Тема 8. Пенсії за вислугу років 26

Тема 1. Поняття, предмет та система права соціального забезпечення 5

Право соціального забезпечення – опорний конспект лекцій

ЗМІСТ

1. Поняття права соціального забезпечення України.

2. Предмет права соціального забезпечення.

3. Метод права соціального забезпечення.

4. Система права соціального забезпечення.

Тема 2. Джерела права соціального забезпечення 7

1. Поняття та загальна характеристика джерел права соціального забезпечення.

2. Види джерел права соціального забезпечення.

Тема 3. Основні принципи права соціального забезпечення 9

1. Поняття і система принципів права соціального забезпечення.

2. Зміст принципів правового регулювання соціального забезпечення.

Тема 4. Органи, що здійснюють соціальне забезпечення 11

1. Пенсійний фонд України: порядок його формування та використання.

2. Соціальні страхові фонди як суб’єкти права соціального забезпечення.

3. Система державних органів та їх функції зі здійснення соціального забезпечення.

Тема 5. Правовідносини з соціального забезпечення 14

1. Поняття та види відносин з соціального забезпечення.

2. Суб’єкти, об’єкти і зміст правовідносин з соціального забезпечення.

3. Підстави виникнення, зміни та припинення правовідносин

з соціального забезпечення.

Тема 6. Трудовий (страховий) стаж і вислуга років 16

1. Поняття трудового (страхового) стажу.

2. Вислуга років, як особливий вид спеціального трудового стажу.

3. Докази трудового стажу.

Тема 7. Пенсії за віком 22

1) Поняття та види пенсій за віком.

2) Умови пенсійного забезпечення за віком.

3) Особливості пільгового пенсійного забезпечення за віком.

1. Поняття та умови призначення пенсії за вислугу років.

2. Пенсійне забезпечення громадян, які проходили військову службу чи

службу в органах внутрішніх справ.

3. Пенсії за вислугу років працівників цивільної авіації і льотно -

випробувального складу.

4. Пенсії за вислугу років державним службовцям, суддям, працівникам

прокуратури.

Тема 9. Пенсії в разі інвалідності 33

1) Поняття пенсії в разі інвалідності. Порядок встановлення

інвалідності для призначення пенсії.

2) Види пенсій по інвалідності.

Тема 10. Пенсії у разі втрати годувальника 37

· Поняття пенсії у разі втрати годувальника.

· Умови призначення пенсії у разі втрати годувальника.

· Особливості пенсійного забезпечення окремих категорій сімей

у разі втрати годувальника.

Тема 11. Недержавне пенсійне забезпечення 40

· Система, принципи та суб’єкти недержавного пенсійного забезпечення.

· Недержавні пенсійні фонди, їх види.

· Пенсійний контракт та пенсійна схема.

· Види пенсійних виплат.

Тема 12. Державні соціальні допомоги 46

· Поняття, види та загальна характеристика допомог з соціального

забезпечення.

· Соціальні допомоги сім’ям з дітьми.

· Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям.

· Соціальні допомоги у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності.

· Допомога по безробіттю в системі загальнообов’язкового державного

соціального страхування.

· Допомога на поховання.

Література 53

ТЕМА № 1.

ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ ТА СИСТЕМА ПРАВА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

· Поняття права соціального забезпечення України.

Право соціального забезпечення України є однією з галузей права, яке регулює надзвичайно важливу сферу суспільних відносин, а саме: відносини щодо формування соціальних фондів, надання пенсій та допомог, відносини щодо надання соціального обслуговування та ін.

Термін «соціальне забезпечення» офіційно був закріплений у міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, ухваленому Генеральною асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року.

Соціальне забезпечення – це форма розподілу матеріальних благ з метою задоволення життєво необхідних індивідуальних потреб громадян при настанні соціального ризику за рахунок бюджетів різних рівнів (державного та місцевих) у випадках та на умовах, встановлених у законі [1].

Сфера соціального забезпечення підлягає правовому регулюванню, тобто відносини між громадянами і державними органами у даній сфері виникають та припиняються на підставі норм самостійної галузі права – права соціального забезпечення.

Нормами права соціального забезпечення встановлюються види соціального забезпечення, коло осіб, які підлягають соціальному забезпеченню, умови, порядок надання та розміри соціального забезпечення.

До функцій соціального забезпечення можна віднести:

1. економічну;

2. соціально-реабілітаційну;

3. демографічну.

Отже, право соціального забезпечення – це система правових норм, які регулюють відносини щодо матеріального забезпечення громадян (членів їх сімей) у разі настання соціальних ризиків за рахунок державного бюджету, місцевих бюджетів, а також спеціальних фондів та похідних від них організаційних відносин.

2. Предмет права соціального забезпечення.

Предмет будь-якої галузі права складає певна сукупність відносин, котрі характеризуються певною внутрішньою єдністю.

Предметом права соціального забезпечення є комплекс якісно однорідних суспільних відносин, що існують у сфері соціального забезпечення осіб, які зазнали соціального ризику (соціально-забезпечувальні відносини), а також пов’язані з ними процедурні та соціально-страхові відносини [2].

М.Д. Бойко визначає предмет права соціального забезпечення як суспільні відносини між громадянином чи сім’єю і державними органами, що здійснюють соціальне забезпечення з приводу безоплатного (без еквівалентного) або на пільгових умовах матеріального забезпечення і обслуговування за рахунок соціального страхування та виплат з державного та місцевих бюджетів громадян у старості, у випадку хвороби, повної, часткової або професійної втрати працездатності, в разі втрати годувальника, а також надання допомоги малозабезпеченим сім’ям, сім’ям, що мають дітей та в інших випадках, передбачених законодавством, що потребують надання соціальної допомоги[3].

Основу предмета права соціального забезпечення складають пенсійні відносини, які виникають з приводу призначення, нарахування та виплати пенсій.

Наближеними до пенсійних є також відносини з соціального страхування працюючих громадян.

Крім того, предмет права соціального забезпечення складають відносини зі здійснення соціальних виплат та з соціального обслуговування окремих категорій громадян.

3. Метод права соціального забезпечення.

Крім предмета другим критерієм для розмежування галузей права служить метод правового регулювання. У науці метод визначається як сукупність способів юридичного впливу на суспільні відносини.

Метод права соціального забезпечення – це сукупність прийомів та засобів, за допомогою яких держава забезпечує необхідну поведінку учасників правовідносин.

Ознаками методу права соціального забезпечення є:

· порядок виникнення, зміни та припинення правовідносин;

· правове становище учасників правовідносин;

· характер встановлення прав та обов’язків;

· засоби забезпечення виконання обов’язків (санкції).

Метод права соціального забезпечення є певною комбінацією імперативного ти диспозитивного способів регулювання із застосуванням таких прийомів, як дозвіл, припис, заборона.

Дозвіл застосовується для регулювання поведінки фізичних осіб, тобто надання їм можливості претендувати на певний вид соціального забезпечення. Припис – це обов’язок громадянина чи органу соціального захисту вчиняти певні дії, передбачені законом. Заборона – це покладення на суб’єктів правовідносин обов’язку утримуватись від конкретних дій.

4. Система права соціального забезпечення.

Система права соціального забезпечення – це науково обґрунтований, об’єктивно існуючий зв'язок інститутів і норм, які складають в цілому єдину самостійну галузь права.

Право соціального забезпечення складається з двох частин: Загальної та Особливої.

До Загальної частини належать норми, які визначають предмет, метод, принципи і завдання галузі права, сферу дії норм права, розмежування компетенції державних органів у сфері правового регулювання соціального забезпечення.

До Особливої частини права соціального забезпечення належать норми, які регулюють умови та порядок надання конкретних видів соціального забезпечення, їх розміри.

ТЕМА № 2

ДЖЕРЕЛА ПРАВА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

1. Поняття та загальна характеристика джерел права соціального забезпечення.

Джерела права соціального забезпечення – це нормативно-правові акти, які містять в собі норми права, що регулюють правовідносини, які виникають між громадянами та відповідними органами з приводу соціального забезпечення.

Джерела права соціального забезпечення класифікуються за різними критеріями.

1. За юридичною природою норм джерела права соціального забезпечення поділяються на:

а) акти договірного характеру;

б) нормативно-правові акти.

2. Залежно від органу правотворчості джерела права соціального забезпечення поділяються на акти, які видаються:

а) вищими органами державної влади та управління (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України);

б) центральними органами державного управління (Міністерство праці та соціальної політики України);

в) місцевими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

3. За формою акта джерела права соціального забезпечення класифікуються на:

а) закони;

б) укази;

в) декрети;

г) постанови;

д) розпорядження;

е) накази тощо.

4. За сферою дії джерела поділяються на:

а) загальнодержавні;

б) локальні (місцеві).

5. За юридичною силою джерела поділяються на:

а) міжнародні правові акти, ратифіковані Україною;

б) закони України;

в) підзаконні нормативно-правові акти.

6. За видами відносин, які регулюють нормативно-правові акти поділяються на ті, що регулюють відносини:

а) загальнообов’язкового державного соціального страхування;

б) пенсійного забезпечення;

в) щодо надання державних допомог;

г) щодо соціального обслуговування.

2. Види джерел права соціального забезпечення

Основним джерелом права соціального забезпечення є Конституція України, ст. 46 якої гарантує право громадян на соціальний захист, що включає права на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основоположним актом у сфері пенсійного забезпечення є Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року. Даний Закон гарантує всім непрацездатним громадянам України, іноземним громадянам та особам без громадянства, які на законних підставах проживають в Україні, право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Пенсійного фонду, державного та місцевих бюджетів шляхом надання пенсій.

Закон України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 21.11.1992 року встановлює рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім’ї, її доходів та віку дітей. Даний Закон передбачає такі види допомог: допомога у зв’язку з вагітністю та пологами; одноразова допомога при народженні дитини; допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

Допомога на дітей, які перебувають під опікою та піклуванням; допомога малозабезпеченим сім’ям з дітьми.

Закон України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» від 01.06.2000 року визначає основні засади державної політики щодо громадян, які мають значні заслуги у сфері державної, громадської або господарської діяльності, досягнення у сфері науки, культури, освіти, охорони здоров’я тощо. Закон передбачає встановлення таким особам пенсій за особливі заслуги перед Україною, а в разі смерті цих осіб – членам їх сімей.

Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року визначає принципи. Засади і механізми функціонування системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.

Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 09.07.2003 року визначає правові, економічні та організаційні засади недержавного пенсійного забезпечення в Україні та регулює правовідносини, пов’язані з цим видом діяльності.

До джерел права соціального забезпечення можна віднести постанови Верховної Ради України, а саме: постанова від 29.04.1992 року «Про підвищення соціальних гарантій для населення»; постанова від 03.12.1998 року «Про заходи щодо поліпшення соціального захисту інвалідів» та інші.

Укази Президента України у сфері соціального забезпечення також відіграють важливу роль. Так 2.08.1993 року було видано указ «Про невідкладні заходи щодо посилення соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей»; укази про затвердження Положень про відповідні державні органи, що здійснюють соціальне забезпечення в Україні.

Значну кількість нормативно-правових актів у сфері соціального забезпечення видано Кабінетом Міністрів України: постанова КМУ від 27.12.2001 року «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми»; постанова від 20.07.1992 року «Про додаткове коригування рівнів державних пенсій» та інші.

Серед нормативно-правових актів, які є джерелами права соціального забезпечення, важливе місце також посідають нормативно-правові акти, видані центральними органами державної влади, насамперед міністерством праці та соціальної політики України. Наприклад, наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 17.09.1998 року «Про затвердження Інструкції із застосування Порядку забезпечення інвалідів автомобілями».

Джерелами права соціального забезпечення є міжнародні договори, укладені Україною з іншими державами. Наприклад, угода «Про гарантії громадянам країн-учасниць Співдружності Незалежних Держав (СНД) у сфері пенсійного забезпечення» від 13.03.1992 року.

ТЕМА № 3

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ПРАВА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

- Поняття і система принципів права соціального забезпечення.

Принципи права соціального забезпечення – це такі ідеї, які визначають сутність цієї системи правових норм і спрямовані на створення достатнього рівня правового захисту громадян, що зазнали впливу соціальних ризиків.

В.С. Андрєєв до галузевих принципів права соціального забезпечення відносить:

а) принцип усеосяжності соціального забезпечення;

б) принцип усебічності й багатоманітності його видів;

в) принцип забезпечення за рахунок державних і суспільних коштів;

г) принцип забезпечення у високих розмірах, які відповідають рівневі задоволення потреб громадян, що склався на даному етапі розвитку суспільства;

д) принцип здійснення забезпечення самими трудящими через органи державного управління і громадські організації[4].

І.М. Сирота сформував наступну систему принципів права соціального забезпечення:

а) соціальне забезпечення на умовах обов’язкового страхування всіх працюючих громадян;

б) багатоманітність форм і видів соціального забезпечення застрахованих працівників;

в) диференціація підстав і норм соціального забезпечення в залежності від характеру та тривалості трудової діяльності, рівня заробітної плати і розмірів страхових внесків працівників;

г) забезпечення пенсіями і допомога ми на рівні прожиткового мінімуму;

д) фінансування соціального забезпечення за рахунок обов’язкових страхових внесків і недержавних фондів;

е) здійснення соціального забезпечення органами державного управління;

є) охорона і захист права та законних інтересів громадян на соціальне забезпечення[5].

Виділяють також такі принципи права соціального забезпечення:

а) всезагальність права на соціальне забезпечення;

б) залежність права на соціальне забезпечення від соціального ризику;

в) соціальне страхування;

г) гарантування соціальним забезпеченням гідного рівня життя особи;

д) відповідність соціального забезпечення міжнародним стандартам соціального захисту[6].

- Зміст принципів правового регулювання соціального забезпечення.

Принцип поширення права соціального забезпечення на всіх громадян закріплений у ст. 46 Конституції України. Суть даного принципу полягає у тому, що кожна людина, яка на законних підставах проживає в Україні, в разі настання певних умов, передбачених законом, має право на відповідний вид соціального забезпечення, незалежно від статі, політичних та релігійних поглядів, національності, громадянства, етнічного і соціального походження тощо.

Принцип багатоманітності форм і видів соціального забезпечення полягає в тому, що система соціального забезпечення в Україні характеризується універсальністю. Основними видами соціального забезпечення в Україні є: пенсії, соціальні допомоги, соціальне обслуговування.

Принцип диференціації підстав і норм соціального забезпечення. Основною метою диференціації є призначення конкретного виду соціального забезпечення для відповідної категорії осіб, залежно від юридичних фактів. Підставами диференціації є: характер та умови діяльності; тривалість трудового (страхового) стажу; статі; категорії працівників; розміру заробітку та розміру внесків до Пенсійного фонду та фондів соціального страхування.

Принцип забезпечення пенсіями і допомога ми на рівні прожиткового мінімуму. Пенсії та допомоги повинні забезпечувати рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Прожитковий мінімум – це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Принцип залежності права на соціальне забезпечення від соціального ризику. Цей принцип лежить в основі визначення сфери правового регулювання, а також вказує на підставу виникнення у особи права на соціальне забезпечення. До соціальних ризиків належать непрацездатність, хвороба, безробіття.

Принцип соціального страхування. Соціальне страхування є однією з організаційно-правових форм соціального забезпечення. Соціальне страхування є своєрідною ланкою, що пов’язує основні закономірності соціального розвитку з розвитком правових норм, які спрямовуються на соціальний захист громадян.

Принцип відповідності соціального забезпечення міжнародним стандартам соціального захисту. Соціальні стандарти, що виражають найвищий рівень захисту громадян, отримали своє закріплення у Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, а також у інших міжнародних документах – конвенціях, деклараціях, рекомендаціях.

ТЕМА № 4

ОРГАНИ, ЩО ЗДІЙСНЮЮТЬ СОЦІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

1. Пенсійний фонд України: порядок його формування та використання.

Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра праці та соціальної політики.

Основними завданнями Пенсійного фонду України є: 1) участь у формуванні і реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування; 2) керівництво та управління солідарною системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування; 3) забезпечення збирання та акумулювання внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, ведення їх обліку; 4) призначення (перерахунок) пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та підготовка документів для їх виплати; 5) забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством;

6) ефективне та цільове використання коштів, удосконалення методів фінансового планування, звітності та системи контролю за витрачанням коштів.

Джерелами формування коштів Пенсійного фонду України є: страхові внески; кошти державного бюджету та державних цільових фондів, що перераховуються до Фонду у випадках, передбачених законодавством; благодійні внески юридичних та фізичних осіб; добровільні внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; інші надходження відповідно до законодавства. Бюджет Фонду щороку затверджує Кабінет Міністрів України. Керівництво діяльністю Пенсійного фонду України здійснює правління Фонду, чисельність і персональний склад якого затверджує Кабінет Міністрів України. Засідання правління Фонду скликаються в міру потреби, але не рідше ніж один раз на квартал. Правління правомочне приймати рішення за наявності на засіданні не менш як дві третини його членів. Рішення приймаються більшістю голосів присутніх на засіданні членів правління.Пенсійний фонд України є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в уповноваженому банку, який визначається Кабінетом Міністрів України, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням

2. Соціальні страхові фонди як суб’єкти права соціального забезпечення

В Україні, крім Пенсійного фонду, суб’єктами відносин з соціального забезпечення виступають також Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Накопичувальний фонд, недержавні пенсійні фонди.

Правове становище соціальних страхових фондів визначається спеціальними законами з окремих видів страхування. Фонди є юридичними особами з цільовим характером діяльності, тобто кошти фондів можуть витрачатись лише на цілі, передбачені законом.

Соціальні страхові фонди є некомерційними юридичними особами, оскільки вони не мають на меті отримання прибутку. Фондам заборонено проводити будь-яку діяльність, крім передбаченої законом про відповідний вид соціального страхування та статутом фонду.

Завдання страхових фондів – збір страхових внесків роботодавців і застрахованих та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків.

Вищим органом управління соціальних страхових фондів є правління, яке затверджує статут фонду, бюджет та документи, що регламентують його внутрішню діяльність.

3. Система державних органів та їх функції зі здійснення соціального забезпечення.

Одним із центральних органів державної виконавчої влади, що здійснює управління соціальним забезпеченням, є Міністерство праці та соціальної політики України.

Мінпраці України відповідно до Положення про Міністерство праці та соціальної політики України:1) бере участь у розробленні проектів Державної програми економічного і соціального розвитку України; 2) забезпечує проведення моніторингу у сфері зайнятості, соціального захисту, соціального страхування, пенсійного забезпечення та соціального обслуговування населення;3) здійснює державний нагляд у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування та за додержанням вимог законодавства щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій у солідарній системі, взаємодії Пенсійного фонду України з фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування, а також контроль за реалізацією Пенсійним фондом України державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування 4) організовує і координує роботу щодо визначення переліку та рівнів соціальних стандартів і нормативів; у межах своєї компетенції розробляє соціальні стандарти і нормативи;5) бере участь у підготовці пропозицій до Списків N 1 і N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, і до Списку виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці; 6) організовує роботу органів соціального захисту населення, пов’язану з перевірками правильності призначення та виплати пенсій органами Пенсійного фонду України, взаємодіє з центральними органами виконавчої влади, підприємствами, установами і організаціями з питань застосування списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пільгове пенсійне забезпечення; 7) організовує та координує в межах своєї компетенції роботу з підготовки нормативно-правової бази з питань пенсійної реформи; сприяє впровадженню та розвитку багаторівневої пенсійної системи; 8) бере участь разом з Пенсійним фондом України в організації роботи, пов’язаної з пенсійним забезпеченням громадян України, які проживають за її межами, в порядку, передбаченому законодавством України або міждержавними договорами (угодами); 9) організовує і координує роботу з надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних та інших послуг; 10) здійснює міжнародне співробітництво, бере участь у підготовці міжнародних договорів України, готує пропозиції щодо укладення, денонсації таких договорів, у межах своєї компетенції укладає міжнародні договори України, забезпечує виконання зобов'язань України за міжнародними договорами у сфері зайнятості, соціального захисту населення, соціального страхування, оплати, нормування та стимулювання праці, умов праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, соціально-трудових відносин; 11) виконує інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

На місцевому рівні державними органами у сфері соціального забезпечення є головні управління праці та соціального захисту населення обласної, Київської міської державної адміністрації, управління праці та соціального захисту населення севастопольської міської державної адміністрації і управління праці та соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації. Правовою базою діяльності цих органів є Типове положення про головне управління праці та соціального захисту населення, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29.09.2000року № 1498.

Важливе місце серед державних органів у системі Міністерства праці та соціальної політики України належить будинкам-інтернатам для громадян похилого віку, інвалідів та дітей.

Будинки-інтернати є юридичною особою, фінансуються з обласного бюджету, мають печатку, штамп зі своїм найменуванням, самостійний баланс, рахунки в установах банків.

ТЕМА № 5

ПРАВОВІДНОСИНИ З СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

1.Поняття та види відносин з соціального забезпечення.

Правовідносини з соціального забезпечення – це врегульовані нормами права суспільні відносини, що існують у сфері соціального забезпечення осіб, які зазнали соціального ризику (соціально-забезпечувальні відносини), а також пов’язані з ними процедурні та соціально-страхові відносини.

У сфері соціального забезпечення суспільні відносини виникають в результаті дії відповідних норм права. Дані відносини спрямовані на здійснення одного з найважливіших прав людини – права на соціальний захист.

Виникнення правовідносин з соціального забезпечення пов’язане з набуттям громадянами суб’єктивного права на певний вид соціального забезпечення, передбаченого чинним законодавством та їх волевиявлення щодо звернення до відповідного державного органу за призначенням такого виду забезпечення або встановлення відповідного юридичного факту, необхідного для його надання.

Правовідносини з соціального забезпечення за кількісним складом суб’єктів є простими, оскільки права і обов’язки учасників виникають між двома сторонами, одна з яких є уповноваженою, а інша зобов’язаною.

За характером дій зобов’язаного суб’єкта правовідносини є односторонньо активними. Це пояснюється тим, що для реалізації суб’єктивного права зобов’язана особа повинна вчинити відповідні передбачені законом дії (призначити пенсію).

Всі правовідносини з соціального забезпечення поділяються на дві основних групи:

1) матеріальні правовідносини – відносини з приводу певних видів соціального забезпечення;

2) процедурно-процесуальні відносини з встановлення юридичних фактів, необхідних для надання певного виду соціального забезпечення, і вирішення спорів між сторонами правовідносин, крім спорів, що розглядаються в судовому порядку.

Матеріальні відносини поділяються на:

· відносини з матеріального забезпечення;

· відносини з соціального обслуговування.

Процедурно-процесуальні відносини за цільовим призначенням бувають двох видів:

· виникають при встановленні юридичних фактів;

· пов’язані з реалізацією права на ті чи інші види соціального забезпечення.

2. Суб’єкти, об’єкти і зміст правовідносин з соціального забезпечення.

Суб’єктами правовідносин з соціального забезпечення можуть бути громадянами України, іноземці та особи без громадянства, а також державні органи, уповноважені забезпечити реалізацію права на соціальне забезпечення.

Уповноваженою стороною правовідносин з соціального забезпечення виступають фізичні особи, а зобов’язаною стороною – відповідні державні органи.

Уповноважених сторін соціально-забезпечувальних правовідносин можна поділити на певні категорії: громадяни похилого віку; діти; інваліди; хворі; непрацездатні особи з інших обставин.

Фізичні особи як суб’єкти правовідносин з соціального забезпечення, характеризуються наявністю у них правосуб’єктності, зміст якої складається з двох елементів: правоздатності та дієздатності.

Зобов’язаною стороною правовідносин з соціального забезпечення виступають різноманітні уповноважені державні органи та установи. Їх систему утворюють: Міністерство праці та соціальної політики України; обласні та районні управління праці та соціального захисту населення; фонди соціального страхування; органи охорони здоров’я; територіальні центри соціального обслуговування.

Об’єктами правовідносин з соціального забезпечення є конкретні матеріальні блага, з приводу яких вони виникають. До них належать: пенсії, соціальні допомоги, соціальні пільги, соціальне обслуговування. Дані види соціального забезпечення мають властиві їм особливості, завдяки яким можна відрізнити їх від інших аналогічних виплат чи послуг.

Зміст правовідносин з соціального забезпечення складають права та обов’язки їхніх суб’єктів.

Зміст матеріальних правовідносин становить суб’єктивне право фізичної особи на конкретний вид соціального забезпечення та обов’язок державного органу прийняти рішення про їх надання чи про відмову та уповноваженої державної установи здійснити цей вид забезпечення.

Зміст процедурних правовідносин становлять суб’єктивне право фізичної особи на встановлення юридичних фактів, необхідних для виникнення права на конкретний вид соціального забезпечення, і обов’язок держави провести перевірку та прийняти рішення про задоволення суб’єктивного права фізичної особи або про відмову у ньому.

Зміст процесуальних правовідносин становлять суб’єктивне право фізичної особи на відновлення порушеного права і відповідний обов’язок державного органу розглянути сутність спору та прийняти рішення.

3. Підстави виникнення, зміни та припинення правовідносин з соціального забезпечення.

Підставою виникнення правовідносин є юридичні факти, тобто конкретні життєві обставини, з якими закон пов’язує виникнення, зміну та припинення правовідносин. За загальним правилом юридичні факти поділяються на дії та події.

Правовідносини з соціального забезпечення виникають зазвичай на підставі не одного юридичного факту, а комплексу юридичних фактів, що настають у певній послідовності (юридичний склад). До юридичного складу, необхідного для виникнення правовідносин з соціального забезпечення, можуть включатися юридичні факти, що виникають з причин медико-біологічного порядку, пов’язані зі старістю, хворобою, втратою працездатності, а також необхідністю надання допомоги сім’ям з дітьми тощо.

Юридичні факти поділяються на головні та другорядні.

Головним юридичним фактам належить провідна роль у виникненні правовідносин з соціального забезпечення (досягнення пенсійного віку, встановлення групи інвалідності, втрата годувальника).

Другорядні юридичні факти створюють підставу для виникнення правовідносин тільки у сукупності з відповідними головними фактами. До другорядних фактів можна віднести встановлення причин інвалідності при призначенні особи пенсії у разі інвалідності (інвалід війни, інвалід праці, інвалід з дитинства).

Розрізняють також допоміжні юридичні факти, які конкретизують і доповнюють той чи інший бік головного юридичного факту (вступ у правовідносини з приводу отримання спеціальних засобів пересування можливий за наявності таких допоміжних фактів, як медичні показання та відсутність протипоказань щодо керування спеціальними транспортними засобами).

ТЕМА №6

ТРУДОВИЙ (СТРАХОВИЙ) СТАЖ І ВИСЛУГА РОКІВ

Дата добавления: 2015-05-10