Основа національної доктрини України: система цінностей - цілей соціально-економічної та духовно-культурної політики

За двадцятирічний період трансформації в українському суспільстві та економіці відбулися істотні деформації як у самій соціально-економічній системі, так, що найбільш невтішно, у свідомості людей.

За роки реформ в країні практично повністю втрачені правила моральної поведінки людей, у тому числі в господарській сфері, оскільки моральність - це не тільки знання моральних норм, але і їх виконання, яке неможливе без позитивного прикладу і формування навичок такої моральної поведінки. Навички ж формуються роками, починаючи з сімейного виховання, освіти у школі та вузі, і закінчуючи власним господарським досвідом. Це навичка сумлінної і старанної, чесної праці, навичка ділитися з ближнім і не накопичувати багатства, навичка благодійності, навичка вірності даному слову, навичка відповідальності, пунктуальності та вміння чути іншу людину, її потреби, навичка відрізняти добро від зла та розуміти час і міру.

Зараз більша частина суспільства, особливо бізнесмени, керівники і молодь впевнені в тому, що моральність є перешкодою до ефективного ведення економічної діяльності. Але це не так. Це ми збудували таку соціально-економічну модель, яка дійсно перешкоджає чесній праці, підприємництву, інвестуванню. Причина аморальності нашої економіки – в нашій аморальності та байдужості, непрофесіоналізмі і аморальності державних чиновників.

Економіка, власність все більше втрачають суспільну складову. Порушується принцип як моральний, так і правовий, закріплений конституцією, що ресурси - це те, що даровано Богом всьому народу, і результати їх використання також повинні належати всьому народові. Приватизація за безцінь великих, значущих об'єктів, розграбування майна приватизованих підприємств або доведення їх до банкрутства через власний непрофесіоналізм, вивезення і розграбування природних ресурсів стали основою для руйнування соціальної складової розвитку держави, комерціалізації освіти та медицини.

Реформи призвели до знецінення у свідомості суспільства праці - основи соціально-економічного розвитку держави, до втрати духовно-моральної, творчої, соціальної складової праці, праці як служіння на благо ближнього, Вітчизни. Знецінюється висококваліфікована праця, духовно-інтелектуальна праця з виховання і справжня, тобто духовно-моральна й інтелектуальна освіта.

Знеціненню праці сприяють і ЗМІ, які демонструють підростаючому поколінню сенс життя, що полягає в насолоді, задоволеннях, матеріальному добробуті і розкішному житті без праці.

Взагалі відбувається відторгнення продуктивної праці: жебрацька зарплата у сфері виробництва і можливість швидкого накопичення багатства поза ним виштовхнули значну частину населення України до сфери послуг, торгівлі, обігу. Але ці сфери, за винятком окремих їх напрямів, не створюють національного багатства, вони лише беруть участь у перерозподілі створеного і, на жаль, сприяють перетіканню капіталу з нашої країни в інші. За всі роки існування незалежної України її населення активно підтримувало економіку інших країн, як розвинених, купуючи вже застарілі там техніку і споживчі товари, так і країн, що розвиваються, створюючи додаткові робочі місця в Китаї, Туреччині, В'єтнамі тощо.

У нашому суспільстві сформувалася система життя за чужий рахунок: за рахунок тих, хто виробляє і чесно платить податки, за рахунок майбутніх поколінь (це і експлуатація невідновних природних ресурсів, і величезні зовнішні позики, життя в кредит).

У тієї нечисленної частини населення, яка швидко і без великих зусиль отримала владу і багатство, склалися установки і поведінка, що руйнують суспільство й економіку. Це - неправедне (незаконне, нечесне) отримання власності і багатства, і його неправедне використання; непродуктивне використання багатства, націленість лише на особисте споживання, розкіш, тезаврацію. Вільні грошові ресурси вкладаються не у продуктивний сектор економіки, а переважно в торгівлю та індустрію послуг, розваг, гральний бізнес, наркобізнес, завоювання влади. Україну вразила небачена корупція, а частка тіньового сектора економіки є однією з найвищих у світі.

Можна ще довго в такому песимістичному ключі характеризувати реалії життя нашого суспільства, але все-таки результати досліджень, в тому числі, які проводили ми, вказують на те, що у свідомості певної частини суспільства ще збереглися цінності та установки, які відповідають духовно-моральній культурі і духовно-моральній системі господарювання. Крім того, вони є ментальними для нашого суспільства. Тому зараз дуже важливо спрямувати всі зусилля держави та суспільства на підтримку і розвиток цих цінностей і установок, перш за все в управлінської еліти та молоді.

Логіка змін полягає в тому, що всі зовнішні зміни, починаються із змін свідомості, а потім і поведінки, що поступово впливає і на зміну всього соціально-економічного середовища, системи в цілому. Ті цінності, характеристики, установки, які ми описали в таблицях 10.1 – 10.3, і які характеризують духовно-моральну СЕС, необхідно сприймати як довгострокову цільову програму-максимум розвитку України. Але досягти таких характеристик відразу неможливо. По-перше, необхідно реалізувати цільовий проект зі створення критичного управлінського потенціалу, який ми ще розглянемо докладно. По-друге, це вимагає розроблення та реалізації системи доктрин розвитку України, в тому числі соціальної, економічної, духовно-культурної, а також відповідних політик.

У будь-якій класичній державі в системі державного управління стикаються два начала - нормативно-політичне та нормативно-правове. Джерелом і основою управлінської практики держави у двох пов'язаних між собою пірамідах державного управління служать доктрини.

Доктрини є джерелом і основою конкретної державної політики, в тому числі економічної, соціальної, духовно-культурної. Державну політику ми розуміємо на прикладі економічної (соціальної) політики як систему цінностей і цілей державно-управлінських заходів, рішень і дій, оформлених відповідними нормативно-правовими актами та програмами, спрямованими на реалізацію поставлених цілей економічного (соціального) розвитку. Те саме можна сказати і про інші напрямки державної політики.

Відповідно до такого управлінського розуміння державної політики економічна (соціальна) доктрина - це основний або вихідний державно-управлінський, політичний і нормативно-правовий документ, що задає формування та зміст державно-економічної політики або іншої політики, програм її реалізації, формує і приводить в дію механізм її виконання.

Перша в ланцюжку формування державної політики ланка - ціннісний вибір. Він дозволяє далі, за допомогою того, що названо генератором цілей розвитку, відштовхуючись від цінностей, сформулювати цілі управління або цілі розвитку в рамках даної державної політики. Важливо розуміти, що тільки після формування цінностей і цілей можна сформулювати проблемне поле управління, бо воно релятивічне і рефлексивне саме по відношенню до ціннісного вибору. Далі виникають природні управлінські атрибути, такі як структура державної політики, що формується, її завдання, ключові критеріальні показники розвитку.

У формуванні державної політики необхідне урахування специфіки та особливостей певної держави – кліматичних і просторових, накопичених у вигляді структур виробництва, структур поселення, економічної культури, соціокультурних (цивілізаційних) особливостей (цінностей, традицій, звичаїв). Якщо цим нехтувати, то в кращому випадку ефективність економічного механізму максимізована не буде, соціальний, культурний потенціал також буде розкритий не повністю, а в гіршому - буде отримано негативний результат перетворень у вигляді деградації економіки, культури, суспільства.

Необхідний чіткий опис стартового образу керованого об'єкта, зокрема економіки, і його цільового стану і т. п. за цілим переліком, що закінчується програмою реальних дій виконавчої влади та механізмами реалізації доктрини, які повинні бути в самому документі. Зрозуміло також, що документ не може бути незмінним вічно, він повинен містити в собі механізм коригування відповідно до змін, що відбуваються з часом.

Зрозуміло, що конкретний зміст доктрин економічного (соціально-економічного), соціального, духовно-культурного розвитку держави - це продукт серйозної роботи цілої групи розробників. Проте в рамках цієї праці ми хотіли б сформулювати своє бачення основ доктрин і державної політики у вигляді системи цінностей - цілей соціально-економічного і духовно-культурного розвитку.

На нашу думку, в проект соціально-економічної доктрини України необхідно закласти таку систему цінностей: соціальний гуманізм; забезпечення умов сталого, випереджаючого зростання нематеріального «капіталу» суспільства в довгостроковій перспективі; національна безпека країни, збереження і розвиток екологічного потенціалу; якість економічного розвитку та сталий економічний розвиток на основі відтворених ресурсів у довгостроковій перспективі.

Досягнення інтегральної мети забезпечення умов стійкого, випереджаючого зростання нематеріального «капіталу» суспільства в довгостроковій перспективі по суті є базою для реалізації всіх інших цілей соціально-економічного розвитку. Ця мета передбачає забезпечення умов для високого рівня розвитку духовно-морального, духовно-інтелектуального, духовно-культурного потенціалу суспільства та умов для випереджаючого розвитку духовно-моральних чинників суспільства порівняно з економічним розвитком.

Реалізація цієї мети неможлива тільки засобами соціально- економічної політики, але передбачає втілення в життя відповідної духовно-культурної стратегії та політики держави за активної участі в цих перетвореннях самих людей. У рамках соціально-економічної політики можна забезпечити необхідні матеріальні умови для реалізації цієї мети, а також умови соціальної рівності в сенсі надання максимальних можливостей (у т.ч. матеріальних, інфраструктурних, правових можливостей) для реалізації духовно-морального, духовно-інтелектуального, духовно-культурного потенціалу всіх громадян.

Досягнення інтегральної мети «соціальний гуманізм» передбачає, у свою чергу, реалізацію таких ключових цілей: забезпечення розвитку та реалізації трудового потенціалу нації та забезпечення високої якості трудового життя, забезпечення якості демографічного розвитку; забезпечення гідного рівня життя; усунення соціального дисбалансу в суспільстві і створення умов для соціального миру, співробітництво, забезпечення соціально-економічного захисту населення, в т.ч. непрацездатного (обмежено працездатного) населення, забезпечення гідної якості життя.

У даному випадку ключові цілі містять в собі як цілі першого етапу реформування, які необхідно реалізувати в першу чергу, так і більш складні цілі, досягнення яких потребує більш тривалого періоду і істотних змін в духовно-культурній сфері суспільства. Так, на першому етапі, шляхом відповідних перетворень необхідно досягти реалізації трудового потенціалу нації, забезпечити гідний рівень життя громадян, усунути соціальний дисбаланс у суспільстві, забезпечити соціально-економічний захист населення, перш за все непрацездатного (обмежено працездатного) та інших незахищених груп населення. Це передбачає відродження національного виробництва, розвиток інфраструктури, сектора домашнього господарства і на цій базі створення нових робочих місць з гідною оплатою праці; істотне зменшення розриву у величині доходів між 10 % найбільш бідних і найбільш багатих громадян (засобами відповідної податкової політики); перегляд всіх соціальних стандартів та встановлення гідного рівня мінімальної оплати праці та мінімальної пенсії.

Більш тривалого періоду перетворень вимагають такі цілі: забезпечення високої якості демографічного розвитку; забезпечення високої якості трудового життя, забезпечення гідної якості життя народу. Їх досягнення можливе тільки за умов поєднання реалізації духовно-культурної і соціально-економічної політики, значного підвищення духовно-морального рівня управлінської еліти і народу в цілому.

Забезпечення якості демографічного розвитку передбачає зниження смертності і підвищення народжуваності, поліпшення вікової структури населення, поліпшення здоров'я населення (не тільки фізичного, а й психічного, а також духовно-морального здоров'я), збільшення питомої ваги повних сімей, благополучних багатодітних сімей.

Висока якість трудового життя передбачає створення умов праці, що забезпечують максимальну реалізацію особистісного потенціалу людини в процесі праці та забезпечення потреб трудящої людини, не тільки матеріальних, але й соціальних, творчих, духовно-моральних потреб.

Забезпечення гідної якості життя народу передбачає як можливості для реалізації особистісного потенціалу кожної людини, забезпечення умов для гармонійного розвитку і реалізації всього комплексу потреб, так і високий рівень задоволеності життям у державі, що у свою чергу передбачає як високий рівень особистої культури, так і високий рівень духовно-морального розвитку суспільства.

Досягнення такої мети, як збереження і розвиток екологічного потенціалу, передбачає націленість політики на збереження довкілля; раціональне використання ресурсів; пошук, розроблення та впровадження альтернативних видів ресурсів; розвиток навколишнього середовища (більш довгострокова мета).

Забезпечення національної безпеки і реалізація інтересів держави передбачає: опору у всіх перетвореннях на внутрішні ресурси і потенціал; декриміналізацію економіки і дотримання моральних правил ведення бізнесу, соціальної відповідальності; забезпечення територіальної цілісності, а також забезпечення суверенності держави, духовно-моральної, духовно-культурної, інформаційної, соціально-демографічної, екологічної, економічної безпеки держави, з опорою на духовно-моральний, духовно-культурний, духовно-інтелектуальний, економічний і політичний потенціал системи.

Перед тим, як розглянути останню мету соціально-економічної політики, необхідно дещо зупинитись на питанні визначення: до чого ж необхідно прагнути - до економічного зростання або до розвитку?

В основному економічні стратегії як багатьох країн, так і окремих корпорацій спрямовані на забезпечення швидкого і стабільного зростання виробництва та споживання. Проте економічне зростання — лише засіб для досягнення головної мети господарювання, яка полягає у забезпеченні життя, духовного, культурного, інтелектуального розвитку та зростання особистості. А концентрація на постійному зростанні кінець кінцем стає небезпечною для існування людства.

Про це зокрема свідчать наступні данні. За період з 1905 р. по 2005 рр. населення світу зросло в 3,9 раз, а кількість речей, які були вироблені людьми, в 5 разів. Наскільки ж виправданим є таке велике зростання кількості речей, якщо бідність у світі за це століття не зменшилася, а зросла зокрема розрив у доходах між 20 % бідних і 20 % багатих людей зріс з 34 (початок століття) до 75 разів (кінець століття) [209].

Необхідно зрозуміти, що стратегію економічного зростання в нинішніх умовах необхідно кардинально переглянути. Сучасне економічне зростання в умовах віртуальної економічної системи - це зростання аморальне, оскільки є самоціллю і його досягнення від початку не орієнтовано на моральні цінності і закони. Воно породжує безперервну інфляцію першоресурсів, їх дефіцит і подорожчання, перевищення витрат над результатами, убутну корисність, загальну дорожнечу і інфляцію, екологічні, демографічні кризи.

В економіці діють два взаємопов’язані закони, які вступають у протиріччя: закон необмеженого зростання потреб людини та закон обмеженості ресурсів. І знайти рішення суперечності, яку породжує в системі суспільного виробництва дія цих двох законів, у матеріально-економічній площині неможливо. На жаль, зараз проблему обмеженості ресурсів зростання на світовому рівні вирішують в рамках стратегії «золотого мільярда» - стратегії ідеологічної, світоглядної, що знаходить своє втілення в механізмі улаштування сучасної світової економічної системи і відповідній соціально-демографічній політиці (обмеження зростання населення країн не золотого мільярда). Існують і більш прогресивні, гуманні стратегії: концепції «меж зростання», «нульового зростання», «стратегії виживання», обмеження і оптимізації потреб. Але вони вирішують проблему паліативно, в параметрах кількісних характеристик економічного розвитку, хоча і кількісні параметри необхідні [209]. Адже неможливо просто заборонити людям споживати все більшу кількість благ і послуг, а виробникам їх виробляти. Не розв'яже проблему і лише ресурсозбереження, створення замінників природних ресурсів, хоча вони необхідні. Навіть найновіша стратегія «стійкого розвитку», ураховуючи гуманістичні і екологічні принципи, по суті не пропонує дієвих механізмів вирішення описаної проблеми.

Єдино прийнятною альтернативою сучасної економіки з її жаданням накопичення, прибутку, доходів, капіталізації може бути тільки інше аксіологічне вимірювання економіки і суспільства – духовно-моральне ставлення людини і суспільства один до одного, до навколишнього природного середовища і до своєї діяльності, у тому числі господарської, трудової.

Вирішальне значення мають не обмежені матеріальні ресурси суспільства, а невичерпний за своєю природою, такий, що не має меж зростання і розвитку, духовно-моральний і духовно-інтелектуальний капітал.

Якщо говорити про кількісні параметри, сьогодні необхідно перейти від стратегії зростання до стратегії економічного розвитку в умовах неухильного дотримання всіх екосистемних біофізичних обмежень, охорони, а не руйнування довкілля.

Перш за все, це обмеження, пов'язані з охороною навколишнього середовища від вуглецевих забруднень, як наймасштабніших і загрозливих, передбачені так званим Кіотським протоколом. Абсолютно очевидно, що біосфера (і ширше — навколишнє середовище) не розширяється, вона є замкнутою системою (не враховуючи постійного припливу сонячної енергії) і підкоряється законам термодинаміки. Будь-яка її підсистема, включаючи економіку, в який-небудь момент повинна перестати рости і пристосуватися до динамічного оптимуму.

Досягнення екологічної мети припускає заміну старих виробництв новими, інтенсифікацію, упровадження безвідходних технологій, економії природних ресурсів. Економічна експансія у вигляді сучасного зростання не може продовжуватися вічно, економічний розвиток — може. Альтернатива зростання — це природні ресурси, що продуктивно використовуються, які можна виміряти і передавати нащадкам, економити шляхом квотування, рентних платежів і інших видів граничного оподаткування. На зміну економічному зростанню, що супроводжується перевиробництвом і переспоживанням, убутною ефективністю, дорожчанням ціни одиниці кінцевої продукції, робіт і послуг, безперервною інфляцією, зменшенням достатку і посиленням бідності, повинен прийти економічний розвиток. Розвиток відповідно до поміркованих потреб людей, з необхідним рівнем ефективності, заснований на природо- і енергозберігаючих і безвідходних технологіях, що характеризується такими параметрами системи як: убутна капіталоємність і трудомісткість виробництва, низькі процентні ставки, податки і трансакційні платежі, витрати виробництва, що скорочуються.

Щоб реалізувати стратегію розвитку, необхідно здійснити такі трансформації.

1. Квотувати використовування первинних природних ресурсів з урахуванням інтересів майбутніх поколінь.

2. Використовувати відновлювані ресурси з тією ж швидкістю, з якою екосистема відновлює їх і поглинає забруднення і виробничі відходи.

3. Структурно перетворювати виробництво, витрачаючи невідновлювані ресурси повільніше, ніж створюються їх відновлювані замінники і особливо сурогати.

Словом, економіка повинна розвиватися в жорстких рамках біофізичних обмежень.

У цілому досягнення інтегральної мети, що полягає в забезпеченні якості економічного розвитку, має передбачати реалізацію таких завдань: ліквідацію диспропорцій в структурі економіки, напрямки її розвитку і досягнення необхідних пропорцій в економічній системі. У тому числі, це передбачає створення ефективної галузевої структури, з переважанням галузей, спрямованих на створення кінцевого продукту на основі новітніх інноваційних розробок. З цим пов'язана і зміна структури, і співвідношення експорту та імпорту в бік поступового збільшення експорту з перевагою в ньому кінцевих продуктів високого ступеня переробки. Необхідні суттєві зміни, спрямовані на збалансованість розвитку фінансового й реального секторів економіки, відновлення нормальної їх підпорядкованості, коли фінансовий сектор розглядається як обслуговуючий, а значить, підлеглий реальному сектору економіки. Досягнення оптимального співвідношення в структурі економіки між великим, середнім і малим бізнесом; між підприємствами державної, колективної і приватної формами власності. Оптимізація структури накопичення, споживання та інвестування (обмеження тезаврації і споживацтва, стимулювання інвестицій в соціальні та інфраструктурні проекти).

Забезпечення сталого економічного розвитку і досягнення пропорцій економічної розвиненості в довгостроковій перспективі повинно відбуватись на основі перш за все нематеріального «капіталу» системи (духовно-морального, духовно-культурного, духовно-інтелектуального потенціалу народу), відтворюваних ресурсів.

База для якісних соціально-економічних перетворень знаходиться не стільки у сфері самої економіки, скільки у сфері якості людських особистостей - духовно-морального, духовно-культурного, духовно-інтелектуального потенціалу управлінської еліти і народу в цілому. Щоб активізувати цей потенціал, зростити його в майбутніх поколіннях, необхідно, поки для цього ще є час, зупинити процес духовно-моральної, духовно-культурної та духовно-інтелектуальної деградації нашого суспільства і вибудувати і втілювати в життя нову духовно-культурну політику нашої держави.

Це вимагає дотримання в стратегії і політиці розвитку держави в усіх напрямках законів духовно-моральної детермінації суспільного розвитку, закону цивілізаційної (соціокультурної) ідентичності розвитку.

Щоб змінити, відродити і спрямувати розвиток культури, а потім і економіки, в духовно-моральних і соціокультурних координатах чотири основні канали зміни культури - освіта, виховання, ЗМІ, поведінка лідерів - повинні бути спрямовані на формування традиційних для нашого суспільства (соціокультурної системи) духовно-моральних цінностей. Відповідно до них систему цінностей - цілей духовно-культурної політики необхідно подати таким чином.

Система цінностей - цілей духовно-культурної політики: духовність; моральність; служіння (Батьківщині, народу, ближнім); сім'я; творчість, творення; солідарність, єдність, взаємодопомога; гармонійність розвитку суспільства, соціальний мир; гармонійність розвитку особистості; освіченість; свобода; безпека (духовна, культурна, інформаційна безпека особи і суспільства).

Для забезпечення конкурентоспроможності нашої держави, сталого розвитку національного господарства, забезпечення національної безпеки та високої якості життя народу розвиток держави, суспільства і всіх його підсистем, у тому числі політики та економіки, повинні базуватися на цих цінностях.

Дата добавления: 2015-05-09