Право і закон

Предмет і функції права.

Філософія речення.

1887р. Варшавський вікар Л.Заменгоф створив таку мову, яка є мовою міжнародного спілкування – есперанто. Великим значенням для аналізу речення, а не слова мали праці таких філософів ХІХ-ХХст. Расел, Відгінштейн, Фреге, Карнап. В перше філософія речення викладена Відгінштейном у його “логіко-філософському трактаті”. В розповідних реченнях на відмінно від слова виявляється істинність чи омана. При розгляді будь-якого речення слід брати до уваги два моменти: що відповідаї реченню в реальній дійсності?; яким чином пов’язані слова у реченні?. В першому випадку нас цікавлять значення і смисл речення, а в іншому його граматика, синтаксис.

Наука яка вивчає значення і смисли висловлювань наз. Семантикою. Прагматика – така філософія мови, яка вивчає цінність установки особистості, які є у висловлюваннях. Мета мова – це мова на основі якої досліджується інша мова, а мова яку досліджують є об’єктною. Машинна мова – це мова запису програм, алгоритмів і змісту інформації, яка зберігається в пам’яті обчислювальних машин.

Філософія права – це розділ філософії що займається вивченням змісту права, його сутності і поняття, форм існування і цінності, ролі у житті людини, держави і суспільства. Філософська проблема права привертала до себе увагу мислителів ще з давніх часів. Відомі нам Геракліт, Аристотель, Фукедіт збирали перші науки про право. У ХІІІ ст.. в науковий обіг поняття філософія права вводить німецький юрист Г.Гуго. на думку Гуго юриспруденція повинна юридичну догматику, філософію права, історію права. Самостійною наукою філософія стала пізніше. 1820р. – Гегель написав твір “Філософія права”. Що й тепер має велике значення. Звідси бере початок філософія права як самостійна наука. Визначення предмету філософії права Гегель з’ясував так: (філософська наука про право має своїм предметом ідею права – поняття права і його реалізацію). Предметну сферу сучасної філософії права визначають проблеми природи і сутності права, з іншими соціальними нормами. Питання сенсу, місця і значення права в системі філософського вчення про світ, людину, форми і норми соціального життя, про методи пізнання, систему цінностей. Предметна сфера філософії права традиційно охоплює і предмети філософії держави. Сюди відносяться такі проблеми як право і держава, людина і суспільство, правові форми реалізації функцій держави. Предметом філософії права є також проблема розрізнення і співвідношення права і закону.

Закон це усталений зв’язок між діями і вчинками людей та їх наслідками. Право – з’являється спонтанно у ході плину людського буття. Закон на відміну від права формується людьми свідомо і цілеспрямовано. Закон не може не відображати корисливих інтересів законодавця. Закон може бути знаряддям реалізації права, а може суперечити йому, може бути повністю або частково формою офіційного визначення і захисту, як права так і не правових вимог, дозволів, заборон. Висновок: закони діляться на правові і не правові. Правові – це адекватне вираження права його офіційному визнані загально обов’язків. Набуття законом правового статусу це дуже складний процес, він передбачає не лише врахування об’єктивних властивостей і вимог права але і залежить від багатьох чинників. Так за КАС переважало розуміння права лише як юридично-визначеної міри свободи. Таке спотворення ототожнення права і закону породило ілюзію всесилля закону і замість очікуваного зміцнення закону, виявилась його недієвість, правовий нігілізм. Нерозрізнення закону і права, переважання закону над правом, породило політичний волюнтаризм. Звичайній сваволі було надано видимість закону. Для уникнення появи законів що порушують право людство виробило і затвердило систему інститутів, процедур і правил, як законотворчої діяльності так і контроль за відповідність закону правил. Для цього існує система противаг і відношеннях між законодавчою, виконавчою і судовою гілками влади: загально судовий, конституційно судовий, прокурорський контроль за правовою якістю закону. Не правовий закон позбавляє правове буття об’єктивності. Його сутністю і принципами є тільки владні установи і формі загальнообов’язкових норм. Проте не правовий закон не може відмінити об’єктивні властивості права. Правовий принцип рівності, справедливості та свободи людей, за будь-яких обставин зберігає свою об’єктивну значимість і є основою для критики наявного насилля та свавілля. Правова держава перш за все утверджується принципу верховенства права. Цей принцип передбачає законодавче визначення закріплення і захист усіх юридично значимих аспектів свободи людини як духовного, особисто вільного і незалежного суб’єкта в усіх сферах суспільного життя.

Дата добавления: 2015-05-07