Симптоматика заїкання

85.

Формування правильної мови у слабочуючих дітей

Робота з формування правильної мови у слабочуючих дітей повинна носити систематичний характер і починатися відразу ж з моменту виявлення порушення слуху.

Визначаючи послідовність і зміст корекційної роботи, необхідно спиратися:

а) на закономірності розвитку мови дитини в нормі;

б) на наявний запас мовних навичок.

При легкому ступені зниження слуху виявляється достатнім посилення гучності розмовної мови на заняттях. Це допомагає активізувати ослаблений слух дитини.

При важких ступенях зниження слуху необхідно використовувати зберіганню аналізатори, в першу чергу зоровий: дітей привчають зчитувати з губ, що допомагає з найбільшою повнотою розуміти мову оточуючих. У свою чергу це сприяє подальшому мовному розвитку на основі наслідування.

Корекційно-виховна робота зі слабочуючими дітьми здійснюється за такими напрямами: розвиток розуміння мови, уточнення і розширення лексичного запасу, формування грамматріческого ладу мовлення, а також звуковимови. Одночасно проводяться заняття з навчання грамоті - читання та письма.

На всіх видах занять обов'язково використовується залишковий слух дітей, який підсилюють за допомогою спеціальної апаратури.

Корекційна навчання здійснюється в спеціальних яслах, дитячих садах для дітей з порушеннями слуху, де вони знаходяться з 2 до 7 років. З 7 років вони продовжують навчання в школі для слабочуючих дітей.

86. Етіології і симптоматика заїкання.

Вперше повна симптоматика заїкання була подана в праці І. Сікорського. Прояви заїкання у різні вікові періоди вивчали В. Гіляровський, М. Зеєман, С. Ляпідевський, М. Хватцев та інші. У сучасній теорії і практиці логопедії умовно виділяють дві групи симптомів заїкання, які перебувають у тісному взаємозв’язку:

- Біологічні (фізіологічні): порушення центральної нервової системи та фізичного здоров’я, загальної мовленнєвої моторики;

- Соціальні (психологічні): мовленнєві спотикання та інші порушення експресивного мовлення, феномен фіксованості на дефекті, логофобії, виверти та інші психологічні особливості.

Донині немає єдиного погляду на етіологію заїкання. Всі дослідники погоджуються, що у появі заїкання можуть мати значення такі чинники:

1. Певний вік дитини.

2. Стан центральної нервової системи дитини.

3. Індивідуальні особливості перебігу мовленнєвого онтогенезу.

4. Особливості формування функціональної асиметрії мозку.

5. Наявність психічної травми.

6. Генетичний чинник.

7. Статевий диморфізм.

У разі заїкання зазвичай немає специфічної поодинокої причини, що зумовлює цю мовленнєву патологію, оскільки є потреба у поєднанні низки екзогенних та ендогенних чинників.

Ще Лагузен до причин, що зумовлюють заїкання, відносив афекти, переляк, гнів, страх, травми голови, тяжкі хвороби та неправильне мовлення батьків. І. Сікорський (1880) вперше підкреслив, що заїкання характерне для дитячого віку, коли мовлення ще не сформоване. Значне місце він відводив спадковості, вважаючи психологічні та біологічні причини лише поштовхами, що порушують рівновагу нестійких мовленнєвих механізмів у дітей.

Зарубіжні дослідники серед причин виникнення заїкання виділяли неправильне виховання дітей (А. Шервен); асенізацію організму внаслідок інфекційних захворювань (А. Гутцман); наслідування, інфекції, падіння, переляк, перенавчену ліворукість (Т. Гепфнер, Фрешельс).

Нині в етіології заїкання відмічаються сукупність екзогенних та ендогенних чинників (Н. Власова, В. Гіляровський, М. Зеєман, М. Хватцев, Н. Тяпугін)

На сьогодні виділяють дві групи причин заїкання: ті, що призводять до виникнення його («грунт»), та вихідні («поштовхи»).

До причин, що призводять до виникнення заїкання («грунт»), належать такі:

- Невротична обтяженість батьків (нервові, інфекційні та соматичні захворювання, що послаблюють або дезорганізують функції ЦНС);

- Невротичні особливості заїкуватого (нічні страхи, енурез емоційна напруженість);

- Конституційна схильність (захворювання вегетативної нервової системи, підвищена збудливість вищої нервової діяльності та її чутливість до психічних травм);

- Спадкова обтяженість (заїкання розвивається на грунті природженої слабкості мовленнєвого апарату, яка може передаватись спадково як рецисивна ознака);

- Ураження головного мозку у різні періоди розвитку під впливом багатьох шкідливих чинників; внутрішньоутробних та пологових травм, асфіксій; постнатальних – інфекційні, травматичні впливи за різних дитячих захворювань.

Зазначені причини призводять до затримки мовленнєвого розвитку, до мовленнєвих розладів та розвитку заїкання.

Серед вихідних («поштовхів») виділяють анатомо-фізіологічні, психічні та соціальні причини.

Анатомо-фізіологічні причини: захворювання з енцефалітними наслідками; внутрішньоутробні та пологові травми, струси мозку; виснаження або перевтома нервової системи внаслідок інтоксикації та різних соматичних захворювань, які послаблюють центральні апарати мовлення: рахіт, коклюш, хвороби обміну, отоларингологічні хвороби.

Психічні та соціальні причини: одночасна психічна травма; тривала психічна травма, або неправильне виховання в сім’ї; розбещеність, виховання «зразкової» дитини, нерівномірне виховання; постійні конфлікти, переживання у вигляді тривалих емоційних напружень; гостра, тяжка психічна травма, соціальні раптові потрясіння, які спричинюють гостру афективну реакцію; неправильне формування мовлення в дитинстві: мовлення на вдиху, порушення звуковимови, швидкий темп мовлення батьків; перевантаження дітей молодшого дошкільного віку мовленнєвим матеріалом, невідповідне до віку ускладнення мовленнєвого матеріалу та мислення (складна конституція фрази, абстрактні поняття), поліглосія; наслідування заїкуватих: пасивне – дитина заїкається мимовільно, коли чує неправильне мовлення, активне - копіює неправильне мовлення.

Дата добавления: 2015-05-09