Білет 29 1пит.Соціально-економічна криза Наддніпрянської України в ХІХ ст

Розвиток міст та промисловості в Північному Причорномор'ї, а також зростання експорту через чорноморські порти, зумовили підвищення попиту сільськогосподарську продукцію. Це спричинило зростання товарності поміщицьких господарств, які глибше втягувалися в ринкові, товарно - грошові відносини. Щоб отримати більше продукції, поміщики посилювали експлуатацію селян - кріпаків (праця яких малопродуктивна), перш за все збільшуючи панщину.

Розорення селянських господарств підривало основу феодально - кріпосницької системи. Зростало незадоволення селян, посилювалася антифеодальна боротьба. Тобто це була криза всієї феодально - кріпосницької системи. Царський уряд, намагаючись запобігти кризовим явищам, здійснював деякі реформи. У 1847 - 1848 рр. проводилася "інвентарна" реформа на Правобережжі. Але селян половинчасті міри не задовольняли, про що свідчило посилення антифеодальної боротьби. У 1813 - 1835 рр. тривала діяльність Устима Кармалюка на Поділлі. У 1800 - 1860 рр. відбулося 2400 селянських виступів, а у 1861 - 1862 рр. - 1700 селянських виступів, з яких у березні - травні 1861р. - 640 виступів. Відбувалися й масові селянські виступи. Навесні - влітку 1855 р. "Київська козаччина" охопила на Київщині 422 села і 183 тисячі селян, а навесні 1856 р. "Похід в Таврію за волею" на Катеринославщині охопив 574 села і 76 тисяч селян.

2пит.Політика радянського уряду в Україні в 1919—1920 рр. «Воєнний комунізм». Протягом зими—весни 1919 р. більшовики удруге захопили владу в Україні. Був сформований більшовицький уряд — Тимчасовий робітничо-селянський уряд України (ТРСУУ). Політичні заходи більшовиків почалися зі зміни назви держави: УНР було перейменовано на Українську Соціалістичну Радянську Республіку (УСРР). У березні 1919 р. було прийнято першу радянську Конституцію УСРР, яка законодавчо закріпила радянську владу в Україні. Вищим органом державної влади став Всеукраїнський з'їзд рад, а між з'їздами — Всеукраїнський центральний виконавчий комітет (ВУЦВК).

Суть політичного курсу більшовиків полягала в насильницькому ламанні існуючої в Україні економічної системи. Запровадження заходів входило до компетенції Української ради народного господарства (УРНГ), що цілком залежала від Вищої ради народного господарства Росії.

Соціально-політичний та економічний заходи більшовиків в Україні у 1919—1920 рр. отримав назву воєнний комунізм. Його риси:

— скасування товарно-грошових відносин і заміна їх прямим товарообміном, запровадження карткової системи на продукти харчування, зрівняльна система оплати праці; — націоналізація промисловості і встановлення державного контролю над виробництвом; — мілітаризація праці (запровадження загальної трудової повинності населення від 16 до 60 років, трудова мобілізація, робота за трудодні); — запровадження продрозкладки на селі — системи заготівлі сільськогосподарських продуктів; продрозкладка, яку здійснювали продзагони й комнезами, передбачала обов'язкову здачу селянами державі за твердими цінами всіх надлишків сільгосппродукції; норма особистого споживання визначалася державою; розпочалася колективізація сільського господарства (створювалися артілі, комуни, ТОЗи); — різке обмеження суверенітету України: КП(б)У — складова частина РКП(б); керівництво профспілками й громадськими організаціями здійснювалося з Москви; — утворення в червні 1919 р. військово-політичного союзу радянських республік з метою централізованого керівництва господарством, фінансами і створення єдиного військового командування.

У 1919 р. здійснення політики більшовиків в Україні було перерване де-нікінськими окупаційними військами. У 1920 р. більшовики втретє прийшли до влади. Вони врахували помилки політичного курсу 1919 р. і переглянули аграрну політику: було прийнято новий земельний закон, що передбачав зрівняльний поділ землі, добровільність у створенні комун. Однак в економіці збереглися методи «воєнного комунізму», що здійснював створений Всеукрревком (пізніше — РНК УРСР і ВУЦВК). Політичний курс більшовиків у 1919—1920 рр. в Україні був спрямований на зміцнення влади. Це завдання здійснювалося методами позаекономічного примусу й терору, що викликало невдоволення політикою «воєнного комунізму».

3пит. Культ особи (лат. — поклоніння, шанування) — безмірне звеличення особи, сліпе поклоніння, а іноді й обожнювання людини, яка займає найвище становище в ієрархії політ, чи реліг. влади, надмірне перебільшення заслуг, функцій і ролі лідера.

Дата добавления: 2015-05-26