Тема. Організація дозвілля молоді як соціально-педагогічна потреба

План

1. Визначення поняття дозвілля.

2. Дозвілля як сукупність видів діяльності.

3. Сутність вільного часу. Специфіка дозвіллєвої діяльності.

4. Соціальний педагог як організатор дозвіллєвого заходу та дозвіллєвої діяльності.

Дозвілля.

Сучасна соціокультурна ситуація характеризується цілим рядом негативних процесів, які намітилися в сфері духовного життя українського суспільства - втратою духовно-моральних орієнтирів, відчуження від культури і мистецтва дітей, молоді і дорослих, істотним зменшенням фінансової забезпеченості установ культури, у тому числі й діяльність сучасних культурно-дозвіллєвих центрів.

Перехід до ринкової системи відносин спричинює необхідність постійно збагачувати зміст діяльності установ культури, методи її здійснення і шукати нові дозвілєві технології. Основне їхнє завдання полягає в розвитку соціальної активності і творчого потенціалу особистості, організації різноманітних форм дозвілля і відпочинку, створення умов повної самореалізації особистості в сфері дозвілля. На жаль, через соціально-економічні труднощі суспільства, відсутність належної кількості соціально-культурних установ і недостатню увагу до організації дозвілля з боку місцевих органів влади і культурно-дозвіллєвих установ відбувається розвиток різноманітних форм дозвіллєвої діяльності, яка знаходиться за межами соціально-дозвіллєвих інститутів. Вільний час є одним з важливих засобів формування особистості людини. Він безпосередньо впливає і на її виробничо-трудову сферу діяльності, тому що в умовах вільного часу найбільш сприятливо відбуваються рекреаційно-відбудовні процеси, що знімають інтенсивні фізичні та психічні навантаження. Використання вільного часу є своєрідним індикатором культури, кола духовних потреб та інтересів конкретної особистості або окремої соціальної групи.

Як частина вільного часу дозвілля залучає особистість своєю нерегламентованістю і добровільністю вибору його різних форм, демократичністю, емоційною забарвленістю, можливістю поєднати фізичну й інтелектуальну діяльність, творчу і споглядальну, виробничу й ігрову. Для значної частини людей соціальні інститути дозвілля є ведучими сферами соціально-культурної інтеграції й особистішої самореалізації. Однак усі ці переваги діяльності сфери дозвілля поки ще не стали надбанням, звичним атрибутом способу життя українського народу.

Практика дозвілля показує, що найбільш привабливими формами дозвіллєвої діяльності є музика, танці, ігри, шоу, КВВ, однак не завжди культурно-дозвіллєві центри планують свою роботу, виходячи з інтересів людей. Треба не тільки знати сьогоднішні культурні запити, передбачати їхні зміни, а й уміти швидко реагувати на них, вміти запропонувати нові форми і види дозвіллєвих занять. Тому необхідно виробити диференційовані форми організації дозвілля різних груп населення. Ця організація повинна містити в собі різні види діяльності у віковому, професійному й соціальному аспектах. Різні категорії людей відрізняються один від одного потребами, рівнем культурної та професійної підготовленості, бюджетами вільного часу і відношенням до нього. Саме це й треба враховувати в роботі сучасних культурно-дозвіллєвих установ, які повинні пропонувати людям найбільш ефективні в кожному конкретному випадку дозвіллєві заняття, волю вибору і можливість зміни різних видів діяльності на науковій основі.

Дозвіллєзнавство - це галузь науки, яка вивчає життєдіяльність, відносини й організацію людей у сфері вільного часу. Вільний час - це не самоціль. Дійсну цінність він набуває лише тоді, коли використовується для всебічного розвитку особистості. Вільний час призначений для того, щоб людина мала можливість розкрити себе, піднятися до вищого рівня прояву своїх здібностей, повніше задовольнити свої постійно зростаючі потреби. По суті це такий же зайнятий час, як і години праці на виробництві або в домашньому господарстві. Тільки ця зайнятість - особливого роду. У вільний час ми вчимося, виховуємо дітей, читаємо книги, дивимося телевізор, ходимо в кіно, театр, на концерти, займаємося самоосвітою, спілкуємося з товаришами і друзями, буваємо на природі і т.д. При розгляді складових вільного часу, на наш погляд, цілком може бути приведене положення про те, що вільний час являє собою як дозвілля, так і час для більш піднесеної діяльності. Звідси випливає, що не можна ототожнювати поняття "дозвілля" з поняттям "вільний час". Вільний час набуває форми дозвілля, але не зводиться цілком до нього. Для дозвілля насамперед характерні пасивно - видовищні форми проведення вільного часу. У рамках дозвілля в основному здійснюється споживання культури, а не її творення: людина прагне задовольнити свої потреби в насолоді, задоволенні, розвазі. Дозвілля розвиває особистість. Дозвілля - це сукупність занять у вільний час, за допомогою яких задовольняються безпосередні фізичні, психічні і духовні потреби, в основному відновлювального характеру. На відміну від природної основи відновлення сил людини, дозвілля є специфічним, соціальним способом регенерації цих сил.

До дозвілля імовірніше всього можна віднести такі види занять, як читання, перегляд телепередач, відвідування кінотеатрів, театрів, концертів, спілкування з друзями, заняття спортом, розваги, прогулянки, ігри, пасивний відпочинок і т. ін. Для занять у години дозвілля характерна в основному самоособистісна спрямованість їхнього змісту.

Більш піднесена діяльність - це заняття у вільний час, за допомогою яких людина розвиває і реалізує свій творчий потенціал, бере участь у виробництві матеріальних і духовних цінностей, найбільш ефективно удосконалює себе як особистість.

Слід також зазначити таку закономірність: і в сфері дозвілля, і в сфері більш піднесеної діяльності в кожного з нас виявляється основне заняття. Якраз воно і виступає основою всіх інших видів занять і активно впливає як на їхню тривалість, так і на їхню частоту.

Вільний час має дві складові:

- це час, що використовується на необхідну суспільну, творчу й іншу діяльність;

- це власне дозвілля.

Вільний час є частиною позаробочого часу в межах доби, тижня, місяця і року. Він становить значну частину соціального часу і тісно пов'язаний в кількісному і змістовному відношенні з робочим часом. Вільний час починається там, де закінчується не тільки робота на виробництві в установі, а й усяка інша турбота про підтримку фізичного буття людини. Тобто під вільним часом розуміють такий час, що не поглинається безпосередньо продуктивною працею, а залишається вільним для задоволень, для дозвілля, для вільної діяльності і розвитку. Вільний час у цьому змісті виступає як простір для людського розвитку.

Структура дозвіллєвої діяльності

Структура дозвілля складається з декількох рівнів, що відрізняються один від одного своєю психологічною і культурною значимістю, емоційною вагомістю, ступенем духовної активності.

Найпростіший вид дозвілля - відпочинок. Він призначений для відновлення витрачених під час роботи сил і поділяється на активний і пасивний. Пасивний відпочинок характеризується станом спокою, що знімає стомлення і відновлює сили. Чим ти зайнятий - не має значення, аби можна було звільнитися від напруження, одержати емоційну розрядку. Звична, проста діяльність спричинює настрій спокою. Такий відпочинок - невід'ємний елемент життя людини. Він є підготовчим ступенем до більш складної і творчої діяльності.

Активний відпочинок, навпаки, відтворює сили людини з перевищенням вихідного рівня. Він надає роботу м'язам і психічним функціям, яка не знайшла застосування в праці. Людина насолоджується рухом, швидкою зміною емоційних впливів, спілкуванням із друзями. Активний відпочинок, на відміну від пасивного, потребує деякого мінімуму свіжих сил, вольових зусиль і підготовки. До нього відносять фізкультуру, спорт, фізичні й психічні вправи, туризм, ігри, перегляд кінофільмів, відвідування виставок, театрів, музеїв, прослуховування музики, читання, дружнє спілкування. Дослідники виділяють три основні функції активного відпочинку: відбудовну, розвивальну і гармонізації. Перша забезпечує людині фізіологічну норму здоров'я і високу працездатність, друга - розвиток її духовних і фізичних сил, третя - гармонію душі і тіла. Загалом, безліч сторін особистості можуть бути розвинуті й удосконалені активним відпочинком, якщо індивід має добре розвинуте уміння відпочивати. Воно є свого роду мистецтво, що полягає в здатності оцінити можливості свого організму і зробити правильний вибір найбільш придатних у цей час занять.

Між роботою і відпочинком соціологи, психологи, економісти встановили прямий взаємозв'язок. У культурно-дозвіллєвій діяльності також було проведено ряд досліджень. Найбільш точні і плідні дослідження Ю. О. Стрельцової [76], яка вважає "що будь-який вид вільної діяльності несе в собі як функцію відновлення сил, так і функцію розвитку знань і здібностей людини. Однак одна з цих функцій домінуюча: як вид діяльності має властивість розвивати людину або переважно відновлювати її сили". Звичайно відпочинок і розваги тісно переплітаються один з одним, але й мають свої розходження. Традиційно "розвагами" іменують такі види діяльності у вільний час, які дають можливість повеселитися, відволікають від турбот. Розвага завжди потребують активності, на відміну від відпочинку. Ще уточнимо, у процесі відпочинку людина відновлює свій фізіологічний стан, а розваги необхідні для зняття психологічних стресів, перевантажень, перевтоми. Отже, розваги потребують особливого емоційного навантаження.

Відпочинок також дає можливість визначити місце і роль окремої людини в соціальній системі (соціальній групі, колективі, суспільстві в цілому) відповідно до його індивідуальних якостей і особливостей. Усе це й робить відпочинок соціально-педагогічним видом діяльності. Важливо, щоб кожна людина займалася улюбленою справою і виконувала ті соціальні функції, які більше всього відповідають її інтересам і можливостям. Так само, крім потреби в активній діяльності, в людини є потреба в живому спогляданні світу і свого внутрішнього життя, в поетичному і філософському міркуванні. Цей рівень дозвілля називають споглядальним. Йому відповідає спілкування між близькими за духом людьми.

У дозвіллєвій діяльності колектив виступає основною ланкою зв'язку між особистістю і суспільством. Заняття в клубному колективі здійснюються на більш високому рівні активності, не обмеженому лише пізнавальною діяльністю, як це відбувається у виробничих і навчальних колективах. У стабільних колективах розвивається інтерес, піднімається активність учасників, увага стає більш стійкою. Важливо, щоб учасники колективів постійно ділилися своїми успіхами з іншими, постійно взаємодіяли. Практикою доведено, що культурно-дозвіллєва установа за своєю природою має можливість розвивати в людей стійкі загальні інтереси і в подальшому спиратися на них. Саме аматорство засноване на жагучому захопленні, спричинює в людині підвищену, стійку увагу, що є умовою творчості. Треба прагнути до того, щоб і масові заходи зумовлювали велику активність її учасників. Відповідно така активність, викликає увагу і підтримує її на високому рівні.

Люди, які випадково зустрілися, являють собою номінальну групу. Це нестабільна аудиторія, яка характеризується, як правило, слабкими зв'язками між собою, різними цілями. Це обмежує можливості розвитку динамічних процесів у групі та можливості самоствердження її учасників. Але це зовсім не означає, що в нестабільних аудиторіях не відбувається поширення і закріплення соціально-психологічних змін у свідомості окремих людей і підгруп. Звичайно, це відбувається масивніше, йде більше через задоволення потреб, ніж шляхом розвитку їхніх здібностей, що характерно для стабільних колективів. Сюди ж можна віднести й масову аудиторію, яка багато в чому відрізняється від гурткової (групової), що складається з відвідувачів, які постійно взаємодіють. її члени організаційно не оформлені, між ними може і не бути ніяких постійних контактів, вони навіть не знайомі один з одним, але під час будь-якого заходу їх об'єднує загальна мета і загальне заняття. Це немаловажно, тому що в культурно-дозвллєвій установі, з одного боку, створюються різнорідні аудиторії (за особистими, груповими, колективними ознаками), а з іншого - уніфікуються об'єднання усіх на основі спільності інтересів і однакових мотивів відвідування.

Характер і рівень взаємин людей, які складаються в будь-якому колективі, рухає або гальмує розвиток дозвіллєвих інтересів, впливаючи на відношення до відпочинку. Тому дуже важливо в культурно-дозвіллєвій установі враховувати різні співвідношення особистісних і групових моментів. Це дає змогу знайти якнайбільше варіантів соціального зрівноважування молодої людини із середовищем занять на дозвіллі, а також це розширить мобільність окремих людей і цілих груп.

Добір матеріалу для будь-яких заходів складний і суперечливий. Адже в масовій аудиторії можуть бути люди з різними особистішими утвореннями, віком, соціальним станом, культурним рівнем розвитку. Одні вимагають високої якості заходу, інші про це не задумуються, тому потрібно задовольнити смаки представників і низького і високого рівня підготовки, треба дати матеріал, що виконує прості і більш складні педагогічні функції. Таким чином, у нестабільній аудиторії організатор дозвілля має справу з безліччю потреб (у відпочинку, спілкуванні, пізнанні, насолоді) і з безліччю різних інтересів. Тому він повинен мати педагогічну оперативність у виявленні і використанні цих моментів. Потрібно враховувати особливості реклами заходу, розглянути мотиви відвідування культурно-дозвіллєвої установи.

Зрозуміло, кожний відпочиває по-своєму, виходячи з власних можливостей і умов. Однак є ряд загальних вимог, яким повинне відповідати дозвілля, щоб бути повноцінним. Ці вимоги випливають з тієї соціальної ролі, яку має виконувати дозвілля. Насамперед, необхідно підходити до нього як до засобу виховання і самовиховання людини, формування всебічно, гармонічно розвиненої особистості. При виборі й організації тих чи інших занять, форм дозвіллєвої діяльності слід враховувати їхнє виховне значення, чітко уявляти, яким якостям особистості вони допоможуть сформуватися або закріпитися. Завдання людини всебічно розвивати свої здібності має особливий характер. Справа в тому, що формування і розвиток здібностей можна реалізувати лише на основі задоволення потреб особистості. Останні, у даному взаємозв'язку, являють собою рушійну силу здатності. Тому це завдання припускає всебічний розвиток здібностей людини і настільки ж усебічне задоволення його потреб. Ясно, що вирішити це завдання неможливо без сфери дозвілля, де знаходить задоволення цілий комплекс потреб, у тому числі й потреба особистості в розвитку та в самовдосконаленні. Вона виявляється як її свідоме бажання спеціально впливати на себе певними заняттями, вправами з метою самовдосконалення і розвитку. Значення даної цієї надзвичайно важливе, тому що наявність лише зовнішніх, хоча б і визначальних умов, недостатнє для реалізації цілей усебічного розвитку людини. Треба, щоб і сама людина хотіла цього розвитку, розуміла його необхідність.

Таким чином, активне, змістовне дозвілля потребує певних потреб і здібностей людей. Опиратися на творчі види дозвіллєвих занять, на забезпечення прямої участі в них кожної окремої людини - головний шлях формування в ній особистісних якостей, які сприятимуть змістовному й активному проведенню дозвілля.

Серед численних функцій, які виконує соціальний педагог в різних сферах діяльності, особливе значення посідають такі професійні вміння: організовувати творчі колективи та керувати їх діяльністю, планувати роботу з колективом, володіти культурою спілкування, розробляти сценарії свят, проводити різноманітні виховні заходи, гурткову роботу як у школах, так і в мікрорайонах.

Специфіка професійної діяльності соціального педагога з вихованцями в культурно-дозвіллєвій сфері виявляється в таких її особливостях: по-перше, вона має нерегламентований характер і, по-друге, засобами виховання є мистецтво та художня творчість.

Специфіка роботи соціального педагога визначається також і особливостями організації конкретного виду художньо-творчої діяльності (написання сценарію свята, проведення репетицій, керівництво творчим колективом чи гуртком, організація та проведення свята).

Крім основних професійних знань і вмінь соціальний педагог повинен знати основи різних видів мистецтв (музики, літератури, живопису, хореографії), знати закони психології творчості та виховання, методику проведення занять і репетицій як в індивідуальній, так і у груповій формі.

Від загальної культури та знань соціального педагога залежать світогляд, моральні й естетичні принципи вихованців.

Соціальний педагог як організатор, керівник, режисер-постановник в художньо-творчій діяльності ставить за мету залучати молодь до творчої діяльності, до мистецтва, створювати оптимальні умови для її духовного росту та реалізації творчих умінь.

На думку провідних вітчизняних учених, таких як А. Й. Капська, О. В. Киричук, Л. І. Міщик, С. О. Сисоєва, які досліджують це питання, важливим є визначення рис, притаманних соціальному педагогу як творчому керівнику, і того, чим відрізняється його діяльність від інших педагогічних і творчих спеціальностей.

Наприклад, основна відмінність полягає в нерегламентованості, у відсутності офіційно закріпленої структури внутрішньої організації колективу та взаємостосунків між його членами. Як уже раніше зазначалось, художньо-творчий колектив організовується на добровільних началах, в основі його створення лежать особистісні бажання, добровільність та інтереси; дотримання й урахування принципів зацікавленості та демократичності посідають тут чи не найголовніше місце.

Другою важливою ознакою є те, що соціальний педагог як організатор, керівник, режисер-постановник організовує творчу аматорську діяльність, яка не регламентується трудовим чи якимось іншим законодавством, на відміну від такої у школі чи ВНЗ.

І, по-третє, основним предметом, навколо якого вибудовується художньо-творча діяльність, є мистецтво, художня творчість. В інших закладах та установах ці засоби використовуються частіше за все як допоміжні. У роботі ж соціального педагога з творчим колективом вони є головним, домінуючим. Адже творчість - діяльність, яка породжує щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю й суспільно-історичною унікальністю. Творчість специфічна для людини, оскільки завжди передбачає творця - суб'єкта творчої діяльності; у природі відбувається процес розвитку, але не творчості. Отже, творчість притаманна тільки людині.

Соціальна творчість визначається потребами суспільства, які, у свою чергу, зумовлюють відносини людей у суспільстві, а також ставлення до навколишнього середовища. Соціальній творчості притаманне усвідомлення важливості своєї діяльності. Людина повинна розуміти мотиви, причини своєї соціальної творчості, координувати свої зусилля. Соціальна творчість задовольняє потреби суспільства тільки тоді, коли людина усвідомлює свою належність до цього суспільства, якщо соціальні проблеми хвилюють її, як власні. Ті, хто діє, розуміючи необхідність змін у житті суспільства, будуть сприяти тільки позитивним зрушенням.

У педагогічній науці є велика кількість досліджень про підготовку фахівців різних профілів. Проте наукових досліджень, узагальнень досвіду роботи соціального педагога з творчим колективом проведено недостатньо.

При розгляді даної проблеми, насамперед, слід зазначити основні завдання, які визначаються соціальним педагогом у роботі з творчим колективом. До них належать:

задоволення потреб кожного члена колективу;

формування естетичних смаків і вподобань;

створення умов для творчої самореалізації особистості.

Творчий колектив покликаний під керівництвом соціального педагога за допомогою художньої творчості й мистецтва виховувати своїх учасників, надавати їм широкі можливості для реалізації творчих поривань. Функція популяризації та поширення мистецтва в даному випадку є другорядною, на перше місце виступає функція виховна.

Виховний аспект у професійній діяльності соціального педагога з учасниками творчого колективу характеризується складністю, багатогранністю. Колектив - відносно компактна соціальна група, яка об'єднує людей, зайнятих розв'язанням конкретного суспільного завдання; створюється на спільності цілей, принципів співробітництва, поєднує інтереси індивіда й суспільства. Отже, у роботі із творчим колективом є свої специфічні особливості.

Перша особливість виявляється в тому, що виховна діяльність соціального педагога повинна бути свідомо організованою та систематичною, з чітким визначенням мети, методів і прийомів.

Друга особливість проявляється в тому, що соціальний педагог, на відміну від професійних і культурно-масових працівників, які працюють із професійними художніми колективами, сам створює колектив та організовує художньо-творчий процес.

Третя особливість - виконавська майстерність учасників колективу. Слід зазначити, що рівень виконавських умінь окремих учасників і творчого колективу в цілому прагне досягнути високопрофесійного. І це схвально, але порівнювати виступи аматорських творчих колективів із професійними не треба, бо перед ними ставляться різні завдання та цілі.

Найголовнішими в даному питанні є проблеми методичної підготовленості соціального педагога, оволодіння ним формами та прийомами передачі знань, навчання дітей і молоді конкретним навичкам і вмінням. Як показують досвід і практика, в одних випадках соціальний педагог як керівник може бути сильніше підготовленим як виконавець, в інших - як методист чи як педагог. Але володіння кожним з цих умінь відіграє важливу роль в організації художньо-творчої діяльності.

Четверта особливість діяльності соціального педагога обумовлюється тим, що заняття, репетиції, проведення свят повинні враховувати елемент відпочинку. Учасники творчого колективу не можуть займатись художньою творчістю стільки, скільки часу вони приділяють своїй основній діяльності. Тому на заняттях творчих колективів, на репетиціях так необхідно поєднувати виконавські виховні моменти з елементами розваг і відпочинку.Перераховані вище особливості діяльності соціального педагога визначають і специфіку його педагогічної, психологічної та професійної підготовки.

Соціальний педагог повинен мати ще й особливі здібності, а саме: психомоторні, музичні, вокальні, артистичні, художні, літературні.

Професійна діяльність соціального педагога як керівника творчого колективу вирізняється особливою складністю й багатогранністю. Вона важко піддається регламентації, визначенню єдиних структурних форм організації.

Одним з головних аспектів у діяльності соціального педагога є розуміння ним самим важливості та необхідності постійного оволодіння спеціальними знаннями та навичками, розширення та збагачення свого педагогічного інструментарію.

Творчий і виховний процес буде ефективним у тому випадку, якщо він проводиться цілеспрямовано, планово і якщо він керований та контрольований. Соціальний педагог як керівник у процесі проведення знань, репетицій, виступів на святі тим самим забезпечує виконання своїх функцій перед колективом, установою, в якій він працює, і врешті-решт перед суспільством.

Соціальний педагог як керівник творчого колективу повинен постійно оволодівати спеціальними знаннями та навичками, збагачувати та вдосконалювати свою педагогічну техніку, прийоми впливу на особистість і колектив. Це і постановка голосу, мистецтво інтонування, погляду, рухів.

Однією з важливих педагогічних характеристик керівника творчого колективу є здатність вибудовувати художньо-творчий процес із визначеною заздалегідь перспективною метою та основними завданнями. Для соціального педагога в художньо-творчій діяльності важливим є не тільки визначити мету виховання, а й віднайти адекватні форми та засоби для її досягнення. В. О. Сухомлинський писав: «Без наукового передбачення, без уміння закладати в людині сьогодні ті зерна, які зійдуть через десятиліття, виховання перетворилося б у примітивне наглядання, вихователь - у неграмотну няньку, педагогіка - у знахарство. Треба науково передбачати - у цьому суть культури педагогічного процесу».

Наступною педагогічною рисою соціального педагога як керівника творчого колективу є вміння аналізувати й ураховувати педагогічну ситуацію, запобігати виникненню конфліктних моментів у стосунках із колективом, створювати в ньому стійкий позитивний мікроклімат.

Труднощі, які трапляються у практичній діяльності, досить часто обумовлюються дефіцитом часу. В умінні миттєво оцінити ситуацію, яка виникла, і полягає висока професійна майстерність соціального педагога.

Професійна діяльність соціального педагога як керівника творчого колективу в культурно-дозвіллєвій сфері базується на його постійному прагненні до більш поглибленого пізнання учасників, виявлення їх психологічних, професійних, вікових, соціальних особливостей. Це пізнання повинно протікати в динаміці, у розвитку, бо кожний день, кожна репетиція, кожне свято збагачують учасників, змінюють їх внутрішній світ. Соціальний педагог повинен чітко виявляти духовні інтереси та можливості (творчі, виконавські, психологічні) кожного учасника, його морально-естетичний потенціал, слабкі та сильні сторони.

Слід також зазначити, що вивчення соціальним педагогом вихованців повинно бути цілеспрямованим і систематичним. Воно здійснюється з метою вдосконалення всіх сторін діяльності творчого колективу та досягнення максимального ефекту.

Діяльність соціального педагога з творчим колективом базується на реалізації певної програми психологічного розвитку його учасників. Тут важливу роль відіграють, якщо так можна висловитись, зовнішні психологічні фактори: настрій учасників, їхня налаштованість на творчість, емоційний стан.

Уміння соціального педагога створити в колективі відповідний морально-психологічний мікроклімат, самому бути в емоційно-психологічному відношенні зразком для наслідування (бадьорий настрій, оптимізм, життєрадісність) є чи не найголовнішими його якостями.

Варто сказати, що окремі психологічні властивості та якості, які є спільними для всіх керівників, мають загальні механізми дії в умовах адміністративної діяльності. До таких рис відносяться: стійкість нервової системи, здатність до довготривалої роботи, сильна воля, твердість, сміливість і рішучість у своїх діях; адекватна реакція на зовнішні впливи, уміння приймати правильні рішення в умовах дефіциту часу, стресових ситуаціях; витримка, терплячість; оптимізм, наполегливість, ініціативність, цілеспрямованість.

Відома в науці загальна технологія стилю керівної діяльності (авторитарний, ліберальний, демократичний) певною мірою стосується і соціального педагога як керівника творчого колективу в культурно-дозвіллєвій сфері діяльності. Досвід і практика доводять, що найбільш оптимальним для соціального педагога в роботі з творчим колективом за своїми якостями є демократичний тип керівництва.

Соціальний педагог як керівник творчого колективу керує художньо-творчим процесом, виконавською діяльністю, процесом створення витворів мистецтва та реалізацією педагогічної програми, тобто вихованням учасників. Це означає, що, крім наявності загальних рис керівника, йому необхідні специфічні психологічні якості творця, організатора мистецтва - артистизм, сценічність, здатність до перетворення (емпатія), уява, творче мислення.

Артистизм і сценічність соціального педагога дають можливість надавати своїм діям, словам у процесі роботи високохудожньої змістовності; не хвилюватись на сцені, не тушуватись, упевнено почувати себе на людях, зосереджувати їх увагу на собі як на творці.

Здатності до емпатії останнім часом у науковій і науково-публіцистичній літературі приділяється велика увага. Емпатія - це здатність педагога, художника ідентифікувати себе з учнем (з іншою особою), стати на його позицію, розділити його інтереси, радощі, розчарування, побачити його очима виниклі проблеми. Емпатія - це здатність розуміти внутрішній світ іншої людини.

Уява, творче мислення, емпатія допомагають соціальному педагогу краще розуміти учасників свого колективу: що їх хвилює, що вони відчувають у кожній конкретній ситуації, наскільки їх інтереси збігаються з вирішуваними завданнями. А це у свою чергую призводить у кінцевому результаті до взаєморозуміння.

Взаєморозуміння, на думку М. Д. Ярмаченко, - спосіб відносин між людьми, соціальними групами, колективами, організаціями та країнами, коли осмислюється й ураховується точка зору чи позиція сторін, які спілкуються. Об'єктивно основою взаєморозуміння є спільність інтересів, близьких чи віддалених цілей, поглядів, а також взаємна поступливість певними інтересами. Воно досягається обміном думками та цінностями, вивченням реальної суті справи та нагромадженого досвіду.

У практичній роботі соціального педагога особливе місце обіймають довірливі контакти з учасниками як на заняттях, репетиціях, так і на вечорах відпочинку, спортивних змаганнях. У цих природних умовах, пізнаючи інтереси, внутрішній світ, психологічні особливості учасників, спосіб їхнього життя, соціальний педагог, з одного боку, глибше розуміє їх, а з іншого - оцінює себе, аналізує свої вчинки, методи та прийоми впливу.

Дата добавления: 2015-05-10