Основні моделі ринку праці

Аналіз характеру попиту та пропозиції на ринках праці дозволяє описати декілька моделей взаємодії продавців і покупців. Серед них: конкурентний ринок праці, модель монопсонії, моделі з урахування дій профспілок, модель двобічної монополії (рис. 2.3).

Конкурентний ринок праці		Монопсонічний ринок праці
		Модель ринку праці
Модель ринку праці з урахуванням дій профспілок		Модель двобічної монополії

Рис. 2.3 Моделі ринку праці

Конкурентний ринок праці характеризується:

- великою кількістю фірм, що конкурують одна з другою у наймі конкурентного виду праці;

- свою працю незалежно один від одного пропонують чисельні працівники, що мають рівну кваліфікацію;

- роботодавці та працівники не контролюють і не диктують ставки заробітної плати.

Для монопсонічного ринку праці (ринок із монополією одного покупця) характерно:

- працівники, що зайняті певним видом праці, скупчені на одній фірмі;

- даний вид праці у силу географічних або інших факторів не має альтернатив, тобто працівник не може знайти інше місце роботи за своєю спеціальністю й кваліфікацією;

- заробітну плату диктує фірма, але ставка заробітної плати безпосередньо залежить від кількості найманих працівників. Якщо монополію на ринку праці має невелике число фірм, то у цьому випадку має місце олігопсонія.

Модель ринку праці з участю профспілок. Профспілки представляють інтереси працівників (збільшення попиту праці, підвищення заробітної плати).

Модель двобічної монополії характерна для умов монопсонічного ринку, на якому діють потужні профспілки.

Відомо кілька моделей ринку праці, які пов’язані з особливостями політики зайнятості, що проводиться в окремих країнах. Національна модель ринку праці складається з тієї чи іншої системи підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації працівників, системи заповнення вакантних робочих місць і способів регулювання трудових відносин з участю профспілок.

Відповідно до комбінації цих складових розрізняють японську модель ринку праці, модель США, шведську модель та ін.

Для японської моделі характерна система трудових відносин, яка ґрунтується на принципі “довічного найму”, за якої гарантується зайнятість працівника на підприємстві аж до досягнення ним віку 55-60 років. Розміри заробітної плати працівників і соціальних винагород прямо залежать від кількості відпрацьованих років. При цьому протягом усієї трудової діяльності працівники періодично підвищують кваліфікацію у відповідних внутрішньо фірмових службах, і переміщення їх відбувається строго за планом. Така політика сприяє вихованню у працівників фірми творчого ставлення до виконання своїх обов'язків, підвищенню їхньої відповідальності за якість роботи. У разі необхідності скорочення виробництва підприємці здебільшого вирішують ці проблеми не шляхом звільнення персоналу, а переведенням частини працівників за їхньої згоди на інші підприємства або і скороченням тривалості робочого часу на даному підприємстві.

Для ринку праці США характерна децентралізація законодавства про зайнятість і допомогу безробітним, воно розробляється й ухвалюється кожним штатом окремо. У разі необхідності скорочення обсягу праці або виробництва тривалість робочого часу одного працівника не змінюється, а частина працівників може бути звільнена. Про звільнення працівників повідомляють не заздалегідь, а перед самим звільненням. Колективними договорами охоплена лише чверть усіх працівників. Внутрішньо фірмової підготовки персоналу майже немає, за винятком підготовки специфічних спеціальностей. Пересування працівників відбувається здебільшого через переведення працівника на іншу роботу. Така політика фірм веде до високої географічної і професійної мобільності працівників, а також до вищого рівня безробіття, ніж в Японії та Швеції.

Шведську модель характеризує активна політика держави щодо зайнятості, внаслідок чого рівень безробіття в цій країні мінімальний. Політика на ринку праці полягає в запобіганню безробіття, а не в сприянні тим, хто вже втратив роботу. Повна зайнятість досягається за рахунок таких заходів:

- проведення відповідної фіскальної політики, спрямованоїнапідтримання менш прибуткових підприємств і обмеження прибутку, високодохідних фірм з метою зниження інфляційної конкуренції між фірмами через підвищення заробітної плати;

- проведення “політики солідарності” в заробітній платі для досягнення однакової плати за однакову працю незалежно від фінансового стану тих чи інших фірм, що спонукає малоприбуткові підприємства скорочувати чисельність працівників, зменшувати або припиняти свою діяльність, а високоприбуткові – обмежувати рівень оплати нижче своїх можливостей;

- підтримування зайнятості у тих сферах економіки, які малі низькі результати діяльності, проте забезпечували розв'язання соціальних завдань.

Кожній державі притаманні свої особливості формування ринку праці, зумовлені ресурсними, географічними, економічними, політичними та іншими причинами.

В Україні тривалий час існувала монополія державної власності жорстка регламентація розмірів заробітної плати, наявність інституту прописки, що призвело до деформації ринку праці.

Загалом сучасному ринку праці в Україні притаманні такі ознаки:

- перевищення пропозиції робочої сили над попитом;

- низька ціна робочої сили, її невідповідність реальній вартості;

- зростання чисельності незайнятого населення;

- низька частка офіційно зареєстрованих безробітних за великих масштабів зростання прихованого безробіття;

- наявність значних масштабів нерегламентованої зайнятості;

- зростання молодіжного безробіття;

- регіональні диспропорції між наявністю і потребою в робочій силі;

- низька професійна й особливо територіальна мобільність трудових ресурсів;

- відсутність або недостатня спрацьованість правових норм організаційно-економічних механізмів, що регулюють трудові відносини, тощо;

еміграція висококваліфікованої робочої сили.

Дата добавления: 2015-05-07