І шиття 51 3 страница

Покарання як захід державного примусу застосовується тільки до особи, визна­ної винною у вчиненні злочину. Таке положення грунтується на теорії суб'єктивного ставлення у вину, яка є панівною в теорії кримінального права України. Головний її зміст полягає у тому, що правоохоронні органи та суд при кваліфікації злочину вихо­дять з певного (винного) психічного ставлення особи до вчинюваного діяння та його наслідків.

Таке ставлення у вину забезпечується і через законодавчу формулу презумпції не­винуватості, сформульовану у ст. 62 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КК, в яких зазна­чено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і вста­новлено обвинувальним вироком суду відповідно до закону.

Принцип вини реалізується не лише через суб'єктивне ставлення у вину, а й через особистісний характер кримінальної відповідальності. Його суть визначають три основ­ні положення: 1) злочином є діяння, вчинене конкретною фізичною особою; 2) особа підлягає кримінальній відповідальності за те злочинне діяння, що вчинене нею особис­то; 3) покарання застосовується тільки до особи, яка вчинила злочин.

4. Зміст покарання становить кара - позбавлення або обмеження прав і свобод осо­
би, засудженої за вчинення злочину. Таке позбавлення або обмеження має конкретний
вираз (статті 52-64) і повинно бути належним чином обґрунтованим. Зокрема, засу­
джена особа може бути піддана обмеженням: волі, права на працю, права на заробітну
плату, права просування по службі (щодо військовослужбовців). В певних випадках
вона позбавляється: права власності (на певне майно - частково або повністю); волі (на
певний строк або довічно), військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфі­
каційного класу; права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Засуджений зобов'язаний перетерпіти ті позбавлення й обмеження, що пов'язані із застосуванням до нього покарання. При цьому має бути забезпечений належний захист його законних прав і свобод. Водночас КК (статті 389, 390, 393) передбачає відпові­дальність за ухилення від покарання та його відбування.

Мета покарання (ч. 2 ст. 50) - кінцевий результат, якого прагне досягнути держа­ва засобами кримінально-правового впливу. Вона проявляється у чотирьох площинах: 1) кара засудженого - позбавлення або обмеження його прав і свобод; 2) виправлення засудженого; 3) запобігання вчиненню засудженим нового злочину; 4) запобігання вчиненню злочинів іншими особами.

Кара щодо засудженого здійснюється завжди, коли застосовується покарання. Важ­ливо, щоб вона відповідала принципові справедливості. Три інші прояви мети покаран­ня є бажаними, але досягаються не завжди. Доказом цього є численні випадки вчинення злочину повторно особами, що вже відбули покарання за вчинений злочин, а також на­явність рецидивної злочинності.

Виправлення засудженого - це такі зміни його особистості, які роблять його без­печним для суспільства, характеризують його схильність до правомірної поведінки, поваги до правил і традицій людського співжиття.

Запобігання вчиненню злочинів іншими особами - це так зване загальне запобі­гання злочинам. Застосовуючи покарання до засудженого, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними і всі особи зобов'язані уникати їх вчи­нення. Сама можливість караності таких діянь виступає засобом стримування осіб, схильних до кримінально-протиправної поведінки.

5. Міжнародно-правові акти, Конституція України визначають, що кожен має право 11.1 повагу до його гідності і ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, не-п<> юькому або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Тому покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність,

.і засуджений, відбуваючи покарання, відчуває певний дискомфорт і переживає, мі ііювідно до виду покарання, страждання морального характеру.

Фізичні страждання - це такі страждання, які виникають внаслідок негативного мнчиву на фізичну сферу особи, тобто фізичний біль - певний психічний стан людини, II і їй визначається сукупністю фізіологічних процесів центральної нервової системи, нпкликаний надміру сильними чи руйнівними подразненнями. Фізичний біль має гні-Почий, тяжкий характер. У психічно здорової людини фізичні страждання неминуче іикликають моральні страждання, які можуть проявлятися у формах образи, сорому, і оря, депресії, почуття незворотної втрати тощо.

Гідність - внутрішня самооцінка особою власних якостей, здібностей, світогляду, и.но суспільного значення, що грунтується на громадському, тобто публічному визна­ченні цінності цієї особи.

Ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції і римінально-правової норми, а й від спроможності правоохоронних органів не допус-і п і и безкарності злочинних діянь. Саме безкарність є тим грунтом, на якому формуєть-

поширюється правовий нігілізм у суспільстві.

Дата добавления: 2015-05-31