Висновок. Підводячи межу під всім вище сказаним, можна зробити наступні висновки:

Підводячи межу під всім вище сказаним, можна зробити наступні висновки:

Під джерелом позитивного (витікаючого від держави) слід розуміти форму виразу державної волі, направленої на визнання факту існування права, на його формування, зміну або констатацію факту припинення існування права окремого змісту.

Джерело над позитивного права бачать в об'єктивній ідеї розуму, в «природі віщій», в проявах божественної волі і т.д.

У сучасних умовах найпоширенішими джерелами позитивного права є закон і нормативний акт.

Розглянувши кожне джерело права окремо, зробимо деякі загальні висновки. Як правило, признається різноманіття джерел права. Значення кожного джерела права залежить від особливостей правової системи (романо-германська правова сім'я, англо-американська правова сім'я, сім'я релігійно-традиційного права), від етапу її історичного розвитку, нарешті, від особливостей регульованих правом суспільних відносин. В кожній правовій сім'ї співвідношення джерел права різне (що буде показане в наступному параграфі), причому в процесі розвитку це співвідношення не залишалося незмінним. Крім того, в кожній галузі права (в міжнародному, конституційному, цивільному, кримінальному і т.д. праві) складається своя концепція джерел права.

Різні напрями в науковому правознавстві також пропонували своє розуміння джерел права. Юридичний позитивізм основним (а в деяких варіантах - і єдиним) джерелом права вважав нормативні акти. Історична школа права на перший план висувала звичаї. Соціологічна юриспруденція також підкреслювала значення звичного права, але разом з тим - і судової практики. Різні психологічні концепції серед джерел права ведучу роль відводять правосвідомості осіб, що реалізовують право, принципам права. Відповідні погляди проникали в законодавство і в юридичну практику в період панування або посилення позицій тієї або іншої наукової школи.

Для визначення значення того або іншого джерела права принципову роль грає його офіційне визнання державою. Для романо-германської правової сім'ї (і, відповідно, для вітчизняної правової системи) представляється можливим із цього приводу наголосити на наступному:

- нормативні акти завжди офіційно визнані державою як джерела права і обов'язкові до виконання;

- інші джерела права можуть бути або не бути офіційно визнані державою; в першому випадку вони так само обов'язкові до виконання;

- якщо вони офіційно не визнані державою, в деяких випадках все ж таки виявляється їх реальна дія.

Таким чином, право міститься не тільки в нормативних актах, але і в інших джерелах права. На підтвердження запропонованого висновку можна привести наступну думку, узяту із статті сучасного німецького ученого. «Законодавство є лише малою частиною трудового права промислово розвинених країн. Норми, що визначають відносини між працедавцем і найманим працівником, здебільшого не знаходять віддзеркалення в кодифікуючому праві. Всюди в західних країнах величезне значення Надається судовій практиці. Разом з цим багато надзвичайно важливих допитів регулюються колективними договорами, що часто виходять за рамки норм, передбачених в законодавчих актах».[24].

Дата добавления: 2015-05-09