Сутність духовного відтворювання, його значення і місце в розвитку соціально-економічної системи

Процес відтворювання суспільства і його національного господарства (процес метавідтворювання, за О.Олейниковим) може реалізуватися тільки в рамках трьох взаємозв'язаних процесів: [171, с. 604]

1) відтворювання багатоманітних форм власності в межах багатоукладного національного господарства;

2) відтворювання робочої сили, людського капіталу і духовних життєвих сил людини;

3) відтворювання соціокультурного середовища буття людини за допомогою відтворювання способу життя людини.

У цих трьох процесах закладено як матеріальне, так і духовне відтворювання.

Збереження цілісності системи і відтворювання всього суспільства в цілому відповідно до його культурної ідентичності (принципу соціокультурної ідентичності) можливо тільки на основі відновлення структури здорового суспільства і структури економічної системи. І ключове значення в цьому належить духовному відтворюванню.

Ми вважаємо, що якісне відтворювання суспільства як системи, що складається з трьох сфер – культури, політики, економіки, по-перше, повинно бути спрямоване на відтворювання всіх цих сфер відповідно до принципу цивілізаційної (соціокультурної) ідентичності. А по-друге, суспільство як єдність духовної і матеріальної складової необхідно відтворювати не тільки в матеріальній його складовій, але і в духовній. Причому духовне відтворювання по відношенню до матеріального повинне розвиватися випереджаючими темпами.

Необхідно відзначити, що хоча сам термін «духовне відтворювання», був введений К.Марксом, використовуючи його, ми відходимо від трактування К.Маркса [245]. В сучасному розумінні під духовним виробництвом звичайно розуміється виробництво свідомості (до речі, саме поняття «свідомість» вважається одним з найзаплутаніших) в особливій суспільній формі [81] або діяльність суспільства по виробництву, збереженню, обміну, розподілу і споживанню ідей, уявлень, ідеалів, наукових знань і інших духовних цінностей [4].

У деяких визначеннях в продукти духовного виробництва включають не тільки духовні цінності, але і саму людину і відносини, що складаються між людьми [245]. Але ці трактування духовного виробництва не є повними і точними мабуть тому, що така категорія як духовність належить не власне науці, але відноситься до сфери сакрального, а значить, припускає її осмислення з теологічної позиції.

На нашу думку, духовне виробництво (виробництво як вирощення, творча праця, зусилля над перетворенням власної особистості, перетворенням навколишнього світу) повинне припускати не тільки виробництво позитивних, творчих ідей, знань, уявлень, але і збереження, передачу від покоління до покоління духовно-моральних цінностей, відносин, вирощення цілісної особи людини, що уміє жити по совісті, духовно-моральних законах.

Духовне виробництво повинне бути націлено на відтворювання фундаментальних цінностей даної локальної цивілізації. Що неможливо без відтворювання цих цінностей на рівні окремої особи.

Таким чином, духовне відтворювання - це відтворювання, яке сприяє підтримці і розвитку в людині і суспільстві й духовно-морального, духовно-культурного, духовно-інтелектуального капіталу. Воно спрямовано на:

- творення морального фундаменту особистості, її ціннісного стрижня;

- формування особистості відповідно до образу і подібності Творця, розвиток особистісного потенціалу – сил і здібностей душі і духу, у тому числі здібності пізнавати, розуміти сутність явищ, мислити, творити, любити, терпіти, віддавати, дякувати, робити морально зважений вибір, діяти відповідно до духовно-моральних законів;

- формування навичок духовно-морального мислення, здатного відрізняти добро від зла, істину від брехні, навичок морального оцінювання вчинків, подій, поведінки (власних і оточення);

- розвиток творчого мислення, що творить відповідно до моральних критеріїв, і уміння утілювати творчі задуми в реальну діяльність;

- формування відповідальності за своє життя, свої таланти і здібності, думки, вчинки, відповідальності за навколишній світ, за ближніх;

- формування навичок духовно-моральної поведінки;

- передачу і збереження «культурного коду» нації, цивілізації, її історії, традицій, пам'ятників культури.

У центрі духовного відтворювання знаходиться відтворювання цілісної людської особистості. В цілому процес відтворювання людини знаходиться як у сфері духовного, так і матеріального відтворювання. Цей процес необхідно розглядати не тільки як відтворювання робочої сили (людини як володаря певних фізичних можливостей, професійних знань і навичок), але як відтворювання цілісної особистості в духовному, соціальному і фізичному вимірюванні.

До сфери духовного відтворювання необхідно віднести і зрощення державних діячів, керівників і професіоналів всіх сфер народного господарства, які володіють не тільки професійними навичками і знаннями, але і знаннями національної культури, історії, традицій, любов'ю до Батьківщини і народу, мають духовно-моральний, духовно-культурний, духовно-інтелектуальний капітал.

Продуктом цього виробництва буде і виробництво стратегії і політики розвитку держави, у тому числі соціальної, культурної, економічної політики і стратегії, орієнтованої на дотримання законів цивілізаційної ідентичності і випереджаючого розвитку духовних чинників господарювання.

Духовне відтворювання є фундаментом розвитку національної економіки. Воно повинне розвиватися випереджаючими темпами по відношенню до матеріального відтворювання. Тобто духовне зростання особистості повинно випереджати зростання матеріального добробуту; зростання духовно-морального, духовно-культурного, духовно-інтелектуального капіталу суспільства повинно випереджати економічний розвиток держави – зростання матеріальних чинників виробництва, матеріального добробуту нації. Ознакою такого випереджаючого розвитку є наявність в ціннісній системі свідомості окремої людини і суспільства в цілому чіткої ієрархії цінностей, на вищому щаблі якої знаходяться цінності духовні, що передбачує і вибір морально орієнтованої моделі поведінки, у тому числі і у сфері економічної діяльності.

Коли відбувається протилежне і матеріальний чинник домінує в розвитку суспільства і людини, через пошкоджену людську природу, це створює прецедент для розмивання духовних цінностей їх забуття. Рано чи пізно це приводить або до зміни ієрархії цінностей людини і суспільства, коли матеріальне стає головним, або до такого стану свідомості, коли ціннісна піраміда виявляється розмитою (нагадує трапецію). У разі розмитості системи цінностей людина і суспільство знаходяться в стані внутрішнього конфлікту, роздвоєності, який не може продовжуватися довго. І, як правило, в умовах випробувань, а це може бути і випробування матеріальним достатком, і навпроти, нестачею матеріальних благ, випробування владою, духовні цінності виявляються забутими.

З цієї точки зору цілком з'ясовним стає феномен революцій 1917 року. Якщо відкинути вплив зовнішньої агресії і внутрішню підготовку революції, погіршення соціально-економічної ситуації в Росії в результаті Першої світової війни, то найголовнішим чинником революції була саме духовна криза. Економічний розвиток Росії йшов небувалими темпами, але, на жаль, не було подібного за рівнем духовного розвитку і перш за все в середовищі інтелігенції, основна частина якої прагнула руйнування самобутніх основ життя суспільства, його релігії і культури і жила мріями про західні ідеали.

Сила і слабкість соціально-економічної кризи, на нашу думку, визначається саме накопиченням духовних чинників негативного характеру, тобто чинників, що ведуть до руйнування особистості і суспільства. Часовий же розрив між духовною і матеріальною кризою, духовним і матеріальним відродженням неминучий.

У разі випереджаючого розвитку духовних чинників, коли духовне відтворювання випереджає матеріальне, всі принципи і закономірності господарювання, що задаються православною мораллю, стають дієвими і реалізуються в житті членів суспільства (його більшості). Це і принцип морального співвідношення, і відповідність, домірність, і обмеження зростання особистого матеріального споживання, і добродійність, сприйняття власності, влади як відповідальності перед Творцем і суспільством, і духовно-моральна мотивація як домінанта розвитку. Національна економіка починає жити за іншими законами.

Духовне відтворювання реалізується через простір релігії і культури (у тому числі освіти, науки, мистецтва), які задають ціннісні основи буття, у тому числі господарського буття, і сприяють їх втіленню в реальному житті кожної людини і суспільства. Але якщо культура зв'язує єдиними цінностями суспільство в земному просторі, горизонтальному вимірюванні, яке є обмеженим, то релігія виводить людину на вертикальне, таке, що не має меж вимірювання, зв'язуючи людину і суспільство з Творцем. Це духовне вимірювання, саме воно і задає сакральне значення життя, спрямовує людину увись, до духовних цінностей і Духовного Начала, допомагає подолати власне «его», тягар гріха і пристрастей, допомагає вибрати домінанту на Іншому (Творці) і іншому (ближньому), і тим самим скріпляє нерозривно суспільство на сакральному рівні.

Релігія як світогляд задає розуміння сенсу життя, цінності, норми, ідеали. Цим вона задає моральну поведінку людини у всіх сферах і об'єднує людей. Але це лише її зовнішній бік, зв'язаний з простором культури.

Внутрішній бік релігії завжди передбачає духовне життя людини, тобто внутрішню працю з перетворення особистості відповідно до образу і подібності Творця, перш за все зростання в любові, а також переживання зв'язку з Богом. Духовне життя включає не тільки правильну догматичну віру, але також знання і дотримання в житті особливих законів, що визначають розвиток нової людини – процес переродження пристрасної, «плотської», «ветхої» людини в нову людину. Воно також відноситься до духовного виробництва особливого роду і передбачає спільну дію Бога і людини - працю людини і сприяння Божественної благодаті.

Духовне життя сприяє духовному зростанню, перетворенню особистості. Людина набуває головної чесноти – любові, а також набуває натхненні знання, розум – мудрість. Це дозволяє людині мислити і діяти відповідно до моральних норм у всіх обставинах і у всіх сферах життєдіяльності, дозволяє максимально реалізувати весь свій людський потенціал на благо ближніх, суспільства, Батьківщини.

Сучасне українське суспільство майже втратило релігійну віру, на основі якої формувалася православна цивілізація. Правильними релігійними знаннями володіє лише мала частина населення. Ще менша частина має досвід і навик духовного життя, духовної роботи над собою. Звідси і моральна криза суспільства, яка яскраво виявляється в порушенні моральних норм в економіці (корупція), сімейному житті (аборти, розлучення, кинуті діти, залишені старі батьки) і в інших сферах.

Повернення до духовного вимірювання і способу життєдіяльності в нашому суспільстві є дуже утрудненим і тривалим ще і тому, що разом з втратою релігійних знань, досвіду духовного життя в нашому суспільстві руйнується простір культури, духовної культури. Культура повинна наповнювати життя людини духовно-моральними цінностями іншим, ніж релігія способом, через повсякденне життя, освіту і виховання, через літературу, живопис, музику, архітектуру, кінематограф.

Духовна культура не успадковується генетично, вона наново відтворюється в кожній людині і в суспільстві. Недаремно в перекладі з грецької мови культура означає обробку, обробіток. Це праця з передачі цінностей, досвіду, традицій, способу життя. Це праця з перетворення не тільки навколишнього світу, але, перш за все, особистості самої людини. Перетворення особистості здійснюється в процесі духовного життя, а також за допомогою освіти (самоосвіти), виховання (самовиховання), соціалізації, самої праці. Така праця спрямована на піднесення особистості, наближення її до образу Творця. Уривається це відтворювання, культура гине, але разом з нею гине і вся дана цивілізація, носієм цінностей якої виступають самі люди, кожна конкретна людина.

Соціальна (соціально-економічна) система, в якій живуть люди, так чи інакше є продуктом їх вибору. Люди вибирають мораль, згідно з якою живуть, систему права і господарювання. Але вибору в духовно-моральних координатах необхідно навчити, оскільки голос совісті людини як його внутрішній моральний орієнтир може спотворюватися, пригнічуватися, замутнюватися, а поведінка оточення може демонструвати тимчасові вигоди порушення моральних норм, особливо в економічних відносинах. В умовах панування морального релятивізму або навіть коли суспільство ділиться на дві приблизно однакові по відношенню до моральних цінностей частини (і це відзначав ще П.Сорокін), дуже важко зберегти морально орієнтовану поведінку, тим більше в економічній сфері. Навчити морального вибору можна через простір культури, в т.ч. виховання, освіти, зміни інформаційного середовища.

Окрім цих трьох каналів зміни культурних цінностей є ще четвертий канал – це особа лідера. Політичні лідери можуть відіграти виняткову роль в процесі зміни ціннісних орієнтирів і поведінки людей у сфері економіки.

Будуючи пріоритети соціально-економічного розвитку України, необхідно перш за все внести істотну зміну в розвиток таких сфер національної економіки і суспільства, які створюють його фундамент. Це освіта, наука, культура, зрощення грамотних державних діячів, керівників і професіоналів усіх сфер народного господарства, що володіють високим рівнем духовно-морального, духовно-культурного, духовно-інтелектуального розвитку.

Освіта, у тому числі економічна, а значить, і економічна наука повинні бути наповнені моральним змістом і формувати навичку слідування духовно-моральним принципам в господарській діяльності.

Культура повинна створювати морально орієнтований зразок життя, у тому числі у сфері економіки.

Право повинно створювати умови для невигідності порушення морально орієнтованого способу життя, у тому числі у сфері економіки.

Державна ідеологія повинна продукувати систему працюючих принципів, на основі яких розвиваються суспільство і економіка.

Державна політика - розроблення і механізм реалізації доктрин і державної ідеології - повинна базуватися на ціннісній основі у відповідності до соціокультурної ідентичності.

Дата добавления: 2015-05-09