Друкарство в Україні, взаємодія книжної і народної культури

У процесі формування українського етносу за розвиток світогляду суспільства насамперед відповідала релігія. В XV-XVI ст. головними осередками культури залишалися князівські двори, монастирі та церкви. У них зосереджувалися освічені люди, велось літописання, переписували й перекладали книги.

Освіта і шкільництво в Україні тісно пов’язані з розвитком друкарської справи. Епохальний винахід другу в Європі започаткував німецький вінихідник Й. Гутенберг, який в 40-х роках XV ст. розробив технологію друкарського процесу. Він винайшов спосіб виготовлення друкарських форм із застосуванням рухомих літер і сконструював друкарський прес. Цей винахід швидко поширився на всі країни Західної Європи. В XV ст. перші друкарні виникають у великих слов’янських містах – Празі та Кракові, а з початком XVI ст. – на україно-білоруських і литовських землях.

Точна дата початку книгодрукування на українських землях нам невідома. Дослідники тривалий час дотримувалися думки, що першою друкованою книгою був «Апостол», виданий у Львові Іваном Федоровим у 1574 р. Але існують гіпотези, що друкування було і раніше. Разом із Петром Мстиславцем Іван Федоров заснував у 1564 р. друкарню в Москві, де вони видали «Апостол», а в 1565 р. «Часовник» для церковних потреб. Однак діяльність першодрукарів у Москві тривала недовго. Вони змушені були виїхати у Велике князівство Литовське, де у 1568-1569 рр. видали «Євангеліє учительне» і «Псалтир». Після цього їх дороги розійшлися, і вони поодинці видали «Євангеліє» (1575 р.), «Псалтир» (1576 р.), «Псалтир з часословцем» (1570 р.).

Наприкінці 1572 р. Іван Федоров переїхав до Львова – важливого на той час економічного і культурного центру України. Тут за допомогою міщан він заснував друкарню і 1574 р. видав «Апостол» і «Буквар» («Азбуку»). Вихід у світ «Апостола» - знаменна подія в історії української культури. Дана книга сприяла розвиткові українського письменства, яке відіграло важливу роль у захисті української національної церкви і національної справи взагалі. Згодом І. Федоров надрукував «Буквар» (1578 р.) для потреб заснованої в Острозі школи і «Біблію» (1581 р.) – перше видання слов’янською мовою.

Слідом за львівською та острозькою друкарнями були організовані й інші, які діяли не лише у містах (Київ, Рогатин), але й в селах при монастирях (Крилос, Скрятин, Почаїв, Угерці). Значний внесок у розвиток книгодрукування зробили С. Будзина, Т. Земка, Я. Шеліга, С. Рогаля, мандрівний друкар П. Людкевич та ін.

Визначною пам’яткою перекладної літератури є «Пересопницьке Євангеліє». Дана книга знаменита тим, що вона є найкращим зразком української мови того часу і особливо славиться своїм винятковим мистецьким оформленням.

Разом з книжною культурою розвивалася і народна, адже давався поштовх розвиткові української народної мові, утворювалися пам’ятки українського фольклору.

21 Українська середньовічна література та філософія

Українська середньовічна література – це література, що розвинулась упродовж ХІ-XV століть після хрещення Русі-Україні 988 року. Середньовічний тип культури і літератури, окрім хронологічних меж, має ряд інших ознак. Серед них назвемо найважливіші. Перша риса – релігійне світосприйняття, властиве творцям середньовічної літератури, синкретизм як стійка риса середньовічної свідомості й словесності. Синкретизм мислення – це спосіб сприйняття і відтворення тексту, при якому в єдине ціле злито релігійне, естетичне, художнє, історичне, природне і наукове пізнання. Проте найвищим авторитетом залишається священна мудрість. У християнській писемності вона акумульована у Святому Письмі та інших книгах, освячених церквою. І ще одна важлива ознака середньовічної літератури – панування жанрового канону, що походить від поняття про непорушний авторитет Біблії.

Видатний літературознавець Сергій Єфремов назвав давню літературу визразом духовної істоти народу, пам'яткою од славного минулого й надією на майбутнє. Саме література впродовж віків несла світло знання, людської й національної свідомості, залишаючись єдиним показником життя українського народу. Інший знавець української літератури, Михайло Возняк, підкреслював важливість раннього етапу історії рідної словесності, оскільки тоді було закладено майбутній її розвиток, основні теми та ідеї.

Багато шедеврів фольклору тих віків стерлося з народної пам'яті, збереглися лише окремі імена співців, наприклад, Боян, згаданий у «Слові про похід Ігорів», Митуса, гудець Ор. Не зберіглися й настарші писані пам'ятки.

Є окремі згадки про існування докириличного письма. Так, у житії Констянтина (Кирила) Філософа говориться про його подорож у Херсонес 858 року, під час якої він бачив «Євангеліє» і «Псалтир», писані «руськими письменами». Відомо існування на на межі Х і ХІ століть двох алфавітів – глаголиці й кирилиці, стоворених на основі грецького алфавіту Кирилом. Кирилиця стала алфавітом, який ознаменував нову епоху в розвитку української культури. Саме кирилиця забезпечила нещодавно прийняте християнство богослужбовими книгами, саме кирилицею були написані літописи, художні твори, договори тощо. Поява біблійних книг у слов'ян також пов'язана з перекладною і місіонерською діяльність Кирила і Мефодія.

Переклади головних біблійних книг – Остомирове Євангеліє, «Ізборник Святослава» з'явилися на Русі у ХІ-ХІІ століттях. З руських літописів ми дізнаємося про ті зусилля, що їх доклав до справи поширення книжної писемності на наших землях князь Ярослав Мудрий. Він зібрав переписувачів до майстерні, заснованої ним при Софійському соборі, і вони виготовили величезну кількість книг. Дослідники вважають, що бібліотека при Софійському соборі налічувала 950 томів, серед яких були прозові твори ораторсько-проповідного жанру, написані отцями Церкви – Василієм Великим, Іоанном Златоустом, Григорієм Богословом та іншими, - що входили до збірників Златоструй, Златоуст, Маргарит; також це перекладні житія світих або збірники християнської агіографії (від грец. hagios – святий i grapho - пишу) – різні Патерики, Прологи, Четьї-Мінеї тощо. Але найперше – це книги, що ними послуговувалися задля популяризації християнського вчення, для проведення Служби Божої, для духовної втіхи, для навчання грамоти – Євангеліє, Псалтир, Апостол, тобто Книги Святого Письма.

Дата добавления: 2015-05-09