Романтизм як літературний напрямок у світовій літературі

Соті (франц. sotie, від sot — дурний) — жанр невеличкої віршованої комічної п'єси, що існував у XV—XVI століттях у Франції. В соті зображалися різного роду пустування та блазню­вання. На відміну від фарсу, де виступали побутові персо­нажі, в соті брали участь дурні та блазні.

Розвиток світських драматичних жанрів.Мораліте,фарси,соті.

В XIV столітті театральні постановки зв'язувалися зі святом Тіла Христова і розвивалися в цикли, що включали до 40 п'єс. Деякі вчені вважають, що ці цикли розвивалися самостійно, хоча й одночасно з літургійною драмою. Вони представлялися для громади протягом цілого чотирьох - п'ятирічного періоду. Кожна постановка могла тривати один або два дні та ставилася один раз на місяць. Постановка кожної п'єси фінансувалася яким-небудь цехом або торговельною гільдією, причому звичайно намагалися по можливості зв'язати спеціалізацію цеху із предметом п'єси - наприклад, цех кораблебудівників міг ставити п'єсу про Ноя. Оскільки виконавцями були часто неписьменні аматори, анонімні автори п'єс прагнули писати примітивними віршами, які легко запам'ятовуються. У відповідності із середньовічним світоглядом, історична точність найчастіше ігнорувалася, і далеко не завжди дотримувалася логіка причинно-наслідкових зв'язків.
Фарс - маленька віршована комічна сценка на побутову тему. У центрі - дивний, безглуздий випадок. Це невеличкі п'єси анекдотичного характеру, в яких дотепно викриваються розпуста ченців, зажерливість заможних громадян, продажність суддів, висміюються феодальні грабіжницькі війни, папські індульгенції. Самі ранні фарси ставляться до XIII ст. Розвиваються до XVII ст. Фарс ставиться в народних театрах, площах.

Мораліте. Основне призначення - повчання, моральний урок аудиторії у вигляді алегоричної дії. Основні персонажі - алегоричні фігури (порок, чеснота, влада). Розділились на алегорії («героями» яких є алегоричні уособлення чеснот, пороків або певних рис людини - Справедливість, Заздрість, Мужність тощо) та історії (які торкалися тем сімейної та суспільної моралі)

Романтизм — один із провідних напрямів у літературі, науці й мистецтві. Виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині, Англії і Франції, а з початку XIX ст. поступово поширився у більшості країн Європи та в США. У XVIII ст. романтичним називали усе незвичайне, фантастичне, дивне, таке, що зустрічається лише у книгах (романах), а не в житті. На межі XVIII—XIX ст. термін «романтизм» означав новий літературний напрям, протилежний класицизму. Як новий тип свідомості й ідеології, що охопив різні терени людської діяльносгі (історію, філософію, право, політичну економію, психологію, мистецтво), романтизм був пов'язаний із докорінною зміною всієї системи світоглядних орієнтацій і цінностей.

Визначальними для нього стали такі риси, як заперечення раціоналізму доби Просвітництва, ідеалізм у філософії, історизм, апологія особистості, неприйняття буденності і звеличення «життя духу» (найвищими виявами його були мистецтво, релігія, філософія), культ почуттів, захоплення фольклором, інтерес до фантастики, екзотичних картин природи та ін. В естетиці романтизм протиставив класицистичному «наслідуванню природи» творчу активність митця з його правом на самобутність й оригінальність. «Принцип індивідуальності» (термін І. Франка) — провідний у художній творчості. Мистецтво підноситься до рівня найвищої цінності і сприймається як вияв глибинної суті і сенсу життєдіяльності. Романтизм відкидає нормативність, раціоналістичну регламентацію у мистецтві, понад усе цінується творча свобода, фантазія. Теоретики романтизму обстоювали розімкнутість літературних родів і жанрів, взаємопроникнення різних видів мистецтв, а також філософії, релігії, психології. Заслуга романтизму полягає у розвитку жанрів історичного роману і драми, фантастичної повісті, ліро-епічної поеми, балади, романсу.

Романтизм як світоглядна система, що засвідчував зміну європейських культурно-історичних епох, явище типологічне, тобто таке, що має спільні риси для різних національних культур. Водночас у різних країнах романтизм виявив специфічні риси, виконував особливі соціально-історичні і культурні функції. У західно-європейських літературах провідними були мотиви трагічної долі особистості, «світової туги», космічного песимізму (Р. Шатобріан, А. Мюссе, Дж. Байрон, Г. Клейст, Е.Т.А. Гофман та ін.). У країнах Центральної і Півдєнно-Східної Європи домінантою романтизму став національно-визвольний рух, взаємовідносини особистості з національним колективом, мотив «національної туги» та ін. В Україні романтизм відіграв значну роль у пробудженні національної свідомості, обгрунтуванні історичної самобутності народу, його «духу», культурних традицій, мови, літератури.

Дата добавления: 2015-05-10