Загальна характеристика зобов’язального права

План

Тема 7. ОСНОВИ ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

1. Загальна характеристика зобов’язального права.

2. Поняття та класифікація цивільно-правових договорів.

3. Способи забезпечення виконання зобов’язань.

4. Припинення зобов’язання та правові наслідки порушення зобов’язання.

5. Цивільно-правова відповідальність.

Переважна частина майнових цивільних правовідносин має характер зобов’язань, коли одна особа зобов’язана вчинити на користь іншої певну дію, наприклад, передати майно, сплатити його вартість, повернути борг, відшкодувати заподіяну шкоду тощо. Такі відносини регулюються окремою підгалуззю цивільного права – зобов’язальним правом. У країнах англо-американської правової сім’ї поняття “зобов’язальне прав” взагалі не існує, а виділяються два самостійні інститути – договірне право (Law of Contract) та деліктне право (Law of Torts).

Слід зауважити, що виділення зобов’язального права в окрему підгалузь права властиве правовим системам країн континентального права.

Зобов’язальне право – це система цивільно-правових норм, які регулюють майнові відносини у сфері обігу речей, іншого майна та майнових прав, а також майнові відносини, пов’язані з відшкодуванням майнової та моральної шкоди

Предмет зобов’язального права становлять такі групи цивільно-правових майнових відносин:

· договірні зобов’язальні відносини – майнові відносини у сфері обігу речей, іншого майна та майнових прав, тобто відносини, пов’язані з передачею однією особою іншій належного їй майна чи майнових прав;

· позадоговірні зобов’язальні відносини – майнові відносини, пов’я­зані з виникненням в однієї особи зобов’язання перед іншою на підставі не договору, а іншої, передбаченої законом події, наприклад публічного обіцяння винагороди, оголошення конкурсу тощо;

· деліктні відносини – майнові відносини, пов’язані з відшкодуванням майнової та моральної шкоди, заподіяної правопорушенням. По своїй суті деліктні відносини становлять особливий різновид позадоговірних зобов’язальних відносин.

Конкретне зобов’язальне правовідношення, що виникло між конкретними сторонами, називається зобов’язанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку

Сторонами у кожному зобов’язанні є боржник і кредитор.

У зобов’язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб. Якщо кожна із сторін у зобов’язанні має одночасно і права, і обов’язки, вона вважається боржником у тому, що зобов’язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що має право вимагати від неї.

В окремих випадках, крім кредитора і боржника, у зобов’язаннях можуть брати участь і треті особи. Необхідно мати на увазі, що зобов’язання ніколи не створює обов’язку для третьої особи, воно може породжувати для неї лише права щодо боржника та (або) кредитора. Так, у договорі найму (оренди) житла може передбачатися право наймача вселити у це житло для постійного проживання у ньому інших осіб, наприклад членів сім’ї. У цьому разі вони будуть розглядатися як треті особи, що мають право користуватися житлом нарівні з наймачем, але обов’язок вносити плату за користування житлом лежить лише на наймачеві.

Зобов’язання можуть виникати за наявності передбачених законодавством підстав. Такими підставами, зокрема, є:

· цивільно-правовий договір – домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків;

· адміністративний акт – розпорядження органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, спрямоване до конкретної фізичної чи юридичної особи, згідно з яким в останньої виникають майнові права та/або обов’язки. В умовах нормально функціонуючої ринкової економіки адміністративний акт як підстава виникнення цивільно-правових зобов’язань практично не використовується. В умовах же переходу від планової економіки до ринкової така підстава виникнення зобов’язань може існувати, наприклад, при закупівлі товарів, робіт, послуг за державні кошти, наданні державних дотацій суб’єктам господарювання тощо;

· заподіяння майнової чи моральної шкоди. Внаслідок заподіяння особою-правопорушником майнової чи моральної шкоди іншій особі виникає зобов’язання цієї особи відшкодувати заподіяну шкоду. Таке зобов’язання може бути реалізоване як добровільно, зокрема шляхом укладення мирової угоди, так і у примусовому, як правило, судовому порядку;

· публічне обіцяння винагороди. Будь-яка особа має право публічно пообіцяти винагороду (нагороду) за передання їй відповідного результату (передання інформації, знайдення речі, знайдення фізичної особи тощо). Обіцянка винагороди вважається публічною, якщо вона сповіщена у засобах масової інформації або іншим чином невизначеному колу осіб. У сповіщенні публічної обіцянки винагороди мають бути визначені завдання, строк та місце його виконання, форма та розмір винагороди. У разі виконання завдання і передання його результату особа, яка публічно обіцяла винагороду (нагороду), зобов’язана виплатити її. Якщо таке завдання було виконано кількома особами одночасно, винагорода розподіляється між ними порівну;

· вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення. Якщо майновим інтересам іншої особи загрожує небезпека настання невигідних для неї майнових наслідків, особа має право без доручення вчинити дії, спрямовані на їх попередження, усунення або зменшення. Особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов’язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір. Якщо особа, яка розпочала дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, не має можливості повідомити про свої дії цю особу, вона зобов’язана вжити усіх залежних від неї заходів щодо попередження, усунення або зменшення невигідних майнових наслідків для іншої особи. Особа, яка вчиняє дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов’язана взяти на себе всі обов’язки, пов’язані із вчиненням цих дій, зокрема обов’язки щодо вчинених правочинів. Особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, має право вимагати від цієї особи відшкодування фактично зроблених витрат, якщо вони були виправдані обставинами, за яких були вчинені дії. Якщо особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, при першій нагоді не повідомила цю особу про свої дії, вона не має права вимагати відшкодування зроблених витрат;

· набуття, збереження майна без достатньої правової підстави. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Дата добавления: 2015-05-26