Класифікація та сегментація ринку праці

Розрізняють зовнішній і внутрішній ринок праці.

Зовнішній ринок охоплює відносини між продавцями і покупцями робочої сили в масштабах країни, регіону, галузі. Це відносини, що виникають з приводу наймання працівників відповідної професії, спеціальності, а отже, потребують жорсткої класифікації робіт і чіткого визначення їх змісту.

Внутрішній ринок передбачає рух кадрів всередині підприємства, переміщення з однієї посади (роботи) на іншу. Це переміщення може відбуватися як по горизонталі, так і по вертикалі. По горизонталі – переведенням на інше робоче місце без змін у кваліфікації, без підвищення в посаді. По вертикалі – переведенням на інше робоче місце з підвищенням у посаді або на роботу, що потребує вищої кваліфікації.

Зовнішній і внутрішній ринки тісно пов'язані. В країнах з розвинутою економікою може переважати як один, так і інший ринок праці.

Залежно від того, які склалися стосунки між найманими працівниками і роботодавцями, в який спосіб регулюються ці відносини, ринок праці може бути жорстким або гнучким.

До 70-х років XX ст. у країнах розвинутого капіталізму, для яких на той період характерними були економічне зростання, повна зайнятість, маловідчутна інфляція, функціонував жорсткий ринок праці. Йому було притаманне державне регулювання і великий вплив профспілок.

Гнучкість ринку праці передбачає:

- оперативне реагування на зміни кон'юнктури ринку праці;

- територіальну та професійну мобільність працівників;

- гнучкість підприємства;

- різноманітність форм наймання і звільнення;

- різноманітність форм професійно-кваліфікаційної перепідготовки;

- гнучкість диференціації заробітної плати;

- гнучкість у регулюванні витрат на робочу силу;

- гнучкість режимів роботи та розподілу робочого часу;

- різноманітність методів і форм соціальної допомоги;

- різноманітність методів і форм зайнятості.

Практика функціонування ринків праці в багатьох країнах свідчить про існування відкритого і прихованого ринків праці.

На відкритому ринку представлене все працездатне населення. Це насамперед організована, офіційна частина ринку – населення, яке перебуває на обліку в державних службах зайнятості, тобто безробітні, а також випускники державної служби професійного навчання. Друга, неофіційна, частина охоплює тих громадян, які намагаються влаштуватися на роботу через прямі контакти з підприємствами або з недержавними структурами працевлаштування і професійного навчання.

До прихованого ринку належать працівники, які зайняті на підприємствах, організаціях, проте мають велику ймовірність опинитися без роботи з причини зниження темпів розвитку виробництва, ліквідації колишніх економічних і виробничих взаємозв'язків.

Кожний з ринків розподіляється на частини, що називаються сегментами.

Сегментація ринку праці – це розподіл працівників і робочих місць на стійкі замкнені сектори, зони, які обмежують мобільність робочої сили своїми межами.

Ознаками сегментації можуть бути:

5. Територія. Внутрішній (місцевий, регіональний, національний) та зовнішній (транснаціональний, світовий) ринки праці;

6. Географічне положення (регіон, місто, район тощо);

7. Демографічні характеристики (стать, вік);

8. Соціально-економічні характеристики (рівень освіти, професійно-кваліфікаційний склад, стаж роботи тощо, національність);

9. Економічні показники (розподіл роботодавців за формами власності, їх фінансового стану);

10. Показники стабільності зайнятості;

11. Ланка суспільного виробництва. Внутрішньо фірмовий, галузевий, національний ринки праці;

Дата добавления: 2015-05-07