Діяльність в еміграції Григорія Орлика

27 листопада 1729 року Г. Орлик прибув до Парижа. Тут він домігся аудієнції в міністра закордонних справ Шовелена й кардинала Флері. Під час цих зустрічей він акцентував увагу своїх співрозмовників на таємній угоді Росії й Австрії, метою якої було не допустити французького ставленика С. Лещинського на польський престол. Г. Орлик бачив єдину можливість не допустити посилення Москви — провести широку українську акцію, підтриману Портою. Гетьманич намагався заручитися підтримкою и інших країн, йому навіть удалося отримати відповідні листи кардинала для Стамбула.

Протягом свого перебування в Парижі Г. Орлик устиг потоваришувати з Вольтером. Перед від'їздом до Туреччини саме йому він віддав матеріали про гетьмана І. Мазепу, отримані від батька. Незабаром з книжки видатного філософа вся Європа дізналася, що «Україна завжди прагнула волі».

16 червня 1730 року Г. Орлик прибув до Стамбула, де відразу ж зустрівся з представником Франції у Туреччині Вільновим. Проте втягнути Порту у війну з Росією не вдалося. За дорученням французького уряду в 1732-1734 pp. гетьманич неодноразово їздив до кримського хана Каплан-Гірея з проханням підтримати боротьбу запорожців і П. Орлика проти Російської імперії. У 1733 році Г. Орлик допоміг С. Лещинському повернутися до Польщі й зайняти королівський престол.

У 1734 році Г. Орлик таємно перебував у Гетьманщині, де вів переговори з опозиційними до російського колоніального режиму колами козацької старшини.

Після смерті П. Орлика (1742 року) Григорій став лідером української політичної еміграції. Протягом наступних 10 років Г. Орлик докладав титанічних зусиль для визволення своєї Батьківщини, але марно.

1741 року Швеція оголосила війну Росії. Г. Орлик для підтримки бойових дій Швеції проти Росії прибув до Стокгольма, але прихилити Швецію й Порту до рішучих дій у напрямі визволення України йому так і не вдалося, тому гетьманич покинув дипломатичну кар'єру та повністю присвятив себе військовій.

Очоливши кінний полк, він відзначився в поході проти австрійського цісаря. 1741 року Г. Орлик отримав Хрест св. Луї — нагороду, яку у Франції здобували одиниці. У 1745-1747 pp. гетьманич воював під Монсом, Шарлеруа, брав участь в облозі Намюра в Бельгії.

3 грудня 1747 року Г. Орлик одружився з Луїзою ле Брюн де Дентевіль. Невдовзі він став командиром драгунського полку в Лотарингії.

На початку 50-х років Г. Орлик знову порушив у французькій політиці українське питання, пропонуючи утворити козацьку Січ на Рейні. Ця формація мала б захищати французькі кордони від зазіхань німців. 1754 року граф Г. Орлик намагався налагодити стосунки із Запорізькою Січчю, він робив спроби схилити до повстання гетьмана К. Розумовського.

Спалахнула Семилітня війна. Г. Орлик, як французький генерал, брав участь у битвах під Розмахом у Саксонії, Астембером, Цімдергавфеном і Лютценом, а також в облозі Ганновера. 13 квітня 1759 року біля Бергена відбулася битва, яка вирішила долю всієї війни. Козацький ескадрон, очолюваний Г. Орликом, здобув перемогу над військами Фердинанда Брауншвейзького — першу велику перемогу Франції у цій війні, але самого Григорія тяжко поранили. 25 квітня граф був призначений генералом-поручником. Не зовсім одужавши, він узяв участь у битві під Менденом, де отримав іще одне важке поранення.

Г. Орлик зробив чудову кар'єру на французькій службі: він став членом королівської ради, отримав титул графа й звання маршала Франції. 14 грудня 1759 року «граф Григорій Орлик, генерал-поручник, кавалер шведського ордена Меча й французького святого Луї, помер у діючій Армії».

В особистому листі до вдови Григорія Людовик XV зазначав: «Граф Орлик помер як слід помирати людині його роду й гідності».

Діяльність Орликів стала прикладом служіння своїй Батьківщині. У Франції пам'ятають цю видатну родину, на їхню честь навіть названо столичний аеропорт «Орлі».

Дата добавления: 2015-05-26