Наростання опору десталінізації з боку сталінських сил

Колективне керівництво, проголошене М. Хрущовим після смерті Й. Сталіна, незабаром утрачає свою єдність і злагоду, а згодом остаточно розколюється на два ворожих табори. Найбільшої гостроти протистояння між ними досягло влітку 1957 року, коли колишня «сталінська гвардія» на чолі з Г. Маленковим, В. Молотовим та Л. Кагановичем вирішила дати відкритий бій М. Хрущову. Скориставшись його візитом до Фінляндії, опозиція 18 червня 1957 року поставила питання про відставку першого секретаря на засіданні Президії ЦК КПРС. Незважаючи на більшість (сім проти чотирьох), своєї мети вони не досягли. У протиборстві, що тривало чотири дні, важливу роль відіграли керівники силових структур — Г. Жуков (армія) та І. Серов (КДБ). Вони оперативно доставили членів ЦК КПРС до Москви. Пленум, що відбувся 22-29 червня 1957 року, після тривалих і гострих дискусій засудив діяльність опозиціонерів. Згодом вони були зміщені з високих державних посад. У цьому протистоянні керівництво України послідовно підтримувало М. Хрущова.

Ліквідація антихрущовської опозиції дала можливість зберегти вироблений політичний курс і підготувати надійне підґрунтя для наступного етапу оновлення й лібералізації радянського суспільства. Для остаточного зміцнення свого становища М. Хрущов здійснив чергову низку кадрових перестановок. У листопаді 1957 року, відчуваючи в особі Г. Жукова й армії серйозну загрозу монополії партійної диктатури, він звільнив його від обов'язків міністра оборони й призначив на цю посаду уродженця України маршала Р. Малиновського. У грудні 1957 року перший секретар ЦК Компартії України О. Кириченко обирається секретарем ЦК КПРС, а на чолі КПУ стає М. Підгорний. На початку 1958 року М. Хрущов усунув з посади голови Ради міністрів СРСР М. Булганіна й сам очолив союзний уряд. І нарешті I960 року на посаду голови Президії Верховної Ради СРСР замість 79-річного К. Ворошилова висувається Л. Брежнєв.

Наступним кроком на шляху десталінізації став XXII з'їзд КПРС, що відбувся в 1961 році. На ньому про злочинну діяльність Й. Сталіна вже говорили відкрито, не забуваючи й про його надійних поплічників К. Ворошилова, Л. Кагановича, Г. Маленкова та В. Молотова. Серед них особливу роль відігравав Л. Каганович, діяльність якого була тісно пов'язана з Україною. Його керівництво КП(б)У 1947 року на з'їзді цілком справедливо назвали «чорними днями» для України. М. Підгорний з трибуни з'їзду зазначив, що Л. Каганович, перебуваючи на високій партійній посаді в Україні, поводив себе як справжній садист, жорстоко знущаючись з керівників, активістів, інтелігенції республіки.

XXII з'їзд КПРС став найвищою точкою процесу десталінізалії, на хвилі якої М. Хрущов остаточно скомпрометував і усунув від влади своїх суперників.

Дата добавления: 2015-05-26