Соціально-економічне та політичне становище України 20-30-х pp. XVII ст

Національно-визвольні повстання українського народу 20—30-х pp. XVII ст.

Джерела

Джерела

Персоналії

Самійло Кішка (?-1602(1620))

Український козацький гетьман родом з Брацлавщини. Під час одного з морських походів на турків 70-х pp. XVI ст. потрапив у полон і протягом наступних 25 років був невільником на турецькій галері. Проте волелюбний козак не змирився зі своїм становищем. У 1599 році під час перебування турецького корабля біля м. Євпаторії екіпаж зійшов на берег, С Кішці вдалося дістати ключі й відімкнути ланцюги в'язнів. Коли турки повернулися на корабель, невільники перебили команду, захопили галеру й з гучною славою повернулися на Запоріжжя. С Кішку обрали козацьким гетьманом. Від польського уряду він зміг домогтися відновлення багатьох привілеїв та вільностей козацьких, утрачених після придушення виступів К. Косинського та С Наливайка.

1600 року польський король розпочав війну зі Швецією й послав гінців до С. Кішки просити допомоги. Очоливши чотири козацьких полки, гетьман вирушив у похід. У цій війні козаки зазнали великих утрат, загинув і сам полководець.

(За «Довідником з історії України»)

Петро Сагайдачний (1570-1622)

Гетьман (1610—1622 pp.). Походив з дрібного православного шляхетського роду Галичини. Народився в невеликому містечку поблизу Самбора, навчався в славетній Острозькій академії. 1601 року він уступив до запорізького війська. Прізвисько «Сагайдачний» (на думку істориків, походить від слова сагайдак — футляр на лук і стріли, обтягнутий шкірою дикого козла) майбутній гетьман отримав не випадково, оскільки з-поміж усіх наук, які він вивчав в Острозі, його найбільше приваблювала військова справа. (За «Довідником з історії України»)

Спогади сучасників про Сагайдачного.

Змалку привчився натягати лук, зброї та коня з рук не випускати.., легко терпіти всяку тяготу, голод, труд; не боятися ворога і в небезпеці виявляти мужність.

І взагалі то був чоловік великого духа, що шукав небезпеки, легковажив життям, у бій ішов перший. Відходив останнім...

Спогади сучасника про Хотинську битву

Ці люди [козаки. — Авт.] значно перевищили славою спартанців. Там таких було триста під Фермопілами, козаки ж числом тільки шістдесят у чистому полі стримували військо силою рівне Ксерксовому.

Після Хотинської війни українсько-польські відносини знову загостри-лися. Козаки вимагали від польського уряду виконання його обіцянок, зокрема:

• збільшення платні за службу у війську;

• розширення козацького реєстру;

• привілеїв для православної церкви;

• зобов'язання не чинити перешкод походам проти турків і татар.

Не дочекавшись позитивної відповіді, козаки відновили морські походи проти Криму й султана, а найрішучі відверто заявляли: «Якщо король не задовольнить наші побажання, буде біда для Польщі». Король і шляхта були роздратовані такою поведінкою запорожців.

Тим часом посилювався тиск на Україну з боку польських феодалів, тривало закріпачення вільних селян і нереєстрових козаків, утиск реєстровців, захоплення православних храмів і монастирів. У першій чверті XVII ст. закріпачення селян досягло такого рівня, якого не знала жодна країна Європи. Польські магнати почувалися у своїй державі безкарними, і ніщо не заважало їм загарбувати собі цілі міста й села. Досить швидко значна кількість українських міст перейшла у власність окремих феодалів. Так, 1620 року під владою Острозьких перебувало 80 міст і містечок; більшість міст на Полтавщині була власністю Вишневецьких, а на Чернігівщині — Калиновських.

Дата добавления: 2015-05-26