Книга четверта 1 страница

1 (І). [22] Після всього цього поговоримо про щедрість (ή ελευθε-ρΐότης)(1). А нею прийнято вважати дотримування середини відносно майна (ή περί χρήματα μεσότης), бо щедрого хвалять не за [подвиги] на війні, і не за те, в чому [заслуги] розсудливого, а з іншого боку й не за [його] розсуди (εν ταΐς κρίσεσιν), [25] але відносно давання (περί δόσιν) і придбавання (περί λήψιν) майна, причому більше за те, що пов'язане з даванням. А майном (χρήματα) ми називаємо все, вартість чого вимірюється грошима. Марнотратство (ή ασωτία) і скупість (t| ανελευθερία) - це відповідно надмірність і недостатність відносно майна(2). І якщо скупість ми завжди приписуємо тим, хто більше, ніж належить, клопочеться про майно, то марнотратство приписуємо тим, хто має декілька [30] [вад]; дійсно, ми називаємо марнотратниками непоміркованих і тих, що тратять [майно] на розбещене [життя]. Недаремно вони вважаються найгіршими людьми: адже вони в один і той же час мають багато вад, Називають же їх невідповідно, тому що "бути марнотратником" - значить мати одну якусь ваду 1120а а саме знищувати своє багатство (ή ουσία); дійсно, марнотратник (о άσωτος) гине з власної вини, а свого роду загибеллю його здається знищення багатства, бо [як марнотратник] він живе, [знищуючи багатство]. У такому значенні ми і розуміємо марнотратство.

(1) Щедрість, ή ελευθεριότης (похідне від ή ελευθερία - свобода), є необхідною рисою вільнонародженого, ελευθέριος, яким є кожний громадянина, її протилежністю є ή bd/ελευθερ'ια - ница скупість, недостойна вільного громадянина. Детальніше про свободу як визначальну рису полісної цивілізації див.: Ставнюк В.В. Підприємливість... - С. 30-31. Див. також: НВБ. - С. 710 прим. 1.

(2) Пор.: 1107b10-15.

Чим користуються, тим можна користуватися і добре і [5] погано, а багатство (Ь πλούτος) належить до речей, якими користуються, і найкраще користується всякою річчю той, хто володіє відповідною доброчесністю. Значить, і багатством скористається найкраще той, хто володіє доброчесністю відносно майна. А таким є щедрий. Користування - це, мабуть, витрата і давання майна, а придбавання і зберігання - це, радше, володіння, [а не користування]. Тому щедрому більш [10] властиво давати тому, кому слід, ніж отримувати від того, від кого слід, і не отримувати, від кого не слід. Дійсно, властивість доброчесності полягає більше в тому, щоб робити добро, а не сприймати його, і більше в тому, щоб здійснювати прекрасні вчинки, а не здійснювати ганебних.

Тим часом абсолютно ясно, що давання передбачає добрі справи і прекрасні вчинки, а [15] придбавання - сприймання добра, якщо не здійснення ганебних вчинків. І вдячність належить тому, хто дає, а не тому, хто бере, і на похвалу більше заслуговує перший. Адже легше не брати, ніж давати, бо менше марнотратити своє [добро] люди схильні більше, ніж не брати чужого. І тому щедрими іменуються [20] ті, що дають, а тих, хто не бере, не хвалять за щедрість, але не менше [хвалять] за справедливість; ті ж, що беруть, на хвалу не заслуговують зовсім. Серед тих же, з ким товаришують через їхню доброчесність, мабуть, найбільше товаришують із щедрими, адже вони помічники, оскільки допомога полягає в даванні.

2. Узгоджені з доброчесністю вчинки прекрасні і здійснюються в ім'я прекрасного. Отже, і щедрий буде давати в ім'я прекрасного [25] і правильного: кому слід, скільки і коли слід, і так далі в усьому, що передбачається правильним даванням, а крім того, це приносить йому задоволення і не приносить страждання, бо згідне з доброчесністю приємне і безжурне, адже зовсім не примушує страждати).

А хто дає, кому не слід, чи не в ім'я прекрасного, але з якоїсь іншої причини, той буде називатись не щедрим, а якось інакше. Не заслуговує на це [30] ім'я й той, хто [, даючи, ] страждає. Адже він охоче віддав би перевагу майну, а не прекрасному вчинку, а щедрому це властиво.

Він [щедрий] не братиме, звідки не слід, бо таке придбавання не личить людині, яка не цінує майна. не стане він, очевидно, і прохачем, бо тому, хто робить добро, не личить із легкістю приймати благодіяння. Але звідки слід, він буде 1120b брати, наприклад з власних володінь, не тому, що це прекрасно, а тому, що це необхідно для того, щоб мати, що давати іншим. Він не буде неуважний до власних [володінь], якщо вже збирається через них комусь допомагати, і не даватиме кому-попадя, щоб мати, що дати тим, кому слід, коли слід і задля прекрасного.

Щедрому [5] вельми властиво навіть перебирати міри в даванні, так що собі самому він залишає менше, [ніж слід]: адже не брати себе в розрахунок - властивість щедрої людини.

Про щедрість говорять, враховуючи багатство (κατατήν οΰσ'ιαν), бо на щедрість вказує не кількість того, що віддається, а [душевний] склад того, хто дає, а вже він розміряється з багатством. А тому ніщо не заважає, [10] щоб щедрішим виявився той, хто дає менше, якщо він дає з меншого багатства.

Більш щедрими, очевидно, бувають ті, хто не самі надбали багатство, а отримали його у спадок: адже вони, з одного боку, не знають нестатку, а з іншого - усі [люди] більше прив'язані до своїх витворів (toe αυτών έργα), як то, наприклад, батьки [до дітей] і поети [до віршів](3).

Нелегко щедрому бути багатим, тому що він не [15] схильний ні до придбавання, ні до бережливості, а до того ж схильний тратити і цінує майно не задля нього самого, а задля давання. Звідси і ремствування на долю, що, нібито, найбільш достойні [багатства] найменш багаті(4). Цілком зрозуміло, що відбувається саме це: як і в інших випадках, неможливо володіти майном, не дбаючи про те, щоб його мати [20]. І все ж щедрий не даватиме, кому не слід і коли і все таке інше; адже в подібних вчинках ще немає щедрості, і, витративши [гроші] на таке, він не матиме [грошей], щоб витратити їх на належне. Адже, як вже було сказано, щедрий - це людина, яка дає згідно багатства і на те, на що слід, а хто в цьому перебирає міри - той [25] марнотратник. Тому й тиранів ми не називаємо марнотратниками: адже тим, хто надбав величезне [багатство], не легко перебрати міри в роздачах і витратах (τους δόσεσι και ταΐς δαπόα'αις)(5).

(3) Ремінісценція з Платона (Plato. Rp. 330с): ώσπερ γορ ο'ι ποιηταΐ τάαϋτών ποιή μαία και ο'ι πατέρες τους παΐδας αγαπώσιν, ταύτη τε δη καΐ ο'ν χρημάτισα μενοι περί τα χρήματα σπουδάζουσιν ως έργον εαυτών, καΐ κατά την χρε'ναν ίϊπερ ο'ι άλλοι.

(4) Гроші, багатство потенційно загрожували єдності громадянського колективу, розкладаючи його зсередини. Звідси намагання грецьких полісів установити контроль за сферою споживання і максимального її обмежити. Найбільш послідовно це простежується в Спарті, де товарно-грошові відносини фактично були заборонені. Не в останню чергу, саме таке ставлення до багатства викликало традиційне захоплення у численних лаконофілів доби Арістотеля. Проте навіть у економічно розвинутих полісах існували певні обмеження щодо багатства. Що ж до засудження багатства і грошей як таких з боку філософів, гномічних поетів і моралізуючих особистостей взагалі, то воно дійсно було своєрідним communis locum, як на це справедливо вказується в: НВБ. - С. 710 прим. 1; там же див. і деякі приклади щодо цього; згадувана максима Деметрія Фалерського (Diog. Laert. V. 82) - ου μόνον τον πλοΰτον έφη τυφλόν, αλλά και την οδηγούσαν αυτόν τύχην ("не тільки багатство сліпе, але й доля, що його направляє").

Але оскільки щедрість - це дотримування середини відносно давання і придбавання майна, то щедрий і давати, і тратити буде на те, на що слід, і стільки, скільки слід, однаково і в [30] великому, і в малому, і при цьому із задоволенням; а крім того, він буде брати, звідки слід і скільки слід. Адже оскільки доброчесність-це дотримування середини відносно того й другого, [давання і придбавання], то щедрий і те і те буде робити як належить. Добре (επιεικής) придбавання передбачається [добрим] даванням, а не добре [придбавання] протилежне [доброму даванню]. Тому властивості, що передбачають один одну, поєднуються в одній людині, а протилежні зрозуміло, 1121а що ні. Коли ж трапляється щедрому втратитися, порушивши належне і прекрасне, він буде страждати, однак помірно і як годиться, тому що доброчесності властиво переживати задоволення і страждання, від чого слід і як слід.

Крім того, щедрий легко ділиться майном (εΊ)ΚΟΐνώνητος) з іншими: [5] адже зневаження свого права (δίδικέΐσθαι) він допускає; він же не цінує майна і більше досадує, якщо не витрачав чогось належного, ніж страждає, якщо витрачав щось неналежне, адже йому не подобається Сімонідова [мудрість](6).

(5) Оскільки тиран витрачає не власне багатство, а узурповане ним майно громадян.

(6) Маються на увазі кілька афоризмів, приписувані пізнішою традицією Сімонідові.

3. Марнотратник же погрішає і в таких речах: адже у нього ні задоволення, ні страждання не бувають від того, від чого слід, і так, як слід; згодом це стане [10] ясніше. Ми ж бо вже сказали, що надмірність і недостатність - це відповідно марнотратство і скупість, причому в двох речах- даванні і придбаванні, бо й витрату ми відносимо до давання. Отже, якщо марнотратство - це [відхилення] до надлишку в даванні і непридбаванні і до недостачі в придбаванні, то скупість - це [відхилення] до [15] недостачі в даванні і надлишку в придбаванні, щоправда, у дрібницях.

Тому [дві сторони] марнотратства ніяк не поєднуються одна з одною: адже нелегко всім давати, нізвідки не беручи, оскільки в тих, хто часто дає, багатство швидко вичерпується. А вони-то і вважаються марнотратниками [у властивому значенні слова]. Проте, можна вважати, що така людина все-таки набагато краще [20] скупого, її хвороба легко виліковна тому що [марнотратник], по-перше, молодий, а по-друге, обмежений у коштах, і він здатен прийти до середини, оскільки володіє [рисами] щедрого: адже він дає і не бере, але і те і те робить не як належить і не добре. Якби він зрештою привчився робити це [як належить] чи якось інакше змінився, він став би щедрим, адже він даватиме, кому слід, [25] і не буде брати, звідки не слід.

Ось чому він не вважається поганим за вдачею (φαΰλος το ήθος), адже надмірно давати і не брати - [риса] не ницого і неблагородного (αγεννής), а нерозумного. Прийнято вважати, що такий [марнотратник] набагато кращий за скупого, як на основі вищесказаного (τοΰτον τον τρόπον), так і тому, що він багатьом допомагає, а скупий - нікому, [30] навіть самому собі.

Однак більшість марнотратників, як сказано, беруть, звідки не слід, і через це є скупими. А стають вони схильними брати (ληπτικοί) тому, що хочуть витрачати, але не можуть робити це з легкістю, оскільки швидко вичерпується у них багатство. Значить, вони вимушені 1121b добувати їх звідкись ще, а оскільки вони при цьому анітрохи не дбають про моральність (το καλόν), то легковажно беруть звідусіль, бо давати для них привабливо, а як і звідки [здобуті кошти], їм абсолютно байдуже. Саме тому їхнє давання не є щедрими, тобто вони не є етично прекрасними, і не [5] задля цього робляться, і не так, як належить, а іноді вони навіть роблять багатими тих, кому потрібно жити в бідності, і, хоч людям поміркованим вони не дадуть нічого, підлабузникам і тим, хто приносить їм якесь інше задоволення, - багато. Тому в більшості вони розбещені, бо, з легкістю витрачаючи [гроші], вони і тратять їх на розбещеність (εις τας ακολασίας), а не маючи в житті [10] прекрасної мети, схиляються до задоволень.

Залишившись без вихователя (απαιδαγώγητος), марнотратник поринає в ці [задоволення], а якщо звернути на нього увагу, може прийти до середини і належного. Що ж до скупості, то вона невиліковна (прийнято вважати, що старість і всяка неміч роблять людей скупими); і вона тісніше зрослася з природою [15] людини, ніж марнотратство. Адже більшість радше користолюбці (φιλοχρήματοι), ніж роздавачі (δοτικοί). Крім того, скупість більш поширена і має багато різновидів, оскільки нараховується багато способів бути скупим.

Є дві [сторони] скупості - недостатність у даванні і надмірність у придбаванні, але не в усіх вона виявляється цілком, а іноді [відхилення] зустрічаються [20] по окремості, тобто одні надмірно придбавають, а інші недостатньо дають. Ті, кого прозвали, скажімо, скупіями, жаднюгами і скнарами (φειδωλοί γλ'ισχροι κ'ιμβικες), недостатньо дають, але їх не тягне до чужого [добра], і вони не прагнуть заволодіти ним: в одних випадках з порядності (επιείκεια) і побоювань ганьби [25] (вважається, що для деяких - принаймні, [самі вони так] кажуть - мета бережливості - не виявитися коли-небудь вимушеними здійснити щось ганебне; до них належить "кминоріз (Ь κυμινοπρ'ιστης)"(7) і тому подібні люди; імена вони отримали за надмірність у тому, щоб нічого не давати); в інших випадках від чужого [добра] утримуються, вважаючи, що не легко самому [30] брати в інших, без того щоб інші не брали в тебе самого, і тому вони задоволені тим, що не беруть і не дають.

А інші в свою чергу переходять межі в придбаванні, беручи звідки завгодно і що завгодно, як, наприклад, ті, чиє ремесло негідне вільних: власники домів розпусти (о'І πορνοβοσκοί) і такі інші всі, а також лихварі, [що дають] малу [позику] за велику [лихву](8). 1122а Усі вони беруть звідки не слід і скільки не слід. Очевидно, усім їм властиве нице користолюбство (ή α'ΐσχροκέρδεία), бо всі вони терплять осуд задля наживи, до того ж нікчемної. Дійсно, тих, що беруть дуже багато, звідки не слід і що не слід, наприклад тиранів, що розоряють держави, і грабіжників, що спустошують святилища, ми називаємо [5] не скупими, а, радше, підлими, нечестивими і несправедливими. А ось гравець у кості, злодій, що краде одяг у бані (Ь λωποδύτης), і розбійник (Ь ληστής), також належать до скупих, бо їхнє користолюбство нице. Дійсно, і ті і інші трудяться і терплять осуд задля наживи, тільки [10] одні задля наживи йдуть на величезний ризик, а інші наживаються за рахунок ближніх (о'І φίλοι), яким [насправді] слід давати. Таким чином, і ті і інші, бажаючи наживатися не на тому, на чому слід, є ницими користолюбцями (о'І α'ισχροκερδεΐς), а всі придбання такого роду - це придбання скнар. Так що розумно протилежністю щедрості називати скупість, бо це вада більша, ніж [15] марнотратство, і частіше погрішають щодо неї, ніж щодо описаного нами марнотратства.

(7) Букв.: "той, хто ріже зернятко кмину навпіл" - очевидно, персонаж якоїсь комедії; див. можливі варіанти: НВБ. - С. 711 прим. 16.

(8) Характерне для всіх традиційних суспільств засудження лихварства, нарівні з о'І πορνοβοσκοί.

Таким чином, про щедрість і протилежні їй вади в якійсь мірі сказано.

4 (II). За цим, очевидно, має піти розгляд того, що стосується пишності (ή μεγαλοπρέπεια). Здається і це - якась доброчесність відносно майна (περί χρήματα τις αρετή). [20] Однак на відміну від щедрості вона торкається не всіх дій, пов'язаних з майном, а тільки вчинків, пов'язаних з витратами, і в них вона перевершує щедрість величчю. Бо, як підказує і сама назва, належна витрата залежить від величини(9). Величина ж відносна (τ5 δε μέγεθος προς τι). Адже різні витрати личать трієрарху [25] і главі священного посольства(10). Належне (το πρέπον), отже, співвідноситься з особою (πρ6ς ainov), умовами (καΐ 'εν φ) і предметом (περί δ). Хто тратить по достоїнству на дрібне і рядове, не називається пишним (μεγαλοπρεπής), наприклад, "той, що часто давав жебракові"(11), а той називається так, хто тратить по достоїнству на великі справи. Адже, хоч пишний - це людина щедра, щедрий аж ніяк не є пишним.

Недостатність [30] у такому [душевному] складі називається дріб'язковістю (ή μικροπρέπεια), а надлишок - вульгарністю (ή βαναυσ'ια) і несмаком (ή απειροκαλ'ια) і тому подібними (іменами], які говорять не про кількісний надлишок у тому, в чому слід, а про показний блиск у тому, у чому не слід, і так, як не слід. Згодом ми поговоримо про це(12).

(9) Пор.: II. 107b15-25; t| μεγαλοπρεπε'ια не зводиться до якогось одного терміну і має багато відтінків: це - і пишнота, і блискучість, і величність чи навіть величавість тощо. У контексті етичних творів Арістотеля це ще й щедрість величного чи пишного виду, оскільки вона пов'язується з літургіями, що виконувалися багатими громадянами на користь всього поліса (див. також до цього прим. 39 до І книги НЕ). Власне кажучи, термін ή μεγαλοπρεπεία складається з двох частин: прислівника μεγαλως - "велика", похідного від прикметника μέγας - "великий^', та віддієслівної форми πρεπε'να, похідної від πρέπειν - "бути належним, пристойним, згідним з чимось, відповідати чомусь тощо". Антонім до ή μεγαλοπρέπεια - ή μικροπρέπεια "дріб 'язковість тощо". Пор. до цього також: НВБ. - С. 711 прим. 18.

(10) Форми літургій.

(11) Буквальна цитата з Нот. Od. XVII. 420; Одіссей, удаючи з себе жебрака після повернення на Ітаку, просить милостиню в Антіноя і говорить, що й сам часто подавав, коли був заможним.

(12) Див.:1123а19-33.

Пишний же подібний знавцеві: він [35] здатний розуміти (θεώρησαν) належне (το πρέπον) і великі кошти витратити пристойно. Адже, як 1122b ми сказали спочатку(13), [душевний] склад (ή έξις) визначається діяльностями і предметами [діяльностей], а витрати пишного великі і належні. Такі й діла (τα έργα) його, бо так витрата (το δαπάνημα) буде великою і належною. Отже, справа повинна бути вартою [5] витрати, а витрата- справи або навіть бути надмірною. Пишний піде на ці витрати в ім'я прекрасної мети, адже це загальна властивість доброчесностей. Причому, із задоволенням і марнотратко, тому що точний розрахунок (t| ακριβολογία) дріб'язковий. І він більше пильнуватиме (σκέψαιτ' αν μάλλον) за тим, щоб [все] було якнайкрасивіше і якнайпристойніше, ніж за вартістю, і за тим, щоб витратити [10] якнайменше. Таким чином, пишний з необхідністю також і щедрий, тому що і щедрий буде тратити те, що слід, і так, як слід. [Щедрість] виявляється в цьому, а пишний додає розмаху (το μέγα), або величі (μέγεθος), що навіть за рівних витрат зробить витвір (το έρ-γον) пишнішим. Адже не [15] та ж сама доброчесність у власності (το κτήμα) і в справи (το έργον), на яку тратиш, бо для власності найцінніше - коштувати якнайдорожче, наприклад як золото, а [найцінніше] для справи, на яку витратилися, - велич і краса (το μέγα καΐ καλόν); бо споглядання цього вражає, а пишності властиво вражати; і доброчесність справи, пишність, полягає у величі.

(13) Див.:1103b21-3, 1105b25-8.

5. Серед витрат є такі, які ми вважаємо почесними (τα τίμια), наприклад витрати [20] на [шанування] богів (τα περί θεούς), присвятні (τα αναθήματα) дари, споруди і жертвопринесення, так само як і все взагалі пов'язане з божеством, а також все те, що охоче роблять з честолюбства для загального блага, наприклад коли думають, що треба блискуче спорядити хор або трієру або влаштувати бенкет для всього міста.

У всіх цих випадках (εν απασι), як вже було сказано, враховується діяч: хто це [25] такий і чим він розпоряджається (τίνων Υπαρχόντων). Адже витрати повинні бути достойні того й іншого, тобто відповідати не тільки ділові, але й діячеві. Тому бідняк не зможе бути пишним: адже у нього немає стільки, скільки витратити пристойно; і хто візьметься -дурень (о ηλίθιος), бо це всупереч і достоїнству, і належному (το δέον), а тільки те, що правильне (το Ορθώς), згідне доброчесності. [30]

Пристойні ж такі витрати тим, у кого є достатні [кошти, байдуже] чи самі вони нажили їх чи отримали від предків або друзів, а також тим, хто благородний, знаменитий і тому подібне, тому що в усьому цьому присутні велич і достоїнство.

Отже, пишна переважно така людина, і пишність [виявляється] в таких витратах, про які [35] вже було сказано: адже вони самі величні і почесні. У приватних же справах пишне те, що 1123а буває один тільки раз (ε'ΐσάπαξ), як то весілля чи ще щось подібне, а також те, про що клопочеться весь поліс(14) чи шановані [громадяни] (οι εν αξιώματα); крім того, пишними бувають зустрічі і проводи чужоземних гостей, подарунки і віддарювання. Пишний витрачається, звичайно ж, не на себе самого, але [5] на суспільні справи, а подарунки чимось схожі на присвятні дари [богам].

Пишними є й ті, що влаштовують оселю (Ь Οίκος), достойну [їхнього] багатства (адже прикраса (Ь κόσμος) є сама до певної міри ним), а крім того, пишний тратиться більше на такі речі, які порівняно довговічні (а це й є найпрекрасніше), і на те, [нарешті], що належне кожному окремому випадку-тому що не одне й те ж личить [10] богам і людям, храмам і гробницям. І оскільки кожна з витрат пишного в своєму роді велична, найпишнішою <безумовно> є велика [витрата] на велику [справу], а пишною до певної міри - велика для даних обставин, причому розрізнюється велике з точки зору самої справи або речі і з точки зору витрат; адже найкрасивіший м'яч або лекіф(15), звичайно, має пишність [15] подарунка дитині, але ціна [цього подарунка] нікчемна і скупа. Тому ознака пишної людини - чинити пишно, якого б роду не була справа (бо таке не легко перевершити), і затрачуючи по достоїнству. Таким, отже, є пишний.

(14) Саме поліс як громадянська община чи то держава, а не як місто!

(15) Яскраві м'ячі та маленькі вазочки - лекіфи - були звичайним і недорогим подарунком дітям.

6. Хто перебирає міри і вульгарний, перебирає її, як було сказано, [20] витрачаючись проти належного (παρά ІЬ δέον). На що витрати [повинні бути] малими, на це він витрачає багато і блищить розкішшю невлад (παρά μέλος): на гулянці в складчину пригощає, як на весіллі, а будучи хорегом у комедії, приносить для парода пурпурний [килим], немов мегарець(16). І все це він стане робити не [25] задля прекрасної мети, але показуючи своє багатство і сподіваючись викликати цим здивування; і де потрібно піти па великі витрати, він тратить мало, а де на невеликі - багато.

У дріб'язкового (Ь μικροπρεπής) ж у всьому недостача; навіть витративши дуже багато, він через дрібниці погубить [красу], і, що б не робив, він коливається і [30] придивляється, як би витратити поменше, і все одно засмучується, вважаючи, що все робить краще (μείζω), ніж слід.

Отже, ці склади [душі] (осі έξεις) є вадами, але вони все ж не спричиняють [суворого] осуду, тому що не шкодять навколишнім і не дуже непривабливі (ασχήμονες).

7 (III). Виявляти себе у великому величавості (ή μεγαλοψυχία) личить вже по самій [35] назві, ми ж спершу розглянемо, у чому [саме] (περί ποία); 1123b а чи дослідити [сам душевний] склад, чи його володаря - це байдуже(17).

(16) Походження комедії в античній традиції часто пов'язується з Мегарами і датується початком VI ст. до Р.Х., коли після повалення тиранії Теагена була надана свобода жартам фаллофорів. Найвищого розвитку комедія як жанр досягає в Афінах, куди, за деякими переказами, її приніс мегарець Сусаріон. Мегарська ж комедія за часів Арістотеля вже сприймається як вульгарна буфонада.

(17) ή μεγαλοψυχία, magnanimitas, означає радше "почуття власної гідності", "високу гордість" чи навіть "погорду, гордовитість", аніж буквально перекладену "великодушність".

Величавий (Ь μεγαλόψυχος) же - це, очевидно, той, хто вважає себе достойним великого, будучи цього достойним. Адже всупереч достоїнству (μη κατ' άξίαν) так вважає тільки дурень, а ні дурнів, ні безрозсудних (ανόητος) немає серед добродійних (τώι; δε κατ' αρετήν). А значить, величавий [саме такий], як сказано. [5] Дійсно, достойний малого і той, хто вважає себе достойним малого, розсудливий, але не величавий, адже величавість полягає у величі (εν μεγέθεί), так само як краса буває у великому тілі, а малорослі витончені і добре складені, але не прекрасні.

Дата добавления: 2015-05-26