Соціалістичних Республік

З припиненням існування Союзу Радянських

Правонаступництво України у зв'язку

Питання про правонаступництво стосовно договорів Союзу РСР, державної власності, державних архівів і державних боргів СРСР є одним із найважливіших наслідків припинення існування Радян­ського Союзу.

Україна в особі своїх вищих органів влади визначила право­наступництво в тих випадках, коли внаслідок міжнародного права це підлягає вирішенню одностороннім волевиявленням, а в інших випадках — шляхом укладання відповідних міжнародних угод.

Одностороннім волевиявленням установлені безперервність дер­жави України, її територіальне наступництво в Декларації про дер­жавний суверенітет України від 16 липня 1990 року. Цей документ закріплює існування України як суверенної національної держави в існуючих кордонах, діяльність її вищого представницького органа, який має виняткове право виступати від імені всього народу Вер­ховної Ради У РСР — на основі верховенства Конституції. Тут же проголошувалися встановлення українського громадянства, тери­торіальне верховенство Республіки на всій її території, економічна самостійність і право здійснення зовнішніх відносин.

У Декларації оголошувалося правонаступництво на свою частку в загальносоюзному багатстві, зокрема, в загальносоюзних алмазно­му і валютних фондах і золотому запасі, які були створені завдяки зусиллям народу Республіки.

Подальшого розвитку ця тенденція набула в Законі України «Про правонаступництво» від 12 вересня 1991 року. Відповідно до цього Закону:

— з моменту проголошення незалежності України вищим органом державної влади в Україні ставала її Верховна Рада;

— до прийняття нової Конституції України діяла Конституція УРСР;

— закони й інші акти УРСР діяли на території України, якщо вони не суперечили законам України, прийнятим після про­голошення незалежності України;

— органи держави, сформовані на основі Конституції УРСР, діяли до створення органів держави на основі Конституції України;

— державним кордоном України був її державний кордон у складі СРСР за станом на 16 липня 1990 року;

— Україна підтверджувала свої зобов'язання за міжнародними договорами, що були ратифіковані УРСР до проголошення

незалежності України, і проголошувала себе правонаступни-цею прав і обов'язків за договорами СРСР, що не суперечать Конституції України й інтересам Республіки;

— Україна не несла відповідальності за кредитними договорами СРСР, що були підписані після 1 липня 1991 року без згоди України;

— усі громадяни СРСР, що постійно мешкали на момент про­голошення незалежності України на її території, ставали громадянами України.

При укладанні міжнародних договорів з різноманітних аспек­тів правонаступництва Україна виходила зі своїх національних інтересів.

Угода про створення Співдружності Незалежних Держав від 21 грудня 1991 року містить гарантії держав — учасниць СНД з виконання міжнародних зобов'язань, що випливають із договорів і угод колишнього СРСР. Водночас кожна держава СНД мала право підтвердити дію для себе того чи іншого договору СРСР. Так, рішен­нями 1992 року про участь держав — учасниць СНД у Договорі між СРСР і США про ліквідацію їхніх ракет середньої і меншої дальності 1987 року, у Договорі між СРСР і СІЛА про обмеження систем про­тиракетної оборони 1972 року держави — правонаступниці СРСР, у тому числі й Україна, підтвердили свою участь у цих договорах стосовно їх територій і з урахуванням їх національних інтересів.

Кожна з держав СНД, у тому числі й Україна, погодившись із тим, щоб членство СРСР в ООН було продовжено Російською Фе­дерацією, самостійно вступали (крім України і Білорусії) в ООН, ставали учасницями різних міжнародних договорів.

Для вирішення проблем правонаступництва і на основі Мемо­рандуму про порозуміння з питання правонаступництва стосовно договорів колишнього СРСР, що становлять взаємний інтерес, 1992 року Радою глав країн СНД 20 березня 1992 року була створена комісія з правонаступництва відносно договорів, що становлять взаємний інтерес, державної власності, боргів і активів колишнього Союзу РСР, у рамках якої було підготовлено значну кількість угод між державами колишнього СРСР (наприклад, Договір про правона­ступництво стосовно колишнього державного боргу й активів Союзу РСР 1991 року, Угоду глав держав — учасниць СНД про власність колишнього Союзу РСР 1991 року, Угоду про розподіл усієї власнос­ті колишнього Союзу РСР за кордоном 1992 року, Декларацію глав держав — учасниць СНД про міжнародні зобов'язання в галузі прав людини й основних свобод 1993 року та ін.). Україна є учасницею більшості з цих договорів.

Так, 6 липня 1992 року між Україною, Вірменією, Білорусією, Казахстаном, Киргизією, Молдавією, Російською Федерацією, Та-

джикистаном, Туркменистаном і Узбекистаном була підписана Уго­да про розподіл усієї власності колишнього Союзу РСР за кордоном. Предметом угоди була вся рухома і нерухома власність та інвестиції за межами території СРСР, що перебувала у володінні, користуванні і розпорядженні СРСР, його органів або інших структур, під його контролем або юрисдикцією. Під власністю, зокрема, розумілася: нерухомість, використовувана дипломатичними і консульськими представництвами СРСР; інфраструктури СРСР за кордоном і при­буток від їх експлуатації; власність СРСР і прибуток від діяльності юридичних осіб, що перебували під юрисдикцією СРСР; прибуток від виконання робіт за міжнародними угодами СРСР та ін. Ця влас­ність ділилася у відсотках — від 0,70 (для Туркменистану) до 61,34 (для Російської Федерації). Україна одержала 16,37%. Сукупна частка Грузії, Латвії, Литви й Естонії склала 4,77% і цією угодою не розглядалася.

У цей самий день 1992 року між тими ж суб'єктами за участю України була підписана Угода про правонаступництво стосовно дер­жавних архівів колишнього Союзу РСР. Загальним принципом цієї угоди стало проголошення цілісності архівних фондів колишньої Російської імперії і Союзу РСР. Угодою передбачався перехід під юрисдикцію держав — учасниць СНД державних архівів та інших архівів союзного рівня, включаючи державні галузеві архівні фонди колишнього СРСР, що знаходяться на їх території. Сторони даної Угоди мають право на повернення тих фондів, що утворилися на їх території і в різний час опинилися за їхніми межами. Крім того, передбачена можливість використання державами-учасницями на основі укладання спеціальних двосторонніх угод архівів, що пере­бувають в розпорядженні будь-якого учасника, шляхом доступу до них або одержання копій.

У 1992-1994 роках були укладені двосторонні угоди між Ук­раїною, з одного боку, і Азербайджаном, Вірменією, Грузією, Казахстаном, Молдавією, Російською Федерацією, Таджикиста­ном, Узбекистаном — з другого, про врегулювання питань право-наступництва стосовно зовнішнього державного боргу й активів колишнього Союзу РСР.

Залинян А. Правопреемство государств. Проблемы и пути реше­ния. — Ереван, 2000.

Захарова Н.В. Правопреемство государств. — Минск, 1982.

Мельник А.Я. Правонаступництво України щодо міжнародних

договорів колишнього СРСР// Автореф. дис______ к.ю.н. Спеціальність

12.00.11 — міжнародне право. — К., 2004.

О'Коннел Д.П. Правопреемство государств. — М., 1957.

Перевезенцев О.Ю. Міжнародно-правове регулювання інституту правонаступництва держав щодо міжнародних договорів. — К., 2007.

Признание в современном международном праве / Под ред. Д.И. Фельдмана. — М., 1975.

Суверенітет України і міжнародне право / Відп. ред. В.Н. Дени­сов, В.І. Євінтов. — К., 1995.

Тимченко Л.Д. Правопреемство государств: опыт конца XX века: Учеб. пособие. — X., 1999.

Тункин Г.И. Международная правосубъектность (некоторые вопросы теории). —М., 1971.

Цыбуков В. Проблемы правопреемства в Содружестве Неза­висимых Государств. — М., 1994.

Черкес М.Е. Международное право: Учебное пособие. — Одесса, 1998.

Черниченко СВ. Теория международного права. В 2 т. Т.1. Современные теоретические проблемы. — М., 1999.

Дата добавления: 2015-05-10