БІЛЕТ 28 1.Національне гноблення українського народу на Наддніпрянщині у ХІХ ст

Hосійський уряд здійснював політику перетворення українського народу на частину російського. Вважаючи українців частиною «великорусского» народу, а українську мову лише «наречием» російської мови, імперія здійснювала політику насильницької русифікації. У 30-х рр. імперія розробила ідеологічні засади своєї шовіністичної політики, викладені в «теорії офіційної народності» міністра просвіти графа С.Уварова.

Спільним, що об’єднувало політику Російської імперії в усіх сферах, було ігнорування права українського народу, як і інших народів, на самостійний розвиток. Внаслідок цього здійснювати цю політику можна було, зрозуміла річ, лише силою, що і робилося.

Сучасники розповідали, що одного разу Микола І спитав свого 15-річного сина, майбутнього імператора Олександра ІІ, на чому тримається управління багатомовною сім’єю народів, які населяють імперію. Наступник престолу відповів: «На самодержавстві й законах».

Імперська політика негативно впливала також і на розвиток російського народу, оскільки він був вимушений витрачати свої сили задля реалізації того, що заважало його власному національному розвиткові. Внаслідок цього українських патріотів і прогресивних російських діячів часто об’єднувало спільне опозиційне ставлення до імперської дійсності, розуміння необхідності боротьби за її ліквідацію та демократичні перетворення у житті всіх її народів.

2. Директорія УНР

У травні 1918 р. партії просоціалістичної орієнтації утворили опозиційний гетьманові Український національно-державний союз. 13 листопада на таємному засіданні цієї організації розглядалося питання про збройний виступ проти П. Скоропадського. Було вирішено не поспішати з відновленням Української Народної Республіки, а визначити оптимальну форму державного правління після перемоги повстання. Для керівництва виступом обрали тимчасовий верховний орган УНР – Директорію – у складі В. Винниченка (голова), С. Петлюри, Ф. Швеця, О. Андрієвського, А. Макаренка.

Проголошений наступного дня гетьманом курс на федеративний союз з небільшовицькою Росією прискорив розвиток подій. Члени Директорії спішно прибувають до Білої Церкви, де була зосереджена їхня головна ударна сила – формування Січових стрільців, і переходять до активних бойових дій.

Після розгрому під Мотовилівкою (18 листопада 1918 р.) найбільш боєздатних сил гетьмана питання про владу було вирішене: на початку грудня армія УНР контролювала майже всю територію України. З цього моменту для Директорії розпочинається період політичної нестабільності, жорсткої боротьби за владу, безуспішних пошуків надійної зовнішньої та внутрішньої підтримки, нескінченних переїздів (Вінниця – Проскурів – Рівне – Станіслав – Кам'янець-Подільський), періодичних реорганізацій уряду та кардинальних змін офіційної політичної лінії. Протягом свого існування Директорія поступово еволюціонувала до диктатури військових на чолі з С. Петлюрою.

Наприкінці 1920 р. Директорія остаточно втрачає контроль над територією України і С. Петлюра емігрує за кордон.

3. Мона́рхія — форма державного правління, за якої найвища державна влада повністю (необмежена, абсолютна монархія) або частково (обмежена, конституційна монархія) належить одній особі — спадкоємному монархові.

Дата добавления: 2015-05-26