Майбутнє “місто сонця” Томмазо Кампанелли

Томмазо Кампанелла (1568–1639). Релігійний філософ, астролог, поет, громадський діяч, соціально-політичний мислитель. Народився в незаможній сім’ї ремісника-шевця в південно-італійській області Калабрія. У віці неповних 15 років (1582 р.) став ченцем монастиря ордену домініканців (згадаймо біографію Томи Аквінського). Тоді ж змінив своє справжнє ім’я – Джованні Доменіко – на чернече Томмазо. За вивчення та популяризацію забороненої католицькою церквою літератури був запідозрений у релігійній єресі, проте уникнув переслідувань з боку інквізиції, оскільки виступав проти реформації церкви й залишався послідовним прибічником влади папи Римського в церковних та світських справах. У 1598 р. за участь у підготовці змови та національно-визвольного повстання жителів Калабрії проти іспанського панування кинутий до в’язниці; у 1602 р. засуджений до довічного ув’язнення, проте (за клопотанням папи) в 1629 р. звільнений. Через загрозу нового арешту, у 1634 р., утік до Франції. Про себе Кампанелла казав: “Я дзвін, котрий віщує нову зорю” (лат. campānum – дзвін).

Соціально-політичні погляди Кампанелли відображені, зокрема, у його трактатах “Монархія Месії” та “Про найліпшу державу”. У 1602 р., перебуваючи в ув’язненні, Томмазо Кампанелла написав свою найвідомішу працю – “поетичний діалог”, проект-утопію “Місто Сонця, або Ідеальна Республіка”; опубл. 1623 р. Імовірно, на зміст твору Кампанелли вплинули ідеї його попередників – від Платона до Томаса Мора, що так само явили світу футуристичні (< лат. futūrus – майбутній) теорії “ідеальної держави”. Та головним поштовхом для написання “Міста Сонця” стала суспільна потреба дати відповідь на глибокі соціально-економічні зрушення, що відбувалися в країнах Західної та Центральної Європи у XVI – на поч. XVII ст.

Капіталізми прогресував. Він потребував нової організації продуктивних сил і виробничих відносин. Зростало виробництво, а з ним і експлуатація та безробіття дрібних виробників. Одна частина суспільства стрімко збагачувалася, інша так само швидко біднішала. Зміни, що відбувалися, своєю динамікою, новизною та незрозумілістю їхніх законів створювали додаткову напруженість у традиційних формах соціального й політичного життя. Бажання “кращого” та “більш справедливого” визначало настрої, очевидно, більшої частини населення. Це збуджувало творчу активність людей науки та критичне мислення опозиційної інтелігенції. Результатом далеких морських подорожей стали не лише відкриття нових територій, а й суб’єктивні уявлення про особливі можливості незнаних “нових світів”, котрі вабили до себе думку, як малодосяжні щасливі обрії.

Як і в Томаса Мора, головний герой Кампанелли – моряк, який начебто особисто бачив десь в Індійському океані “Місто Сонця”. У цьому місті, з величними, світлими будинками, що прикрашені чудовим та повчальним живописом, життя громадян усуспільнене буквально в усьому. Ніщо не породжує егоїзм, усі рівні. У спільному користуванні перебувають навіть предмети особистого вжитку. Спільні їдальні, однаковий одяг, прикраси, спільні будинки, спальні і ліжка. Шлюбу й парних сімей як таких не існує: жінки, чоловіки і діти – також спільні; виховання останніх бере на себе держава. Жінки мають однакові з чоловіками права (можуть займатися навіть науками), але звільнені від важкої фізичної праці. Праця вважається не обов’язком, а найпершою потребою, але кожен має щоденно відпрацювати 4 години. Розумова й реміснича праця поєднана із сезонними сільськогосподарськими роботами – це має запобігати поділові населення на міських та сільських жителів, тобто виникненню між громадянами. Вироблена продукція розподіляється за зрівняльним принципом. Будь-яке рабство заборонено.

Поведінку городян регулюють насамперед релігійні та моральні настанови, але застосовуються і юридичні норми – проти “негідників і дармоїдів”. Закони нечисленні, прості й зрозумілі; їх кожен може прочитати: вони викарбувані на колонах храму, де відбувається правосуддя. Тортури й судові поєдинки неприпустимі; основними доказами злочину є показання п’яти свідків.

“Місто Сонця” являє собою теократичну державу змішаного типу – монархію-республіку під владою церкви. (Очевидно, у цій ідеї виявилися симпатії Кампанелли до папської влади). Державою править первосвященик на ім’я “Сонце”, або “Метафізик” – наймудріший і всезнаючий. Його влада триває доти, доки не з’явиться хтось більш гідний, тоді первосвященик має добровільно зректися своїх повноважень. Метафізикові підпорядковані три основні складові влади: військова (нею опікується урядовець на ім’я “Сила”), наукова (“Мудрість”) та відтворення населення (матеріальне забезпечення, народження дітей, виховання тощо) – цим займається “Любов”. Усі чотири головні правителі з’являються природним чином, їх громадяни не обирають. (Скоріше за все тут Кампанелла каже не так про конкретні державні посади, як про принципи влаштування влади).

Спосіб зайняття посад іншими урядовцями (тривалістю один рік) поєднує в собі процедури виборності та призначення. Спочатку кандидатів на ті чи інші посади пропонують вихователі, старші майстри, начальники трудових загонів тощо, потім ці кандидатури обговорюються на Великій раді (зібрання усіх громадян, що досягли 20-річного віку), і лише після цього рішення приймає спеціальна колегія посадових осіб (Мала рада), якій допомагають жерці-астрологи, котрі на основі гороскопів перевіряють природні схильності майбутніх урядовців.

Судячи з усього, Кампанелла, як і Мор, вагається між ідеалізмом і раціоналізмом. Якщо для забезпечення матеріального благополуччя утопійців Мор допускав примусову працю рабів, то Кампанелла своїх соляріїв (< лат. Sol – Сонце) бачить готовими застосувати зброю не лише проти зовнішнього ворога, але й у своїй “ідеальній” державі – проти можливої політичної тиранії.

“Соціалістичні утопії” Томаса Мора і Томмазо Кампанелли більшою мірою скидаються на своєрідні естетично-духовні експерименти, абстраговані від соціально-політичної дійсності конкретних країн. Принципи, викладені в них, іноді доведені до абсурду. Але їх автори не були інтелектуальними маргіналами (< лат. marginis – край, межа; людина, яка відірвана від суспільного життя). Вони творчо шукали новий ідеал людини, котра намагається вдосконалити саму себе, готова поступитися власним егоїзмом, бути корисною для інших та протиставити колективні зусилля несправедливостям світу.

Дата добавления: 2015-05-26