Незважаючи на традиційну одноманітність українського житла, кожен з регіонів України має свої особливості щодо будівництва, використання матеріалів, оздоблення приміщень тощо

Лави робили з масивних дощок, які клали на дерев'яні колодки або кілки, забиті у глиняну долівку. Пізніше з'явились різні види лавок зі спинками, скринями для постелі. Такою ж конструктивною простотою відзначалися й інші хатні меблі. Попри всю ощадливість у використанні житлової площі селяни виявляли і естетичний смак. Усі меблі — ліжко, мисник, скриня, стіл, навіть жердка для одягу — мали, крім утилітарного, ще й інше призначення. Вони повинні були прикрашати кімнату. Тому їх, як правило, оздоблювали різьбою чи розписом. Таким чином, інтер'єр хати набував гармонійності й досконалості з господарського, архітектурного та естетичного погляду. Водночас завдяки своїй багатогранності, скупості речей і предметів він з дивовижною чіткістю виявляв людську сутність, особливість господаря, його звички.

Народні меблі в українській хаті завжди залишалися на своєму традиційному місці, не змінювали своєї форми. Наприклад, «піл» (постіль) до наших днів зберіг найпростішу конструкцію дощатого помосту на чотирьох вбитих у глиняну долівку кілках. Наприкінці XIX ст. у заможних селян з'явилися пересувні ліжка на чотирьох гранчастих ніжках. Дощаті стінки такої постелі були вправлені у пази верхньої частини стояків. На дно настеляли солому.

У народному житлі завжди багато уваги приділяли художньому оздобленню. Вірили, що тільки розмальована хата може бути надійним захистом від злих сил. Вогонь і його відповідник — червоний колір, наприклад, вважали надійними захисниками від різних лих. Червоною смугою вище долівки обводили стіни. Створене таким чином замкнене коло повинно було боронити від «нечистої сили». Магічне значення мали і настінні розписи. Селяни вірили, що різноманітні барвисті зображення, орнаменти можуть привернути увагу лихої сили, яка не чіпатиме людей.

У лісостеповій і степовій смугах хата, незалежно від матеріалу, з якого збудована (зрубна, глиновалькована, городжена і мазана глиною, з каменю), завжди ззовні й зсередини побілена. Серед зелені садів вона виділялась білим кольором стін, а жовтогарячі плями (облямівки вікон, дверей, призьби) надавали їй веселого вигляду.

Зруб хати в лісових і гірських районах України був відкритий. Добре підібрані й оброблені вінці зрубу утворювали чудову фактуру стін, що створювало враження вагомості, взаємної пов'язаності та міцності.

Дах покривали переважно соломою, зв'язаною у сніпки («кулики», «китиці», «плескачі»), а на Лівобережжі — розстеленою соломою (внатруску).

На Поліссі ще побутував двосхилий дерев'яний дах, споруджений за кількома варіантами: накотом (зрубне перекриття), на стільцях (пристосування у формі стільця, що підтримує дах), на сохах (стовпах, які підтримують сволок і весь дах).

Традиційно так склалося, що власне процесу зведення оселі передувала ґрунтовна підготовка, з'ясовувалося чимало обставин. Це, насамперед, вибір місця забудови. Останнє супроводжувалось різними обрядово-магічними діями. Наприклад, під кожним рогом майбутнього житла після заходу сонця таємно від чужих очей насипали купки зерна (там, де буде покуть, піч, причілок і постіль). Перед сходом сонця дивилися, чи цілі купки. Якщо цілі, значить, місце вибрано вдало. Придатним вважалося також місце, де лягає худоба.

Існувало багато своєрідних вимог, дотримуватися яких вважав за необхідне майбутній господар. Це, насамперед, шанобливе ставлення до майстрів, від уміння і сумлінності яких залежало майбутнє життя. Виявляючи гостинність, господар пригощав їх під час закладання будівлі, укладання сволоків, а також по завершенню будівництва.

Побутував звичай під час закладання в одну яму класти гроші (щоб не переводились вони у хаті), у другу — вовну (щоб було тепло), у третю — жито (для довголіття). Це було в ранньому родовому суспільстві своєрідною «будівельною пожертвою», компенсацією духам за зрубані дерева. Після задобрювання духів, згідно з віруваннями, у хаті мали водитись гроші, а господар повинен збирати добрі врожаї. Внутрішнє планування українського житла, традиції якого сягають глибокої давнини, характеризується повсюдно типологічною єдністю. Так, українська вариста піч завжди займала внутрішній кут з боку вхідних дверей і була обернена своїм отвором («щелепами») до фасадної («чільної») стіни. По діагоналі від печі розташований парадний кут («покуть»), у якому висіли ікони, прикрашені рушниками, цілющим зіллям та квітами. Біля столу попід стінами ставили лави, а зі зовнішнього боку — переносний ослін. Зліва від столу знаходилась скриня. Уздовж тильної стіни, між піччю і причілковою стіною, влаштовували піл («приміст»). У кутку біля дверей робили дерев'яні полички, або мисник, а уздовж чільної стіни над вікнами навпроти печі — полицю для хатнього начиння та хліба.

Українська вариста піч за формою комина, який розташовувався над припічком, поділяється за типами на лівобережну, правобережну і лемківську. Лівобережна піч має комин; її стінки приставлені на припічок урівень з ним. Правобережна піч має комин у формі зрізаної піраміди — у вигляді нависаючого над припічком коша. Лемківська піч, крім орієнтації її отвору на причілкову стіну, має комин, подібний до печі правобережного типу.

Дата добавления: 2015-05-09