних ієрархів Вірмєно-Григоріанської та Грузинської православної церков.

Києво-Печерська лавра (Успенська) — один із найдавніших монастирів в Україні, заснований у 1051 р. Став найбільшим релігійно-культурним центром Київської держави та України. Тут створено пам'ятку давньоруської писемності, збірник "Києво-Печерський патерик", низку інших творів. Ченці монастиря вели боротьбу за національне відродження української державності. Статус лаври отримано у 1598 р.

Кірха — лютеранський храм, для якого характерні чіткі форми і скромний інтер'єр.

Клерикали — представники церкви або світських кіл, які виступають за посилення ролі церкви у політичній, економічній і духовно-освітній сферах життя.

Клерикалізм — суспільно-політичний рух, що домагається панування церкви і духовенства в усіх сферах життєдіяльності суспільства.

Клір — сукупність священнослужителів та церковнослужителів, богослужебний штат церкви.

Клірос — узвишшя перед іконостасом, на якому знаходяться півчі та читці.

Клятва релігійна — обіцянка, підкріплена цілуванням Біблії, хреста, під час якої присягаються давати правдиві свідчення, зберігати таємницю, не порушувати своїх обов'язків тощо. В епоху середньовіччя вважалася доказом у суді в процесі звинувачення.

Ковчег — 1) згідно з Біблією, корабель, що на ньому Ной зі своєю сім'єю й відібраними ним тваринами врятувався під час всесвітнього потопу; 2) у православній церкві — дарохоронильниця — скринька для зберігання предметів, що визнаються священними.

Коляда — цикл стародавніх слов'янських язичницьких свят, присвячених аграрному культу, які супроводжувались веселими звичаями: виряджанням, іграми, танцями, ворожінням, бенкетуванням, відвідуванням домівок із побажанням господарям щастя та добробуту, обдаруванням колядників та ін. Після прийняття християнства коляда частково збіглася зі святом Різдва.

Конгрегація — 1) у католицизмі—релігійні братства, від членів яких замість звичайних чернечих обітниць вимагають лише участі у доброчинних заходах або благочестивих вправах; 2) основні установи Римської курії, що здійснюють управління католицькою церквою; 3) у католиків — також об'єднання кількох монастирів, члени яких живуть за спільними правилами.

Конклав — зібрання кардиналів для виборів нового глави католицької церкви.

Конкордат — договір між Папою Римським і урядом певної держави, згідно з яким визначаються становище та привілеї католицької церкви у цій країні.

Конституція церковна — документ віровизначального характеру, затверджений на вселенських соборах католицької церкви.

Конфесія — певне віросповідання, релігійна течія.

Конфлікт релігійний — сутичка релігійних індивідів або груп віруючих з приводу відмінностей у позиціях віровчення, релігійної діяльності та правил створення релігійних організацій, незгоди під час поділу майна, культових споруд тощо. Може відбуватись у формі суперечок, конкуренції, конфронтації та релігійного протистояння, міжконфесійної війни. Цей конфлікт може виникати всередині релігійної організації, конфесії, церкви, а також між окремими конфесіями та релігійними напрямами.

Конформізм релігійний — підкорення релігійних поглядів, ціннісної орієнтації, думок і поведінки індивіда поглядам, орієнтирам, думкам, канонам, нормам і авторитетам, що домінують у певній релігійній групі. Досягається під впливом групового примусу.

Креаціонізм — релігійне вчення про створення світу Богом в іудаїзмі, християнстві, ісламі.

Крилас — у православній церкві — частина узвишшя перед іконостасом, праворуч і ліворуч від амвона, що на ній стоять півчі та читці.

Ксьондз — польська назва римсько-католицького священика або священнослужителя певного сану (наприклад ксьондз-кардинал).

Культ — зовнішній вияв поклоніння божеству, сукупність прийнятих у тій чи іншій релігії або релігійній течії обрядів, свят, ритуалів, звичаїв.

Курія — назва сукупності верховних установ Ватикану, що відають фінансами, шлюборозлучними процесами, питаннями канонізації святих, заснуванням орденів та ін.

Кюре — католицький парафіяльний священик у Франції, Бельгії та деяких інших країнах Західної Європи.

Лавра — назва великих православних чоловічих монастирів.

Ладан — ароматична смола, що виділяє під час горіння ароматичний дим. її добувають із надрізів кори дерева босвелії, що росте у Східній Африці.

Лама — буддійський монах, якого в ламаїзмі вважають посередником між богом і людьми.

Легат — особа, яка виконує особливі доручення Папи Римського у країнах, що з ними Ватикан підтримує дипломатичні відносини.

Літургіка — богословська дисципліна у християнстві, в якій доводяться необхідність та обов'язковість богослужінь як способу спілкування людини з богом.

Літургія, меса — основне, головне богослужіння у християнстві, що відбувається у першій половині дня, до обіду.

Любов до ближнього — одна з основних релігійно-моральних заповідей, обов'язкових для християн.

Мантри — вірші з ведичних текстів, що використовуються як заклинання і чарівні формули.

Мара — в міфології багатьох народів світу — демонічне уособлення зла.

Мартиролог — збірник оповідей про мучеників перших століть християнства.

Масорети — іудейські автори, які переписували, редагували, зберігали та передавали з покоління у покоління стародавні тексти.

Махді — особа, яка йде правильним шляхом під керівництвом Аллаха і має сповістити про кінець світу; мусульманський Месія.

Медресе — релігійна ісламська школа, де готують мулл, суддів шаріатських судів, викладачів і навіть окремих службовців державного апарату.

Мечеть — ісламський храм, культова споруда в ісламі.

Милостиня — допомога нужденним.

Миро — суміш оливкової олії, білого вина та ароматичних речовин, що використовується під час здійснення таїнства миропомазання у православній церкві.

Митра — позолочений головній убір, що його у православ'ї і католицизмі надіває вище духовенство під час богослужіння.

Митрополит — у православ'ї — сан та звання єпископа, який стоїть на чолі церковно-адміністративної одиниці — митрополії. У церквах з патріаршим управлінням — другий чин після патріарха.

Мінеї четьї, четьї мінеї — церковний збірник життєписів святих, богослужбових пісень, повчань, канонів, молитов на кожний день року.

Мітра — давньоіранський бог сонця, чистоти і правди.

Молебень — у християнстві — одне з церковних богослужінь, змістом якого є молитва з подякою або проханням стосовно подій чи потреб суспільного та приватного життя.

Молитва — звернення священика чи самого віруючого до Бога з проханням про дарування блага і відвернення зла.

Монастир — форма об'єднання чернецтва у громади з єдиним статутом життя, спільним володінням житловими, господарськими та культовими приміщеннями.

Монах, чернець — особа, яка прийняла обряд постригу в чернецтво і дала обітницю вести аскетичний спосіб життя в монастирі.

Монотеїзм — релігійне уявлення та вчення про єдиного Бога, єдинобожжя, на противагу політеїзму — багатобожжю.

Монофізитство — богословсько-догматичний напрям у християнстві, який вчить, що Христу властива лише одна божественна сутність, а не дві — божественна і людська. Монофізитів було засуджено на Халкідонському соборі (451). До монофізитських (нехалкідонських) церков належить Вірменська апостольська церква та ін.

Мощі — останки тіла святого, що збереглися нетлінними. Предмет релігійного шанування у католицькій і православній церквах.

Музика церковна — один із видів релігійно-культурної, духовної музики, що створюється на традиційні тексти релігійного змісту. В українському православ'ї — це одноголосні чи багатоголосні (партесні) співи церковнослов'янською мовою без інструментального супроводу. Основні жанри — літургія (обідня), всеношна, молебень, літія, панахида, духовний концерт. Більшість пісень музики церковної, що виконуються колективами (окремими представниками) українського православ'я, написано композитором Д.С. Бортнянським. Українське православ'я виробило в середині ХVІІ ст. власний розспів — київський, що спирається на народну музикальну мову і традиції піснетворчості. Музикальні форми співів регламентує "Типікон". Музику і тексти церковних служб викладено у книгах "Обхід", "Октоїх", "Тріодь" та ін.

Мулла — служитель культу в ісламі.

Муфтій — вища духовна особа у мусульман-сунітів, очолює духовне управління мусульман.

Мученики — в католицизмі та православ'ї — особи, які зазнавали страждань від гонінь на християн, але залишилися вірними своєму віровченню. Першими мучениками в російському та українському православ'ї є Борис і Гліб.

Мюридизм — напрям в ісламі, що поширився на Північному Кавказі у 20—60-х роках XIX ст. як форма протистояння підпорядкуванню Росією. Закликав горців наслідувати суфізм, вимоги шаріату і вести війну (газават) проти невірних (тобто росіян). Відомим в історії керівником мюридів був Шаміль.

Накази релігійні — вимоги, що висуваються віросповіданням або церквою від імені бога, пророків та ін. Можуть регламентувати не тільки культ, а й різноманітні сфери життя людини: побут, сімейні і статеві взаємовідносини тощо.

Намаз, салят — п'ятиразова щоденна молитва у мусульман.

Наставник — виборний керівник старообрядницької безпопівської громади.

Начотчик — у православ'ї — людина, яка знає зміст церковних книг, церковний читець.

Нетрадиційні культи, неорелігїі — нові релігійні течії, що виникли у XX ст.

Нечестивий — атеїст, іновірець або грішник, який виступає проти релігії та духовенства.

Німб — сяйво навколо голови на зображеннях богів, у християнській іконографії — також Богородиці, святих, ангелів, пророків. На зображеннях ангелів і святих німб — блискуче коло, у Богородиці це коло часто прикрашене зірками, у Бога-Отця німб зображений переважно у формі шестикутної зірки.

Нірвана — термін, що у буддизмі і джайнізмі означає відсутність бажань, абсолютний спокій, розрив у ланцюгу перетворень; у брахманізмі та індуїзмі — стан злиття з Брахмою.

Номоканон — збірник візантійського канонічного права щодо діяльності церкви та церковних правил. Наприкінці XIII ст. у Київській державі цей збірник було перероблено і покладено в основу "Кормчої книги", що стала нормативною для давньоруської церкви й церковного суду.

Норми релігії — вид соціальних норм, які установлює церква чи релігія в цілому. Будь-яка релігія має певну сукупність таких норм для регулювання суспільних відносин. Складаються з правил поведінки (дозвіл, наказ, заборона певних дій), вказівок на їхнє надприродне походження та на засоби, що забезпечують їхнє виконання (обіцяння нагороди або кари, погрожування церковною карою). В окремих випадках забезпечуються також засобами державного примусу.

Нунцій — постійний дипломатичний представник Папи Римського у країнах, з якими Ватикан підтримує дипломатичні відносини. Поєднує дипломатичне представництво з наглядом за католицькою церквою в певній країні.

Обідня — християнське богослужіння, під час якого здійснюється таїнство причастя.

Обновленство — опозиційний рух усередині російського православ'я у 20-х роках XX ст. у зв'язку з незадоволенням частини віруючих і духовенства антибільшовицькою діяльністю патріарха Тихона. Існувало до 1946 р. у різноманітних формах: "Жива церква", "Церковне відродження", "Союз громад давньоапостольської церкви" та ін.

Обрізання — релігійно-магічний обряд відрізання крайньої плоті чоловічого статевого органу, поширений в іудейському (здійснюється на 8-й день після народження малюка спеціальним оператором — моелом) і мусульманському (здійснюється над хлопчиками 7—10 років) культах, а також у багатьох народів Австралії, Америки, Океанії та Африки.

Оглашенні — люди, які готуються прийняти християнство, але ще не хрещені.

Омовіння — обряд ритуального очищення водою різних частин тіла перед священними діями, поширений у прихильників іудаїзму, ісламу, деяких християнських течій.

Оракул — 1) у Стародавніх Греції і Римі — пророкування, що було відповіддю божества на запитання віруючого, передане через жерця; 2) місце, храм, де відбувалися такі пророцтва; 3) жрець-віщун.

Оранта — іконографічний образ Богоматері, яка зображувалася на повний зріст із піднятими на рівень лиця руками з повернутими від себе долонями.

Організація релігійна — об'єднання віруючих, громад на базі єдиного віровчення та належності до конфесії, якій властиві всі ознаки соціальної групи.

Освячення — магічні слова та дії, що виконуються з метою надання сакральності тому чи іншому предметові, наприклад, освячення будівлі, житла, води та ін.

Пагода, ступа — буддійський храм, культова споруда.

Паламар — у православ'ї — церковнослужитель, який допомагає священику під час богослужінь. Інша назва — дячок, причетник.

Паломництво — похід віруючих (паломників, прочан, пілігримів) до святих місць (місць паломництва) в надії отримати божественну святість. Найвідоміші у християнській культурі місця паломництва — Палестина, Лурд (Франція), Афон (Греція); в Україні — Києво-Печерська лавра, Почаївська лавра та ін.

Панагія — невеличка кругла ікона Богоматері, що носиться на грудях як відзнака архієрейського сану.

Панахида — християнська заупокійна служба над тілом небіжчика або після його поховання на 3, 9, 20, 40-й день, а також у дні народження і смерті.

Панікадило — у православному храмі — центральна люстра з багатьма свічками або лампадами.

Паперть — підвищений майданчик перед входом до православного храму.

Паранджа — жіночий верхній одяг, який, згідно з настановами шаріату, носять дорослі мусульманки поза домівкою.

Парафія — у православній і католицькій церквах — первинна територіальна адміністративна одиниця церкви на чолі з церковною радою, яку обирають віруючі на зборах релігійної громади.

Парсизм — сучасна форма зороастризму, для якої характерне уявлення про єдиного всемогутнього Бога при збереженні старих, традиційних дуалістичних ідей. Назва пов'язана з Персією, країною, в якій виник зороастризм.

Паска — святкове тісто, що випікається і освячується на Великдень.

Дата добавления: 2015-05-08