Коцур В.П., Коцур А.П.Історіографія історії України. Іс і оріографін давньої історії України^ І7

Іс і оріографін давньої історії України^ І7

Причорномор'ї - Тіри, Ольвії, Херсонеса й Боспора. Серед дослідників старшою покоління, які працювали в 20-х рр., відзначимо С.О.Жебелсва, великий внесок v вивчення античності Півдня України зробили також К.С.ГрннеііИЧ. Г.Д.Бглои (Херсонес), Л.М.С'лаііін. О.М.Карасьов (Ольвія), В.Ф.ГаЙдукевич, М.І.Сокольський (Боспор), О.М.Зограф (монетна справа) та ін,

Найконкретнішими є різні категорії археологічних джерел, які здобуваються при розкопках міст, поселень і некроиііжв. Вони цінні 'жм, що включаю'іь в себеюловним чином так звані закриті комплекси речей із чітким й хронологічними межами П.ійчиеленнінінми і-гтоміж археологічних матеріалів є архітектурно-будівельні пам'ятки, керамічний посуд і тара, предмети виробництва та побуту, прикраси, зброя, монети та ін.

•Історіографія нроб.ігчи нохота-сння і а стародавньої історії слов'ян. Інтерес до проблеми прабатьківщини слов'ян виник ще у XI] ст. Так, відповідаючи у своїй «Повісті минулих літ» на запитання -«звідки пішла земля Руська?», знаменитий літописець Нестор пише: «По довгих же часах еілн слов'яни наДунаю,дс<;сть нині Угорська земля та Болгарська. Од тих слов'ян розійшлися вони по землі і прозвалися іменами сііоїмії, -(од того) де сіли, на котрому місці». Розповідь Нестора стала основою 'іак званої балканеької (дунайської) теорії походження слов'ян—панівної в працях польських і чеських хроніетіи XIII- XV ст. У XIX ст. її підгримували російські історики С.М.Соловйов, М.П.Погодін, В.О.К.'іючевський, я е нинішній час на новій джерело­знавчій бал розвнваг московський лінгвісі О.М.Трубачов.

Однак уже в епоху раннього середньовіччя існували й інші погляди щодо згаданої проблеми. У VIII ст. і-еограф Баварський (аіітор «Баварської хроніки») і коемограф Равенський висунули ипотезу про автомонне походження слов'янства. За цією гіпотезою, підхопленою багатьма західноєвропейськими вченими XIV - XVIII ст., предками слов'ян були скіфи, алани, ріжсолани, кельти, фракійці, -словом всі ті народи, які колись жили між Одрою й Дніпром і про яких так чи інакше зі вдували сучасні їм автори. Послідовники згаданої теорії виходили з того, що слов'яни споконвіку мешкали па одних і тих самих місцях, а отже. ан гичні історики, географи описували саме їх, хоч і вживали нрн цьому інші етноніми.

Так склалися два основні напрями в пошуках прабатьківщини слов'ян: міграційний та авгохтонічний.

Яскравим представником останнього був відомий чеський дослідник П.іііафарик • автор добре знаної в XIX ст. книги «Слов'янські старожитності». Вживши за основу иошдомлення писемних джерел, він пов'язав із слов'янами історичні племена венедів, котрі на його думку, проживали з давніх давен на величезних обпінрах між Балтикою і Чорним морем. І а грами й Доном. Цей! ром слов'янської прабатьківщини П.Шафарик уважав Подністров'я. Поділля та Волинь. Цю гіпотезу підтримай і розвинув за допомогою нових джерел російській історик почаїку XX ст. М.ІІ.Поіодін.

Значний вплив на активізацію наукових пошуків у даній сфері справила праця видатного чеського славіста Л.Нідерле «Слов'янські старожи і ності», видана у Празі 1902 р. В ній узагальнювались-і огочасні досягнення різних наук - лінгвістики, історії, етнографії, юпошмікн. Проаналізувавши їх, Л.Нідерле дійшов висновку: прабатьківщина слов'ян знаходилася на території між Віолою, Нарвою та Прип'яттю, Середнім Подніпров'ям. Прутом і Серетом, а центр правічних слов'янських земель - на Волині (з ним ототожнювалися історичні племена неврів, будииів і скіфів-землеробів): в окремий етнос слов'яни виділилися десь у 1 ст. до н.е,

Концепція Л.Нідерле заклала підґрунтя так званої вісло-дніпровськоЇ теорії походження слов'ян, а ігодом стала вихідним пунктом при побудуванні різних і іпотез, за якими слов'ни займали той чи інший регіон - на захід або на схід від Вісли- Одні дослідники локалізували слов'ян на сході - в басейнах Прип'яті та Дніпра, другі - на заході, у Вісло-Одерському межиріччі, треті ж -до яких відносилася й більшість радянських учених - посднуюіь ці два варіанти й роянирююіь межі слов'янської прабатьківщини від Одри на заході до Подніпров'я на сході (О.І.Тереножкін, П.М.Трстьяков, Б.О.Рибакпв).

Крім гого, польський иоіаіиь, Ю.Рос'гафінський поклав в основу своїх розвідок оригінальне джерело - флористичну лексику. Вивчаючи давньослов'янсь-ку мову, він ч'ясуніїв. ]і[о в ній відсутня назва дерева бука, наюмісіь поширені назви і раба, плюща, тиса. Звідси - висновок:

регіон слов'янської прабатьківщини розташовується поза ареалом зростання бука й охоплює тільки чемлі із добре відомими слов'янам рослинами. На думку Ю. Ростафіпського такій умові відповідають Прип'ятс&ке Полісся й Верхнє Подніпров'я, Із цим погоджувався відомий

Дата добавления: 2015-05-26