Поняття, правова природа і сутність права інтелектуальної власності

Визначаючи поняття «право інтелектуальної власності», слід врахову­вати, що воно може вживатися в суб’єктивному та об’єктивному сенсі, а також нерідко вживається, в тому числі в ЦК України (наприклад, ч. 2 ст. 418 ЦК України), для позначення елемента правосуб’єктності (право­здатності) особи.

Право інтелектуальної власності в об’єктивному сенсі — це су­купність правових норм, що регулюють відносини, які складаються у процесі створення, легітимації, використання та охорони результатів інтелектуальної, творчої діяльності.

Право інтелектуальної власності в суб’єктивному сенсі у ч. 1 ст. 418 ЦК визначається як право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визна­чений Цивільним кодексом та іншим законом.

Право інтелектуальної власності в суб’єктивному сенсі — це право особи володіти, користуватися, розпоряджатися та захищати від пору­шень з боку усіх інших суб’єктів права результат інтелектуальної, твор­чої діяльності або інший об’єкт права інтелектуальної власності, визна­чений законом. (Харитонова О.І.)

Отже, право інтелектуальної власності є правом творця (та інших осіб, вказаних у законі) на одержаний ним результат інтелектуальної, творчої діяльності, який законом визнається об’єктом правового регулю­вання і охорони.

Право інтелектуальної власності можна назвати самостійною комплексною галуззю права, яка перебуває на стадії формування, являє собою сукупність норм права, які регулюють суспільні відносини, пов'язані зі створенням об'єктів права інтелектуальної власності, а також набуттям, здійсненням та захистом права на ці об'єкти.(Орлюк О.П., Святоцький О.Д).

Увесь спектр думок щодо дійсної правової природи права інтелектуальної власності умовно можна поділити на два основних напрямки. Одні вчені заперечують спорідненість правових режимів регулювання відносин власності та інтелектуальної власності, підкреслюючи тим самим виключний характер останніх. Звідси висловлюється думка проти можливості застосування до інтелектуальної власності загальних норм права власності (Є. Суханов, І. Зенін,). Інші науковці, навпаки, безпосередньо взаємопов’язують право інтелектуальної власності з правом власності, розглядаючи інтелектуальну власність як особливий різновид власності (П. Розенберг).

Цікавим у цій ситуації є те, що у своїх поглядах представники і першої, і другої груп єдині в головному - специфіка права інтелектуальної власності зумовлена його об’єктами (безтілесними речами). Проте висновки, які вони роблять з цього твердження, абсолютно різні.

Одні вчені відокремлюють право інтелектуальної власності в окрему категорію абсолютних прав - виключні права, які за своїми об’єктами, змістом та способами захисту відрізняються від речових. Певною мірою з цією позицією солідаризується й інший підхід, відповідно до якого право власності є базисним правом для матеріальних об’єктів, тоді як виключні права - для нематеріальних.

Інші висловлюють думку, що суб’єктивне право власності також дозволяє власнику реалізовувати свої законні правомочності по відношенню до свого майна на началах виключного права. Виключний характер права власності визнається й на рівні окремих національних правових систем, у тому числі й країн загального права.

Дата добавления: 2015-05-26