Принцип незастосування сили або погрози силою

Демократизація міжнародних відносин із неминучістю при­зводить до обмеження застосування сили або погрози силою.

Вперше ця об'єктивна закономірність була закріплена як принцип міжнародного права в Статуті Організації Об'єднаних Націй, підпи­саному в Сан-Франціско 26 червня 1945 року, який був вироблений у період визвольної боротьби проти фашизму і відбив демократичні прагнення і надії народів на справедливий повоєнний устрій між­народних відносин.

Відповідно до ст. 2 Статуту (п. 4) «усі Члени Організації Об'­єднаних Націй утримуються в їхніх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недотор­канності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, не сумісним із Цілями Об'єднаних Націй».

Згодом наведена формула Статуту була конкретизована в доку­ментах, прийнятих у формі резолюцій ООН. Серед них Декларація

про принципи міжнародного права 1970 року, Визначення агресії 1974 року, Заключний акт НБСЄ1975 року і ряд інших документів процесу в Гельсінкі, а також Декларація про посилення ефектив­ності принципу відмови від погрози силою або її застосування в міжнародних відносинах 1987 року.

Нормативний зміст принципу незастосування сили склада­ють:

— заборона окупації території іншої держави з порушенням норм міжцародного права;

— заборона актів репресалій, пов'язаних із застосуванням сили;

— надання державою своєї території іншій державі, що вико­ристовує її для здійснення агресії проти третьої держави;

— організація, підбурювання, надання допомоги або участь в актах громадянської війни або терористичних актів в іншій державі;

— організація або заохочення організації збройних банд, іррегу­лярних сил, зокрема найманців, для вторгнення на територію іншої держави.

Порушенням принципу незастосування сили слід також вважа­ти насильницькі дії стосовно міжнародних демаркаційних ліній і ліній перемир'я, блокаду портів або берегів держави, будь-які насиль­ницькі дії, що перешкоджають народам здійснити законне право на самовизначення, а також ряд інших насильницьких дій.

Статут ООН передбачає (глава VII «Дії у відношенні загрози миру, порушень миру й актів агресії») лише два випадки правомірного застосування збройної сили: з метою самооборони (ст. 51) і за рішенням Ради Безпеки ООН у випадку загрози миру, порушення миру або акту агресії (ст. 42).

Застосування збройної сили в порядку самооборони правомірне тільки в тому випадку, якщо станеться збройний напад на державу. Стаття 51 Статуту ООН прямо виключає застосування збройної сили однією державою проти іншої у разі вживання останньою за­ходів економічного або політичного порядку. У подібних ситуаціях або навіть якщо існує загроза нападу країна може вдатися до відпо­відних заходів лише при дотриманні принципу домірності.

Дата добавления: 2015-05-10