Гравюра

Заборона української мови

Острозька друкарня

Того ж 1574 р. Іван Федоров надрукував перший у Східній Європі друкований підручник — Буквар.

Львівська друкарня

У лютому 1573 р. львівська друкарня почала працювати, а через рік закінчила друкування «Діянь і послань апостольських» — книги, яку скорочено називали«Апостолом».

Першим острозьким виданням була грецько-церковнослов’янська "Азбука" (Буквар) з датою 18 червня 1578 р. Книжка містила грецьку абетку, далі надруковані паралельно молитви грецькою і церковнослов’янською мовами, передрук Львівського букваря і нарешті Сказання чорноризця Храбра "Про письмена". Цей твір — визначна пам’ятка староболгарської літератури — сприймався тоді як апологія слов’янської кириличної писемності, хоч за задумом автора йшлося про глаголицю.

Наказ 1720 р. був переломовою точкою в боротьбі української книжки за свою свободу. За порушення наказів українські друкарні штрафувалися тисячорубльовими штрафами; одну ж великудрукарню» Чернігівську, замість штрафу конфісковано та перевезено до Москви.

З другої половини XVII ст. як самостійний жанр виокремлюється гравюра. Гравери (більшість з яких навчалась у Західній Європі вміли оздоблювати книги в різноманітних гравюрах на міді, офорт. Друкувалитакожтематичніаркуші—так звані "тези", дарчіадреси, гравійованіпанегірики. Велике художнє значення мають, зокрема, ілюстрації до "Києво-Печерського патерика" майстраІллі, твори гравера Федора до Євангелія. Новийетап у розвиткуграфічногомистецтвапов'язаний з творчістю О. та Л. Тарасевичів. Так, "Патерик",щойшов 1702 р. у Києві, став видатнимявищемукраїнськоїкультурисамезавдяки гравюрам Л. Тарасовича, йогоанатомічнобездоганномумалюнкулюдськоїпостаті, прозорому, легкому ландшафту, в якомумайстерновкомпоновані люди, та вміломувикористаннюсвітлотіні.

17. Романтизм як світоглядна основа нового українського письменництва. Письменники Харківської громади

Укр. романтизм — ідейний рух у літературі, науці й мистецтві. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, пошук історичної свідомості й історизм. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів — балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм.

Розвиток і розквіт романтизму в українській літературі припадає на 30-ті – початок 40-х років ХІХ ст. У цей час в українській літературі йшов складний процес синтезу й боротьби різних ідейно-художніх напрямів, течій, стилів і жанрів. Елементи романтизму помітні були вже в останніх частинах “Енеїди” та в “Наталці-Полтавці” І.Котляревського, однак вперше про нові принципи писав П.Гулак-Артемовський у листі з приводу балади “Рибалка”, що вважається своєрідним літературним маніфестом українського романтизму.

Український романтизм виник як реакція проти наявних у літературі тоді бурлескних і травестійних традицій і розвинувся у великій мірі під впливом поглибленого вивчення народної творчості, з одного боку, та писань російських і польських романтиків — з другого. Зокрема чималий вплив на утвердження романтизму в українській літературі мали українські школи в російській і польській літературах. Романтики внесли в українську літературу нові мотиви й оригінальні художні засоби, поетику образів-символів, образів-алегорій з філософськими узагальненнями, запровадили нові жанри.

Основоположницею для розвитку українського романтизму була харківська школа з її двома гуртками — першим, що створився ще у 1820-х pp. навколо І. Срезневського, та другим, що діяв у середині 1830-х pp. також під проводом І. Срезневського, до нього були причетні: А. Метлинський (псевдонім — Амвросій Могила), М. Костомаров й О. Корсун та інші

Програмовими для діяльності цих гуртків були збірки «Украинский альманах» (1831) та «Запорожская старина». Одночасно з харківським осередком у Галичині виступила «Руська трійця» з участю М. Шашкевича, І. Вагилевича і Я. Головацького для яких була програмовою «Русалка Дністровая» (1837) з її елегійним захопленням ідеями народності і слов'янського братерства.

Першим осередком романтизму в Україні став Харківський університет.

18. Класицизм та еклектика в мистецтві першої половини ХІХ ст.

Класици́зм – художній стиль і естетичний напрям в європейському мистецтві XVII-XIX ст. Уперше заявив про себе в італійській культурі XVI—го ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою притаманний мистецтву усіх країн Європи, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті XIX ст.
Класицизм формується під впливом інших безпосередньо дотичних з ним загальноєвропейських напрямків у мистецтві: він відштовхується від естетики Відродження і при цьому протистоїть співіснуючому з ним мистецтвом бароко, проникнутому свідомістю загального розладу, породженого кризою ідеалів минулої епохи.

Риси:

• - Звернення до античного мистецтва як вищого зразка і опора на традиції високого Відродження.

• - Раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах розуму, ігнорування особистих почуттів).

• - Нормативність, встановлення вічних та непорушних правил і законів (для драматургії — це закон «трьох єдностей» (дії, часу й місця).

• - Висування на передній план принципу суспільної користі мистецтва, його виховного значення. Естетичні та етичні категорії для класицизму нерозривно пов'язані.

• - Теорії класицизму притаманний культ розуму, який вона оголошує єдиним джерелом мудрості і мірилом прекрасного, протиставляючи його почуттю.

• - Принцип «наслідування природі». Але наслідувати природі слід було лише до певних меж: доки відтворення дійсності відповідало уявленням художника і світського середовища щодо правил «пристойностей». Тому теоретики класицизму наполегливо виганяли з сфери мистецтва все хаотичне, стихійне, матеріальне, чуттєве.

• - Встановлення ієрархії жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні; поділ жанрів на «серйозні», «високі» (трагедія, епопея, роман, елегія, ідилія) та «низькі», «розважальні» (травестійна поема, комедія, байка, епіграма).

• - Мистецтво класицизму відображало ідеї гармонійного устрою суспільства, але багато в чому їх втрачало в порівнянні з культурою Відродження. Конфлікти особи і суспільства, ідеалу і реальності, почуття і розуму свідчать про складність мистецтва класицизму.

• - Художнім формам класицизму властиві строга організованість, врівноваженість, ясність і гармонійність образів.

• - Аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої суспільної верстви.

Представники:

Архітектура: Олександр Брюллов, Василь Стасо, Вікентій Беретті, Том де Томан

Література: Жан де Лафонтен, Джонатан Свіфт, Фрідріх Шиллер, українці Петро Гулак-Артемовський, Григорій Квітка-Основ’яненко

Живопис: Шарль Лебрен, Жак-Луї Давид, Енгр, Карл Брюллов

Еклектика - це напрямок у мистецтві і архітектурі, що виник в XIX столітті. Відмінною рисою стилю еклектика є поєднання різних стилів і (або) їх елементів. Еклектика прийшла на зміну класицизму, художні ідеали якого перестали надихати суспільство. Сталося це завдяки романтизму з його філософією "вільного переміщення в історичному часі" і відмовою від строгих канонів в мистецтві. Модним і актуальним стало все, що було комфортним і красивим в попередніх стилях.

На відміну від класицизму, для якого античність була вищим і єдиним зразком для наслідування, еклектика звеличувала всі архітектурні стилі минулого. Вона не вимагала від зодчих винаходу нових архітектурних форм і деталей. Гасло цього часу: «Еклектика як право розумного вибору». Подібний вибір часто давався ціною втрати цілісності художнього мислення і органічності творчого процесу художника.

19. Культура українських земель Австро-Угорщини (перша половина ХІХ ст.). Просвітництво у західноукраїнських землях.

Перебування українських земель у складі Австро-Угорської імперії та царської Росії зумовило регіональні особливості розвитку її культури. Після укладення австро-турецької Константинопольської конвенції (1775) під владою авст. імп. опинилася Буковина. Крім того, з XVII ст. у складі Австрійської монархії під владою Угорського королівства перебувало ще й Закарпаття. Дії австрійського уряду були спрямовані на посилення експлуатації селян, що зумовлювало зростання соціальної напруженості в суспільстві та відповідну реакцію селянських мас: від пасивного спротиву до активної протидії. Це у 1810-1825 pp. призвело до розгортання активного опришківського руху. Його лідерами у Східній Галичині були Ю. Оженюк, Д. Якимчук, П. Мельничук, а на Закарпатті - С. Товта, І. Кокоша та ін.

Внутрішня політика правлячих кіл Австро-Угорської держави по-різному відбивалась на культурному розвитку. Насадження монархічної, клерикальної ідеології, соц. гноблення народних мас, нехтування соц. і політ. правами укр. народу - все це негативно впливало на становлення демлкратичного напріямку культури Україні

Реформи Марії-Терези та Иосифа II сприяли пробудженню національного життя в західноукраїнських землях. Специфіка національного відродження у цьому регіоні полягала в тому, що основними носіями української національної ідеї було духовенство. У 1816 p. з ініціативи священика І. Могильницького у Перемишлі виникла перша в Галичині культурно-освітня організація - "Товариство священиків", навколо якого гуртувалося патріотично настроєне греко-католицьке духовенство. Члени товариства сприяли прийняттю цісарем рішення 1818 р. про допущення у початкову школу української мови. З-під пера його учасників вийшли перші граматики української мови - І. Могильницького (1822 р), И. Лозинського (1833 p), Й. Левицького (1834 p). І. Могильницький написав науковий трактат польською мовою "Розвідка про руську мову" (1829 р), у якому обстоював ідею самобутності української мови, вказував на її відмінність від польської та російської, обґрунтовував її рівноправне місце серед інших слов'янських мов. 
 На початку 30-х років XIX ст. центром національного життя та національного руху в Галичині стає Львів, де виникає напівлегальне демократично-просвітницьке та літературне угруповання "Руська трійця" (троэ друзів-студентів Львівського університету і водночас вихованців греко-католицької духовної семінарії: М. Шашкевич, І. Вагилевич та Я. Головацький, які активно виступили на захист рідної української мови (термін "руська" для галичан означав українська). Перебуваючи під значним впливом ідейних віянь романтизму, НацВизвол русі члени "Руської трійці" своє головне завдання вбачали у піднесенні статусу та авторитету української мови, розширенні сфери її вжитку і впливу. Наприкінці 1836 р. у Будапешті побачила світ «Русалка Дністровая», лише 200 примірників цієї збірки потрапили до рук читачів, решту було конфісковано. Це був новаторський твір і за формою, і за змістом. Він написаний живою народною мовою, фонетичним правописом, «гражданським» шрифтом. Все це виділяло збірку з тогочасного літературного потоку, робило її близькою і зрозумілою широким народним верствам. У 1834 р. був відкритий Київський університет, першим ректором якого став відомий український вчений - М. Максимович. У 1818 р. у Петербурзі вийшла перша граматика української мови - «Граматика малоросійського наріччя» - О. Павловського.

У 1817--1818 pp. Котляревський написав п'єси «Наталка Полтавка» (музику пізніше написав М. Лисенко) і «Москаль-чарівник», які вперше були поставлені на сцені Полтавського театру в 1819 р. В основних ролях виступав М. Щепкін. П'єси Котляревського поклали початок новій українській драматургії.

20. Культурно-національний рух ХІХ ст.: від етнографізму до політичних вимог. Кирило-Мефодіївське товариство.

У XIX ст. в Україні поступово складається новий соціальний шар суспільства - національна інтеліґенція. Поява в її особі культурної еліти і збереження національних культурних традицій в народному середовищі зробили реальним українське культурне відродження. Його характерні риси:

1) створення і діяльність вищих навчальних закладів, у яких формувалася українська інтелігенція;

2) Для доведення права на самостійне існування української мови кращі сили української інтелігенції прагнули перетворити "народорозмовну" мову на основний засіб спілкування усіх верств українського суспільства, на мову літературну;

3) діяльність акторів українського театру;

4) внесок у національно-культурне відродження України зробили представники архітектури, образотворчого мистецтва та музики.

Отже, в умовах посилення тиску асиміляторської політики царизму в кінці XVIII - першій половині XIX ст. антитезою виникає національно-культурне відродження: з'являється інтерес до історії, мови і культури українського народу, проповідується його самобутність, формується національна самосвідомість, ідеї національного відродження проникають в усі сфери духовної культури українського народу. Велика заслуга в цьому належить національно свідомій українській інтелігенції, яка спромоглася національно-культурницький рух перетворити на політичний, що знайшло яскраве відображення в діяльності Кирило-Мефодіївського товариства.

Засновниками були В. Білозерський, М. Гулак, М. Костомаров, П. Куліш, 0. Маркевич. Характерною рисою цього об’єднання була чітка, яскраво виражена релігійна спрямованість. Концепція кирило-мефодіївців передбачала: 1) створення демократичної федерації християнських слов’янських республік; 2) знищення царизму та скасування кріпосного права та станів; 3) утвердження в суспільстві демократичних прав і свобод для громадян; 4) досягнення рівності у правах на розвиток національної мови, культури та освіти всіма. слов’янськими народами; 5) поступове поширення християнського ладу на весь світ.

Навесні 1847 р. після доносу студента 0. Петрова Кирило-Мефодіївське товариство було викрите і розгромлене. Через це усі члени організації без усякого суду потрапили у заслання.

Поява та діяльність Кирило-Мефодіївського товариства фактично поклала початок переходу від культурницького до політичного етапу боротьби за національний розвиток України. Це була спроба передової частини національної еліти осмислити та визначити місце і роль українського народу в сучасному світовому історичному контексті. Заслуга членів Кирило-Мефодіївського товариства полягає в тому, що вони, врахувавши уроки світового досвіду і спроектувавши передові західноєвропейські ідеї на український ґрунт, сформулювали основні постулати українського національного відродження, визначили форми та методи досягнення поставленої мети.

Дата добавления: 2015-05-09