Користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). 16 страница

Якщо малолітня особа завдала шкоди як з вини батьків (усинов- лювачів) або опікуна, так і з вини закладів або особи, що зобов'язані здійснювати нагляд за нею, батьки (усиновлювачі), опікун, такі заклади та особа зобов'язані відшкодувати шкоду у частці, яка визна­чена за домовленістю між ними? або за рішенням суду.

Обов'язок осіб відшкодувати шкоду, завдану малолітньою особою, не припиняється у разі досягнення нею повноліття. Після досягнення повноліття особа може бути зобов'язана судом частко­во або в повному обсязі відшкодувати шкоду, завдану нею у віці до 14 років життю або здоров'ю потерпілого, якщо вона має достатні для цього кошти, а особи, які повинні були відшкодовувати завдану нею шкоду, є неплатоспроможними або померли.

"Шкода, завдана спільними діями кількох малолітніх осіб, від­шкодовується їхніми батьками (усиновлювачами), опікунами в частці, яка визначається за домовленістю між ними або за рішен­ням суду. Якщо в момент завдання шкоди кількома малолітніми особами одна з них перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад відшкодовує завдану шкоду у частці, яка визначається за рішенням суду.

Неповнолітня особа у віці від 14 до 18 років за ст. 1179 ЦК відпові­дає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. У разі відсутності в такої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдацо не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не виста­чає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.

Обов'язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклу­вальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли нона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.

Шкода, завдана спільними діями кількох неповнолітніх осіб, відшкодовується ними у частці, яка визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду. Якщо в момент завдання шкоди кількома неповнолітніми особами одна з них перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад відшкодовує завдану шкоду у частці, яка визначається за рішенням суду.

Згідно зі ст. 1183 ЦК батьки зобов'язані відшкодувати шкоду, завдану дитиною, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав, протягом 3 років після позбавлення їх батьківських прав, якщо вони не доведуть, що ця шкода не є наслідком невиконання ними своїх батьківських обов'язків.

Відшкодування шкоди, завданої недієздатними особами, особами з обмеженою дієздатністю або особами, які не усвідомлювали значення своїх дій та (або) не могли керувати ними.

Згідно зі ст. 1184 ЦК шкода, завдана недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зобов'яза­ний здійснювати нагляд за нею, якщо він не доведе, що шкода була завдана не з його вини. Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, не припиняється в разі поновлення її цивільної дієздатності.

Якщо опікун недієздатної особи, яка завдала шкоди, помер або у нього відсутнє майно, достатнє для відшкодування шкоди, а сама недієздатна особа має таке майно, суд може постановити рішення про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкоджен­ням здоров'я або смертю потерпілого, частково або в повному обсязі за рахунок майна цієї недієздатної особи.

На відміну від відшкодування шкоди, заподіяної недієздатною особою, за ст. 1185 ЦК шкода, завдана фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, відшкодовується нею на.загальних під­ставах.

Шкода, завдана фізичною особою, яка в момент її завдання не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не відшкодовується. З урахуванням матеріального становища по­терпілого та особи, яка завдала шкоди, суд може постановити рішення про відшкодування нею цієї шкоди частково або в повному обсязі.

Якщо фізична особа, яка завдала шкоди, сама довела себе до стану, в якому вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними в результаті вживання нею спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо, шкода, завдана нею, відшкодовується на загальних підставах. Якщо шкоди було завдано особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними у зв'язку з психічним розладом або недо­умством, суд може постановити рішення про відшкодування цієї шкоди її чоловіком (дружиною), батьками, повнолітніми дітьми, якщо вони проживали разом з цією особою, знали про її психіч­ний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання шкоді (ст. 1186 ЦК).

Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно зі ст. 1187 ЦК джерелом підвищеної небезпеки є діяль­ність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю шодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах. Якщо неправомірному заволодіншо іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяль­ністю щодо його використання, зберігання або утримання, від­шкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:

• шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодову­ється винною особою;

• за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;

• за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Відшкодування ядерної шкоди.

Стаття 1189 ЦК містить відсильну норму щодо встановлення особливостей відшкодування ядерної шкоди окремим законом. Ним є Закон України "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення". Додатково підстави виникнення від­повідальності оператора за ядерну шкоду визначаються відповідно до Закону України від 8 лютого 1995 р. "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку", за ст. 73 якого відповідальність опе­ратора за ядерну шкоду настає, якщо ця шкода заподіяна ядерним інцидентом на ядерній установці, а також під час перевезення ядер­ного матеріалу на ядерну установку оператора після прийняття ним від оператора іншої ядерної установки відповідальності за цей матеріал або під час його перевезення з ядерної установки опе­ратора і відповідальність за який не була прийнята іншим опе­ратором згідно з письмовою угодою.

Згідно зі ст. 4 Закону "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення" ядерна шкода відшкодовується виключно у формі грошової компенсації. Така шкода може бути відшкодована на підставі договору про відшкодування ядерної шкоди або рішення суду.

Відповідальність оператора за ядерну шкоду обмежується сумою, еквівалентною 150 мільйонам (для дослідницьких реак­торів еквівалентною 5 мільйонам) Спеціальних прав запозичен­ня (розрахункова одиниця, що визначається Міжнародним ва­лютним фондом і використовується при здійсненні ним власних операцій та угод) у національній валюті за кожний ядерний інцидент.

Відповідальність оператора за заподіяння смерті обмежується сумою, шо дорівнює 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлених на момент винесення судового рішення (укладення договору про відшкодування ядерної шкоди), за кожного померлого. Відповідальність оператора перед кожним потерпілим за шкоду, заподіяну здоров'ю, обмежується сумою, що дорівнює 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлених на момент винесення судового рішення (укладення договору про відшкодування ядерної шкоди), але не більше розміру фактично заподіяної шкоди. Відповідальність оператора перед особою за шкоду, заподіяну її майну, обмежується сумою, що дорівнює 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлених на момент винесення судового рішення (укладення договору про від­шкодування ядерної шкоди), але не більше розміру фактично за­подіяної шкоди.

§ 3. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю

Зг ідно зі ст. 1195 ЦК фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного ліку­вання, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Розмір втраченого фізичною особою заробітку (доходу), що під­лягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місяч­ного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності — загальної праце­здатності. Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за 12 або за 3 останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров'я або втраті праце­здатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпшого є меншим від 5-кратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втра­ченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з 5-кратного розміру мінімальної заробітної плати.

Для визначення розміру відшкодування у разі професійного захворювання може братися до уваги за бажанням потерпілого се­редньомісячний заробіток (дохід) за 12 або за 3 останні календарні місяці перед припиненням роботи, що було викликано каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

До втраченого заробітку (доходу) включаються всі види оплати праці за трудовим договором за місцем основної роботи і за суміс­ництвом і не включаються одноразові виплати, компенсація за не­використану відпустку, вихідна допомога, допомога по вагітності та пологах тощо.

Якщо потерпілий на момент завдання йому шкоди не працював, його середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється, за його бажанням, виходячи з його заробітку до звільнення або звичайного розміру заробітної плати працівника його кваліфікації у цій місце­вості.

Якщо заробіток (дохід) потерпілого до його каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я змінився, що поліпшило його матеріальне станови ще (підвищення заробітної плати за посадою, переведення на вищеоплачувану роботу, прийняття на роботу після закінчення освіти), при визначенні середньомісячного заробітку (доходу) вра­ховується лише заробіток (дохід), який він одержав або мав одер­жати після відповідної зміни.

У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ст. 1198 ЦК відшкодовується дохід, втрачений внас­лідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи- підприємця. Розмір його доходу, що підлягає відшкодуванню, визначається з її річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, поділеного на 12. Якщо ця особа отримувала дохід менш як 12 місяців, розмір її втраченого доходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців.

У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я малолітньої особи, відповідно до ст. 1199 ЦК фізична або юридична особа, яка завдала цієї шкоди, зобов'язана відшкодувати витрати на її ліку­вання, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо. Після досягнення потерпілим 14 років учнем — 18 років) потер­пілому відшкодовується також шкода, пов'язана із втратою або зменшенням його працездатності, виходячи з розміру встановле­ної законом мінімальної заробітної плати.

Якщо на момент ушкодження здоров'я неповнолітня особа мала заробіток, шкода має бути відшкодована їй виходячи з розміру її заробітку, але не нижче встановленого законом розміру мінімаль­ної заробітної плати.

Після початку трудової діяльності відповідно до одержаної кваліфікації потерпілий має право вимагати збільшення розміру відшкодування шкоди, пов'язаної зі зменшенням його професій­ної працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здо­ров'я, виходячи з розміру заробітної плати працівників його квалі­фікації, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

Якщо потерпілий не має професійної кваліфікації і після до­сягнення повноліття продовжує залишатися непрацездатним внас­лідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, завданого йому до повноліття, він має право вимагати відшкодування шкоди в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

Особливості відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство склада­ється з Основ законодавства України про загальнообов'язкове дер­жавне соціальне страхування від 14 січня 1998 р., законів України від 23 вересня 1999 р. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", від 14 жовтня 1992 р. "Про охорону праці" (в редакції Закону від 21 листопада 2002 р.), Кодексу законів про працю України тощо.

Згідно зі ст. 1200 ЦК у разі смерті потерпілого право на відшко­дування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утри­манні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Шкода відшкодовується:

• дитині — до досягнення нею 18 років (учню, студенту — до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним 23 років);

• чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, — довічно;

• інвалідам — на строк їх інвалідності;

• одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, — до досягнення ними 14 років;

• іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потер­пілого, — протягом 5 років після його смерті.

Шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпшого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.

Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів.

Крім того, особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зо­бов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати. Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується.

За змістом ст. 1202 ЦК відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, здійсню­ється щомісячними платежами. За наявності обставин, які мають істотне значення, та з урахуванням матеріального становища фі­зичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за 3 роки наперед.

§ 4. Відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг)

Згідно зі ст. 1209 ІДК продавець, виготовлювач товару, викона­вець робіт (послуг) зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану фізичній або юридичній особі внаслідок конструктивних, техноло­гічних, рецептурних та інших недоліків товарів, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них. Відшко­дування шкоди не залежить від їхньої вини, а також від того, чи перебував потерпілий з ними у договірних відносинах.

Продавець, виготовлювач товару, виконавець робіт (послуг) звільняються від відшкодування шкоди, якщо вони доведуть, шо шкода виникла внаслідок непереборної сили або порушення по­терпілим правил користування або зберігання товару (результатів робіт, послуг).

Шкода, завдана внаслідок недоліків товарів або внаслідок нена- дання повної чи достовірної інформації щодо властивостей і правил користування товаром, підлягає відшкодуванню, за вибором потерпілого, продавцем або виготовлювачем товару. Шкода, завда­на внаслідок недоліків робіт (послуг), підлягає відшкодуванню їх виконавцем.

Шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), під­лягає відшкодуванню, якщо її завдано протягом встановлених строків придатності товару, роботи (послуги), а якщо вони не вста­новлені, — протягом 10 років від дня виготовлення товару, вико­нання роботи (надання послуги).

Шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), під­лягає відшкодуванню також якщо:

• на порушення вимог закону не встановлено строку придат­ності товару, роботи (послуги);

• особу не було попереджено про необхідні дії після спливу строку придатності і про можливі наслідки в разі невиконання цих дій.

Додаткова література:

1. Донцов С.Е., Глянцев B.B. Возмещение вреда по советскому законодательству. — М., 1990.

2. Жуковская О.Л. Возмещение вреда, причиненного источни­ком повышенной опасности. — К., 1994.

3. Загорулько А.И. Обязательства по возмещению вреда, причи­ненного субъектами гражданского права. — Харьков, 1996.

4. Заіка Ю.О. Українське цивільне право. Навч. посібник. — К., 2005 (312 е.).

5. Зобов'язальне право: теорія і практика / За ред. О.В. Дзери. — К., 1998.

6. Зразки цивільно-правових документів. Науково-практичний посібник / За ред. В. О. Кузнецова. — К., 2006 (768 е.).

7. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред. В.М. Коссака. — К., 2004.

8. Підприємницьке право. Підручник / За ред. O.B. Старцева. — К., 2005 (600 с.).

9. Смирнов В.Е., Собчак A.A. Общее учение о деликтных обяза­тельствах в советском гражданском праве. — Л., 1983.

10. Цивільне право України / За ред. О. В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. — К., 1999.

11. Цивільне право України. Навч. посібник / За ред. I.A. Би­рюкова, Ю.О. Заіки. — К., 2004.

12. Цивільний кодекс України. Коментар. — Харків, 2003.

13. Цивільний кодекс України. Науково-практичний коментар / За ред. розробників проекту ЦК. — К., 2004.

14. Щербина В. Господарське право України. Навч. посібник. — К., 2002.

Глава 34 Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави

Відповідно до ст. 1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повер­нути потерпілому це майно. Це відповідає загальному положенню ст. 387 ЦК, яка передбачає право власника витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволо­діла ним. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Обов'язок особи повернути безпідставно набуте майно виникає за таких умов:

• набуття або збереження майна відбувається за рахунок іншої особи;

• набуття або збереження майна відбувається без достатньої правової підстави.

Для того, щоб майно вважалося безпідставно набутим (збере­женим), необхідна наявність всіх означених умов у сукупності. При цьому особа зобов'язана повернути майно незалежно від того, чи було безпідставне набуття майна результатом її поведінки, поведінки потерпілого, третіх осіб чи мало місце поза їх волею внаслідок події (ч. 2 ст. 1212 ЦК).

Майном в контексті безпідставного набуття, збереження вва­жається як окрема річ, сукупність речей, так і майнові права та обов'язки (ст. 190 ЦК). Набуття майна означає збільшення його обсягу у однієї особи і відповідне зменшення його кількості у іншої. Збереження майна відбувається у випадках, коли особа не витрачає свого майна, хоча воно і повинне зменшуватися, за рахунок від­повідного зменшення майна потерпілого; тобто, збереження пе­редбачає, шо особа повинна була витратити свої кошти (майно), але не витратила їх або отримала майнову користь за рахунок витрат іншої особи або внаслідок невиплати останній передбаченої вина­городи.

Положення законодавства, що регулює набуття, збереження майна без достатніх підстав, застосовуються також до вимог про:

• повернення виконаного за недійсним правочином;

• витребування майна власником із чужого незаконного воло­діння;

• повернення виконаного однією зі сторін у зобов'язанні;

• відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Слід зазначити, що безпідставне набуття майна може бути як неправомірним, так і не бути результатом неправомірної поведін­ки. Наприклад, набуття майна без достатньої правової підстави має місце у випадку помилкового зарахування коштів на рахунок нена­лежного отримувача. Такі кошти, за вимогами п. 2.35 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті мають повертатися неналежним отримувачем у строки, установлені за­конодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. Згідно з п. 35.1 ст. 35 Закону "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" неналежний отримувач зобов'язаний протягом 3 робочих днів від дати надходження повідомлення банку-порушника про здій­снення помилкового переказу ініціювати переказ еквівалентної суми коштів банку-порушнику, за умови отримання повідомлення цього банку про здійснення помилкового переказу.

Згідно зі ст. 1213 ЦК набувач зобов'язаний повернути потер­пілому безпідставно набуте майно в натурі. При цьому набувач відповідає перед потерпілим за погіршення набутого або збереження майна без достатніх правових підстав з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої право­вої підстави. Крім цього, із зазначеного часу набувач зобов'язаний відшкодувати всі доходи, які він одержав або міг одержати від цього майна. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними.

У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

В свою чергу особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодуван­ня зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.

Згідно зі ст. 1215 ЦК не підлягає поверненню безпідставно набуті:

• заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші гро­шові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача;

• інше майно, якщо це встановлено законом. Так, ч. 5 ст. 29 Закону "Про приватизацію державного майна" передбачається, що у разі розірвання договору купівлі-продажу в зв'язку з невиконанням умов договору щодо внесення інвестицій внесені частково інвес­тиції не повертаються; Законом України від 2 грудня 1997 р. "Про торгово-промислові палати в Україні" у ст. 12 встановлено, що у разі виходу або виключення відповідно до статуту зі складу членів торгово-промислової палати сплачені членські внески не поверта­ються і претензії на частину майна торгово-промислової палати не задовольняються; у ч. З ст. 7 Закону "Про концесії" зазначено, що реєстраційний внесок, сплачений претендентами для реєстрації їх як учасників концесійного конкурсу, використовується на підго­товку процедури концесійного конкурсу і поверненню не підлягає.

Додаткова література:

1. Заіка Ю.О. Українське цивільне право. Навч. посібник. — К., 2005 (312 с.).

2. Зразки цивільно-правових документів. Науково-практичний посібник / За ред. В. О. Кузнецова. — К., 2006 (768 е.).

3. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред. В.М. Коссака. — К., 2004.

4. Підприємницьке право. Підручник / За ред. О. В. Старцева. — К., 2005 (600 с.).

5. Цивільне право України / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. — К„ 1999.

6. Цивільне право України. Навч. посібник / За ред. І.А. Бірю- кова, Ю.О. Заїки. - К., 2004.

7. Цивільний кодекс України. Науково-практичний коментар / За ред. розробників проекту ЦК. — К., 2004.

8. Щербина В. Господарське право України. Навч. посібник. — К„ 2002.

РОЗДІЛ VII СПАДКОВЕ ПРАВО

Глава 35

Загальні положення про спадкування

§ 1. Основні категорії спадкування.

§ 2. Поняття спадкування і права на спадкування.

§ 3. Види спадкування.

§ 4. Об'єкти спадкування.

§ 5. Відкриття спадщини.

§ 6. Особливі випадки спадкування.

§ 1. Основні категорії спадкування

Спадкове право тісно пов'язане з усіма іншими видами майнових прав. З одного боку, після смерті певної особи найчастіше залиша­ється майно, яке знаходиться на праві власності та інших речових правах. Вони є об'єктом переходу за спадщиною після смерті їх власника. З іншого боку, спадкування — один зі способів набуття майнових прав, що зближує його з зобов'язальним правом. Тому спадкове право є однією з важливих підгалузей цивільного права і займає проміжне місце між речовим та зобов'язальним правом.

До основних понять спадкового права належать відповідні кате­горії, основні з яких наводяться нижче.

Спадкування — перехід майна після смерті його власника до інших суб'єктів за однією з двох підстав — за заповітом (тестамен- том) або за законом.

Спадкове право — сукупність правових норм, які визначають під­стави та регулюють порядок переходу майна померлої особи до інших суб'єктів цивільного права.

Право спадкування у суб'єктивному сенсі — це право учасника цивільних відносин бути спадкоємцем після смерті фізичної особи.

Право спадкування у об'єктивному сенсі — сукупність правових норм, які регламентують відносини спадкування (спадкові відно­сини).

Спадкодавець — людина (фізична особа), після смерті якої за­лишилося майно, стосовно якого відбувається спадкування.

Спадкоємці — учасники цивільних відносин, до яких переходить у встановленому порядку майно спадкодавця.

Спадкове майно, спадкова маса, або спадщина, — це сукупність прав і обов'язків померлого.

Наступництво при спадкуванні — перехід прав і обов'язків від одного учасника цивільних відносин до інших.

Універсальне наступництво при спадкуванні — перехід до спадко­ємців усіх прав й обов'язків спадкодавця.

Сингулярне наступництво при спадкуванні — перехід до окремих осіб лише прав спадкодавця, не обтяжених обов'язками.

Відкриття спадщини — виникнення у спадкоємців права на на­буття спадщини, яке відбувається в день смерті спадкодавця.

Набуття спадщини — її прийняття шляхом вчинення передба­чених законом дій.

Заповіт — розпорядження власника своїм майном на випадок смерті шляхом одностороннього волевиявлення (правочину), на підставі якого виникають права і обов'язки у спадкоємців.

Спадкування за законом — спадкування, що настає в порядку, встановленому законом, за відсутності заповіту, визнання його недійсним, а також у випадку смерті спадкоємців, зазначених у заповіті, до відкриття спадщини або їх відмови від прийняття спад­щини.

Черга спадкоємців за законом — визначені у законі особи, які закликаються до спадкування одночасно (на рівних засадах).

Спадкова трансмісія — перехід права на прийняття спадщини до спадкоємців особи-спадкоємця, яка померла після відкриття спад­щини, але до її прийняття.

Дата добавления: 2015-05-31