Коллінз Р. Теорія конфлікту в сучасній макроісторичній соціології // Філос. І соціол. Думка, 1993, № 6. С.81-98

Коллінз дослідник у галузі соціології освіти та стратифікації, історико-соціологічного аналізу “Три соціологічні традиції”

Галузь соціологічного теоретизування, проблеми інтеграції соціологічних знань, зближення мікро- та макропідходів (“Веберівська соціологічна теорія”, “Теоретична соцілогія”. “Конфліктна соціологія”

Теорія конфлікту в історіїографії сягає часів Фукідіда.

Засадничі тези:

1. Центральна риса соціальної організації — стратифікація, різновиди і ступені нерівності груп та індивідів, їх домінування одне над одним.

2. Причини того, що відбувається в суспільстві, треба шукати в інтересах груп індивідів, і, над усе, в інтересі утримування своїх домінуючих позитцій чи уникнення домінування інших.

3. Хто ще виграє у цій боротьбі залежить не тільки під контрольованих різними кліками ресурси», включаючи матеріальні ресурси для здійснення примусу і економічною.обміну, але й також під ресурсі» для суспільної організації і формування емоцій та ідсіі.

4. Соціальна зміна мас. споїм рушієм головним чином конфлікт, отже довгі періоди «ідиогно стабільного домінування чергуються з інтснепіянімп і дра­матичними епізодами мобілізації груп.

Цілком очевидно,.що ці тези являють собою абстрагування під більш специфічних теоретичних положень, ні половлених Марксом і Енгельсом; з трохи меншим ступенем очевидності 'і;і в дещо відмінній формі ці тези були також, схарактеризовані Вебером. Існує також значна кількість інших класичних форму­лювань того чи того принципу, запропонованих Міхсльсом, Парето, Москою та іншими. Треба визнати, то сучасна теорія конфлікту виникла як спроба створити нсідсологічну версію марксизму з наголосом на багатові і мірності, яку можна назвати "лівим вебсріанством ".

Теорія конфлікту е загальним підходом до всієї царини соціології. Феномен конфлікту є тільки драматичним символом підходу, оскільки сам по собі конфлікт окреслюється структурою стратифікації, інтенсивністю домінування, ресурсами, які дають можливість групам організовуватись (або перешкоджають робити це. Відкриті є конфлікти відносно нечастими, навіть воєнна боротьба, як свідчить детальний, аналіз являє собою рацшс маневрування з мстою розірвати організаційні пута, ніж справж­ню фізичну руйнацію. Теорія конфлікту не виключає теорії соціальної солідарності й навіть соціальних ідеалів, моральних почуттів та альтруїзму. Індивіди можуть домінувати в ієрархіях, а групи мають змогу формуватися для участі в унормованому конфлікті головне завдяки розподілу матеріальних і органі­заційних умов, що створюють такі ідеали і почуггя. Вирішальним моментом є те, що теорія конфлікту не сприймає ідеали і моральні норми як аналітичне недоторкані, як такі, що є поза соціологічним аналізом. Замість того теоретики конфлікту пока­зують умови, за яких генеруються ідеї та ідеали, як і коли ці умови продукують солідарність, коли вони сприяють домі­нуванню, надаючи йому лсгітимності, коли ці процеси структу-руються для генерування антагоністичних суперечностей і навіть відкритого конфлікту. Маркс і Енгельс з їхньою концепцією матеріальних засобів інтелектуального виробництва вимостили шлях для ткого аналізу; ця ж концепція була розширена не тільки для аналізу всіх організаційних умов продукування ідей, але й до аналізу чого, що можна назвати "засобами емоційного виробництва”.

Теорія конфлікту великою мірою була розроблена за допомо­гою чітких теоретизуючих і систематизуючих принципів, які періодично ппкористовувалпсь п емпіричному дослідженні. Класичні варіанти теорії конфлікту є здебільшого макро-історичні. Маркс, Вебер, Парсто та інші, розмірковуючи над великомасштабними історичними явищами, були змушені зосереджувати увагу не тільки на періодах домінування певних вірувань чк звичаїв, але й на плинних формах стратифікації, на політичних кліках і конфліктах, на ідеологічних суперечках. Більшість істориків є певною мірою теоретиками конфлікту з тієї простої причини, що драматичні факти історії, які вони описують, складаються з боротьби, чвар і незгод. Теорія конфлікту набрала визначснішого вигляду в рамках соціології після проведення досліджень у галузі стратифікації, оскільки стало очевидним; що загальна картина стратифікації охоплює все суспільство, проймаючи кожну інституцію і впливаючи фактично на кожний, аспект поведінки.

Не дивно, що аналіз організації також має відіграти важливу ролі у розвитку теорії конфлікту, оскільки в організаціях уособ­люються сторони конфлікту і головні засоби домінування про­тесту, Отже, Вебер зробив аналітичний крок уперед порівняно з Марксом, започаткувавши теорію форм організації (ідеального типу, бюрократична і родова) як складових частин структури домінування в межах будь-якої держави, економіки чи церкви. Сучасник Вебера Роберт Міхельс, аналізуючії домінування в рамках професійних спілок і політичних партій, зробив ще одне важливе відкриття, а саме: спосіб, у який такі структури самі породжують поділ інтересів, а отже, і щонайменше приховану боротьбу за управлін ня. Коли теорія конфлікту як така була чітко сформульована наприкінці 1950 років Ральфом Дарендорфом, вона грунтувалася на узагальненні моделі організаційного конфлікту. Інші теоретики того часу (Ч.Р.Міллс, Локтвуд і Рекс), котрі більш чч менш чітко висунули теорію конфлікту головною парадигмою, відчули, що стратифікація та ієрархічна організація грають ключову роль у поясненні всіх феномепнів соціології.

Мій власний внесок у теорію конфлікту' полягав у додаччі мікрорівня до цих теорій макрорівня. Я, зокрема, намагався показати, що стратифікація й орг.ш'пація грунтуються на взаємодіях щоденного життя. Двома найбільш важливими феноменами, що потребують обгрунтування є, з одного боку, вияви антагонізму, домінування і конфлікту - тобто те, що можна) назвати мікрорівнем "класового конфлікту", побаченим у багатовимірний спосіб — і. з іншого боку, вияви солідарності, що пов'язують групи одна з одною. Обидва види феноменів, я вшжаю, можна зрозуміти шляхом розвитку Гоффманоної моделі ритуалів взаємодії: з одного боку існують протилежні типч мотивації й свідомості, що продукукп'ься керуючими і керо­ваними в процесі віддавання і виконання розпоряджень у щоденному житті; з іншого боку, солідарність, яка генерується ритуальною комунікатавністю між рівнями, включаючи потік емоцій і мовного обміну. Далі я зробив спробу показати, що емпірично відомі вияви зміни різних типів організаційних струк­тур є наслідком обмежень у сутичках за мікроконтроль, коли робляться спроби здійснювати діяльність певних різновидів і наявні певні матеріальні ресурси. А оскільки організації є будівельними блоками капіталістичних підприємств, партіі'і, дер­жав, армій, церков і, фактично, всього іншого, пояснення конфлікту може бути послідовно побудоване в усіх емпіричних галузях соціології.

З цих причин теорія конфлікту має ширші можливості, ніж більшість сучасних напрямків соціологічної теорії. Різноманітні мікротеорїї — символічний інтсракціонізм, стномстодологія і теорія обміну — за своєю суттю завузькі для пояснення всіх соціологічних проблем: тс ж саме стосується культурно-інтерпретаційних положень, які віддають перевагу культурі в детермінуванні суспільства, хоча вона сама не піддається пояс­ненню. З іншого боку, теорія конфлікту може бути вільно застосована до того, що можна назвати "інтелектуальним піратством": вона схильна до включення чужородних елементів (наприклад, мікросоціології), які дають добре обгрунтування всеохоплюючої моделі людського пізнання, емоцій і поведінки. Єдиним критерієм виправдання цих запозичень повинна бути

їхня спроможність підтримувати модель соціальної структури, де влада. і класність, домінування і боротьба є центральними рисами.

Теорія конфлікту розходиться з іншими теоретичними почіщїями також у тому, що вона орієнтується головне на смтрпчпі дослідження. Як уже було зазначено, теорія конфлікту постає, в першу чергу, з рефлексій над історичними зразками і п.чц дослілжспнямп и галузі стратифікації та організації. Мій власний внесок у теорію конфлікту зроблений шляхом убудовування в емпіричні доробки Г'оффмана, Гарфінкеля, Сакса і Шеглоффа. Історичні успіхи соціології зумовлені тою мірою, якою іюни можуть бути теоретизовані за межами партчкулярпстпчннх описів певних періодів і подій, та безперер­вно поповнюватимуть теорію конфлікту.

Макроісторична соціологія:

Дата добавления: 2015-05-26