ІІ. Держава та громадянське суспільства

Тема 6

Питання:

1. Поняття та ознаки громадянського суспільства

2. Держава та громадянське суспільства.

4. Держава в політичній системі суспільства

1. Держава та особа: проблеми взаємодії.

І. Слід розрізняти поняття "суспільство" і "громадянське суспіль­ство", "держава" і "суспільство". Держава виділилася із суспільства на певному ступені його зрілості і залежить від розвиненості суспільства. Яке суспільство, така й держава. У міру розвитку суспільства, перехо­ду його від нижчого ступеня політичної зрілості до вищого змінюєть­ся і держава. З удосконаленням суспільства держава стає демократич­ною (у ній забезпечуються народовладдя, економічна свобода, свобо­да особи), а з формуванням громадянського суспільства утверджуєть­ся політична система суспільства, зміцнюється державна влада.

Що таке суспільство? Суспільством можна назвати спільно­ту людей, яка створюється на засадах взаємних інтересів і співпраці. Щоправда, не будь-яка сукупність людей, об'єднаних загальними інтер­есами, є суспільством. Студентів в аудиторії або глядачів у театрі також поєднує спільний інтерес, але це не суспільство, бо воно не є простою сукупністю індивідів.

Суспільство - це соціальна система, система взаємодії людей, що пов'язані між собою інтересами у сфері виробництва, обміну, спожи-

вання життєвих благ і встановлюють межі поведінки в спільних інтер­есах за допомогою соціальних норм (у тому числі - юридичних).

У кожному суспільстві існує своя система відносин: економічних - форми власності, виробництво, розподіл, обмін та ін.; соціальних -відносини між різними групами населення; політичних - ставлення груп населення до політичної влади, участь громадян і їх об'єднань у політиці; ідеологічних (духовно-культурних) - культура, характер світогляду - демократичний, недемократичний (тоталітарний, авто­ритарний); інформаційних - засобів масової інформації). У кожно­му суспільстві є свої суб'єкти соціального спілкування: особа, сім'я, стан, клас, група, нація, держава та ін. Суспільство - складна динаміч­на система взаємозв'язків людей, об'єднаних сімейними узами; групо­вими, становими, класовими, національними відносинами. Основни­ми елементами, що визначають суспільство, є власність, праця, сім 'я.

Громадянське суспільство - система взаємодії в межах права вільних і рівноправних громадян, їх об'єднань, що добровільно сфор­мувалися і перебувають у відносинах конкуренції і солідарності, поза безпосереднім утручанням держави, призначеної створювати умови для реалізації належних їм прав і свобод.

Генезис громадянського суспільства припадає на період усунен­ня юридичної нерівності, обмеження політичної влади правом, поча­ток розквіту вільного підприємництва і приватної ініціативи (XVI-XVII ст.). Поступово воно розвивалося (його вдосконаленню сприя­ли своїми ціннісними ідеями видатні мислителі різних часів і народів - Дж. Локк, Т. Пейн, А. Токвіль, Г. Гегель, К. Маркс та ін. і у XX ст. з розвитком демократії набуло ознак відносно незалежного і автоном­ного соціального утворення, відокремленого від держави і здатного реалізовувати виявлені потреби і інтереси громадян на основі само­організації. Нині громадянське суспільство співвідноситься з понят­тям правової держави як умова її побудови.

Ознаки громадянського суспільства:

1) визнання автономної особи своїм головним суб'єктом, а її прав

і свобод, честі і гідності - вищими соціальними цінностями;

2) самореалізація права вільних і рівноправних громадян через

такі інститути, як сім'я, церква, різні об'єднання, засоби масової інформації тощо;

3) добровільне формування інститутів - громадських об'єднань

(прибуткових і неприбуткових) на засадах самоорганізації і

самоврядування (знизу, а не конструюванням зверху за нака­зом держави) та регулювання внутрішніх відносин відпо­відно до корпоративних норм, які створює кожний з них;

4) взаємодія громадських об'єднань як вільних і рівноправних

партнерів, що перебувають у відносинах конкуренції і солі­дарності;

5) задоволення матеріальних і духовних потреб та інтересів людини

та її добровільних об'єднань завдяки громадській співпраці, що відбувається поза безпосереднім втручанням держави; • 6) діяльність автономних осіб і їх об'єднань у межах різних соці­альних норм та принципів - моральних, релігійних, звичає­вих, передусім правових; 7) виступає носієм принципу верховенства права і безпосеред­нім середовищем формування норм права в результаті багато­разового повторення одних і тих самих суспільних відносин, :..:>, що вимагають формального упорядкування, тобто виробляє стандарт поведінки у межах фактичних відносин, а завдяки '.. •' визнанню його державою цей соціальний стандарт дово­диться до статусу юридичного, стає нормою права; •--• 8) забезпечує самоорганізацію і структурування населення в народ - цілісний і повновладний суб'єкт права завдяки комп-•мі лексу комунікативних правових інститутів;

9) слугує соціальним джерелом формування правової держави. Структура громадянського суспільство є складною. Вона охоплює економічні сфери та інститути (приватна власність, вільна праця, підприємництво); організацію і діяльність об'єднань грома­дян (громадських союзів, політичних партій, профспілок, творчих асоціацій, релігійних громад, соціальних рухів тощо), що добровіль­но сформувалися; сферу освіти, виховання, науки, культури, сім'ї, систему засобів масової інформації тощо.

Головним суб'єктом громадянського суспільства є автономна особа:

• суб'єкт, що усвідомлює себе вільним членом суспільства згідно й з розумінням свободи, прийнятому в цьому суспільстві;»..

• суб'єкт, вільний економічно, - наділений економічними пра­вами і свободами, у тому числі правом приватної власності ("суб'єкт-власник"), і має право вибору форм і видів трудової діяльності, зокрема

- об'єкт, вільний ідеологічно і політично, тобто має можливість бути членом політичної партії чи об'єднання, опозиційного щодо існуючої державної влади; має право брати чи не брати участь у виборі органів державної влади і місцевого самовря­дування;

• суб'єкт, що усвідомлює свою відповідальність перед суспіль­ством;

• суб'єкт, захищений законом від прямого втручання і свавільних
обмежень з боку держави.

Головною передумовою свободи людини і всього суспільства є власність в усьому розмаїтті форм і видів, насамперед приватна влас­ність, що виконує соціальну функцію. Власність покликана: 1) забез­печити добробут усіх; 2) відкрити економічний простір для власно­го примноження на основі зростання інтенсивності праці, здібностей, творчої ініціативи і підприємливості.

Ринок у громадянському суспільстві є сферою товарного обміну між покупцями і продавцями-діє як саморегулююча система. Участь держави в цьому процесі виражається в тому, що вона допомагає нала­годжувати й удосконалювати цю систему, створювати баланс між конкуруючими суб'єктами. Ринок відіграє вирішальну роль у розпо­ділі ресурсів. На відміну від планової економіки, де прямі постачан­ня за розпорядженням уряду стають нормою, у ринковій економіці рішення децентралізовані і регулюються ринком.

Вільна праця та її належні умови - неодмінний елемент грома­дянського суспільства. З розвитком ринку громадянське суспільство стає роботодавцем нарівні з державою. Переставши бути єдиним власником засобів виробництва, держава позбавляється перева­ги бути єдиним гарантом одержання кожним громадянином робо­ти. Проте держава зберігає відповідальність за взаємини учасників ринку: вона не повинна допускати хаосу і права сильного. Співвід­ношення праці і різних форм власності в громадянському суспільстві має бути таким, щоб праця давала змогу створити для кожного гідний суспільному прогресу стандарт життя.

Громадянське суспільство виправдовує свою назву не тим, що складається з громадян, а тим, що створює належні умови для реалі­зації їх можливостей працювати, для розвитку економічних відносин. Перевага в державі так званого "середнього класу" - один з показни­ків сформованого в ньому громадянського суспільства.

Громадянське суспільство передбачає наявність численних неза­лежних (прибуткових і неприбуткових) інститутів, що діють у межах права і служать бар'єром для встановлення монопольної влади держави.

Церква (релігійні організації: релігійні громади, управлін­ня і центри, монастирі, релігійні братства тощо) відокремлена від держави, є своєрідним елементом громадянського суспільства. Вона не втручається в справи держави, а займається лише питаннями, пов'язаними із задоволенням релігійних потреб громадян; служить їм духовною і моральною опорою; перебуває в партнерських відно­синах з державою. Можна сказати, що існує триланкове співвідно­шення: релігійні інститути (організації) - держава - громадянське суспільство, у якому визнається автономність один одного, підтри­мується взаємна повага і взаємодія.

Сім'я відіграє головну роль у громадянському суспільстві. У п. З ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948 р., зазначено: "Сім'я є природним і осно­вним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства і держави".

Об'єднання громадян неприбуткові (політичні партії, профспіл­ки та ін.) і прибуткові (комерційні організації: банки, страхові компа­нії, підприємства, господарські товариства та ін.) посідають особли­ве місце в структурі громадянського суспільства: вони дають можли­вість людям спільно вирішувати загальні проблеми, задовольняти свої потреби, захищати інтереси у сферах політики, економіки, куль­тури, громадського життя, бізнесу. Вони здатні протистояти необ­грунтованому втручанню в громадське життя державних інститутів.

Засоби масової інформації (преса, радіо, телебачення) - неза­лежні засоби виробництва і широкого поширення новин, інформації і розваг. Вони сприяють формуванню суспільної згоди, залученню людей до участі в суспільному житті, стимулюють розвиток грома­дянської позиції.

Місцеве самоврядування (територіальні громади, органи місце­вого самоврядування, органи самоорганізації населення) здійсню­ється добровільно, на засадах самоорганізації, управління на місцях, розвиває ініціативу громадян, залучає їх до самодіяльності, само­стійного вирішення питань місцевого значення в межах.

У громадянському суспільстві діють органи держави - тією
мірою, якою вони забезпечують інтереси суспільства (судові, право­
охоронні та ін.)

Проблема громадянського суспільства має певну історію становлення та розвитку. Початок формування громадянського суспільства в країнах Європи припадає на ХVІ-ХVІІ ст., а сам процес становлення ідеї та практики громадянського суспільства характеризується трьома етапами:

1) ХVІ- поч. ХVІІ ст. – є етапом створення економічних, політичних та ідеологічних передумов зародження ідеї громадянського суспільства. Його основним змістом стала ідея усунення юридичної нерівності, а також визначення можливостей обмеження втручання держави у сферу суспільних відносин.

2) сер. ХVІІ – характеризується практичним формуванням ознак громадянського суспільства на основі законодавчого закріплення юридичної рівності суб’єктів, можливостей вільного підприємництва та закріплення інститутів представницької демократії в процесі заснування парламентів як державних структур, що мають владні повноваження.

3) поч. ХІХ с. – характеризується становленням громадянського суспільства, що виявляється у відокремленні влади від власності та становленні інститутів плюралістичної демократії.

Характеризуючи взаємодію держави та громадянського суспільства, ми будемо визначати останнє як сферу автономної діяльності людини, що переслідує приватні цілі. При цьому суб’єкти суспільних відносин повинні визнаватись вільними та формально рівними, а основним призначенням держави в межах такого суспільства вважається створення необхідних умов для розвитку людини. Виходячи з цього в сучасній літературі сформувалися три підходи до визначення взаємодії громадянського суспільства та держави:

1) Держава та громадянське суспільство – це співпадаючі соціальні системи. Ця теза заснована на ідеї про основне призначення держави як засобу реалізації загально-соціальних функцій та надання суспільству управлінських послуг. Забезпечуючи юридичну рівність суб’єктів, держава втрачає політичні функції і повністю співпадає із суспільством.

2) Держава та громадянське суспільство – це різні системи, домінуючою серед яких є держава, оскільки вона не лише управляє суспільством, а і контролює його. Саме держава, як суб’єкт політичних відносин, приймає обов’язкові рішення та забезпечує системність суспільства, в тому числі, і силовими засобами.

3) Держава та громадянське суспільство – це різні системи і їх різноманітність виявляється в підконтрольності держави суспільству, тому, що державі належить лише службові функції, що забезпечує функціонування суспільства як саморегулюючої системи. Таким чином, перевага належить громадянському суспільству.

На практиці взаємодія держави і громадянського суспільства визначається тими функціями, що реалізує кожен з цих компонентів.

Громадянське суспільство:

1. не існує до держави і поза державою;

2. має певний пріоритет над державою, однак є зацікавленим в розвитку державної форми, що забезпечує регулювання відносин в межах громадянського суспільства;

3. спричиняє певний вплив на процес створення та функціонування органів держави;

4. вимагає від держави захисту життя, здоров’я та безпеки громадян;

5. не допускає втручання держави в приватні інтереси людини;

6. сприяє формуванню права, що закріплюється державою в нормативних актах;

7. забезпечує взаємодію держави і населення в межах суспільства та в межах права, що є мірою свободи.

Держава:

1. є формою організації громадянського суспільства, що забезпечує необхідні умови його розвитку;

2. є відносно самостійним утворенням, що визначає та забезпечує солідарні публічні інтереси певних соціальних груп;

3. є суб’єктом прийняття правових норм, що сприймаються суспільством і ним же виконуються;

4. створює стандарти поведінки суб’єктів суспільних відносин, забезпечуючи тим самим можливості вільного розвитку громадян;

5. забезпечує захист громадянського суспільства та безпеку громадян;

6. є засобом досягнення компромісу різноманітних суспільних інтересів, засобом пом’якшення соціальних протиріч та забезпечує ефективну взаємодію різноманітних соціальних груп;

7. надає правової форми гарантіям прав власника та можливостям бути суб’єктом політичних відносин;

8. встановлює певну форму та міру відповідальності на суб’єктів, що не виконують в повній мірі покладених на них обов’язків чи порушення інших суб’єктивних прав.

Діалектика взаємодії громадянського суспільства та держави засновується на принципі розподілу праці, тобто реалізації кожним із згаданих суб’єктів наданих повноважень. Ця взаємодія залежить від рівня розвинутості державних інститутів та інститутів громадянського суспільства. Взаємодія названих категорій є багатоаспектною та здійснюється в трьох вимірах (рівнях): а) єдності, б) відмінностях, в) взаємозв’язку.

Єдність:

§ як держава, так і громадянське суспільство зумовлюються наявністю єдиної мети (захист інтересів людини);

§ характеризуються наявністю єдиної основи, яку складають відносини власності;

§ їх діяльність засновується на конституції та праві в цілому;

§ людина визначається вищою соціальною цінністю;

§ визнання об’єднань громадян самостійними суб’єктами суспільних та політичних відносин;

§ заснованість на ідеї розвинутих ринкових відносин;

§ функціонування в межах єдиної території;

§ заснованість на демократичному політичному режимі;

§ наявність реально існуючих механізмів досягнення соціального компромісу.

Відмінності:

Громадянське суспільство		Держава
o є соціальною основою функціонування держави;		o забезпечує порядок в межах громадянського суспільства;
o є незалежним від держави, оскільки виконує лише йому характерні функції;		o є незалежною від громадянського суспільства, оскільки функціонує в його межах;
o структуру складають громадські об’єднання;		o структуру складають спеціально створені органи;
o суспільні інтереси реалізуються через інститути сім’ї, церкви, профспілок, партій;		o суспільні інтереси реалізуються через інститути політичної влади;
o здійснює економічну та соціальну функції;		o держава окрім цих функцій здійснює політичну;
o елементи структури взаємодіють за принципом координації, тобто рівності;		o елементи структури засновані на ієрархічній підпорядкованості системи органів, що забезпечують певну сферу та за принципом координації;
o відображає та гарантує інтереси більшості населення;		o відображає та гарантує інтереси певної частини суспільства;
o забезпечує рівні можливості в соціальній сфері;		o гарантує юридичну рівність суб’єктів;
o забезпечує соціальне регулювання;		o забезпечує правове регулювання;
o застосовує засоби громадського впливу;		o є суб’єктом застосування примусового впливу;
o діє в межах території країни.		o є суб’єктом міжнародних відносин.

Взаємодія:

ü держава регулює суспільні відносини, тобто забезпечує функціонування громадянського суспільства;

ü держава закріплює правовий статус суб’єктів суспільних відносин, визначаючи міру їх свободи;

ü держава гарантує участь інститутів громадянського суспільства в процесі створення та діяльності державно-владних структур;

ü суспільство створює механізми, які перешкоджають авторитарному впливу держави в сферу відносин, що регулюються;

ü суспільство зобов’язує державу закріпити та гарантувати природні права людини;

ü суспільство визначає необхідність встановлення відповідальності посадових осіб за порушення прав і свобод людини.

Дата добавления: 2015-05-10