Соціальна творчість новопосталої самості

Ми обговорювали значення, яке збирається довкола самості, зокрема те, котре міститься у "Я" на відміну від того, що міститься у "я". "Я" (маленьке) є, по суті, членом соціальної групи, і тому представляє значення такої групи, той різновид досвіду, котрий уможливлює означена група. Його значення є значеннями, які належать суспільству. У певному сенсі - ці значення є верховними. За певних екстремальних моральних і релігійних обставин вони викликають самопожертву згаданої самості заради цілого. Без цієї структури речей життя самості стало б неможливим. Такими є обставини, за котрих постає той уявний парадокс, що' індивід жертвує собою заради цілого, яке робить можливим його власне життя як самості. Так само, як не могло б бути індивідуальної свідомості інакше, ніж у соціальній групі, індивід, у певному сенсі, не бажає жити за обставин, котрі б передбачали якийсь різновид самогубства його самості у процесі її реалізації. На тлі цієї ситуації ми вказали на ті значення, котрі особливим чином приписуються скоріше "Я", ніж "я", значення, які виявляються у безпосе­редньому настановленні митця, винахідника, науковця у його відкритті, загалом у дії "Я", котру не можна вирахувати, і яка передбачає перебудову свого суспільства, і таким чином - "я", котре належить цьому суспільству. Це та частина досвіду, яка проявляється у "Я", і значення, що йому приписуються, належать, по суті, до цього типу досвіду. Ці значення не є унікальними для митця, винахідника і науковця-першовідкри­вача, але належать досвіду всіх самостей, де існує "Я", котре відповідає "я".

Реакція "Я" передбачає адаптацію, однак адаптацію, що впливає не тільки на означену самість, але також на соціальне середовище, яке допомагає конституювати цю самість; тобто, вона передбачає картину розвитку, де індивід одночасно як впливає на своє середовище, так і зазнає впливу з його боку. Характерне для більш раннього періоду уявлення про еволюцію ^припускало просто вплив середовища на організовану живу матерпвг^отрий, у певному сенсі, відливав її відповідно до світу, в якому вона повинна була жити. Згідно з цим поглядом, індивід є справді пасивним у порівнянні з впливами, які діють на нього безперервно. Але тепер ми мусимо визнати-, що характер організму визначає своє оточення також. Ми кажемо про чисту чутливість, що ніби існує сама собою, забуваючи, що вона завжди є чутливістю до певних типів стимулів. В межах своєї чутливості організм вибирає середовище, вибирає, звичайно, не в тому розумінні, як людина вибирає місто чи місцевість, чи особливий клімат для життя, але вибирає у тому сенсі, що він віднаходить ті властивості, на котрі може реагувати, і використовує отримані досвіди, щоб здобути певні узгоджені результати, які є суттєвими для його триваючого життєвого процесу. У певному сенсі, звідси, організм встановлює своє середовище у термінах засобів і цілей. Цей вид визначення середовища є так само реальним, звичайно, як і вплив середовища на цей організм. Коли істота розвиває здатність, як би це не відбувалося, взаємодіяти з частинами середовища, з котрими не могли мати до діла її попередники, вона тим самим створила для себе нове середовище. Бик, котрий має орган травлення, який дозволяє сприймати траву як їжу, доповнює перелік їстівних речей і таким чином поповнює перелік їстівних об'єктів. Матерія, що раніше не була їжею, тепер нею стає. Середовище деякого організму розширилось. Цей осганізм дійсно визначає своє середовище. В такій ситуації чиниться дія і реакція; і пристосування, що змінює означену істоту, мусить також міняти середовище.

Коли людина пристосовує себе до певного оточення, вона стає іншим індивідом; але стаючи іншим, вона впливає на спільноту, у якій живе. Це може бути незначний вплив, але настільки, наскільки вона вже пристосувала себе, означене пристосування змінило тип середовища, на котре вона може реагувати, і цей світ є тепер, внаслідок означеного, іншим

світом. Завжди існує співзалеж&їсгь індивіда і співтовариства, у котрому він живе. Наше визнандяцього за звичайних обставин обмежується порівняно малими соціальними групами, оскільки тут будь-який індивід не може ввійти до~нєеної групи без того, щоб дещо не змінити характеру такого утворення. Люди повинні пристосовувати себе до нього так само, як він пристосовує себе до них. Це може здаватися формуванням індивіда оточуючими його силами, але суспільство також змінюється у цьому процесі і до певної міри стає іншим суспільством. Ця зміна може бути бажаною чи небажаною, але вона відбувається неминуче.

Така співзалежність індивіда і спільноти стає вражаючою, коли з'являються уми, які своєю появою роблять більш широке суспільство помітно інакшим. Особистості великого духу і великого характеру вражаюче змінювали спільноти, на котрі вони реагували. Ми називаємо їх лідерами, але, по суті, вони просто надають якоїсь и-ної сили цій зміні спільноти індивідом, який робить себе її частиною, вступаючи до неї.²³ Великі особистості були тими, хто своїм буттям у спільноті зробили її інакшою. Вони збільшили і збагатили її. Такі особистості як великі історичні релігійні діячі своїм членством у спільноті без сумніву збільшили можливий її розмір. Ісус узагальнив поняття спільноти у термінах сім'ї формулюванням поняття ближнього, на яке натрапляємо у притчах. Навіть людина, яка не належить до цієї спільноти, тепер буде приймати це настановлення узагальненої сім'ї стосовно неї, і вона робить тих, котрі таким чином приводяться до взаємин з нею, членами спільноти, до якої вона належить, спільноти універсальної релігії. Зміна спільноти через настановлення такого індивіда стає, звичайно,

²³ Поведінка генія тик само соціальна обумовлена, як і поведінки звичайної людина: і його досягнення с результатами соціальних стимулів чи відповідний на них так само, як і у випадку останньої. Геній, як і звичайна людина, сприймає себе з позиції організованої соціальної групи, до котрої viii належить, і настановлень тієї групи стосовно будь-якого проекту, до якого він залучається. І він відповідає на це узагальнене настановлення групи певним своїм власним настановленням стосовно означеного проекту точнісенько так само, як це робить звичайний індивід. Однак у випадку генія це його власне настановлення, котрим він відповідає на узагальнене настановлення групи, є унікальним і оригінальним, тоді коли воно не с таким у разі звичайної людини: і саме ця унікальність і оригінальність його реакції на певну соціальну ситуацію чи проблему, чи проект, які обумовлюють його поведінку не менше ніж у ризі звичайної особистості, відрізняє генія від звичайної людини.

особливо вражаючою і ефективною в історичному процесі. Вона змушує окремих індивідів виступити в ролі символічних. Вони представляють у своїх особистих взаєминах новий устрій і таким чином стають прикладом спільноти, якою б наша могла бути, коли б повністю розвинулась вздовж тих ліній, які вони започаткували. Нові поняття принесли з собою через великих -яюдей настановлення, що грандіозно збільшують середовище, в якомужили ці індивіди. Людина, яка є ближньою будь-кого іншого у цій групі^ членом більшого суспільства, і поки, вона живе у такій спільноті, воіїа вже долучилася до його створення.

Саме у таких реакціях означеного тдивіда^ "Я", на ситуацію, в котрій це "Я" виявляє себе, відбуваються важливі соціальні зміни. Ми часто говоримо про них, як про прояви індивідуального генія якихось особистостей. Ми не знаємо, коли великий митець, науковець, державник, релігійний лідер прийдуть - особистості, які справлять формуючий вплив на суспільство, до якого вони належатимуть. Саме визначення генія, здається, повернулось би до чогось подібного, на те, на що я вказую, до цієї невираховуваної риси, цієї зміни середовища з боку одного індивіда шляхом того, що він стає членом означеної спільноти.

Індивід того типу, на котрий ми вказуємо, виникає завжди стосовно тієї форми суспільства чи соціального устрою, котра вже передбачається, але ще не має адекватного вираження. Візьміть релігійних геніїв, таких як Христос чи Будда, чи тип мислителя зразка Сократа. Те, що надало їм їхнього унікаль­ного значення, полягає в тому, що вони прийняли настанов­лення жити стосовно ширшого суспільства. Така ширша структура уже так чи інакше містилась в інституціях співтова­риств, в котрих вони жили. Такий індивід відхиляється від позиції того, що ми б назвали упередженнями спільноти; але у іншому сенсі, він втілює принципи такої спільноти більш повно, ніж будь-хто інший. Таким чином, виникає ситуація, коли афіняни чи євреї побивають камінням генія, який виявляє принципи їхнього власного суспільства: один - принцип раціональності, а другий - принцип досконалого сусідства у стосунках з ближнім. Геній завжди такого типу. Аналогічна ситуація відбувається у сфері мистецького творення: митці також розкривають змісти, котрі представляють ширше емоційне втілення, що відповідає ширшому суспільству. Тією

мірою, як ми змінюємо спільнЬїу, в котрій живемо, ми всі володіємо тим, що є суттєвим для rettifci що стає геніальним, коли наслідки справді є глибокими і мудрими,

Реакція "Я" може бути процесом, котрииїїередбачає як деградацію соціальної структури, так і її вищу інтеґрацію. Візьміть приклад злочинної групи у її різноманітних проявах^-Вона є організацією, яка відкинула певні цінності, які використовувались у взаєминах між індивідами, спростила себе, і таким чином дала можливість індивіду, особливо пригніче­ному, проявити себе так, як би в іншому разі не було дозво­леним. Реакція такого індивіда стала можливою завдяки дійсній деградації самої означеної соціальної структури, але це не усуває безпосереднього значення індивіда, який виник за таких обставин. Він отримує свою емоційну реакцію з означеної ситуації, тому що у своєму прояві жорстокості робить те, що і кожен інший. Вся та спільнота робить те саме. Колишнє обмеження зникло, і він заодно з цією спільнотою, і вона заодно з ним. Більш тривіальну ілюстрацію виявляємо у наших власних взаєминах з оточуючими. Наші манери є засобами не тільки опосередкованого спілкування, але також способами захистити себе від ближнього. Людина може, за допомогою манер, ізолювати себе так, що її не зможе торкнутися ніхто інший. Манери забезпечують спосіб, за допомогою якого ми тримаємо людей на віддалі, людей, котрих ми не знаємо і не хочемо знати. Ми всі використовуємо процеси такого різновиду. Але бувають ситуації, коли ми можемо знехтувати правилом тримати людей на віддалі руки. У віддаленій країні ми зустрічаємо чоловіка, котрого можливо б намагались не зустрічати вдома, але тут ми ледве не рвемо рук, обнімаючи його. У ситуаціях, які стосуються ворожості інших націй, є значна частина збудження; ми всі здаємося заодно проти спільного ворога; бар'єри падають, і ми володіємо соціальним відчуттям братства стосовно тих, котрі стоять поруч з нами у спільній роботі. Те ж саме відбувається у політичній кампанії. Протягом якогось часу ми простягаємо щиру руку - і люльку - кожному, хто є членом особливої групи, до котрої ми належимо. За таких обставин ми звільняємось від певних обмежень, обмежень, які справді утримують нас він напружених соціальних переживань. Особистість може стати жертвою своїх добрих манер: вони можуть так само поховати, як і захистити її. Але за обставин, на котрі я вказав, людина

дійсно виходить за межі себе самої і таким чином стає членом більшого співтовариства, ніж те, до котрого вона раніше

належала.

Цей розширений досвід має значний вплив. Це досвід на

зразок того, котрий отримує в спілкуванні новонавернений. Це відчуття належності спільноті, відчуття володіння сокровенною ^"єдністю з безконечною кількістю індивідів, які належать до цієї ж групй^Гакий досвід лежить у фундаменті деколи істеричних крайнощів, к(їтрі~-відносяться до навернення. Особистість ввійшла до універсальноіспільноти церкви, і подальший досвід е виявом того почуття ототожнення своєї еамрсті з кожним іншим у цій спільноті. Почуття любові демонструється'Такими— процедурами, як, наприклад, омивання ніг прокажених; загалом, через віднайдення особи, котра найбільш віддалена від спільноти, і через здійснення максимально принижуючих процедур, які ототожнюють власну самість з означеним індивідом. Таке є процесом повалення стін, для того щоб індивід став братом кожного. Середньовічні святі випрацювали метод ототожнення себе з усіма живими істотами, і це ж робили релігійні техніки Індії. Це падіння бар'єрів є чимось таким, що збуджує потік емоцій, тому що воно вивільняє безконечну кількість можливих контактів з іншими людьми, котрі раніше стримувались і не допускались. Індивід, вступаючи у цю нову спільноту, цим кроком перетворення себе на члена, своїм досвідом ототожнення здобув значення, котре належить всім членам такого співтовариства.

Такі досвіди, звичайно, мають безмірне значення. Ми використовуємо їх у спільноті постійно. Ми применшуємо настановлення ворожості, для того щоб здійснювати взаємо­відносини між націями. Ми відчуваємо, що ми повинні вийти за межі методів боротьби і дипломатії і досягнути такої залежності між націями, де б вони могли розглядатися як члени єдиного співтовариства, і тому могли б проявляти себе не у настановленні ворожості, але в термінах їхніх спільних цінностей. Саме це ми встановили як ідеал Ліги Націй. Ми повинні пам'ятати, однак, що ми не можемо випрацювати наші власні політичні інституції без використання ворожості партій. Без партій ми не змогли б заманити і незначної кількості громадян на дільниці проголосувати, виявити свої думки з питань суттєвого громадського значення, але ми можемо 199

включити значну частину спільїтоїидо політичної партії, котра поборює якусь іншу партію. Самец^и елемент боротьби підтримує інтерес. Ми можемо заручитисйЧнтересом якоїсь кількості людей, котрі хочуть перемогти протилежнусторону, і таким чином привести їх до урн для голосування, щобзр&бити це. Партійна платформа, звичайно, є абстракцією і значить для нас небагато, оскільки ми насправді психологічно залежимо від роботи цих більш варварських імпульсів підтримки функціону­вання наших звичайних інституцій. Коли ми протестуємо проти організації корумпованих політичних машин, нам слід не забувати відчувати певну вдячність до людей, які спроможні викликати інтерес громадськості до політичних справ.

Ми звичайно залежимо від ситуацій, де самість спроможна проявити себе прямо, і нема більш сприятливих для такого обставин, ніж коли вона стоїть разом зі своєю групою проти спільного ворога. "Onward Christian Soldiers" ["Вперед христове воїнство". - Т.К.] є гімном, котрий найчастіше спадає на думку як вираження християнського світу; Павло організував у свій час церкву проти світу поган; і "Одкровення" унаочнює цю спільноту напроти світу пітьми. Ідея Сатани була настільки ж суттєвою для організації церкви, як політики - для організації демократії. Повинно бути щось для боротьби проти, тому що самість може найлегше виразити себе, приєднуючись до певної групи.

Значення впорядкованого суспільства є суттєвим для нашого існування, але також повинно бути місце для власного вияву індивіда, якщо суспільство хоче розвиватись задовільно. Мають бути забезпечені засоби для такого. Поки ми не маємо такої соціальної структури, у котрій будь-який індивід міг би проявляти себе так, як це роблять митець чи науковець, нас відкидає назад до структури на зразок злочинної групи, де кожен вільний проявити себе проти якогось опущеного члена такої групи.

Єдина відмінність між примітивним і цивілізованим людським суспільством полягає в тому, що у примітивному суспільстві самість індивіда значно повніше визначена стосовно його мислення і поведінки загальним шаблоном організованої соціальної діяльності, здійснюваної особливою соціальною групою, до котрої він належить, ніж у цивілізованому людському суспільстві. Інакше кажучи, примітивне суспільство 200 надає значно менше простору для індивідуальності - для оригінального, унікального чи творчого мислення і поведінки з боку індивідуальної самості, котра в цьому суспільстві чи належить йому, - ніж це робить цивілізоване суспільство. І справді, еволюція цивілізованого людського суспільства від примітивного значно залежала чи була наслідком поступового -соціального визволення індивідуальної самості і її поведінки, котре'відбувалось разом з мидифікаціями і вдосконаленнями людськогс^сощал-ьного процесу, які випливали з і стали можливими внаслідок названего-вивільнення. У примітивному суспільстві, індивідуальність здебільшого конституюється більш чи менш досконалим оволодінням певного соціального типу, ніж у цивілізованому суспільстві - типу вже наявного, показаного чи представленого в організованому зразку соціальної поведінки, в інтегрованій структурі відносин соціального процесу досвіду і поведінки, які така соціальна група демонструє і здійснює. У цивілізованому суспільстві індивідуальність конституюється скоріше відхиленням індивіда від будь-якого визначеного соціального типу чи його модифіко­ваною реалізацією, ніж його відповідністю цьому типу; і тут індивід має тенденцію бути чимось значно більш окремим, одиничним і специфічним, ніж його попередник у примітивному суспільстві. Але навіть у найсучасніших і високорозвинутих формах людської цивілізації окремий індивід, яким би оригінальним і творчим він не був у своєму мисленні чи поведінці, завжди і необхідно приймає певне настановлення до, і відображає у структурі своєї самості чи особистості загальний організований шаблон досвіду і діяльності, що показує чи характеризує соціальний життєвий процес, в якому цей індивід перебуває, і котрого його самість чи особистість є, по суті, творчим проявом чи втіленням. Жоден індивід ніг-має духу, котрий би діяв просто в собі, ізольовано від соціального життєвого процесу, у котрому він постав чи з котрого виник, і на котрому не було б відбито шаблону організованої соціальної поведінки такого соціального процесу.

Дата добавления: 2015-05-26