Стаття 114. Шпигунство 1 страница

1. Передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній
організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таєм­
ницю, якщо ці дії вчинені іноземцем або особою без громадянства,-

караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

2. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка припинила
діяльність, передбачену частиною першою цієї статті, та добровільно пові­
домила органи державної влади про вчинене, якщо внаслідок цього і вжитих
заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам України.

1. Безпосереднім об'єктом злочину є національна безпека України в інформацій­ній, а також політичній, економічній, воєнній і науково-технологічній сферах.

2. Предметом шпигунства є відомості, що становлять державну таємницю, які ма- Мріалізовані у відповідному документі чи виробі.

Відомості, що становлять державну таємницю,- це інформація у сфері оборо­ни, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони пра­ні її юрядку, розголошення якої може завдати шкоди національній безпеці України і які рішенням державних експертів з питань таємниць визнано державною таємницею та ючено до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю (ЗВДТ). З моменту "публікування вказаного Зводу (змін до нього) ці відомості підлягають охороні з боку кави як такі, що становлять державну таємницю, хоча б на цей час вони ще не були •ріалізовані.

Зовнішньою (матеріальною) ознакою віднесення документа, виробу або іншого ма-і ■ | пального носія інформації до предметів, що містять відомості, які становлять державну і.н мпицю, є наданий йому гриф секретності - реквізит матеріального носія таємної ін­формації, який засвідчує ступінь її секретності («особливої важливості», «цілком таєм­но», «таємно»). Строк, протягом якого діє рішення про віднесення інформації до дер-і пшої таємниці, встановлюється Державним експертом з питань таємниць, але не мо-иеревищувати для зазначених видів інформації відповідно ЗО, 10 і 5 років. Проте ПІСЛЯ закінчення зазначеного строку його може бути подовжено.

Конкретні види інформації, яка належить до державної таємниці, перелічені у і.іконі України «Про державну таємницю». Ними є інформація: 1) у сфері оборони; сфері економіки, науки і техніки; 3) у сфері зовнішніх відносин; 4) у сфері держав­нії оезпеки та охорони правопорядку.

Згідно з прямими вказівками законів України «Про контррозвідувальну діяльність» і чііро розвідувальні органи України» державну таємницю становлять відомості: а) про Організацію, плани, зміст, форми, методи, засоби, фінансування та матеріально-технічне ■•течения, результати контррозвідувальноїдіяльності, наукових і науково-технічних |ичробок з питань забезпечення державної безпеки, а також про осіб, які співробітни­ці ь або раніше співробітничали на конфіденційній основі з органами та підрозділами ' іужби безпеки України, що здійснюють контррозвідувальну діяльність, узагальнюючі >мості про особовий склад цих органів та підрозділів; б) відомості про особовий і іад, що здійснює розвідувальну діяльність, засоби, зміст, плани, організацію, фінан-піня та матеріально-технічне забезпечення, форми, методи і результати розвіду-і.пої діяльності, а також про осіб, які співробітничають або раніше співробітничали ніфіденційній основі з розвідувальними органами.

Конкретні відомості можуть бути віднесені до державної таємниці за ступенями сек- ності «особливої важливості», «цілком таємно» та «таємно» лише за умови, що вони •жать до зазначених чотирьох категорій і їх розголошення завдаватиме шкоди інте-ім національної безпеки України.

Забороняється віднесення до державної таємниці будь-яких відомостей, якщо цим куватимуться зміст і обсяг конституційних прав та свобод людини і громадянина, жатиметься шкода здоров'ю та безпеці населення.

І Іе належить до державної таємниці інформація: про стан довкілля, про якість хар-

іих продуктів і предметів побуту; про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища

ніші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці грома-

про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг,

КИТЛО, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-

ннрафічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення; про факти

•миень прав і свобод людини і громадянина; про незаконні дії органів державної

іди, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб; інша інформація, яка

іюнідно до законів та міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано

Ні |спиною Радою України, не може бути засекречена. Передача або збирання з метою

і.ічі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам такої інформації

може кваліфікуватися як шпигунство.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ 1

< шиття 114

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Відомості у різних сферах, які визнані державною таємницею, конкретизуються у Зводі відомостей, що становлять державну таємницю. Питання про те, чи становлять ті або інші відомості державну таємницю, у кожній кримінальній справі має вирішуватися на підставі висновку експертизи.

Крім безпосередньо відомостей, що становлять державну таємницю України, Україна взяла зобов'язання перед країнами СНД забезпечувати збереження державних секретів країн СНД, переданих ними у рамках здійснення політичного, економічного, науково-технічного та військового співробітництва, а також секретів, що створюються у процесі спільних робіт. Проте передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що є міждержавними секретами, але при цьому не становлять державної таємниці України, не створюють підстав для кваліфікації цих дій як шпигунства.

Не тягнуть відповідальності за КК України і вчинені на території України передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їхнім пред­ставникам відомостей, що становлять державну таємницю іншої країни. Відсутність відповідної норми дає можливість використовувати територію України як плацдарм для здійснення шпигунських дій щодо інших країн.

Передача або збирання іноземцем чи особою без громадянства з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам будь-яких інших відомо­стей, крім тих, що становлять державну таємницю, у т. ч. в одержанні яких зацікавлена іноземна розвідка (скажімо, відомостей про місткість того чи іншого аеродрому цивіль­ної авіації, про пропускну спроможність того чи іншого напрямку залізниці, про по­треби певної галузі народного господарства у дорогоцінних металах і природних алма­зах, про номенклатуру, обсяг і фінансування конкретної операції з експорту, імпорту певних видів сировини і продукції, про науково-технічне співробітництво України з окремою іноземною державою, відомостей про фахівців у галузі військових наук, про систему охорони конкретного військового арсеналу, про виробничу потужність конкрет­ного підприємства з ремонту озброєння тощо) та які, на її погляд, можуть бути придат­ні для використання на шкоду інтересам України (для вчинення диверсій чи іншого використання в умовах воєнного стану чи в інший особливий період, або для виконання перспективних вербувальних завдань тощо), не містить складу злочину, передбаченого ст. 114.

Передача або збирання з метою передачі іноземним організаціям, підприємствам, установам або їх представникам економічних, науково-технічних або інших відомос­тей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави, у т. ч. вчинені іноземцем або особою без громадянства, яким ці відомості були довірені або стали ві­домі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, кваліфікується за ст. 330, а передача іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист, вчинені, скажімо, особою, яка здійснює ці заходи, за певних обставин,- за ст. 381. Збирання з метою передачі іноземній державі, інозем­ній організації або їх представникам відомостей, що становлять комерційну таємницю, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності, кваліфікується за ст. 23 1.

3. З об'єктивної сторони шпигунство полягає у таких діях:

1) передача іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомос­
тей, що становлять державну таємницю;

2) збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх пред­
ставникам відомостей, що становлять державну таємницю.

Ініціатива збирання чи передачі відповідних відомостей може належати як вико­навцю, так і адресату шпигунства. Для кваліфікації злочину це значення не має.

Передача відомостей — це їх усне повідомлення (безпосередньо, по радіо, по теле­фону) іноземній державі, іноземній організації, їх представникам, вручення певних документів, виробів чи інших матеріальних носіїв інформації (безпосередньо, через

посередників, з використанням тайників тощо) або їх пересилання (з використанням поштового, електронного зв'язку, за допомогою тварин тощо).

Якщо вказані відомості було передано іншій державі на підставі міжнародних угод 1.1 у порядку, передбаченому законодавством України, це не є злочином. Протягом І ''''8-2006 pp. Україною укладено і ратифіковано угоди про взаємний захист (охорону) Гаемної (секретної) інформації та матеріалів з: НАТО, Німеччиною, Словаччиною, Францією, Китаєм, Туреччиною, Росією, Туркменістаном, Італією, Польщею, Грузією, Нірменією, Індією, Литвою, Таджикистаном, Латвією, Естонією, Болгарією, Молдовою, Азербайджаном, Хорватією, Республікою Кореєю, Чехією, США.

Збирання зазначених відомостей полягає в їх пошуку і добуванні (шляхом розпиту-и.шня певних осіб, візуального спостереження та підслухування, зняття інформації з і шалів зв'язку, проникнення до комп'ютерних систем, виготовлення копій документів і ото), придбанні будь-яким способом (таємне чи відкрите викрадення, купівля, обмін юкументів чи зразків зброї, боєприпасів, макетів секретного об'єкта тощо) з наступним юсередженням їх в одному чи кількох місцях.

В окремих випадках способами збирання відомостей, що становлять державну таєм­ницю, можуть бути «благочинні» акції, спрямовані нібито на виявлення талановитих молодих вчених або на визначення можливих об'єктів інвестицій (опитування, анкету­вання, конкурси та ін.). Не виключається і такий спосіб, як використання спеціальних космічних (супутникових), повітряних, морських і наземних технічних засобів.

Якщо шпигунство вчинене шляхом незаконного втручання в роботу автоматизова­них електронно-обчислювальних машин, їх систем чи комп'ютерних мереж, це потре-

додаткової кваліфікації за ст. 361, а шляхом викрадення, привласнення, вимагання комп'ютерної інформації або заволодіння нею шляхом шахрайства чи зловживання ■ іужбової особи своїм службовим становищем,- за ст. 362.

Якщо особою викрадено з метою передачі іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам предмети, відомості про які становлять державну таємницю (зраз-мі військової зброї, спеціальної техніки, криптографічного чи іншого обладнання, ра-ііоактивні матеріали тощо), або офіційні документи, що знаходяться на державних під­приємствах і містять державну таємницю, ці дії, залежно від їх конкретного способу, а і.ікож від особливостей предмета і суб'єкта, слід додатково кваліфікувати за стаття­ми 185-191,262,357,410.

Шпигунство, поєднане з незаконним використанням спеціальних технічних засобів ік'і ласного отримання інформації, повністю охоплюється ст. 114 і не потребує додатко-иоі кваліфікації за ст. 359.

У випадках, коли певні відомості були довірені особі або стали відомі їй під час І іужби, роботи, спілкування з носіями таких відомостей, які незаконно розголосили їх, |бо коли особа випадково знайшла чи іншим чином отримала відповідні документи, им роби тощо, потреби в їх збиранні фактично не існує. Таким чином, шпигунство може полягати як у збиранні зазначених відомостей з наступною їх передачею відповідним і іресатам, так і лише у збиранні їх з метою такої передачі або тільки в їх передачі. У разі, якщо шпигунство вчинюється групою осіб з розподілом ролей між ними, то за-і Інчений склад злочину матиме місце і в діях особи, яка тільки добуває відповідну ін­формацію, і в діях особи, яка тільки зберігає її з метою передачі, і в діях особи, яка гільки передає її адресатові. Якщо ж дії групи перервано на стадії передачі інформації і іресату шпигунства, третя із вказаних членів групи особа має нести відповідальність

лмах на шпигунство, а перші дві - за закінчене шпигунство.

Іноземна держава у даному випадку поняття збірне. Передача іноземній державі

■ них відомостей передбачає передачу їх не державі як субстанції, а офіційному дер-■.шиому органу, у т. ч. розвідувальному. Про поняття іноземна організація, представ­ник іноземної держави або іноземної організації дяъ. коментар до ст. 111.

Шпигунство є закінченим, якщо воно вчинене у вигляді передачі певних відомос-іі и, з моменту їх фактичного повідомлення (вручення матеріалів, які їх містять), від-

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ І

і шиття 114

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

правлення адресату чи посереднику, закладення в тайник, передачі предмета, який від­криває доступ до них,- відповідно до обумовленості з адресатом, а у вигляді збирання -з моменту зосередження в будь-якому місці (при особі, в її житлі, у схованці) хоча б частини відповідної інформації за наявності мети передати її відповідній іноземній державі, іноземній організації або їх представникам.

Незаконне виготовлення чи придбання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації (різноманітних перетворювачів, апаратних, програмно-апа­ратних засобів тощо) з метою їх використання для збирання відповідної інформації залежно від конкретної спрямованості наміру особи має кваліфікуватися за стаття­ми 14 і 1 14, 14 і 231 або 14 і 330 (як готування, відповідно, до шпигунства, до комер­ційного шпигунства або до збирання з метою передачі іноземним організаціям чи їх представникам відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власніс­тю держави).

4. Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 114, є тільки іноземець або особа без гро­
мадянства (про зміст відповідних понять див. коментар до статей 7 і 8). Шпигунство,
вчинене громадянином України, кваліфікується за ст. 111.

Згідно з міжнародними угодами України в умовах воєнного конфлікту особа зі складу збройних сил сторони, яка перебуває у конфлікті, не вважається такою, що за­ймається шпигунством, і не може бути притягнута до кримінальної відповідальності за ст. 114, якщо вона: а) від імені цієї сторони збирає інформацію на території, що контро­люється супротивною стороною, але, діючи таким чином, носить формений одяг своїх збройних сил (лазутчик); б) проживаючи на території, окупованій супротивною стороною, від імені сторони, від котрої вона залежить, збирає на цій території інформацію, що має воєнне значення, але при цьому не діє обманним шляхом або навмисно не вдається до таємних дій; в) не проживаючи на території, окупованій супротивною стороною, фак­тично займається шпигунством на цій території, але її не захоплено до того, як вона знову приєдналась до збройних сил, до яких вона належить.

5. Частина 2 ст. 114 передбачає спеціальну підставу звільнення від криміналь­
ної відповідальності особи, яка вже передала чи зібрала для передачі іноземній дер­
жаві, іноземній організації або їх представникам відомості, що становлять державну
таємницю.

Такою підставою є сукупність трьох умов, із яких тільки дві повністю залежать від волі вказаної особи: а) особа припинила раніше розпочату шпигунську діяльність; б) вона добровільно повідомила органи державної влади України про вчинене нею на шкоду інтересам України; в) внаслідок виконання особою перших двох умов і вжитих органами державної влади України (можливо, за участю цієї ж особи) заходів було від­вернено шкоду інтересам України.

У разі, коли особа зібрала для передачі іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам певні відомості, але добровільно передала їх компетентним органам влади України, вона може бути звільнена від відповідальності на підставі ч. 2 ст. 114. У разі ж, коли вона вже передала хоча б частину зазначених відомостей вказаним адре­сатам, після чого припинила свою шпигунську діяльність та добровільно повідомила органи влади України про вчинене, підстав для звільнення її від кримінальної відпові­дальності за ч. 2 ст. 114 немає, оскільки шкоду інтересам України вже заподіяно самим фактом отримання вказаних відомостей їх адресатом і відвернути її практично немож­ливо (фактор несвоєчасності). В окремих випадках, коли, скажімо, на час передачі ві­домостей, що становлять державну таємницю, майже минув встановлений законодав­ством строк їх засекречування або обсяг цих відомостей був надзвичайно малим, тим більше, якщо компетентним органам влади з певною часткою ймовірності вдалося переконати іноземну організацію, що отримані нею відомості є дезінформацією, може йтись про те, що відповідні дії особи через малозначність не становлять суспільної не­безпеки (ч. 2 ст. 11).

Про поняття добровільність та органи державної влади див. коментар до ст. 111.

Слід мати на увазі, що шпигунство є закінченим злочином не з моменту встанов- ня зв'язку з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками ЧИ отримання завдання від іноземної розвідки, а з моменту вчинення певних конкрет­них дій на шкоду Україні. Якщо особа, отримавши завдання іноземної розвідки, не ічинила ніяких дій і добровільно та остаточно відмовилась від його виконання, то не­жно від того, заявила вона органам державної влади про свій зв'язок з іноземною річнідкою або не зробила цього,- вона має бути звільнена від кримінальної відпові-11 п.ності на підставі ст. 17.

Конституція України (ст. 4).

Додатковий протокол І до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949p., що стосується захи­щу жертв міжнародних збройних конфліктів. Ратифікований УРСР 18 березня 1989 p. (cm. 46 ' Шпигуни»)).

Віденська конвенція про дипломатичні відносини від 18 квітня 1961 р. (пункти 1 і 2 ст. 32). Ратифікована СРСР 11 лютого 1964 р.

Гельсінський договір з відкритого неба від 24 березня 1992 р. Ратифікований Україною } березня 2000 р.

Угода про безпеку між: Урядом України і Організацією Північноатлантичного Договору від І І іч'резня 1995 р. Ратифікована Україною 12 вересня 2002р.

іакон України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 p. (cm. 1).

іакон «Про громадянство України» в редакції від 18 січня 2001 p. (cm. 1).

іакон України «Про державну таємницю» в редакції від 21 вересня 1999 р. (статті 1, З, 6,

і 14, 22, 27. 28, 32, 39).

іакон України «Про розвідувальні органи України» 22 березня 2001 p. (cm. 14).

іакон України «Про контррозвідувальну діяльність» від 26 грудня 2002 p. (cm. 9).

Угода про взаємне забезпечення схоронності міждержавних секретів від 22 січня 1993 р. і Мінськ). Затверджена постановою KM № 2292 від 13 грудня 1999 р.

Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних дер-■'■•ііі в Україні. Затверджене Указом Президента України № 198/93 від 10 червня 1993 р. (пунк­ти ІЗ, 25).

Указ Президента України № 1483 від 14 грудня 2004 р. «Про деякі питання передачі дєржав-'■■ч таємниці іноземній державі чи міжнародній організації».

івід відомостей, що становлять державну таємницю. Затверджений наказом СБУ № 440

12 серпня 2005 р.

< пшіїїтя 115

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ II

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ'Я ОСОБИ

Стаття 115. Умисне вбивство

1. Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині,-
карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.

2. Умисне вбивство:

1) двох або більше осіб;

2) малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у
стані вагітності;

3)заручника;

4) вчинене з особливою жорстокістю;

5) вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб;

6) з корисливих мотивів;

7) з хуліганських мотивів;

8) особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою служ­
бового або громадського обов'язку;

9) з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення;

10) поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої
пристрасті неприродним способом;

11)вчинене на замовлення;

12) вчинене за попередньою змовою групою осіб;

13) вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком
вбивства, передбаченого статтями 116-118 цього Кодексу,-

карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбачено­му пунктом 6 частини другої цієї статті.

1. Вбивство - це винне, протиправне заподіяння смерті іншій людині. Залежно від
вини суб'єкта злочину вбивство може бути умисним (статті 115-118) або необережним
(ст. 119). Протиправність вбивства означає, що таке діяння заборонене кримінальним
законом під загрозою кримінального покарання. Не є протиправним позбавлення життя
іншої особи за наявності обставин, що виключають злочинність діяння.

Самогубство, тобто заподіяння смерті самому собі, як і готування до самогубства та замах на самогубство, не є кримінально караними діяннями. Проте наявність прохання або згоди потерпілого на позбавлення його життя не звільняє того, хто це вчинив, від кримінальної відповідальності за умисне вбивство. В Україні медичним працівникам забороняється здійснення еутаназії - навмисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань.

2. Ст. 115 передбачає відповідальність за:

1) умисне вбивство без кваліфікуючих ознак (ч. 1 ст. 115);

2) умисне вбивство з кваліфікуючими ознаками (ч. 2 ст. 115).

І к (посереднім об'єктом будь-якого вбивства є життя особи (людини). КК захищає і имя кожної людини незалежно від її соціального стану, національності, громадян-

і піку, стану здоров'я, суспільно-моральної характеристики та інших ознак.

Життя - динамічний стан організму людини, який полягає у неперервності проце-I їм обміну матерією та енергією з оточуючим середовищем. Проявами життя людини,

«ма, є: дихання, рух, збудливість, мислення і спілкування, харчування, виділення, і'ічмноження, ріст. Початком життя людини є час фізіологічних пологів, а кінцевим ■нтом життя - час настання незворотної смерті.

v Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 115, характеризується: 1) діян- ИІІМ посяганням на життя іншої особи; 2) наслідками у вигляді незворотної смерті

■рпілого; 3) причиновим зв'язком між вказаними діянням та наслідками; 4) фа-

ьтативними ознаками (місце, час, спосіб, знаряддя, засоби, обстановка вчинення

ївства).

Суспільно небезпечне діяння при вбивстві може проявитися у дії або бездіяльності. Найчастіше умисне вбивство вчиняється шляхом дії, спрямованої на порушення функ-■ МІ1 чи анатомічної цілісності життєво важливих органів іншої людини.

І Іообхідними умовами кваліфікації протиправного заподіяння смерті іншій особі у формі бездіяльності за ст. 115 є обов'язок винного турбуватися про потерпілого та на­їсть у нього можливості не допустити настання його смерті (наприклад, батьки з

ОЮ позбавити немовля життя тривалий час не годують його, медичний працівник і і н іо ж метою не виконує свої професійні обов'язки щодо хворого).

Суспільно небезпечним наслідком вбивства є настання незворотної смерті потерпі-3 цього моменту даний злочин вважається закінченим.

Згідно із законом, активні заходи щодо підтримання життя хворого припиняються

ппадку, коли стан людини визначається як незворотна смерть. Людина вважається пчмерлою з моменту, коли встановлена смерть її мозку. Діагностичні критерії смерті

іку та процедура констатації моменту смерті людини визначені в Інструкції, за-

рдженій наказом МОЗ. У ній, зокрема, зазначено, що смерть мозку - це повне та ИІ шпротне припинення всіх його функцій, які реєструються при серці, що працює, та примусовій вентиляції легенів. Від незворотної смерті слід відрізняти клінічну

рть, коли життєздатність організму протягом певного часу (в середньому близько б S хвилин) зберігається і, при належному наданні медичної допомоги, людину, що

сбуває у такому стані, можна повернути до життя. Ненадання без поважних при­нт допомоги такому хворому медичним працівником за наявності вини у виді зло- ЧИННОЇ самовпевненості, може утворювати склад злочину, передбаченого ст. 139. Як-шо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що пройшов з моменту нане-

іня ушкоджень і до смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного иоинства значення не має.

Причиновий зв'язок між вказаними вище діянням і наслідками має бути необхід­ним смерть потерпілого є закономірним результатом умисного діяння винної особи, а

гретіх осіб або будь-яких зовнішніх факторів. Якщо ж причиновий зв'язок наявний,

Ина особи відсутня, то має місце казус (випадок) - невинне заподіяння смерті потер­пілому.

Такі ознаки об'єктивної сторони цього складу злочину, як місце, час, спосіб, знаряд-іасоби, обстановка його вчинення не впливають на кваліфікацію діяння за ч. 1 115. Однак їх встановлення є обов'язковим, оскільки у ряді випадків вони мають

ічення для кваліфікації вбивства за ч. 2 ст. 115 і для додаткової кваліфікації діяння за Іишими статтями Особливої частини КК.

Смерть людині може бути заподіяна будь-якими способами: постріл із вогнепальної

юї або нанесення удару холодною зброєю у життєво важливі органи; задушення;

іплення; повішення; отруєння; використання радіоактивних матеріалів, електричного

уму, вибухових речовин, низької чи високої температур тощо. Способом заподіяння Мерті людині може бути і психічний вплив (переляк), коли винний, наприклад, знаючи

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ II

І тиття 115

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

про невиліковну серцеву хворобу людини, вчиняє такі дії з умислом на позбавлення її життя. Вчинення вбивства з особливою жорстокістю або способом, небезпечним для життя багатьох осіб, належить кваліфікувати відповідно за пунктами 4, 5 ч. 2 ст. 115.

4. Суб'єктом цього вбивства є осудна особа, яка до вчинення злочину досягла
14-річного віку.

У випадках «посереднього виконання» вбивства, коли особа, яка наділена ознаками суб'єкта вбивства, використовує для його вчинення неосудну, малолітню особу або особу, яка перебуває під впливом помилки (введена в оману), виконавцем вбивства ви­знається особа, наділена ознаками суб'єкта вбивства. Неосудна, малолітня особа або особа, яка введена таким суб'єктом в оману, є знаряддям вчинення умисного вбивства. Так само належить кваліфікувати дії особи у випадку залучення нею до заподіяння смерті потерпілому звірів, свійських тварин тощо. Посереднє вчинення вбивства має місце і у випадку протиправного позбавлення життя під безпосереднім впливом фізич­ного примусу, внаслідок якого особа, яка вчиняє таке діяння, не могла керувати своїми вчинками (непереборний фізичний примус - ч. 1 ст. 40). Виконавцем вбивства тут є суб'єкт, що застосував непереборний фізичний примус, а особа, яка діяла під впливом такого примусу,- знаряддям вчинення умисного вбивства.

5. Суб'єктивна сторона умисного вбивства характеризується виною у формі умислу.

Для відмежування умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкоджен­ня, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, слід ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел слід вирішувати, виходячи з сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зок­рема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, попередню поведінку винного і потерпілого, їхні взаємовідносини. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. При умисному вбивстві настання смерті охоп­люється умислом винного, у випадку заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, вна­слідок якого сталася смерть потерпілого, ставлення до настання смерті характеризується необережністю.

Дата добавления: 2015-05-31