Загальна характеристика судової системи України

План

Тема 4. СУДОВІ ТА ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ УКРАЇНИ

1. Загальна характеристика судової системи України.

2. Конституційний Суд України.

3. Правоохоронні органи України.

Однією із конституційних засад державного устрою України є розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову (ч. 1 ст. 6 Конституції України). Суди України мають низку специфічних ознак, які відрізняють їх від органів влади інших гілок.

Такими особливими ознаками судової влади є:

1) виключна компетенція. Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що будь-який спір про право може бути розглянутий судом. У той же час будь-яке питання, віднесене до компетенції законодавчої чи виконавчої влади, може бути розглянуте судом, а питання, віднесені до виключної компетенції суду, не можуть бути розглянуті органами законодавчої чи виконавчої влади. До виключної компетенції суду, зокрема, відноситься визнання особи винною у вчиненні злочину, призначення кримінальних покарань, розгляд спорів, пов’язаних зі звільненням працівників тощо. Такі справи не можуть розглядатися іншими гілками влади, крім судової;

2) виключний характер судових рішень. Ч. 5 ст. 124 Конституції України встановлює, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. Тобто, за своєю юридичною силою рішення суду дорівнює закону і не можуть бути змінені або скасоване органами інших гілок влади. Таке рішення може бути змінене чи скасоване лише вищестоящим судом у встановленому законом порядку та за наявності передбачених законом підстав;

3) виключний режим діяльності суду. Порядок діяльності суду чітко врегульований процесуальним законодавством на відміну від виконавчої влади, в якій законодавством регулюються лише загальні засади процедури діяльності. Щоправда, зараз висловлюється думка про необхідність прийняття кодексу адміністративних процедур, який би стосувався саме порядку діяльності органів виконавчої влади, однак прогнозувати, коли такий кодекс буде прийнято, досить важко;

4) особливий порядок формування корпусу суддів. Відповідно до ст. 126 та 128 Конституції України перше призначення на посаду професійного судді строком на п’ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково.

Основною функцією судової влади є здійснення правосуддя.

Правосуддя – це метод реалізації судової влади, який здійснюється шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях кримінальних, адміністративних, цивільних, господарських, конституційних справ у суворо передбаченій законом процесуальній формі

Основоположними нормативно-правовими актами, що визначають порядок здійснення правосуддя в Україні, є:

· Конституція України, яка має два розділи, присвячені правосуддю (розділ VIII “Правосуддя” складається із 8 статей) та Конституційному Суду України (розділ ХІІ “Конституційний Суд України”);

· Закон України “Про судоустрій України” від 07.02.2002 № 3018-III. Цей закон визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, а також встановлює загальний порядок забезпечення діяльності судів;

· Закон України “Про Конституційний Суд України” від 16.10.96 № 422/96-ВР. Цей закон визначає організацію, повноваження та порядок діяльності Конституційного Суду України як судового єдиного органу конституційної юрисдикції;

· Закон України “Про статус суддів” від 15.12.92 № 2862-XII. Цей закон визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, встановлює гарантії їх недоторканності, правового та соціального захисту тощо;

· Кримінально-процесуальний Кодекс України від 28.12.60 № 1001-V. Ним визначається порядок провадження у кримінальних справах;

· Цивільний процесуальний кодекс України від 18.07.63 № 1501-VI. Визначає порядок провадження у цивільних справах, тобто у справах, предметом розгляду яких є цивільні, сімейні та трудові спори. 18.03.2004 Верховною Радою України прийнято новий Цивільний процесуальний кодекс України, який набере чинності з 01.01.2005;

· Господарський процесуальний кодекс України від 06.01.91 № 1798-ХІІ. Визначає порядок провадження у господарських справах, тобто у справах, предметом розгляду яких є господарські спори між підприємствами, установами, організаціями та приватними підприємцями;

· Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.84 № 80731-Х. Ним визначається порядок провадження у справах про адміністративне правопорушення. Особливістю цього кодексу є те, що його дія поширюється як на суди загальної юрисдикції, так і на органи виконавчої влади, наділені повноваженнями накладати адміністративні стягнення.

Залежно від предмета судового розгляду (тобто галузевої належності норм, які регулюють предмет спору) розрізняються такі види правосуддя:

· конституційне;

· кримінальне;

· адміністративне;

· цивільне;

· господарське.

Залежно від складу конкретного суду, що вирішує той чи інший спір про право, ст. 129 Конституції України розрізняє такі форми здійснення правосуддя:

· одноособова – справа розглядається одним професійним суддею. Значна частина кримінальних справ та практично всі цивільні справи по першій інстанції, а також адміністративні справи розглядаються суддею одноособово;

· колегіальна – справа розглядається колегією суддів, до якої можуть входити як професійні судді, так і народні засідателі. У такій формі розглядаються по першій інстанції найбільш складні цивільні справи, кримінальні справи про тяжкі злочини, усі справи, що розглядаються апеляційною та касаційною інстанціями, а також справи у Конституційному Суді України. При цьому до складу судової колегії можуть входити три або п’ять суддів, один суддя та два народних засідателі. У Конституційному Суді України справа розглядається не менш як дванадцятьма суддями. При колегіальному розгляді справ рішення виноситься шляхом голосування суддів;

· суд присяжних – розгляд справи здійснюється під головуванням професійного судді, проте рішення по суті виноситься присяжними (так званим “журі”, що формується зі звичайних громадян). Суд присяжних поширений у багатьох країнах світу, зокрема в Англії, Франції, США, Канаді, Японії та ін. Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України “Про судоустрій України” справи розглядаються судом присяжних у випадках, визначених процесуальним законом. Оскільки чинне процесуальне законодавство не містить положень про суд присяжних, то ця форма правосуддя в Україні не використовується.

Сукупність усіх судів України складає судову систему України. Згідно зі ст. 124 Конституції України та ст. 3 Закону України “Про судоустрій України” судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України (додаток А). Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів, в межах якої утворюються загальні та спеціалізовані суди. До загальних судів відносять також військові суди, які здійснюють правосуддя у Збройних Силах України та інших військових формуваннях. Спеціалізованими судами є господарські, адміністративні та інші суди, визначені як спеціалізовані. Крім того, в судах різних судових юрисдикцій може запроваджуватися спеціалізація судів з розгляду конкретних категорій справ даної юрисдикції.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України “Про судоустрій України” систему судів загальної юрисдикції становлять:

1) місцеві суди;

2) апеляційні суди, Апеляційний суд України;

3) вищі спеціалізовані суди;

4) Верховний Суд України^[1].

Залежно від змісту повноважень суду щодо розгляду конкретної справи виділяються такі судові інстанції:

· суд першої інстанції розглядає справу по суті та виносить судове рішення. Як правило, судами першої інстанції є місцеві суди, проте з урахуванням специфіки конкретної справи судом першої інстанції може бути будь-який суд загальної юрисдикції – від районного до Верховного Суду України;

· суд другої (апеляційної) інстанції розглядає в порядку апеляційного провадження скарги на рішення суду першої інстанції, які не вступили в силу. Судами другої інстанції є апеляційні суди, Апеляційний суд України стосовно рішень місцевих судів а також вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд України щодо рішень, винесених апеляційними судами як судами першої інстанції;

· суд третьої (касаційної) інстанції розглядає в порядку касаційного провадження скарги на рішення суду першої інстанції, які вступили в силу, а також скарги на рішення суду апеляційної інстанції. Судами третьої інстанції є вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд України.

Правосуддя в Україні ґрунтується на таких принципах:

1) законність. Сутність цього принципу полягає в тому, що судді при здійсненні правосуддя керуються тільки законом. Правосуддя в Україні здійснюється строго відповідно до законодавства України; у випадках, передбачених міжнародними угодами, суди України застосовують законодавство відповідно до порядку, встановленому цими угодами Принцип законності визначається насамперед тим, щоб суд у своїй діяльності при розгляді справ, інші учасники судового процесу неухильно і точно виконували вимоги матеріального і процесуального права. Вся діяльність суду підпорядковується процесуальному законодавству і здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Гарантіями реалізації принципу законності є нагляд судів вищого рівня, право осіб, які беруть участь у справі, на оскарження рішень і вироків суду тощо;

2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Цей принцип означає, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від статі, раси, кольору шкіри, мови, політичних, релігійних та інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин;

3) забезпечення доведеності вини. Цей принцип заснований на презумпції невинуватості підсудного. Непідсудний має доводити свою невинність, а суд зобов’язаний надати незаперечні докази його
вини, Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана криміналь­ному покаранню, доки не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обов’язок доведеності вини обвинуваченого покладається на відповідних суб’єктів: органи дізнання та попереднього слідства, прокурора, а в справах приватного обвинувачення – на потерпілого або його представника. Обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Навіть визнання обвинуваченим своєї вини є недостатнім для винесення обвинувального вироку, якщо винуватість обвинуваченого не підтверджується усією сукупністю доказів;

4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Обвинувач у кримінальному процесі чи позивач у цивільному та господарському процесі, зодного боку, та обвинувачений чи відповідач – з іншого, мають рівні процесуальні можливості. Зокрема, вони можуть робити заяви, надавати докази вимагати виклику свідків та ін. Змагальність означає, що в судовому засіданні між собою ведуть процесуальний спір дві сторони: позивач (обвинувач) та відповідач (обвинувачений), відстоюючи наданими їм процесуальним законодавством засобами свою позицію, права та законні інтереси. Цивільне процесуальне законодавство встановлює, зокрема, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Необхідною передумовою реалізації принципу змагальності є процесуальна рівність сторін Чинне законодавство встановлює рівні права сторін при ознайомленні з матеріалами справи, поданні доказів, участі в них; дослідженні, заявленні відводів і клопотань, поданні усних та письмових пояснень тощо;

5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором. Обвинувачення – функція представника держави, а не потерпілого. Суд також звільняється від будь-яких функцій обвинувачення. Прокурор, діючи від імені держави, доводить необхідність застосування до підсудного кримінального покарання. Підтримуючи державне обвинувачення, прокурор бере участь у дослідженні доказів, подає суду свої міркування про застосування кримінального покарання щодо підсудного. При цьому він керується вимогами закону і об’єктивною оцінкою зібраних доказів по справі. У разі, якщо при розгляді справи прокурор дійде висновку, що дані судового слідства не підтверджують обвинувачень підсудного, він зобов’язаний відмовитись від обвинувачення;

6) забезпечення обвинуваченому права на захист. Підозрюваному, обвинуваченому і підсудному забезпечується право на захист.
Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд зобов’язані до першого допиту підозрюваного обвинуваченого і підсудного роз’яснити їм право мати захисника і скласти про це протокол, а також надати їм можливість захищатися встановленими законом засобами від пред’явленого обвинувачення. Захисник зобов’язаний використати всі зазначені в законі засоби захисту з метою з’ясування обставин, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого і підсудного або пом’якшують чи виключають його відповідальність, подавати їм необхідну юридичну допомогу. Відмова захисника при провадженні дізнання, попереднього слідства та в судовому засіданні від захисту підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного не допускається;

7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. Сутність цього принципу полягає в тому, що судове засідання (крім окремо визначених законом випадків) є відкритим для публіки; розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони перед­баченої законом таємниці (державної, військової чи комерційної). Закритий судовий розгляд, зокрема, допускається за мотивованою ухвалою суду у справах про злочини осіб, які не досягли 16-річного віку, у справах про статеві злочини, а також в інших справах з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, яких притягнуто до участі у справі; у випадках, коли цього вимагають інтереси забезпечення безпеки потерпілого, свідка чи інших осіб, які беруть участь у справі, членів їх сімей чи близьких родичів. До зали судового засідання не допускаються громадяни, молодші 16 років, якщо вони не є особами, які беруть участь у справі, або свідками. Слухання справи в закритому засіданні суду ведеться з додержанням усіх правил судочинства. Рішення і вироки у всіх випадках оголошуються прилюдно;

8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Це право надано будь-якому учаснику судового процесу з метою виключення судової помилки і прийняття єдино правильного рішення по справі;

9) обов’язковість рішень суду. Рішення суду, що набрало законної сили, підлягає обов’язковому виконанню, як і рішення будь-якого іншого органу державної влади;

10) державна мова судочинства. Судочинство в Україні провадиться державною мовою. Застосування інших мов у судочинстві здійснюється у випадках і порядку, визначених законом. Особи, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право користуватися рідною мовою та послугами перекладача у судовому процесі.

Дата добавления: 2015-05-26