Тестове завдання. 1. Загально-методологічні принципи психології

Теоретичні питання

1. Загально-методологічні принципи психології.

2. Міжособистісна дія як предмет соціально-психологічних досліджень.

1. Джерела проективних методик (холістична психологія, психоаналіз, експериментальні дослідження нового погляду), класифікації проективних методик.

Зазначте правильні, на вашу думку, відповіді:

У шкільному консультуванні:

а). здійснюється психологічна підтримка учнів

б). проводяться співбесіди й тести

в). прагнуть запроваджувати ефективні методи навчання

г). всі відповіді вірні

д). всі відповіді невірні

1.

Методологічні принципи психології є водночас певним баченням її предмету і шляхів його дослідження. Вчений О.М.Ткаченко запропонував наступну систему методологічних принципів психології: принцип детермінізму, відображення, єдності психіки і діяльності, розвитку, системності. Кожен з них виконує в психічному поясненні певні функції, які характеризують природу та сутність психіки. Можуть бути підгрунтям систематизації психологічного знання. Принцип детермінізму – основоположний методологічний принцип матеріалістичної психології, що фіксує причинову зумовленість психіки і включає її у зв’язки і відношення об’єктивних явищ, що існують поза суб’єктом. При цьому кожна наступна форма детерміністичного пояснення включає психіку до більш повної, порівняно з попередньою, системи зв’язків матеріального світу, що відкриває її нові грані. Ідеалістична психологія виборює право на індетермінізм: заперечує зовнішню зумовленість психіки і розглядає її як самодетерміноване явище. Природничо-наукова (сцієнтистська) психологія сповідує принцип детермінізму, а гуманістична – індетермінізму. Проте, як зазначає В.А.Роменець, при порівнянні навіть протилежних психологічних систем може бути застосований принцип взаємної доповнюваності. З погляду на психіку як на осередок життя характер її детермінації не може не залежати від рівня життя (організм, індивід, суб’єкт, особистість). У межах застосування принципу детермінізму психіка постає детермінованим і самодетермінованим явищем, включеним до системи людської активності. Принцип відображення конкретизує принцип детермінізму, показуючи, що психічні явища несуть у собі зовнішній зміст. Згідно з цим принципом, психіку можна тлумачити як суб’єктивний образ об’єктивного світу. Принцип відображення має бути доповнений принципом суб’єкта, який наголошує на власній активності психічного, його здатності бути чинником життя. Принцип єдності психіки і діяльності – психіка виникає, розвивається та існує в діяльності як способі життя суб’єкта. Психіка є продуктом, компонентом і умовою діяльності як активності, шляхом якої людина реалізує свої стосунки зі світом. Цей принцип спрямований проти редукції психіки лише до суб’єктивного і закликає вивчати її опосередковано – шляхом аналізу діяльності. За даним принципом психіка має розглядатись у зв’язку з процесами пристосування, освоєння, самореалізації та творчості. Принцип розвитку зобов’язує підходити до психіки як до продукту ускладнення взаємин людини зі світом. Це відбувається у філогенетичному, історичному та онтогенетичному аспектах. Філогенез психіки – її ускладнення в процесі еволюції організмів. Історіогенез психіки – якісно вищий етап її розвитку, на якому вона виявляє свою суспільно-історичну природу, є продуктом і чинником культури, психологією світової культури. Онтогенез психіки – послідовні зміни, зумовлені ускладненням активності людини протягом її життя. Він залежить від рівня життя. Системно-структурний принцип, за О.М.Ткаченком, є узагальнюючим в системі інших методологічних принципів психології. Цей принцип спонукує розглядати психіку як детерміноване та самодетерміноване явище, що є різнорівневим осередком життя і перебуває у розвитку. Він дає підставу схарактеризувати запропонований підхід як системно-діяльнісний.

Рівні життя та характеристика психіки	Методологічні принципи Детермінізму	Відображення-суб’єкта	Єдності психіки і діяльності	Розвитку
Організму	Біопсихічна детермінація	Пізнавальна функція психіки	Діяльність (по-ведінка) як при-стосування	Розвиток на грунті дозрі-вання
Індивіда	Соціопсихічна детермінація	Регулятивна функція психіки	Діяльність як освоєння	Розвиток на грунті освоєння значень
Особистості	Самодетер-мінація	Інструментальна функція психіки	Діяльність (вчи-нок) як самореа-лізація і твор-чість	Розвиток на грунті вчинку
Психіка	Детерміноване і самодетерміноване явище, включене в систему діяльності	Суб’єктивно-суб’єктне, небайдуже.Життєве явище	Сигнальний, знаковий характер вчинків	Віднесене до світу, періодич-не протягом життєвого шляху явище

2.

Неодмінною особливістю соціальних відносин є міжособистісний соціально-психологічний аспект. Міжособистісні відносини визначають тип взаємодії (суперництво, співробітництво), ступінь його вираження (більш або менш успішне, ефективне співробітництво). На їх формування впливають умови життєдіяльності людини, емоційна забарвленість. Емоції спонукають до дії, відіграють важливу роль у таких взаєминах, як дружба, любов, шлюб. За допомогою емоцій (переляк, сміх та ін.) людина може впливати на партнера по взаємодії, відповідно змінюючи його реакцію на предмет обговорення.

Людину із суспільством пов'язує розгалужена система зв'язків. Основними їх елементами є суб'єкти зв'язку, предмет зв'язку — те, з приводу чого здійснюється зв'язок, і механізм свідомого регулювання взаємин між суб'єктами. Конкретний зв'язок відбувається у формі контакту і власне взаємодії, але контакт є першою сходинкою реальної взаємодії. Він може бути і самостійним явищем, яке у взаємодію не переростає. Такий контакт поверховий, швидкоплинний, позбавлений системи споріднених дій суб'єктів один з одним. Власне взаємодія є систематичними, регулярними діями суб'єктів, спрямованими один на одного, що мають на меті викликати відповідну реакцію, яка зумовлюватиме нову реакцію того, хто здійснює вплив

Взаємодія — взаємозалежний обмін діями, організація людьми взаємних дій, спрямованих на реалізацію спільної діяльності

Під час взаємодії відбувається обмін діями, зароджуються спорідненість, координація дій обох суб'єктів, а також стійкість їх інтересів, планування спільної діяльності, розподіл функцій тощо. За допомогою дій відбуваються взаємне регулювання, взаємний контроль, взаємовплив, взаємодопомога. Це означає участь кожного учасника взаємодії у розв'язанні спільного завдання з відповідним коригуванням своїх дій, врахуванням попереднього досвіду, активізацією власних здібностей і можливостей партнера.

Спілкуючись, обмінюючись інформацією, людина виробляє форми і норми спільних дій, організовує і координує їх. Це забезпечує уникнення розриву між комунікацією і взаємодією.

Види взаємодії. Традиційно види взаємодії поділяють на дві групи:

1. Співробітництво. Воно передбачає такі дії, які сприяють організації спільної діяльності, забезпечують її успішність, узгодженість, ефективність. Цей вид взаємодії позначають також поняттями “кооперація”, “згода”, “ пристосування ”, “ асоціація ”.

2. Суперництво. Цю групу утворюють дії, які певною мірою розхитують спільну діяльність, створюють перепони на шляху до порозуміння. їх позначають також поняттями “конкуренція”, “конфлікт”, “опозиція”, “дисоціація”.

Ця класифікація в основі має дихотомічний поділ видів взаємодій. Інша — кількісний аспект, тобто орієнтується на кількість суб'єктів, які беруть участь у взаємодії. Згідно з нею розрізняють взаємодію між групами, між особистістю та групою, між двома особистостями (діада).

Основні наукові погляди на взаємодію та її структуру. Широкий спектр особливостей взаємодії як соціально-психологічного феномену, різноманітні форми її перебігу в різних соціальних середовищах, впливу на особистість, неоднакові гносеологічні засади вчених, котрі досліджували цю проблематику, викристалізовувалися у відповідних теоретичних конструкціях. Однією з найвідоміших серед них була теорія соціальної дії (М. Вебер, Т. Парсонс та ін.), яка в різних варіантах описувала індивідуальний акт дії, а також компоненти взаємодії: люди, зв'язок між ними, вплив один на одного. Головне своє завдання вона вбачала в пошуку домінуючих чинників мотивації дій. Широкий контекст людської діяльності, на думку її прихильників, є результатом одиничних дій (елементарних актів), які і утворюють системи дій. Елементами акту (одиничної дії) є діяч (той, хто здійснює діяння); інший (той, на кого спрямоване діяння); норми, згідно з якими організовується взаємодія; цінності, яких дотримується кожний з учасників; ситуація, в якій здійснюється дія.

Американські соціальні психологи Дж. Тібо і Г. Келлі обґрунтували модель діадичної взаємодії (взаємодія в діаді), сутність якої зводиться до таких положень:

— будь-які міжособистісні взаємини є взаємодією, реальним обміном поведінковими реакціями в межах певної ситуації;

— взаємодія з більшою вірогідністю продовжуватиметься і позитивно оцінюватиметься учасниками, якщо вони матимуть вигоди з неї;

— для з'ясування наявності чи відсутності вигоди кожен учасник оцінює взаємодію з точки зору знаку і величини результату, який є сумою винагород і втрат внаслідок обміну діями;

— взаємодія продовжуватиметься, якщо винагороди її учасників перевищуватимуть втрати;

— процес отримання вигоди учасника ускладнюється можливістю учасників впливати один на одного, тобто контролювати винагороди і втрати.

Подальші дослідження в межах цієї теорії стосувалися типів контролю і особливостей соціальної поведінки учасників взаємодії.

Розгляд взаємодії з позицій концепції символічного інтеракціонізму пов'язаний з ім'ям американського соціального психолога Дж.-Г. Міда. Взаємодія в ній розглядається як вихідний пункт будь-якого соціально-психологічного аналізу. Вирішальну роль вона відіграє у становленні людського “Я”, але не тому, що люди є сукупністю простих реакцій на думки інших, а тому, що в ситуаціях взаємодії формується особистість, усвідомлює себе, діючи разом з іншими. Моделлю таких ситуацій є гра, в якій індивід обирає для себе так званого значущого іншого й орієнтується на те, як він ним сприймається. Головна ідея концепції символічного інтеракціонізму полягає в таких положеннях: особистість формується у взаємодії з іншими людьми; механізмом цього процесу є контроль дій особистості, що має у своїй основі уявлення оточення про людину. Згідно з цією концепцією суспільство — це сукупність індивідів, котрі взаємодіють один з одним у значущих соціальних ситуаціях. Спрощено цей зв'язок можна розглядати за такою схемою: “Я — соціальна ситуація — символічна інтерпретація ситуації — інша людина”.

Структурний опис взаємодії представлений і в трансакційному аналізі Е. Берна, який розглядав її через динаміку міжособистісних позицій партнерів, позначивши їх як Дитина, Дорослий, Батько. їх взаємодія є ефективною, якщо трансакції збігаються (мають “додатковий” характер), тобто коли, наприклад, комунікатор звертається до реципієнта як Дорослий і той відповідає в такій самий позиції. Показником ефективності є також адекватне розуміння ситуації й адекватний стиль дії в ній.

За твердженнями Г. Андреєвої, взаємодія як організація спільної діяльності людей сприяє розкриттю смислу їх конкретних дій. Інтерактивний аспект спілкування полягає в обміні не тільки знаннями, ідеями, а й діями, які допомагають партнерам здійснювати спільну діяльність. Взаємодія фіксує обмін інформацією, організацію спільних дій, тобто комунікація організовується у процесі спільної діяльності, з її приводу. Розрив спілкування (його аспекта) з діяльністю відмежовує ці процеси від широкого соціального фону, на якому вони відбуваються. Тобто втрачається змістовий чинник спілкування. Єдиною умовою “вловлення” цього змістового моменту є взаємодія як форма організації конкретної діяльності людей.

Зв'язок взаємодії і спільної діяльності. Зміст взаємодії, її смислове навантаження розкривається як на рівні окремих контактів і дій, так і в контексті спільної діяльності, яка реалізується за однією з трьох моделей:

1) спільно-індивідуальна (кожен учасник здійснює свою частину спільної справи незалежно від інших);

2) спільно-послідовна (спільне завдання послідовно виконує кожен учасник);

3) спільно-взаємопов'язана (одночасна взаємодія кожного учасника з усіма іншими).

При здійсненні спільної діяльності взаємодія може відбуватися і з незнайомими людьми. Вона немовби пронизує спільну діяльність, передбачаючи, що в цьому процесі суб'єкти почергово та взаємно змінюють соціально-психологічні стани, цінності та наміри один одного. Певний інтерес становить класифікація основних ознак і динамічних властивостей спільної діяльності, запропонована російським дослідником А. Журавльовим Серед власне психологічних складових спільної діяльності найважливішою є спільна мета. До обов'язкових психологічних компонентів спільної діяльності належить спільна мотивація — те, що спонукає людей до досягнення спільної мети, а також спільні дії, спрямовані на реалізацію поточних і перспективних завдань спільної діяльності. Завершує психологічну структуру такої діяльності загальний результат. При цьому важливе значення має не тільки загальний об'єктивний кінцевий продукт, а й суб'єктивне відображення результату індивідуальними і колективними суб'єктами.

3.

Проективний метод спрямований на дослідження особистості. На розвиток проективного методу істотний вплив зробили класичний психоаналіз, холістична психологія й експериментальні дослідження New Look. Ці напрямки в психології прийнято вважати теоретичними джерелами проективного методу. Кожний з них вніс щось своє в його обґрунтування.

Психоаналіз як головне теоретичне джерело внесло в проективний метод основні пояснювальні категорії: "принцип проекції" як "захисний механізм", "несвідоме".

Проективні методики, з погляду психоаналізу, спрямовані на діагностику причин дезадаптації особистості, несвідомих потягів, конфліктів і способів їхнього дозволу (механізмів захисту). Умовою будь-якого проективного дослідження є невизначеність тестової ситуації. Це сприяє зняттю тиску реальності, і особистість у таких умовах проявляє не конвенційні, а властиві їй способи поводження. Процес взаємодії особистості з малоструктурованим стимульним матеріалом носить характер проектування, тобто винесення зовні несвідомих потягів, інстинктів, конфліктів і т.д.

Холистична психологія внесла в проективний метод розуміння особистості як цілісної, унікальної системи. Отже, пізнання суб'єктивного внутрішнього світу особистості повинне виключати її вивчення шляхом виявлення деяких загальних закономірностей і їхнього зіставлення з "середньою особистістю" (як у стандартизованих методах). Відносини особистості і її соціального оточення є процес структурування "життєвого простору" з метою створення й підтримки "особистого миру". Проективний експеримент, з погляду холистичної психології, моделює ці відносини: випробуваний перед особою невизначеної ситуації одержує волю у виборі елементів "життєвого простору" і способів їхнього структурування.

Експериментальні дослідження New Look внесли в проективний метод нові пояснювальні категорії: "контроль" і "когнітивний стиль", а також розуміння процесу сприйняття як селективного (виборчого) щодо стимулів: 1) релевантних (відповідних), 2) суперечних і 3) загрозливим потребам індивіда. Проективна продукція, або, іншими словами, "відповідь" респондента на поставлену задачу, з погляду New Look, розглядається як результат складної пізнавальної діяльності, у якій воєдино спаяні як когнітивні (пізнавальні), так і афективно-мотиваційні компоненти особистості, тобто "когнітивний стиль" і "контроль".

2. Загальна характеристика проективних методик: переваги й недоліки.

Проективні методики спрямовані на вимір властивостей особистості й особливостей інтелекту.

Вони володіють рядом особливостей, завдяки яким істотно відрізняються від стандартизованих методів, а саме:

1) особливостями стимульного матеріалу;

2) особливостями поставленої перед респондентом задачі;

3) особливостями обробки й інтерпретації результатів.

1. Відмінною рисою стимульного матеріалу проективних методик є його неоднозначність, невизначеність, малоструктурованність, що є необхідною умовою реалізації принципу проекції. У процесі взаємодії особистості зі стимульним матеріалом відбувається його структурування, у ході якого особистість проектує особливості свого внутрішнього миру: потреби, конфлікти, тривогу й т.д.

2. Відносно неструктурована задача, що допускає необмежену розмаїтість можливих відповідей, - одна з основних особливостей проективних методик. Тестування за допомогою проективних методик - замасковане тестування, тому що респондент не може догадатися, що саме в його відповіді є предметом інтерпретації експериментатора. Проективні методики менше піддані фальсифікації, чим опросники, побудовані на відомостях про індивіда.

3. Існує проблема стандартизації проективних методик. Деякі методики не містять математичного апарата для об'єктивної обробки отриманих результатів, не містять норм.

Ці методики насамперед характеризує якісний підхід до дослідження особистості, а не кількісний, як психометричні тести. І тому ще не розроблені адекватні методи перевірки їхньої надійності й додання їм валідності.

У деяких методиках розроблені паралельні форми (Метод чорнильних плям Хольцмана) як приклад рішення проблеми надійності. Існують підходи й до рішення проблеми валідності проективних методик.

Для більше точного дослідження дані, отримані за допомогою проективних методик, варто співвідносити з даними, отриманими за допомогою інших методів.

3. Класифікація проективних методик.

Як у літературі по психометричні тестах, так і в літературі по проективних методиках можна зустріти різні класифікації цих методів. Наведена класифікація найбільше повно охоплює діапазон проективних методик.

1. Методики доповнення. Стимульний матеріал:

набір слів-стимулів. Від респондента потрібно назвати слова, які "приходять на розум" у зв'язку з почутим словом (асоціативний тест К.Г. Юнга).

Набір незакінчених пропозицій або незакінчена розповідь, які вимагають завершення ("Незакінчені пропозиції").

Питання, на який необхідно дати певну кількість відповідей ("Хто Я?").

2. Методики інтерпретації. Стимульний матеріал - набір картинок, фотографій. Від респондента потрібно скласти розповідь (ТАТ, САТ) по запропонованих картинках; відповісти на питання по запропонованих ситуаціях на картинках (Тест фрустрації Розенцвейга, Тест Жиля); відібрати приємні-неприємні картинки-фотографії (Тест Сонди).

3. Методики структурування. Малоструктурировнний стимульний матеріал (Тлумачення випадкових форм Г.Роршаха).

4. Методики вивчення експресії (аналіз почерку, особливостей мовного поводження).

5. Методики вивчення продуктів творчості. Предметом інтерпретації є малюнок, що малює респондент ("Будинок. Дерево. Людина", "Дерево", "Людина", "Два будинки", "Малюнок родини", "Піктограма", " Автопортрет", "Картина миру", "Вільний малюнок", "Неіснуюча тварина").

Тестове завдання:г)

Білет № 7

Дата добавления: 2015-05-07